24 лютого

Я прокинулася від вибухів. Мурчик мирно спав у мене на голові, інші коти – хто в ногах, хто під ковдрою. Коти досі люблять залазити під ковдру, Пушок з Томою навіть голову кладуть на подушку, як люди. Я тоді подумала, що не до кінця проснулася, чи мені почулося та лягла спати далі.
У шостій ранку мене та брата розбудив батько:
– Вставайте, бо війну проспите. – і посміхається.
Я не повірила своїм вухам.
Я встала, поснідала і зібралася на пари.
Перша пара була англійська. Викладачка сказала, щоб ми трималися та запитала чи проводити пару, чи просто дати завдання. Ми всі вирішили, що краще дати завдання.
Потім була німецька. Викладачка ввімкнула нам відео де Олаф Шольц висловлював свою думку щодо війни, а потім запитала нас що він сказав. Після наших відповідей вона сказала:
– От бачите: весь світ з нами! Тримайтеся! Перемога буде скоро.
З роботи прийшла мама. Виявилося, крім неї на роботу ніхто не прийшов. Вона сказала нам з братом збирати тривожні валізки.
Я зрозуміла, що фотосесії мені не світить. Так, я до останнього не могла повірити, що війна почалася.
Після того, як знову пролунав вибух, коти вийшли в коридор і полягали на пузо.
Ввечері подруга подзвонила і сказала, що побачила винищувачі. Я їх не бачила, оскільки живу на другому поверсі, але чула. Цей звук нагадував літак, але це був не літак.
Вночі пролунав вибух. Будинок, де я живу, не пошкодило, хіба що скло тріснуло.