Тіні, що переслідують

У селі вкотре прозвучала тримбіта. Сумна звістка облетіла людей швидше найгарячіших пліток. Але найбільший відчай відчула єдина дитина Гутенюків. Молода дівчина, яка мала сподівання про закінчення тривалої війни сімей, щасливого майбутнього з милим, мирного майбутнього втратила все цього страшного дня. Першу ніч після трагедії Марічка не заплющити очей. У голові пролітали спогади сонячного минулого, першого знайомства, захоплюючої музики флояри, теплих обіймів… А на зміну спогадам прийшли думки, жахливі та химерні, які змушували вибігти з хати, до тієї ж річки, яка забрала коханого. Згодом думки нарешті полишили її, розум був чистих, надто тихим для молодої вдови… Марічка втратила відлік часу, ліс неначе затягував її, молив заходити глибше. Заплакані очі давно вже висохли, ноги, які босоніж несли дівчини вже не боліли. І лиш вуха вловлювали рідний звук флояри.
– Привіт, Марічко…