Вільнá і жива

Вільнá і жива

.

Я давно не писав, не вигадував ані рядка.

Та і зараз не хочу. Вмовляю себе щоденно.

Бо волає до мене із дальньої далі земля,

Що моєю була. І моєю зостанеться, певно.

.

Вона вітром мені промовляє із ночі у день,

Без упину кричить (вистачає на це в Hеї сили),

Що її заливають чужинці червоним дощем

І зривають по пір’ю величні, могутні крила.

.

Інтернет відключили, мобільний зв’язок відсутній.

Всі дроти перерізані, вирвані звідусіль.

А тому через вітер, лише він є безмежно розкутий,

Та вільний настільки, що мене наздогнати зміг.

.

Я почув серед гомону людського та автівок,

Що за сотні доріг, що за сотні лісів та боліт,

Любі поле і степ, що розкинулись біля річки,

Постраждали від оркостанських катів чобіт.

.

Через вітер Bона – мені

Надсилає голосові,

Й плаче рідна земля і вмовляє мене кричати

Звідусіль та усім!

Щоб дізнався про це весь світ:

“Моя Ненька болить!

Її діти щодня вмирають!”

.

І пишу, як просила Вона, бо я маю слово.

Що могло би порушити гори, звертати рíки,

Якщо тільки повірити в нього, у силу його,

Та сказати у голос: “Вiльнá і жива Україна!”

* * *

(20.11.22//30)