Повторення історії

Шадіс нахилився до мого вуха та промовив: Яке у тебе гарне та довге  волосся. Так воно і справді гарне, я спеціально зв’язала його у високий хвіст, щоб не заважали на тренуваннях. Мати завжди любила моє густе волосся та робила мені усілякі зачіски. Дякую. – усміхнувшись промовила я, вдивляючись в очі Арміну, який стояв навпроти мене. Не встигла я зрозуміти, як він дістав лезо та вже мій хвіст лежав на землі, я відчула дотик волосся на щоках. З очей Арміна я зрозуміла, що моє волосся тепер не довше за його. Я хотіла втекти та подивитись на себе у дзеркало, але стояла та чекала на чиюсь реакцію. Ерен крикнув: – Ви що наробили! Він вже майже біг на інструктора та Мікаса зупинила його, втримавши за руку. А зараз всі ідуть вечеряти та по кімнатам!- грізно сказав Шадіс та додав: Саша без вечері. Очі дівчини збільшились та вона наче перетворилась на дикого звіра. Я не знаю, що було далі. Не звертаючи уваги, я підняла своє обрізане волосся та пішла у кімнати. Коли я зайшла в коридор між кімнатами хлопців та дівчат я подивилась на своє відображення у дзеркалі.Я  хотіла розплакатись. Який жах. Мені хотілось провалитись крізь землю. У коридор вбігли хлопці та Мікаса. Мія. – тихо звернувся до мене Армін. Я не відповіла, тільки продовжила роздивлятись себе у дзеркалі. Мія, у тебе все одно гарна зачіска. – продовжив він. Звісно. – додав Ерен. Мікаса підійшла до мене з ножицями, я навіть не подивилась на неї, просто мертво споглядала на себе у люстерко. Вона щось різала, підрізала та вирівнювала. Потім вона трохи мене відштовхнула від дзеркала, саме тобі я звернула на неї увагу. Мікаса без вагань відрізала частину свого волосся. Її чорне, як смола волосся падало на підлогу. Тепер у нас були однакові зачіски. Нащо, ти це зробила?- здивовано спитала я. Невже вона вирішили підбадьорити мене таким чином? Так буде зручніше на тренуваннях. – посміхнулась вона.  Я була впевнена, що це не єдина причина. Я знову роздивилась себе в дзеркалі, моя зачіска тепер виглядає краще. Ми пішли на вечерю, коли зайшли,  у їдальні запанувала тиша. Усі дивились на нас. Ви щось цікаве побачили? – агресивно запитала Мікаса, зробивши свій лютий погляд. Всі відвернулись і продовжили трапезу. Ми наша їжа вже охолонула. Дівчина зі світлим волоссям сіла біля мене. Мені шкода, що так вийшло з твоїм волоссям. – зі співчуттям сказала вона. – Але твоє волосся всеодно розкішне. Мене звати Кріста. Приємно познайомитись, Кріста – відповіла я.

Тренування та тільки тренування, саме так виглядали мої наступні 3 роки.  Кожен день ми вчились маневрувати на спеціальному приладі та вбивати титанів.

Усі кадети стали великою сім’єю, весь вільний час ми були разом та практикувались. Кожен з нас мав позитивні та негативні якості.  Я була надзвичайно спритна, мені було легко маневрувати, але я надто бездумно стрибала на титанів, якби вони були справжні, мене давно б вже з’їли. Жан – прекрасний лідер, але надто емоційний. Енні – прекрасні навички боротьби з титанами, але не вміє працювати в команді. Райнер – йому всі довіряють, вірний друг, іноді занадто агресивний. Кріста – завжди прийде на допомогу та дуже спритна, але не вміє вбивати титанів, до речі моя хороша подруга. Мікаса – найкраща з усіх, кров Акерманів тече в її жилах. Ерен – надзвичайно амбітний, але непередбачуваний. Армін- незважаючи на фізичну слабкість, природжений стратег, має критичне мислення, в надзвичайній ситуації завжди придумує план. Саша – трохи дурненька, але спритна. Конні – друг Саші, ще дурніший, суперник Жана.

Ось і наш останній день в академії, на випуску ми отримали найвищі бали та могли вступити в гвардію, але я завжди мала бажання побачити світ за стінами. Коли ми патрулювали стіну з командою, Ерен розповідав, як завтра ми вступимо у розвідку та нарешті побачимо зовнішній  світ, як різко щось загуло. Жовта блискавка вдарила стіну та величезна фігура з’явилась перед стіною, а далі сценарій Марії, сильний вибух, прогалина в стіні, титани в Трості. Ніхто не міг і поворухнутись, ніхто крім Ерена. Брат полетів на титана з усією люттю, яку мав. Потім титан зник. Нас розділили на команди, мене відправили з Мікасою допомагати евакуації людей. Ерен з Арміном мали відволікати та вбивати титанів. Ерен , обережніше, буди ласка. –промовила я, наче прощаючись. Не хвилюйся, Мія, я не помру поки не знищу кожного. – запевнив Ерен. На душі полегшення, Ерен разом з Арміном та з командою, все буде добре. Ми з Мікасою допомагали евакуюватись людям, як тут побачили титана, він був надто швидким. Як він прорвався? Там стільки солдатів, невже пропустили? Я зстрибнула на дах , чекаючи поки титан наблизиться. Мія, ти зможеш, давай. Життя цих людей залежать від тебе. Я стрибаю йому на шию і  Так, я це зробила!  Титан замертво впав на землю. Це мій перший титан, я змогла, мене не з’їли! І все таки, чому він був тут? Повернувшись на дах, я оглянулась навколо, титани всюди, але їх ніхто не вбиває. Де всі? Вони відійшли чи.. серце на секунду зупинилось та виступив холодний піт. Ні, з ними все добре. Але щось змусило мене перевірити. Я попередила Мікасу, вона мене наздогнала б, коли закінчила евакуацію. На даху я побачила Конні та Імір. Хто це біля них сидить? Армін. Живий. Народ, нас ледь не з’їли титани! Куди ви дивитесь? – запитала я, але відповіді я не почула. Конні опустив очі, а Армін, почувши мій голос, опустив голову. Щось сталось. Де всі?- уточнила я питання.-     Конні? Всі загинули. – ледь промовив він. Ерена більше немає? Майже всі кадети загинули? Що?-єдине , що я могла  сказати – Але ж Армін. Ти ще не зрозуміла? – викрикнула Імір- Вся команда загинула і твій Ерен теж, рятуючи цього шмаркача! Армін закрив очі руками. Імір, замовкни – крикнув Конні. Армін, – підійшла я та сіла біля нього. – що сталось? Він подивився на мене своїми блакитними очима, наповненими сльозами. Ерен врятував мене, віддавши своє життя, пробач мене, Мія. Це я винен! Я! Вони мертві через мене! Краще б з’їли мене!- кричав він. – Я не зміг їм допомогти, я зрадив їх! Вбийте мене! ВБИЙТЕ! Він не винен, Ерен ніколи б не дозволив би своєму другу загинути від гіганта. Він втратив вже занадто багато через них. Заспокойся, Армін, я не звинувачую тебе. Ти ніяк не міг допомогти їм усім. Моє серце краялось, всередині мене була пустота, але я не могла втратити ще одного друга. Армін – піднімись, я не чула як позаду мене весь цей час стояла Мікаса. Вогник в її очах зник. Ерена більше немає, але ти є, ти живий – беземоційно  промовила вона. – Ми маємо знищити титанів, це була мрія Ерена, якщо ви не зі мною – я одна впораюсь. Стій!-крикнула я, але вона вже полетіла. Ми одразу полетіли за нею, коли Армін занепокоївся, що в нас не вистачить газу і у Мікаси теж. Вона це розуміє – сказав він. – Вона просто хоче до Ерена. Ну ні, втратити ще й Мікасу я не можу. Ми побачили її в одному провулку, Армін одразу підняв її на дах. Вона не промовила ні слова, а дивилась лише кудись. Через секунду я зрозуміла її здивування. Титан б’є титана. Це неможливо!- вигукнула я. Деякий час ми просто стояли та дивились, як один титан вбиває інших. Він не нападає на нас, ми його не цікавимо.- зрозумівши, сказав Армін. – У нас майже немає газу, нам ми не долетимо до пункту перезарядки, але він може нам допомогти. Не знаю хто це або що це, але він нам не ворог. Він має вбити усіх титанів біля складу.

План Арміна , як завжди, спрацював ідеально. І ось ми вже на складі, вбиваємо 7м титанів разом з командою кадетів, яким пощастило, не бути з’їденими титанами. Ми перезарядились та поповнили запаси. Жан, Саша, Райнер, Бертольд, Енні, Конні, Кріста, Імір – усі живі. Вийшовши з будівлі ми побачили титана «Союзника», який сидів на землі, опустивши голову. Навколо нього скупчився натовп озброєних солдат. Коли пара біля титана розвіялась ми придивились та не повірили своїм очам. З шиї гіганта визирнув силует людини. Це був Ерен.