Фанфіки українською мовою

    Не маю наміру писати щось супер вау. Даний фанфік немає ніякого відношення до реальних людей.Події не несуть заклик до дій! Приємного читання для любителів скла)

     

    Коли є вибір покінчити життя самогубством, які зазвичай способи обирають люди? Очевидна відповідь, різні: перерізання вен, повішання, отруєння газом, ліками, стрибання з даху чи мосту. І що тільки не придумають ці людські створіння. А причини? Їх також безліч і кожні індивідуальні. Комусь набридло тяжке життя на їхню думку, у того розставання, а інший не контролює себе. І таке буває.

    Женя стоїть на даху двадцяти поверхового будинку, спирається ліктями на перегородку між підлогою та повітряним простором, й затягує четверту по рахунку цигарку, отруюючи, виснажені від великої кількості нікотину за раз, легені. Його нудить. Шлунок не приймав їжу третю добу, підшлункова колить, у скроні пульсує. Весняне повітря надворі холодне. Він важко вдихає кисень і дивиться на вечірній, вже такий рідний, Київ. На горизонті видно масштабну кількість хмарочосів, маленькі будиночки, більш високі, утворюючи нерівні сходинки між собою, а з кожного прямокутника незлічувальна кількість жовтих цяточок. Чутно міський гул.

    Місто живе, машини великим мурав’їним роєм несуться по дорогам навіть в такий пізній час. Останній раз на годиннику телефона була приблизно сьома вечора. Краса. Євген не знав скільки тут стоїть, але Спартакова кофта від холоду перестала рятувати. Ліва рука обіймає тулуб, сильніше укутуючись в одежу,а тримаюча права рука циграку звисає поверх.

    В душі пустота. Мозок безперестанно задає одне і те саме питання: “Навіщо? Навіщо це все?”. Як відповідають нормальні люди: саморозвиток, спілкування, мрії, ціль в житті, сім’я, улюблена робота.

    Але якщо це все є, то що далі? Що робити, якщо маючи цілі і мрії в житті, ти все одно хочеш померти? Такі думки переслідують чоловіка більше року. Просто, навіщо? Нащо жити? Людські істоти недовговічні, все одно помруть рано чи пізно. Чому б і не зараз? Думки вже стільки разів продумували план дій і різні способи.

    Перерізання вен? Непогана ідея. Викликати артеріальну кровотечу зразу. А як? Поцікавитись базовою анатомією людини. Чомусь більшість людей вибирають зап’ястя. Женя вважає таких людей дурними. Тому що це не завжди ефективно — невисокий відсоток того, що не знайдуть до остаточної зупинки серця.

    Так було і з ним. Спартак дуже невчасно приїхав. Хоча і він дурбецало, забув про заплановану зустріч. Тож коли, як виявилось, Янович досить довго не відповідав на дзвінки та повідомлення ні про що не попередивши, Суббота пішов до нього додому.

     

    Він збирався просто полежати в гарячій ванній й розслабити нахлинувшу напругу в тілі хочаб умовно. Чоловік випрямив ноги вздовж акрилової посудини. Вода не розслабляє м’язи. Думки топлять його, лізуть, омотують щупальцями навколо шкіри, стискають, тиснуть на грунду клітину. Рівень кортизолу підвищений. Груди високо здіймається і опускається, роблячи шумний видих через рот. Як його все задовбало. Очі бігають по навколишньому середовищі, шукаючи відповідь, що робити.

    В поле зору потрапила лежача біля змішувача бритва. Ліва рука несвідомо потягнулась до пластику, припідіймаючи корпус. Треба лише відділити лезо від ручки – воно зйомне. Мозок вимкнувся, рухається лише тіло. Євген бачить, що робить. Дії неконтрольовані. М’язи напружені, ритм серця пришвидшений, кров розігнана по тілу від високої температури води.

    Немає ніякого страху, що хтось зайде, мозок зараз про це не думає. Тіло наказує. Емоцій немає. Пустота всередині. Янович повільно відділяє лезо від ручки бритви правою рукою і приймає сидяче положення, зігнувши трохи коліна і роздвинувши в сторони в умовну позу жабки. Спина зігнута, а голова опущенна. Погляд направлений на залізний отвір для регуляції рівня води, лікті притулились по різні боки від ванної, й кисті звисають між ногами. Він вагається. Але нема причин зупинятись. Ця думка змушує відпустити ручку бритви на дно, супроводжуваний стуком пластику об кераміку. Кисть підіймається до гори обличчям до чоловіка, права рука з лезом рухається синхронно з сусідньою.

    Женя дивиться на сухожилля, з-під шкіри випирають сині полоси, утворюючи ледь помітні бугорки. Євген зусередженний на пульсуючих та таких привабливих венах, й рука з лезом повільно починає сама рухатись до напрямку сухожилля. Пальці потряхують, викид адреналіну в кров посилив напругу.

    Холодний гострий метал торкається теплої, тонкої і такої болючої ділянки шкіри чоловіка, проводить зліва направо паралельно лінії складок по самим синім венам, сильно натискаючи. За лезом залишається тонка червона лінія та випускає червоні крапельки назовню. Женя шипить від сильного болю, мружить очі, кривить губи. Справді боляче. У скронях пульсує, дихання пришвидшується. Коли доходить до самих вен, кров спускається широкою лінією по довжині руки та капаю у воду. Чоловік не відкриває очі й повільно задирає голову догори. Тепер не страшно. Тяжке і повільне дихання  заповнює рідну тишу. Світ ніби не існує, свідомість відсторонена від реальності. 

    Пошкоджена рука синхронно з лівою падають у рідину вздовж тулуба біля стегон, спина нахиляється до холодної керамічної стінки ванни й ноги випрямляються. Червона струя змією виповзає з лінії та розчиняєтся у прохолодній воді. Треба додати гарячої. Женя знову нахиляється вперед, щоб включити змішувач, й повертає ручку крану максимально вправо в бік червоного пів кола, підіймаючи вверх,  Чекає пару хвилин. Закриває й повертається в лежаче положення. Тепер нормально. Через пару секунд тіло знімає м’язову напругу, тіло поступово розлабляється. Хочеться ще. Відчути сильний колюючий біль, отримати більше розслаблення. Йому начхати на наслідки. Руки винирюють з-під води, роблять характерний сплеск рідини, а кров з лівої стікає до ліктя нерівним шляхом, змішується з водою, стаючи напівпрозорою. Лезо повертається до шкіри та робить ще один надріз трохи нижче. Вже не такий рівний. Він більш по діагоналі. Проте, яка різниця.

    Напруга зникає. Рани колять, дихання пришвидшене, серце починає активніше працювати, щоб зберегти втрачаючу кількість крові. Янович не знає скільки часу так лежить. Свідомість не слідкує за реальністю.

    Ще один. Багряні стрічки змішуються з водою, офарбовують ту. З кожною хвилиною прозора рідина переймає колір крові. Очі переміщуються, то з зап’ястя, то на розуватий простір, у якому він лежить. Цікаво спостерігати за цим процесом.

    Рука перемістилась до передпліччя для четвертого Є. Вся рука над водою обмацана кров’ю. Голова починає потроху паморочитись. Це приємно. Нарешті артеріальна кровотеча. Багряна рідина полилась фонтаном і рука упала на дно. Шум води і стук тіла об кераміку пройшовся ехом по кімнаті.

    Таке довготривале очікування темпрями. Воно скоро настане. Женя чекає. Кров майже повністю передала свій природній колір воді. Здається, він чув якісь чужі звуки поза ванною. Голова не розуміє, що відбувається, в очах паморочиться. Скоро все закінчиться. Він втрачає свідомість. У вухах сильний дзвін, скроні колять, дихання важке. Воно уповільнюється. Серце ще працює. Очі на мить відкриваються, перед ним купа чорних цяток, голова опущена на плече, тіло як желе.

    Він слабо розчуває гукання “Женя!… Я прийшов… Ти де?”. Янович впізнає голос Спартака. Що він тут робить? Пам’ять перестала працювати вже давно, голова від думок починає ще більше зудіти. На мить згадує. Трясця, він забув про існування телефону. Часу пройшло бо-зна скільки. А котра зараз година, що Суббота аж до нього додому прийшов? Зустріч… 

    Останнє, що погляд бачить через тонку лінію прикритих повік це швидке смикання ручки, перш ніж свідомість остаточно покинула його тіло.

     

    1 Коментар

    1. Mar 6, '23 at 07:02

      Це така концентрація скла… Чекаю продовження! Ви дуже гарно і чуттєво пишете !)))