Переболіло

Переболіло

Серце моє нарешті мовчить, не плаче,

Безсоння опівночі більше його не страшить.

Тільки, бува, мимоволі щемить, неначе

Розірветься навпіл у цю неймовірну мить.

Серце моє так вчасно завмерло, стихло,

Наче вичікує, що йому скажеш Ти:

Чи побажаєш спокою, щастя, світла?

Чи темряви, болю й вічної суєти?

Так не буває, щоб через всі незгоди,

Крізь хуртовини горя і низки зрад,

Серце лишалося чистим і без пробоїн,

Зуміло плисти по морю майбутніх втрат.

Але моє серце не стало ні зліше, ні гірше.

Все любить, всіх пестить і чемно свій хрест несе.

Мабуть, в мені від батьків ще палає іскра,

Мабуть, так правильно, вір, що добро живе.

Серце моє спокійно та рівно б’ється,

Що подаруєш Ти: ненависть чи любов?

Все одно теплим залишиться моє серце,

І розганятиме й далі по тілу кров.

Серце моє віднині не знає смутку,

Плакати чи сміятися – все одно.

Мислить воно найважчу у світі думу,

Та опускає мене на життєве дно…

27.02 – 17.06. 2017 // 24