Фанфіки українською мовою
    Chapter Index
    Фандом: .Оріджинал

    Коли Ештон зайшов в кімнату для засідань ради, побачив на місці для гостей(там де він і сам раніше сидів) знайому фігуру. Хлопець сидів спиною до входу, тому Ештон був не певен. Але… Біохвилі, здається, теж знайомі… Ештон привітався з коханою біохвилями, йдучи вздовж столу. Всі встали, гість теж. Ештон зайняв місце в узголів’ї столу, напроти місця для гостей, що належить тепер йому. Всі поклонилися. Позаду стали, як завжди, Рікон і Ванесса. І, так, це Кір. А зліва, від кулі для голограм, лежав мисливський ніж. Той самий. Ештон тихо зітхнув, відчуваючи, що зустріч буде не з приємних.

    – Ми вдячні Вам, Серце Шазарії, за присутність під час розгляду такої не простої для Шазарії справи. Позавчора було здійснено напад на жительку Шазарії, Баристу. Нанесено тяжкі рани, котрі можна вважати смертельними. Завдяки мікро технологіям на тілі Баристи, її життя вдалося врятувати. Наразі встановлено, що енергетичний бар”єр на її тілі було подолано, як і нанесені всі рани представленим ножем. Учень, – Вказав Керівник Соціального життя на ніж та на Кіра. – являється власником даного ножа. Проте заперечує факт нанесення ним ушкоджень шазарійці. – Малий сидів тихо, не перебивав. Дивився в очі Ештону, не звертаючи увагу на інших. А в душі… Нічого не кричало від не справедливості, наприклад. Малий був схвильований, але… Дивні в нього емоції були… Він дивився в очі Ештону, і ніби сказати щось хотів. І щойно Ештон впіймав цей погляд, не зміг його відвести. Він і так чув усе. А от в погляді, виразі обличчя і біохвилях Кіра куди більше інформації. Керівник продовжував: – Також варто зауважити, що Учень являється переселенцем. І живе на території Шазарії уже шість місяців. Проте ще не отримав Ключ до Системи. Тому ми не можемо визначити його місцезнаходження під час виникнення даного… інциденту. Дослідення, що провів Науковий центр, підтверджують, що він говорить правду, і не являється причетним. Бариста не бачила, хто напав на неї. – Не зовсім впевнено завершив Керівник. Ештон продовжував уважно дивитися в очі Кіру. А той не відводив погляду від Ештона. Йому було трохи страшно. Але він не показував цього мімікою ніяк. Загалом… Кір відчував якусь незрозумілу Ештону радість, хвилювання, незадоволення, злість і ще купу всього. Ну, і каша у нього в душі. Розібратися неможливо. Ну, гаразд. Мовчанка трішки затягнулася. Мабуть, у них все.

    – Можна? – Запитав Ештон вказавши на ніж. Кір кивнув. Ештон підштовхнув амулет трохи ближче до себе бар’єром і взяв в руку. Малий спокійно слідкував. Ештон відмітив, що амулет одразу потягнувся Ештону на зустріч. Він здивувався. – Ти його не назвав?

    – Ні. – Заперечив малий.

    – Чому? – Поцікавився Ештон.

    – Не був готовий. – Відповів малий щиро. Ештон підняв на нього очі і усміхнувся. Вчинок, вартий поваги, хоча не надто обачний.

    – Це ти зробив? – Кивнув Ештон на Керівника соціального життя.

    – Ні. – Заперечно кивнув Кір. І він казав правду. Ну, припустимо, він блефує. Ніяких особливих зусиль, щоб перевірити це не потрібно – просто ввійти в глибоку медитацію, пірнути у його душу. Тоді Ештон знав би напевне. І що? Він вірить малому – це не він. Але ситуації це не вирішить. Малий додав: – У мене його вкрали. А потім повернули. На наступний день.

    Ештон кивнув, крутячи ніж в руках. Кір теж поглянув на амулет.

    – Цей амулет я створив для Повелительки. Та він був не підходящим, тому Повелителька віддала його Учню. – Пояснив Ештон для ради. – Цей амулет… Не досконалий. Він оголює інстинкти. Загострює сприйняття довколишього середовища. Підвищує бойові можливості хазяїна. А також направляє енергетичні потоки на кінчик леза – можна пробити навіть доволі потужні бар”єри при правильному використанні. Проте є нюанси. – Ештон дістав Ліам і прокрутив її між пальців, розмістивши рукоять у долоні. А тоді сховав її назад. – Я намагався скопіювати Ліам, свій кинжал. Та цей кинжал було виготовлено для користування алубі, а не людьми. І вплив на людину цього амулету надто сильний, а в деякі моменти – не природний. Наприклад, жага крові. Користуючись подібним амулетом, людина може точно відділити це бажання кинжалу, чи то ножа, – Кивнув Ештона на бік, ніби погоджуючись з неточністю, – від свого власного. Але людина з не вираженим власним “я”, з слабкою волею, чи то просто нестабільна не зможе опиратися бажанням амулета. Звичайно все складніше, аніж я описав. – Скривився Ештон. – В такому амулеті дуже багато різних механізмів, які доповнюють одне одного, співпрацюють. Де одна частина механізму є продовженням іншого. Тому мені і не вдалося з першого разу згладити такі гострі кути. І тим не більше, Учень справлявся з амулетом. Я і сам це бачив на власні очі. Тому і не заперечував аби він володів цим ножем. – Зосереджено вертів Ештон ніж в руках, ніби зчитував з нього всю інформацію, про яку говорив. Частково це було так – Ештон перевіряв чи все функціонує так, як він налаштовував, чи не змінилось чого… І дещо змінилось. Та невловимо. Він не міг впіймати ниточку – це було… Ніби настрій в ножа змінився… Впринципі, власник залишає в амулеті свою енергію, зміни однозначно відбуваються…. Ештон облишив це. І завмер, розглядаючи механізм автроризації з допомогою сприйняття. – А є ще один механізм… Механізм, що закріплює амулет за власником. І Цей амулет не авторизований. Ним може скористатися будь-хто. Це видно і з реакції Учня – він так просто не дав би мені в руки свій амулет. Це видно по самому амулету. – Нахмурився Ештон. – Він і досі шукає власника… Кличе. – Ештон сперся підборіддям об руку, все розглядаючи амулет. Він задумався. Оце так яблуко спокуси в райському саду… Мерін усвідомлювала до яких наслідків це може призвести, коли давала цей ніж малому? Чи вона зробила це спеціально? Дозволила з’явитися тому, що зможе затьмарити її власний вплив на шазарійців. Дозволила злочину статися, для того, аби вони вчилися справлятися з подібним без неї? Дуже імовірно. Вона теж готується до свого відходу. По своєму. Дозволяє людям самотужки стикатися з проблемами, які виникнинуть з її відсутністю. Самим і боротися. Ештон зітхнув. Але це він створив цей ніж. Він теж причетний. На цей раз він втрутиться.

    Ештон перехопив ніж зручніше – рукоять радо лягла в руку. Він замахнувся над своєю рукою.

    – Що Ви робите? Ні! – Зірвався на ноги Кір. З панікою дивлячись на Ештона. Він підняв на малого очі і усміхнувся. А хлопець, схоже знає, що він робить.

    – Ти мені скажи – що. – Усміхався лукаво і задоволено Ештон. Кір стиснув кулаки і губи. Ковтнув. Його груди здавив неприємний клубок. Ештон ясно відчував його емоції.

    – Ви даєте ножу свою кров. Після того, як ніж спробує, він захоче ще. Він вимагатиме знайти здобич. Не відпустить. – Описав Кір.

    – Дуже точний опис. – Підняв Ештон брову з явним натяком. Малий стис знову губи.

    – Мені потрібно було спробувати. Ніж все вимагав і вимагав. Дах їхав. Я влаштувався в живий куточок і поранив там хом’ячка. – Розказав малий. Ештон ледь стримався аби не пирснути сміхом. Та малому було не смішно.- А потім його вбив.- Кивнув Кір. – Не хотів мучитись. Ніж усе тягнув до нього. Вимагав завершити справу.

    – А після того випадку? Ти ж відчував, що жертва жива. Чому не напав знову? – Запитав Ештон.

    – Це був хом’як! – Обурився Кір. – А це людина. Ви думаєте, що я просто так пішов би вбивати, бо ніж мені так сказав?

    – Тобто, ти опирався волі ножа, аби не нашкодити людині? – Уточнив Ештон. Адже саме це він і хотів перевірити в першу чергу. Якщо так, тоді виходить, що малий ідеальний носій для амулету. З його волею і самоконтролем. Пів року тренувався, це звичайно так, але без природніх задатків, це було б не легко. Дуже не легко. Словом, Ештон хотів його випробувати. А заодно і довести правдивість його слів.

    – Так. – Кивнув уже спокійніше Кір.

    – Ну, так в чому проблема? Яка тобі різниця опиратися від спокуси вбити мене чи Баристу? – Усміхнувся Ештон. Та на Кіра аргумент явно не подіяв.

    – Я зможу опиратися. А от той, хто вкрав у мене ніж – ні. Від ножа не так просто відмовитись. Якщо ніж покликав того невдаху раз, то кликатиме знову і знову. І щойно він таки вилучить момент, аби сперти у мене ніж знову, ніж приведе його до Вас. – Нахмурився малий він був не до кінця чесний. Але… Після короткої паузи він наважився і окрім розумних аргументів додав ще й те, що дійсно являлося для нього правдою: – А ще я не хочу бажати Вам смерті. – Малий відчув жгучий сором. І почав картати себе за те, що сказав: – Ви хороша людина. – Постарався він якось це пояснити. Але було все одно соромно. Ештон зрозумів, що малий не хоче руйнувати свої спогади про ту поїздку. І нічого більшого на увазі не має. Але і не зізнається – соромно душу перед всіма вивертати.

    – Я не такий беззахисний. Не переживай за мене. А в решті ти правильно все сказав. На це я і розраховую. Нехай зловмисник прийде до мене, а не до тієї дівчини, чи ще до когось випадкового. Так ми знайдемо його. Я буду приманкою. Заодно і ти доведеш свою невинність. Не називай ніж поки що. Нехай кличе.- Пояснив Ештон. Малий стис губи і відвернувся. Не хотів він цього. Не поганий хлопець. І такий же впертий, яким Ештон його пам’ятав: не хоче поступатися своїми почуттями, навіть якщо на кону його репутація. Ештон усміхнувся і розрізав долоню. Ніж моментально випив кров. Ештон поклав ніж на стіл і штовхнув його в сторону Кіра. Той все так же напружено поглянув йому в очі. А тоді простягнув руку і взяв ніж, лезом вздовж передпліччя. І гірко відвернувся від Ештона. Ковтнув. Замовк. Притих. Йому було гірко і неприємно. Ех, малий… Ну, що ти?.. Ештон встав підійшов до нього і поклав руку йому на плече:

    – Це не твої почуття і не твої бажання. – М’яко сказав йому Ештон. Малий підняв на нього очі. Йому було буквально боляче дивитись Ештону в очі. І залишалось лише уявити, що зараз робиться в його голові, адже ніж волає, кричить, вимагає – “жертва тут, прямо перед тобою, вбий, візьми його кров!”. Та Кір стояв, стиснувши зуби, нерухомо, дивився в очі Ештону. І, чорт, Ештон поважав його. – Пам”ятай, ти ведеш ніж, а не ніж тебе. – Усміхнувся він Кіру. – Зустрінемось наступного разу тут же, коли зловмисник проявить себе. – Кивнув Ештон.

    А тоді звернувся до ради:

    – Я піду, у мене багато роботи. – Тоді поглянув в бік Мерін попрощався з нею біохвилями. І вийшов за двері. Ванесса і Рікон послідували за ним. І всі провели їх поклоном. А Кір – поглядом. Здається, йому після слів Ештона трохи полегшало.

     

    1 Коментар

    1. Mar 25, '24 at 01:00

      Дуже вдало починається друга частина: одразу ж
      алепа, ще й загадка)))

      Сподобався
      ід, коли Ештон запропонував ножу себе як приманку.

       
    Note