Історія 15. Про різкі дії Марка Батлера

“A smile that said «Can I get you a cup of tea?» and eyes that said «I will burn everything you love»”.

– Alice Oseman “Radio Silence”

Неду привели Марка з зав’язаними очима. Дивлячись на цю залякану тонку біляву дитину, складно було уявити, що він є помічником Відьми.

Марка посадили за іншим краєм невеликого столу, який освічувала лише одна тьмяна лампа. У підвалі стояв запах цвілі та сирості, хлопець почав кашляти. Нед навіть не поворухнувся, він звик до такого середовища. Він навіть часом вважав, що любить такі місцини, почувається тут комфортно. Тривожні ночі в камерах Поліції змусили звикнутись з вологістю та пилом. Але найбільшим страхом Еддарда були криси. От їх він справді люто ненавидів. Тому регулярно замінював приманки в пастках на щурів. Не дивно, що тіло хлопчика з приємних світлих та чистих районів відторгає низини підпілля.

Підпільник дав відмах двом побратимам, і попросив їх вийти. Вони розуміли все прекрасно й самі, але традиції та порядок ніхто не скасовував. Тепер в кімнаті залишились двоє.

– Навіщо мене сюди привели? – нервово запитав Марк. Його голос звучав напружено, зламано. – Я нічого поганого вам не вчинив.

Нед задумався:

– Винні всі, – а потім додав, – включно з тобою. Бо ти – частина системи.

– Що ти маєш на увазі? – хлопець скалився на нового знайомого.

Чоловік підійшов до Марка та повільно зняв пов’язку. Розкручуючи вузол, він нахилився до вуха полоненого, і прошепотів:

– Ми з тобою можемо померти, але підпільні ідеї існуватиму й далі.

Це змусило поліцая затамувати подих. Його життя було тривіальним та банальним. Приватне домашнє навчання, потім Академія Поліції. Високі оцінки дозволили йому отримати рекомендацію до командного пункту, а там вже його помітила на розподілі пані Відьма, і взяла до себе. Він їй завдячував усім: новим навичкам, гарній платні, можливістю вчитись у неї тверезості розуму та професійності. Вона була справді його ідеалом, попри те, що особистісно ніяк йому не відкривалась. Марк хотів взнати її краще. Йому подобався її стиль, легка хода, довге густе волосся, манера говорити, дотепні жарти. Він ніколи не бачив її зламаною або сумною, хоча й чув плітки про невеселе минуле. Якось раз він самотужки хотів розкопати бодай якусь інформацію про Відьму та її дні до статусу найкращої випускниці Академії, але вона швидко про це дізналась, він отримав догану за перевищення посадових обов’язків та несхвалення Відьми. Останнє було для нього найбільшим тягарем.

Він щиро не розумів, що підпільникам треба від нього. Тобто, він навіть не був упевнений, чи це підпільники. Якби цей чоловік у брудному в’язаному светрі та чоботях не підтвердив здогадки хлопця, він би й надалі був повністю вибитий з себе. Він вичекав паузу, і відповів:

– Що вам від мене потрібно?

– Цікаве питання.

– Вас не задовольнило те, що ми зірвали постачу дротів?

Частково, це було причиною, чому Марк сидів тут зі зв’язаними за спиною руками. Але відновлення постачання не було кінцевою ціллю.

– Можливо, – кивнув Нед. – Та я знаю, як працює Поліція, тому вимагати від тебе нереального закриття очей на наші дії не можу. Зрештою, ти всього лише помічник клятої Відьми.

Марк розлютився. Він ладен був рвати на собі шкіру, але не дозволив би нікому наговорювати на Анетт.

– Ти не маєш права казати щось у її сторону, – вискалився хлопець.

– Ще і як маю! – з усмішкою сказав Нед, дивлячись прямо в блакитні очі. – Ніколи нікому не довіряй у цьому Місті, хлопче. Включно з твоєю ідеальною Відьмою.

– Я не ідеалізую її, але…

– Не ти в неї такий фанат перший, не ти будеш останнім, – Марку не сподобалась ця фраза, але десь глибоко всередині він розумів, що це правда. Адже він бачив тонну листів, котрі приходили на адресу Аннет від залицяльників. Він промовчав.

– А загалом, знаєш, чому її називають Відьмою? – Марка вирвали з роздумів.

– Здогадуюсь, що це пов’язано з її капелюхом. Я бачив в книжках, що таке носили старі жінки-травниці, яких раніше називали відьмами.

– Хм… Не зовсім так. Вона просто може перетворювати людей на пацюків, – посміхнувся Еддард. Йому здавалось, що це дуже дотепно. – Але частіше вона спеціалізується на зачаровуванні молодих хлопців. Таких, як ти.

Хлопець задумався. Цей чоловік мав рацію. Коли Відьма заходила в Академію читати лекцію на тему шифрування, усі учні не могли відвести погляду. Настільки вона була неймовірною. Однак її він пам’ятав як вимогливу викладачку, у якої було занадто складно вибити високі бали. Власне, вона єдина у підсумку виписала йому «задовільно», а не «відмінно» в диплом. Він погоджувався з її рішенням, але ображався довго.

– Мені ніяково бачити пістолет у тебе в кишені. Можна його позбутись? – Марк кивнув направо, наче показуючи напрямок, куди кинути зброю.

– Аби я тебе не замочив?

– Якщо мав би бажання, ти зробив би це голими руками.

– А я починаю розуміти, чому Вона обрала тебе.

Нед витягнув пістолет та поклав на стіл. Він не збирався так просто позбуватись свого захисту. Марк полегшено видихнув. «Хоч так», – подумав хлопець.

– Власне, перейдемо до діла, – підпільник сів за свій край столу. – Ми знаємо, що ви тримаєте у себе одного з нас. Нагадаєш його ім’я?

– Я нічого не знаю, – процідив хлопець.

– Мені здається, я бачив його поруч з будинком одного з генералів…

– Я не маю жодної інфор… – повітря здійнялось від швидкості, з якою Еддард вскочив зі стільця. Почувся гучний ляпас.

– Це допомогло пригадати? – Нед повільно пройшов на своє місце.

– Майнд…

– О! – опонент розплився у посмішці. – Пригадав! Ім’я назвеш?

– Харіс. Харіс Майнд.

– Який розумний! Не дарма мав високі бали в Академії. Відьма звертає увагу лише на не забудькуватих хлопчиків, – це ображало Марка. Хоча більше його сердило те, що він ніяк не міг апелювати насмішки цього підпільника. З якоїсь точки зору, він дійсно мав рацію, як би Марк не хотів це визнавати.

Правду кажучи, Марк знав лише те, що Харіса Майнда, як одного з важливих підпільників, захопила Поліція. Він підозрював, що той знаходиться в руках Генерала Девіла, тому що Відьма просила записати її до нього на зустріч особисто, а не через канцелярію або секретаря. Ширшої інформації він справді не знав. Здогадуватись про те, що Майнд був у полоні або під тортурами, звісно, можна було. Але впевненості він не мав. Зрештою, можливо, то був навіть не Харіс.

Марк з усіх сил намагався не дивитись на пістолет перед собою, аби ніяким чином не спровокувати цього пана.

–  Я хочу знати твоє ім’я, – сказав Марк. Йому потрібно було випитати хоч якусь особисту інформацію про цю людину.

– Добре. Нед. Еддард Моор.

– Марк Батлер.

– Я знаю.

– Добре.

Запанувала тиша, яку перервав Нед:

– Давай так, я даю тобі ручку та листок, ти пишеш листа Відьмі про те, що ти у нас, сидиш день-другий, ми міняємо тебе на Харіса, усі задоволені та вільні, йде?

– Йде. Зрештою, у мене немає вибору.

Неначе з пустоти та темноти Нед дістав пожмаканий листок, котрий в Поліції годився б лише на те, аби терміново витерти розлиту каву. Він розв’язав руки поліцая, поклавши в них ручку. Марк почав виводити послання Відьмі, і несподівано…

Еддард тримав свій погляд на хлопцеві, а тому не міг не помітити найменшого руху руки в сторону пістолета. Нед був швидшим. Він знав, як найергономічніше взятись за пістолет так, аби курок опинився прямо під пальцями. Він направив його на Марка.

– Ніяких різких дій, – стримано попередив Нед, з’їдаючи хлопця поглядом.

Якби тільки тоді Марк не приймав дурних рішень. Якби підпільник зробив щось інакше…

Натомість молодий поліцай накинувся з ручкою в руках на Неда. Іншому не залишалось нічого, окрім як вистрелити прямо перед собою. Хлопець легко впав, а від його руки розлилася кров. Мабуть, він відключився від шоку.

У цей момент двері кімнати розчахнулись, він побачив, як всередину забігає захекана Відьма, вигукуючи неймовірну кількість образ. Вона впала на коліна, дістала джгут та намагалась зупинити кровотечу хлопця.

– Айзек, ти сволота! На біса ти в нього стріляв, це ще дитина! Допоможи!

– Я… я… – Айзек не знав, що сказати. Настільки несподівана була поява тут Аннет. – Покличте Емілію! – він почув, як його побратими побігли за поміччю. Емілія як лікарка творила дива, він сподівався, що хлопець житиме.

– Погань ти! Це був блеф, дурню! – Відьма продовжувала марні спроби надати першу допомогу своєму помічнику.

– Але ви тримаєте Харіса!

– На біса мені твій Майнд! Він валяється в барі у Тімоті! Чому навіть я знаю, де шукати твого друга, а ти натомість стріляєш у моїх!

– Ну, вибачай вже! Отак я роблю справи! Нічого не сталося б, якби він не накинувся!

– Звісно, ти ж не можеш думати своєю головою, треба одразу вбивати людей!

Як тільки Емілія з’явилась, вони припинили сперечатись. У Місті про неї ходили легенди як про медика, тільки вона могла щось зробити або констатувати смерть Марка. Тепер його життя в руках тендітної дівчини.

У тьмяній свідомості Марка крутилось лише одне: “Айзек Грей?”…