Танцюй зі мною повільно, хай зачекає цей світ божевільний..

•      POV, сон Остапенка:

Я йшов по лісу, здається я був увесь в чорному, хоча це мій постійний вигляд практично, і от я бачу Юлю, вона вся у білому, і там де серце тече кров, я підійшов ближче до неї, хотів спробувати допомогти, втім та прохрипіла до мене не своїм голосом:

— Чому ж ти покинув мене? Чому ж ти зрадив мене, ти ж обіцяв любить до смерті, а зараз на серці твоєму інша, а не я. Обирай, любий — після цього вона зникла і я впав кудись, потім отямився сидячи на краю прірви, переді мною були викрадачі які були у крові:

Т: — Де Лада, що ви зробили з нею?

— Нічого ми не зробили, зараз вона прийде і ти сам усе дізнаєшся — я побачив дівчину, яка була Ладою, тільки от у неї не було очей і у руках вона тримала свої нутрощі, через секунду я був таким самим, аж раптом мене вивів з трансу, жіночий голос..

                      POV Остапенко: 

М: — Агов, нумо прокидайся! Тобі вже 4 раз дзвонять! Толя, блять! — я прокинувся весь у холодному поту, мені знову снились сни пов’язані з Ладою, тільки це був не сон, а радше кошмар:

Т: — Ааа! Тільки не їж мене!

М: — Що за?!

Т: — Забудь, а хто дзвонить?

М: — Якийсь Євген, підказує мені щось, це не просто так

Т: — Ти чого відразу не сказала, дай телефон! 

М: — До тебе не добудишся інколи, через тебе довелося піти з Максових обіймів!

Т: — Що?! Мені вже цікаво, я готовий послухати

М: — Потім, краще поговори з ним — порадила Марта, інколи мені здавалось що ця дівчина просто створена для Щербини, ніби вони близнюки:

Т: — Дякую за пораду, Марто. І краще йди до Макса

М: — Ой, хто б казав, окей, потім все розповім — коли вона пішла, я взяв до рук телефона і подзвонив до брата Юлі, гудки йшли, і ось він взяв слухавку:

Т: — Так, ало

Є: — Толь, я хочу дещо сказати що стосується вбивства Юлі

Т: — А ти звідки?

Є: — Насправді я вбив її, але мене змусили, пробач, я сам не знаю як це сталось, можеш мене ненавидіти і хотіти вбити, втім є дещо іще — я ненавидів його навіть більше ніж тих викрадачів, він вбив мою Юлю, мою кохану дружину, мою ластівку, однак останнє речення зупинило мене і я вимовив:

Т: — Що може статись, після того що ти мені сказав

Є: — Ти знаєш Ладу?

Т: — Ладу?! Що з нею, скажи, інакше я за себе не відповідаю!

Є: — Я хотів сховати її у себе, але вони стріляли у неї, і повезли кудись, я намагався наздогнати їх, проте вони поїхали скоріш всього на стару дачу..

Т: — Яка ще дача?! Кажи!

Є: — Вона знаходиться за 61 км від міста, в селі Андріївка, вулиця Петричевська, будинок останній здається з лівої сторони

Т: — Чий це будинок?!

Є: — Одного з тих хто організував замах на тебе і викрав Ладу, тільки будь обережний

Т: — Мені все одно на це! — вибивши слухавку, я почав швидко збиратись до цього богом забутого села, адже по іншому тут і не скажеш, не встиг я вийти з будинку батьків Макса, зустрів Чиркова, у якого на обличчі було написано що він побитий життям:

С: — Привіт Толь, ти як?

Т: — А як я ще можу бути, я зараз між двома світами по суті, а як Саша?

С: — Та ніяк, я їздив до неї вчора, але на неї був замах..

Т: — Нічого, скоро все буде добре з нею

С: — А ти куди зібрався?

Т: — Поїду до одного села, там має бути Лада

С: — То може з тобою поїхати? Бо мало що може статись

Т: — Гаразд, поїхали — хлопці їхали мовчки, кожен думаючи про своє, у Остапенка зараз думки були про Юлю, а насправді ж ми сильно посварились перед тим як вона померла:

 

        Півроку тому, квартира Остапенка:

Це був звичайний вечір, прийшовши з роботи додому, чоловіка ще не було вдома, але це було звичним явищем для мене, відклавши свої покупки, я роздягалась і пішла в душ, тільки от я побачила кривавий напис на дзеркалі:

— Ти скоро здохнеш за грішки твого чоловіка! Готуйся до своєї смерті! — мене це сильно злякало, проте через мить того надпису вже не було, може це перевтома так вплинула на мене, а може й ні, через декілька годин нарешті прийшов Толя, я вирішила поділитись із ним своїми галюцинаціями:

Т: — Привіт кохана, ти чого така серйозна — поцілувавши її в скроню, промовив Остапенко:

Ю: — Толь я боюсь, що зі мною може щось статись..

Т: — Що ти таке кажеш, щось сталося?

Ю: — Коли я прийшла додому, то побачила на дзеркалі напис з погрозами, а через мить він зник

Т: — Може перевтома?

Ю: — А раптом ні? Толь пообіцяй, що якщо щось трапиться, ти зробиш одну справу 

Т: — Якщо тобі від цього легше, то нехай. Але ти не переймайся, я обіцяю що все буде добре

Ю: — Я люблю тебе..

Т: — Я тебе теж, моя квітка 

                  

             Теперішній час, дорога до села:

С: — Толя, з тобою все гаразд?

Т: — Я такий бовдур..

С: — Закохався у Ладу, чи що?

Т: — Ні, я згадав дещо, за тиждень до вбивства, Юля мені сказала про те що їй погрожують, а я лише заспокоюював

С: — Ти правильно зробив, інакше б від цього можна було збожеволіти 

Т: — Ага, хоча це звучить дуже дивно, як відчували вищі сили, я провів з нею цей тиждень, допоки вона не потрапила до лікарні..

С: — Але як до цього можна додуматись, я б придушив цього покидька 

Т: — Повір, можна

С: — А ти впевнений, що вона у тебе не закохана?

Т: — Не знаю навіть, але до чого тут це..

С: — Ну знаєш, кохання з першого погляду, всіляке буває

Т: — Не вигадуй краще, бо ми вже майже доїжджаємо до села, залишилось знайти її

С: — А це вже місія нездійснена :⁠-⁠|

Т: — Це точно..

С: — До речі, а що там за звуки були у кімнаті Макса і Марти?

Т: — Історія про це замовчує..

С: — Таак, ти щось точно знаєш)

Т: — Я нічого не знаю, мені взагалі сьогодні такі кошмари снились, що я ледь прокинувся

С: — Почекай, а це не дівчина у білому?..

Т: — Вона сама, а що?

С: — У мене вчора було видіння, про те як у Ладу стріляють, тільки не сприймай це всерйоз..

Т: — Чорт.. Ти чому відразу не розповів про це!

С: — Це правда, виходить що це..

Т: — Так, бляха! Ти правильно все зрозумів, це віщий сон

С: — То що робити?

Т: — Скоріше треба її знайти! Інакше я цим покидькам шиї зламаю! — він кинув машину посеред центра села і чимдуж побіг до того будинку де могли тримати Ладу, це був якийсь старенький будинок, дуже добрий для викладачів, тільки от мої амбіції були надто швидкими, позаду себе я почув перезаряд автомату..

                           POV Лада:

Після того як у мене стріляли, декілька годин я пробула без свідомості, лише приходили якісь дивні марення, а потім я прийшла до тями у іншому будинку, мій одяг був увесь у крові, а поряд був серйозний наглядач, який спостерігав за мною, втім я була непохитна, допоки він не спитав:

— От скажи, чого ти влізаєш куди тобі не треба?

Л: — Бо ви вбили невинну людину! Дружину мого колеги, просто ні за що! А тепер і мене хочете вбити, паскуди! — я відчула дзвінкий ляпас, який дав мені цей покидьок:

— От якщо будеш себе так вести, то і помреш тут!

Л: — А мені нічого втрачати! Якщо і станеться так, то нехай, мене ніхто не чекає вдома

— А як же цей.. Твій колега?

Л: — Він мені ніхто, того вбивай якщо хочеш

                         POV Остапенко: 

На мене направили автомат, я взагалі не боявся смерті, але я вирішив що потрібно діяти, інакше моя колега помре:

— А ось і наш гість, я так і знав що ти сюди приїдеш..

Т: — Де Лада?

— А ти що так просто хочеш її забрати? Не вийде, давай викуп, а потім йдіть обидва під три чорти

Т: — Спочатку покажи, що з нею все гаразд

— Викуп, а потім твоя Лада

Т: — Я хочу побачити Ладу!

— А чим вона тобі так важлива?

Т: — Бо вона моя сестра! Я краще знайду її сам, раз ти не можеш показати, що з нею все добре — і Остапенко зайшов до будинку, почавши шукати її:

Т: — Лада! Лада! Ти де?

                           РОV Лада:

Почувши голос Толі, я була неабияк щаслива, але викрадач закрив мені рота скотчем і сховав у шафі, сказавши:

— Якщо пікнеш, приріжу і закопаю в лісі! — втім я кричала до нього:

Л: — Толя, я тут! Тут! — проте на своїй шиї, я відчула холодне лезо ножа..

                            POV Остапенко: 

Я почув її голос, чомусь цьому я був дуже щасливий і побіг до неї, однак там був неприємний сюрприз:

— Ну що зробив те що хотів, а тепер готуйся втрачати найдорожче — казав він, тримаючи лезо ножа біля шиї Лади, чомусь я злякався за неї і сказав:

Т: — Відпусти її, я обіцяю що не буду лізти у ваші справи

— Треба було раніше, а зараз обирай, або ти, або вона

Т: Я.. — мені не хотілось аби через свою дурість постраждала Лада, я не був тоді закоханим у неї, втім я не хотів втрачати її як колегу:

Л: — Що ти робиш, не треба.. Тобі потрібно розслідування закінчити, а не мене рятувати

Т: — Лад, я не можу по іншому, краще ти закінчи розслідування

Л: — Я так не можу, ми маємо разом це зробити

— Наговорились, а тепер прощайся з нею, якби не сунули носа в чужі справи, все б було добре! — аж раптом у кімнату увірвалась поліція:

П: — Всім стояти, руки вгору! Василь Саєвський, вас заарештовано за співучасть у викраденні людини, умисне вбивство і замах на людину, ваш напарник теж заарештований, тому всі ваші слова обернуться проти вас у суді

В: — Але ми ще побачимось, от побачите! — кричачи на 

С: — Хіба що в небесній канцелярії, і то не скоро

Л: — Сергій? Ти як тут?..

Т: — Це довга історія, а що тепер з ними буде?

С: — На довічне точно підуть, я це обіцяю вам, ти б краще спитав як Лада?

Л: — Не треба, зі мною все добре..

Т: — Тобі потрібно терміново в лікарню, у тебе кульове поранення

Л: — Толь, не треба чесно..

Т: — Я наполягаю, бо інакше я буду потім картати себе за це

Л: — Ну гаразд, поїхали.. Просто мені ніяково якось..

Т: — Чому?

Л: — Така я вже є до чужих людей..

Т: — А хіба ми досі чужі?..

Л: — Ми колеги, і ти мені обіцяв дещо..

Т: — А що? — Канішевська нахилилась до його вуха і вимовила:

Л: — Що ми будемо з тобою ворогами на роботі..

Т: — Чому, я не хочу цього..

Л: — Пробач, але нехай буде так.

Т: — Як скажеш..

С: — Ну ви там довго ще?

Т: — Зараз вже сідаємо в машину — після всього цього, я втратила свідомість на очах у Остапенка, а далі темрява і лікарня..

 

                   Минув тиждень:

Прокинувшись, мені било сонячне світло яке було направлено на мене, в палаті я була сама, а поряд я помітила, фрукти і квіти з запискою:

— Найгарнішій дівчині на світі, у якої ім’я означає богиня краси у грецькій міфології — це була моя перша усмішка, тільки от я не помітила як до моєї палати зайшов Чирков:

С: — Лада, ти як?

Л: — Зі мною все добре, а як Саша?

С: — Ти до речі це питання часто задавала, з нею все гаразд, як тобі можна буде вставати, то навідаєш її, вона вже прийшла до тями і вдячна тобі за те що ти її врятувала

Л: — Це пусте, головне що все гаразд..

С: — Не знецінюй так себе, я теж вдячний що ти її врятувала, якби не це, то невідомо як все сталось.. 

Л: — А як Марта?

С: — З нею теж все добре, та з Максом вчора були в тебе

Л: — А Толя приходив?..

С: — Ні, це дивно, за весь цей час він жодного разу він не відвідував тебе.. — я стримувала свої емоції, але було образливо що він не приходив до мене, я не розуміла чому так, після довгого мовчання у палаті, я сказала:

Л: — І як до Саші підеш, передай привіт

С: — Гаразд, а може Толі щось передати?

Л: — Не треба, у нього і без мене тяжкий період, йому не до моїх проблем..

С: — Знаєш, як то кажуть, ніколи не кажи ніколи, бо одного разу це може збутися

Л: — Ти до чого це кажеш?

С: — Ні до чого, я краще піду.. — як тільки він вийшов з лікарні, взяв телефон і набрав до Остапенка, той швидко взяв слухавку по відеозв’язку:

С: — Привіт, як ти там

Т: — Ніяк, якщо чесно. Після того як все розв’язалось, немає бажання повертатись у місто, бо всі місця мені нагадують Юлю

С: — Так я розумію, це дійсно нелегко буде прожити тобі, але ти обов’язково знайдеш своє щастя, як то кажуть, на все свій час

Т: — Я не знаю, мені здається зараз немає сенсу їхати до Києва.. А як Лада, вона не приходила до тями?

С: — Сьогодні прийшла до тями, побачила твої квіти, які ти не підписав! І питала чи ти не приходив

Т: — По-перше, це моя справа, підписувати записки чи ні, а по-друге, міг би і сказати, чого мене немає, вона хоч нормально відреагувала на це?

С: — Все добре, не переймайся. Я її підтримав словами, хоча у її випадку це не особливо допоможе..

Т: — У якому випадку?..

С: — Друже, вона закохана у тебе..

Т: — Та ну, це не так. Перед тим як Лада потрапила в лікарню, та захотіла аби ми знову стали ворогами. А що я можу сказати, ми дійсно так домовлялись про це

С: — Толя, ти подумай над цим. І раджу з вогнем не жартувати..

Т: — Сірий, я сам розберусь що мені робити, ти краще зізнайся своїй Джульєтті у коханні, а не мене повчай

С: — А в чому зізнаватись, якщо його немає?

Т: — Тобто, ти не любиш її?

С: — Вона не любить..

Т: — З чого ти взяв?

С: — Вона відсторонилась від мене, після того як я її обіймав

Т: — А може вона чекає на твоє зізнання?

С: — Ой, не пиздюнкай. У неї є інший, а для чого я їй

Т: — Скажу по секрету, Саша робить так, аби ти ревнував її

С: — Правда?

Т: — Ну а як і ще, ти ніби Сашу не знаєш

С: — Дякую, і дай звістку для Лади, вона переймається за тебе..

Т: — Побачу як все складеться..

    

                         POV Лада:

     Настав вечір, я весь цей час не могла спати, плакала і думала про те, можливо є причина чому він не з’являється, аж до мене у палату зненацька хтось постукав, я тихо промовила:

Л: — Заходьте.. — переді мною був Толя, який був побитим із синцями та кров’ю на обличчі, я незважаючи на біль встала і злякано поглянула на нього, лише через кілька хвилин дивоглядок, сказавши:

Л: — Що з тобою, чому ти пропадав?

Т: — У мене були на те причини..

Л: — Юля, я права..

Т: — Ти читаєш мої думки?

Л: — Можливо, то чого ти прийшов?

Т: — Подякувати..

Л: — За що?..

Т: — За те, що знайшла вбивць моєї дружини

Л: — Толь, це пусте..

Т: — Не знецінюй себе, ти дійсно допомогла знайти цих покидьків, якби не це то..

Л: — Все гаразд, краще дай мені своє обличчя, оброблю його від ран які є

Т: — Не потрібно, я піду до якоїсь медсестри..

Л: — Краще поясни, чому у тебе обличчя таке?..

Т: — Так вийшло просто..

Л: — Не буду краще набридати, пробач..

Т: — Все добре, і можеш робити все що хочеш з моїм обличчям — я дістала з сумки перекис і вату, почавши обережно обробляти рани на обличчі Остапенка, він посміхався чомусь, втім я не надавала тому значення, мої думки були заповнені іншим:

В думках:

Л: — Чому я відчуваю щось до тебе, хоча ж сама сказала йому щоб ми були ворогами, а мені цього не хочеться.. А хочеться бути поруч з тобою, втім ні, для чого я йому така..

Т: — Я не можу поки що ні в чому розібратись, потрібен час аби я оговтався.. Якби ж я міг, то сказав все що хочу, але для чого тобі я такий.. — Канішевська обробила Остапенку рани, чоловік взявши її за руку, сказав:

Т: — Дякую тобі..

Л: — Та для чого, це ж лише рани..

Т: — Та є ще одна рана, ось тут.. — він показав на своє серце, і Лада підійшла до вікна, щоб не показувати чоловікові свої слабкості, але Остапенко також не був дурним, той підійшов теж до вікна, обійнявши ззаду свою колегу:

Т: — Поплач.. — проте тут дівчина не стримала емоції і заплакала, цей момент був лише для них і тривав він як вічність, а потім сама того не усвідомлюючи, я ніжно поцілувала його, про що я потім тисячу разів шкодувала і хотіла забути той злощасний вечір, я відсторонилась, промовивши до нього:

Л: — Пробач Толь, я спати, до завтра..

В думках Толі:

Т: — Толя, чому ти такий дурень, ти не подобаєшся їй, не подобаєшся, розумієш, треба змиритись з цим, і жити якось далі..

Т: — До завтра, Лад.. — колега швидко зібрався і пішов, а Лада ще довго думала про нього, цієї ночі вона так і не заснула, дивлячись у вікно на повний місяць і думаючи про те, може Толя це її доля, а не просто збіг, питань було багато в її думках, а відповідь була зовсім поруч..