Вступ до книги

У 1991 році на обличчя нашої планети, з’явилася одна країна. Її назвали гарним ім’ям. Україна. Хто міг подумати, що у 2023 році, прапор України буде висіти майже скрізь. Наш головний персонаж, як раз сидів у кафе, балакаючи по відеозв’язку з його містами. Праворуч від нього сидів Київ, а ліворуч – УПА.

І тут розмова зайшла про почуття України. Останнім часом, хлопець не виходив на вулицю й не виходив на зв’язок. Той спихав раніше все на світло, яке вимикають, але зараз, треба придумувати іншу відмовку.  Особової посмішки на обличчі Кріпа не було, а всі інші чекали відповіді. Як і ті, хто був з ним поруч.

Той не хотів казати правду, ще турбувати когось своїм почуттям. Ще що. У інших багато своїх проблем, тому він сказав те, що прийшло в голову.

– Просто часу немає. Знаєте, там праця і всі інші справи..  –

Насправді почуття хлопця було настільки погане, як ніколи. То ракети, то ще щось. Йому хотілося знайти людину, якій можна було довіряти і щоб ця людина його не кинула через декілька годин чи днів.

Коли розмова закінчилися, а всі пішли по своїм домівках, Україна почав розмірковувати про свої бажання вголос. Не помітивши, як поруч з ним пройшла людина, з якою він бачився всього декілька хвилин назад.

– УПА? –

– Ні, Антон. Ти мені не довіряєш? Що трапилося? –

– Та ні, чого? Я тобі довіряю, ще як.. Нічого не трапилося –

– Я бачу, що щось трапилося. Чому ти не сказав правду? –

Кріп подивився на армію і потім замовк, але через декілька годин сказав наступну фразу

– Я не хотів нікого тривожити своїми проблемами, а тепер будь ласка, відчепись –

Хлопець був не в дусі, тому він зразу пішов додому. Закривши двері й знявши з себе куртку, українець роззувся й пішов у свою кімнату. Не закриваючи вікна (а навіщо? – сказав б Кріп) , він ліг на ліжко й миттєво заснув.