Вівторок

Вівторок

Вихідний

Акі прокинувся від гучного падіння чогось важкого з дивану. Різко сівши, Хаякава відчув невеличке помутніння в очах, що заважало йому знайти джерело цього глухого звуку. Протяжне ойкання дало знати за себе — Янгол знову впав з ліжка. Рожевоволосий сидів на підлозі, тримаючись за колінку, якою вдарився під час падіння. Розпатлане волосся трохи прилипло до лиця, а величезна чорна футболка не давала оцінити наслідки ударів на ділянках тіла, окрім рук та ніг. Акі круглими очима дивився на Янгола зверху вниз. Вперше Янгол проявляв так багато емоцій. По виразу його обличчя було видно, що забився він достатньо сильно, але, подивившись на здивоване порушенням спокою обличчя Акі він дзвінко розсміявся, паралельно намагаючись встати з підлоги та розказуючи Акі смішну історію його нічного падіння. Але, чорноволосий був настільки сонним, що не зміг оцінити емоційного збудження свого партнера та просто згріб його назад до ліжка, сподіваючись продовжити насолоджуватись часом в царстві Морфію. П‘ять хвилин. Сім. Десять. П’ятнадцять. Жоден з хлопців не може заснути.

— Окей, я не зможу спати. Моя колінка і досі болииить — першим тишу перервало ниття Янгола, яке стало остаточним показником, що на цьому марення закінчене. Акі повернувся до коханого та побачив вже беземоційне лице, що дивилось прямо на нього та очікувало будь-яких дій. Зрозумівши натяк, Акі скинув з другого ковдру та подивився на почервонілу колінцяту, яка, якщо чесно, майже і не виглядала забитою. — Чим я можу тобі допомогти? Принести мазь, лід чи ще щось? — Віднеси мене на кухню. Акі нахмурив брови, піджав губи та з повною концентрацією дивився на Янгола. В його очах читалось запитання, на яке, Янгол, точно не мав наміру давати відповідь. Мозковий штурм Хаякави будував картину, яка могла б розгадати дивну поведінку рожевого. Може, це був жарт? Акі сонний, тож, звісно, він би не вловив сарказму в без інтонаційному голосі Янгола. Не дійшовши висновку у подальших діях, Акі спитав:

— Що?

Очі Янгола трошки розм‘якли, а на вустах з‘явилась легка, ледь-ледь помітна усмішка. — Я хочу, щоб ти поніс мене на своїх руках до кухні. — Але твоя нога не виглядає настіл… — Я хочу, щоб ти взяв мене на руки та відніс в кухню. Проблеми? — знаючи відповідь наперед, Янгол простягнув руки в очікування. Акі виходив зі сплячого, нічого нетямущого режиму трохи довше очікуваного, але через двадцять секунд він вже здіймав над ліжком мале тіло, та, з розсіяним поглядом ніс Янгола на кухню. З кожним кроком Акі трошки червонів, а серце виходило з режиму спокою та, ще трошки, і перейшло б в режим американських ігор. Мабуть, він ніколи не звикне до відчуття чужої шкіри, особливо, якщо це шкіра Янгола. Через якихось тридцять (а може трохи більше) секунд, вони дійшли до не просторої кухні, де разом вечеряли та снідали у час канікул; де проходили їх романтичні сюрпризи та іноді, один з них спав тут під час сварки (таке було лише один раз, й то, Акі не витримав та вмовив Янгола повернутися до ліжка). Посадивши Янгола на сірий шкіряний диванчик, Акі сів поряд, відкинув голову та закрив очі, майже заснувши. Янгол промовив:

—Я хочу їсти. — Бляха, зараз четверта година ранку — Акі зажмурив сині очі, протяжно та незадоволено видихнув, але що поробиш? Не спати ж. — Що ти хочеш? Акі повернув голову та зустрівся поглядами з Янголом. Дивно. Він ніби-то і злиться, а ніби-то все так, як і має бути. Холодна, темна зимова ніч. На вулиці хуртовина, на світлі ліхтарів видніються сніжинки, що падають, а пси іноді гавкають. А вони тут, вдвох. Сидять на кухні, дивляться одне на одного і їм настільки тепло та затишно, наскільки це є можливим. Мабуть, це краще, аніж спати в такий чудовий момент. — Я хочу рис. І Каррі. — тихо промовив Янгол, вже уявляючи чудовий смак даного блюда. — Янголе, як ти зараз приготуєш Каррі? Давай залишимо це на ранок. Янгол трохи пожав плечима, погоджуючись (хоч і неохоче) з ідеєю Хаякави. Він встав, пішов та відкрив дверцята морозильника, щоб взяти дві штучки м‘якого морозива. Підійшов назад, простягнув одну штучку Акі, та розгорнув свою упаковку. Вони поїли в тиші та, мабуть, кожен з них думав про незрівнянність даного моменту. Що може бути краще за морозиво вночі?

— Може, прогуляємось? — задумливо промовив Янгол, дивлячись у вікно. — Там тихо. І гарно. А завтра не потрібно в школу, тож все одно, о котрій встати,— він повернувся до співбесідника та тепло, наскільки міг, всміхнувся. І як Акі може відмовити?

І вони пішли. І вони жили своє краще життя, тримаючись за руки під час сильної хуртовини, попиваючи теплий чай та насолоджуючись одне одним.