Форматування

День, який змінив наше життя

від meggy

1.2 розділ

Ерен та Мікаса біжать ближче щоб роздивитись. Цей гігант був вищий 50 м. Всі затамували подих, як тут титан почав рухатись, ворота розлетілись вщент. Біля мене впала величезна частина будинку, розділив мене з друзями. Декілька хвилин я стояла та дивилась, як титани з’їдають людей, всі ці обличчя, знайомі мені. Шиганшина впала, наше місто буде зруйновані, а ми станемо їжею для цих потвор. На наших землях стояли 3 стіни Марія Роза та Сіна. Наше місто розташоване перед стіною Марією, воно з самого початку планувалось як щит, який затримає титанів в екстреній ситуації. Я довго намагалась прокинутись, була впевнена, що це просто страшний сон і зараз мене розбудить Ерен і… Ерен! Мікаса! Мама! Армін! де вони? чи живі ще? Коли я впевнилась, що це був не кошмар я кинулась у сторону свого будинка. З-за рогом, я не побачила свого затишного, двоповерхового будиночка з квітами на підвіконні, я побачила лише руїни. У мене більше немає нічого, ні будинку, ні вже напевно сім’ї. Поки я це обдумувала, я не побачила як десь 10 м титан з темним довгим волоссям та дивними жаб’ячими очима дивився на мене. Я замерла від страху, я не могла поворухнутись. Руки гіганта вже тягнулись до мене. Ну все, подумала я. Я майже відчула пальці гіганта, як хтось схопив мене за руку та потягнув у вузький провулок. Зупинившись, я сіла на землю та побачила налякані очі Арміна, хлопець, який трусився від 2 старших хлопців, побіг рятувати мене прямо з рук титанів. Сльози потекли моїм обличчям – Армін, вони мертві! Вони всі мертві! Мія, заспокойся, Ерен та Мікаса , вони живі та евакуюються. Вони не змогли тебе знайти та теж думали, що ти загинула.- заспокоїв мене Армін. Коли я почула його слова, у мене з’явилась надія. Позаду нас щось загриміло, це титан! Тікаймо!-крикнула я.

Ми побігли в сторону стіни Марії. Забігши у ворота ми побачили човни евакуації, ми встигли, зайнявши останні місця біля дідуся Арміна ми почали відчалювати, як тут роздався Гучний,глухий звук. Титан розбив стіну Марію, кораблі одразу відчалили, залишивши тисячі людей напризволяще. Я сиділа та сподівалась, що на одному з цих човнів буде Мікаса з Ереном та мамою. Ми сиділи мовчки, протягом усієї подорожі я не вимовила й звуку. Мені було страшно і тільки біля Арміна, який сидів поруч, мені було спокійніше. Причаливши, ми з Арміном стояли та видивлялись Ерена з Мікасою. Коли натовп біженців розійшовся, я почула крик за спиною. МІЯ!!- крик наближався, і через декілька секунд до мене в обійми кинулись Мікаса та Ерен. Брат зі сльозами на очах, сказав що надзвичайно щасливий бачите мне живою та неушкодженою. Ерен, а де мама?- спитала я- Вона з дідусем Арміна пішла вперед? Емоції на його обличчі одразу змінились, Мікаса опустила очі. Їх зламало ноги і..- він розповів усю історію , чітко описав цілого титана, який її з’їв. Щоб в середині мене йойкнуло, її більше немає, я ніколи її не побачу. Ерен і сам шкодував, що весь час сварився із матір’ю. Не кажучи ні слова ми попрямували, до пункту роздачі їжі.

За стіною люди жили бідно, їжі не вистачало. Мешканці стіни Рози були не задоволені біженцям, вони були змушені їсти ще менше, щоб віддавати частку евакуйованим з Марії. Армін роздав кожному по буханці хліба, це була денна норма. Чому ми маємо віддавати свою їжу їм? – невдоволено поцікавився чоловік- Краще б гіганти побільше людей з’їли. Коли Ерен почув ці слова його очі округлились, а зіниці зменшились від люті, а волосся стало дибки. Він підійшов до цього чоловіка та вдарив його по нозі. –Що ти робиш, мерзотник?- чоловік повалив Ерена на землю та почав бити ногами разом зі своїм другом. Не чіпайте його- гукнула я із усією люттю якою мала й кинулась у бійку. Коли мій кулак вже був майже біля його обличчя Мікаса зупинила мою руку, а Армін встав перед нами з Ереном і почав вибачатись за нашу поведінку. –Вибачте , вони просто надто голодні,-сказав хлопець. Чоловік фиркнув, обійшов Арміна та вдарив мене у ніс. В маєте бути нам вдячні, якби не ми ви б вже з голоду здохли- з усмішкою підкреслив чоловік. Вони кинули смішок у нашу з Ереном сторону та пішли. Ерен досі лежав на землі, а я намагалась зрозуміти, скільки ж пальців мені показує Армін.

Спати ми лягли в закинутій стайні, звісно не тепле ліжко, але краще ніж на вулиці. Мені наснився дивний сон.

Сосновий ліс, усе навколо сіре, титан(дуже дивний, не такі як усі, це жінка точно.) Тато.

Нас з Ереном розбудила Мікаса, найдивніше було те, що Ерену теж снився батько. Ці сни здавались настільки реальними, що я думала, що я ходила уві сні. Ми обговорювали цей сон з Ереном, як у той момент я помітила на його шиї ключ, від нашого підвалу. Він був у тата, ключ ніяк не міг опинитись у Ерена , лише якщо брат не.. Як ти міг? – закричала я, сльози з’явились у мене на очах – Бачив батька і навіть мені не сказав! Ерен дивився так, ніби не розуміє у чому справа. Він помітим як я дивлюсь на його шию, опустив очі, на його обличчі з’явився вираз страху та здивування. Як тут він схопив мене за плечі, подивився своїм величезними очима у мої та промовив – Чесне слово, Мія, я його не бачив! Чомусь я повірила йому, його слова були щирі.

Вибігши на вулицю , я пішла прогулятись, побачила Арміна з хлібом, який приєднався до мене. Тримай- сказав він, простягнувши мені буханку. Я посміхнулась у відповідь, весь час мене непокоїло одне питання, чому він повернувся, звідки він знав де я. Чому ти повернувся? – спитала я. Що?- не зрозумів він. Як ти дізнався де я? Чому ти повернувся?- мені сильно хотілось почути відповідь. Побачивши Ерена біля воріт, розгубленого та без тебе, я одразу зрозумів, що ви розділились. – їз паузою сказав він.- Я не знав куди бігти, просто побіг до твого будинка, як раптом на землі я побачив це. Він дістав із сумки записник у шкіряній обкладинці, який мені дав батько. Мені стало так соромно, тато просив мене зберегти його, а я там безглуздо загубила. Виходить цей записник і справді врятував мені життя.

З того моменту пройшло 4 місяці, весь цей час біженці працювали на полях, щоб хоч якось збільшити запаси їжі на зими. У один день нас повідомили, що частину людей відправляють на боротьбу з титанами, вони були абсолютно не підготовлені та кволі. З 1000 людей повернулось менше сотні, на жаль дідусь Арміна не пережив вихід за стіни. Ми заспокоювали Арміна, у якого не залишилось більше нікого з рідних. Він став сиротою, єдине що залишилось у нього від дідуся- його солом’яний капелюх. Зжавши кулаки Ерен злим голосом вимовив : це все через титанів, Я ВБ’Ю ЇХ УСІХ. Ти ж зараз жартуєш? – сумно промовив Армін. Ні, я вступлю у розвідку! – вигукнув Ерен. Я була впевнена, що Мікаса почне кричати і щоб хоч якось підтримати брата я сказала: Я з тобою! І я- одразу ж крикнув Армін. Всі подивились на Мікасу, вона стояла мовчки, а потім: – Я з вами! Для того щоб вижив ти , Ерен. Вирішено вступаємо разом – додав Ерен.

Вітаю всіх на першому тренуванні, Вам дуже пощастило, що ви потрапили до мене, командора Шадіса. Я зроблю все щоб зліпити з вас , нероб, справжніх солдатів, які через три роки вже будуть вбивати титанів. Але незважаючи на мої зусилля кожен для себе вирішить, що він хоче. Стати кормом для гігантів чи непохитними воїнами. – таку промову виголосив високий, засмаглий чоловік, тренер не мав волосся на голові та скоріш за все любив випити.

Шадіс по черзі підходив до кожного, кричавши йому образи в обличчя. Це було для того щоб зробити з них сталевих, безсердечних вояків. Жан, хлопець з Тросту, який хотів стати гвардійцем, ростом він був майже я Шадіс, який штовхнув його на землю, піднявшись він обтрусив своє пишне, імбирне волосся. Далі хлопець Конні, з великими кошачими очима. Шадіс вже хотів йому наговорити усіляких образ, як його увагу привернула, дівчинка з каштановим волоссям – справжня порушниця правил, вона дозволила собі їсти картоплю та тренуванні. Шадіс підійшов до неї впритул, примружив очі та спитав – нащо ти це їж? Вона відламала частинку і дала йому спробувати. Він довго стояв і дивився їй у вічі. Шадіс пропускав усіх біженців, вони і так вже пережили багато, але проходячи повз мене він зупинився.

0 Коментарів