Драко

Вона була схожа на розгублену дитину. Стояла на холоді в одній тоненькій сорочці, витріщалась на нього своїми неймовірними блакитними очима, зовсім не розуміючи, що робить посеред цієї осені на вулиці з двома незнайомими чоловіками. Аврорський Облівіейт особливий – він стирає з пам’яті маґла все, що якимось чином пов’язане зі світом магії, незалежно від того, знав він про магічні прояви та властивості – чи ні. Тепер Асторія не пам’ятала нічого ні про патронус, ні про реліквії, ні про… нього. Браво, славний Аврорате!

– Який же ти ідіот, Поттере! Адже вона була твоїм єдиним свідком! — загарчав Драко розсерджено і ледве втримався, щоб не грюкнути ногою урну. Поттер з тим же непроникним виразом обличчя легко і невимушено змахнув паличкою вдруге – і Асторія спокійно розвернулася і повернулась до магазину.

– Я сподіваюся, ти не Імперіусом її приклав? – прошипів Мелфой, стискаючи від роздратування і ненависті кулаки.

— Звичайний Конфундус, все згідно з Інструкцією, — спокійно відповів Поттер, повертаючись до співрозмовника. Його обличчя залишалося зосередженим і абсолютно серйозним, без вічних посмішок і кривлянь — бачити його таким було дуже незвично. — Значить так, Мелфою. Зараз ти являєшся зі мною на Томас Роуд, оглядаєш місце вбивства і даєш повний висновок про те, чи мало місце використання якогось темномагічного ритуалу чи артефакту. А потім ми з тобою чудово проведемо час у якійсь затишній забігайлівці — і ти мені все розкажеш, зрозумів? Розкажеш докладно, з подробицями. У тому числі про те, чому вважаєш продавчиню з маґлівського магазину цінним свідком.

– І що, навіть не сплутаєш мені руки якимось Інканцеро? — огризнувся Драко у відповідь, але Поттер тільки знизав плечима.

— Куди ти від мене дінешся? На тобі ж маячок… Готовий являтися?

Мелфой стомлено заплющив очі і повільно кивнув. «Я в пастці», — стукотіло гарячково у скронях. Це ж треба було так вляпатись!

Вони пройшли далі у провулок, де було зовсім темно, і явились за кілька будинків від місця злочину. У якому саме будинку сталося вбивство здогадатися було нескладно: будівля вже була оточена маґлівськими… як їх там? — «поліцейськими» та цілителями, а весь двір по периметру обгороджений смугастою чорно-жовтою стрічкою. Навколо будинку стовпилися роззяви та випадкові свідки, які, теоретично, могли щось побачити, але насправді просто хотіли дізнатися про резонансну подію «з перших вуст». Поттер дістав із внутрішньої кишені куртки, нашвидкуруч трансфігурованої з мантії, пухкий конверт, витяг звідти якісь кольорові книжечки і мигцем їх переглянув.

– Та-а-ак, підходить, пішли, – кивнув він Драко і стрімко попрямував до будинку. – Інспектор Поттер, Скотленд-Ярд. Це мій помічник, Драко Мелфой. Як давно знайшли жертву? Щось цікаве на місці злочину вже виявлено? Свідків уже опитали? Вони взагалі є, свідки?

Черговий поліцейський, здавалося, затремтів від суворого погляду Поттера, а Драко захотілося розсміятися. Подумати тільки! Адже Поттер насправді зовсім ще шмаркач, цей черговий ледь не вдвічі старший за нього, а як одразу виструнчився, варто було помахати перед носом документами!

Поки вони йшли через двір до дверей невеликого триповерхового будинку, черговий давав короткий звіт. Тут жила близька подруга жертви, вони разом навчалися у коледжі. Розмовляли по телефону вчора вдень — і загибла скаржилася, що після пережитого жаху не може перебувати у своїй квартирі — їй усюди ввижалася сестра з закривавленим горлом. Подруга запропонувала кілька днів переночувати в неї, і та з вдячністю погодилася. Жертва прийшла в цей будинок сьогодні вранці близько половини дев’ятої. Подруга віддала їй ключі, сказала почуватися, як удома, і поїхала на роботу, а коли повернулася ввечері — знайшла труп.

Гаррі з Драко пройшли до будинку і піднялися за вказівкою чергового на другий поверх. Куди далі – стало зрозуміло відразу: у дверях вітальні юрмилась купа народу.

– Халат, рукавички, бахіли! – гаркнула повна маґла у білому халаті, ледве побачивши їх на сходах. — Затопчете мені все тут!

Натягувати на себе таку дивну слизьку матерію Драко ще ніколи не доводилося. Він, ніби заворожений, спостерігав, як Поттер одягає спочатку якісь прозорі мокасини прямо на взуття, потім втискається в халат, що шарудить при кожному русі, і натягує гнучкі слизькі рукавички. Довелося повторити всі ці маніпуляції із собою. Він подумки закотив очі – Мерліне, добре хоч, що мати вдома і не бачить усього цього!

У вітальні пахло кров’ю та якимись їдкими ліками. Драко скривився – схожий запах довго залишався в менорі після допитів і страти чергових нелояльних до Волдеморта чарівників.

Жертва лежала на дивані. Коротко стрижена блондинка, років тридцяти п’яти на вигляд, домашній одяг, жодного макіяжу. Навряд чи вона кудись виходила сьогодні — швидше за все, більшу частину дня так і пролежала на цьому дивані, обмірковуючи свою втрату. Обличчя спокійне і навіть безтурботне, на ньому немає і сліду страху чи здивування. Складалося враження, що смерть не застала її зненацька, що вона чекала на неї і була готова зустріти — як там у «Казках барда Бідля»? – як стару подругу.

Поріз на шиї акуратний. Зброя, якою прикінчили жертву, безперечно мала тонке гостре лезо — вбивці не довелося сильно напружуватися, щоб перерізати горло. Але найдивніше те, що вона, схоже, навіть не чинила опір. Якого, питається, дементора, чекати на свого вбивцю і покірно підставляти йому шию?

— Знаряддя вбивства поки не знайшли, експерти перевіряють наявність відбитків пальців, але поки що теж нічого цікавого, — завершив бубоніти поліцейський. Поттер супився і дивився на жертву, потім підійшов ближче до тіла і сів біля дивана навпочіпки.

Що він хотів роздивитися у розплющених очах мертвої жінки, Драко не знав — та й знати не хотів. Його зараз хвилювало зовсім інше. Темна магія завжди залишає свій слід, потрібно лише вміти цей слід побачити. Якщо маніяк, який зарізав ось уже четверту людину, використав темномагічний артефакт, у приміщенні точно залишилася якась ниточка, яка веде до нього. Масивний і незграбний слід помітили б і аврори — а якщо вірити Поттеру, на минулих місцях злочинів вони нічого такого не виявили, значить, і тут нічого явного не буде. Що ж, саме час зайнятися перевіркою.

Драко роздратовано скривився, витягаючи чарівну паличку із спеціальної петлі у рукаві. Халат рипів, здавалося, на всю кімнату, але маґли були повністю занурені у свою справу — на нього ніхто не звертав уваги. Ось і чудово, ще накласти про всяк випадок чари для розсіювання уваги — і можна діяти.

Він обережно промацав загальну ауру у вітальні, легко й майже непомітно водячи паличкою. Пройшовся вздовж і впоперек, трохи виставивши вперед ліву руку, відчуваючи, як потоки енергії проходять крізь пальці і омивають теплими хвилями тіло. Відбитки емоцій струменіли крізь нього. Слабко, ледве вловимо – умиротворення, натхнення, задоволення, трохи сильніше і стійкіше – тривога, переляк, співпереживання і, нарешті, найсильніші – розпач, горе, безсилля, втома. І біль, дуже багато болю та гіркоти, дуже багато справжнього, глибокого нещастя – у цій вітальні зовсім недавно було пролито чимало сліз. Драко вкотре здивувався: людини вже немає, вже й тіло її охололо, а емоції — ось вони, як на долоні!

Ниточка знайшлася не одразу. Тоненька і майже невловима — щоб її намацати, довелося тричі пройтися кімнатою, щоразу пропускаючи крізь себе вал чужих переживань. Але коли він нарешті намацав її, по тілу пройшов липкий холодок – все-таки, магія.

Надія, що вбивця маґл, жила в душі до останнього. Адже все стало б таким легким і зрозумілим! Він би спокійно сказав тому ж Поттеру, що мовляв – ось маґли, і вбивця ваш маґл, ось і порайтеся з цим самі, а від мене відчепіться, бажано – назавжди! Але тепер доведеться в цьому розбиратися і розбиратися довго. Доведеться викручуватись і правдоподібно брехати, ретельно зважуючи свої слова — що можна сказати Поттеру, щоб не загриміти в Азкабан тієї ж хвилини? Звинуватити Драко поки можна хіба в порушенні Статуту, та й то побічно — він приніс реліквії до маґлівської крамниці, проте нічим не видав їхнього магічного походження. Та й не ясно, чи продані речі мають відношення до цих смертей! Все дуже заплутано — і Драко вкотре подумки вилаявся, згадуючи Мерліна, Моргану та всю їхню рідню.

Поттер стояв навколішки, оглядаючи тіло. Маґлівські поліцейські та медики майже не звертали на нього уваги — возилися зі своїми папірцями і приставали з розпитуваннями до двох блідих літніх леді, які, мабуть, хоч щось бачили. Драко помітив, як Поттер неквапливо ховає в рукаві паличку і тільки посміхнувся: гей, маґли, ось же вона, магія прямо перед вашим носом! Може, ви й справді не бачите її, бо просто не хочете бачити?

— Щось знайшли? — та ж повна маґла, яка змусила їх одягнути халати й слизькі рукавички, підійшла до Драко і поплескала його по руці. — Бачила, як ви ходили тут по кімнаті, і очі такі підозрілі, наче не довіряєте нашим слідчим…

— Довіряй, але перевіряй, — промимрив він у відповідь, оглядаючи її з висоти свого зросту. Вона реготнула, блиснувши білими зубами:

– І то правда! То з якого ви департаменту? Я ж усе бачу.

– Що бачите? — обережно перепитав Драко, відчуваючи, як холонуть руки. Може, він і помилявся щодо неуважності маґлів. Якщо вона помітила паличку…

– Та годі вам! – маґла все не припиняла усміхатися. — Ви ж не працюєте на Скотленд-Ярд, я їхніх співробітників за триста миль чую! Відразу видно, що зі Служби безпеки!

Мелфой ледве стримав полегшене зітхання. Ну, хоч комусь сьогодні не доведеться пам’ять чистити!

— Інша річ, що поява співробітників Служби безпеки на місці злочину ще ніколи нічого доброго не віщувала, — спохмурніла раптом магла. — Хоча чому я дивуюсь — чотири трупи за тиждень!

– Мелфою, підійди сюди на хвилину, – гукнув його Поттер з далекого кута кімнати, і Драко подумки подякував йому за порятунок від приставучої маґли. – Ти щось знайшов?

Говорив Поттер тихо, але виразно, він хмурив чоло і пильно дивився у вічі.

— Щось знайшов, — луною озвався Драко, і Поттер тихо вилаявся.

– Де подруга жертви? — спитав уже на повний голос, звертаючись до присутніх. Один з поліцейських показав головою нагору, і Гаррі попрямував швидким кроком до сходів, на ходу стягуючи з себе халат і рукавички. Боячись знову залишитися віч-на-віч із балакучою маґлою у білому халаті, Драко пішов за ним. Все краще, ніж знову балакати про якусь там Службу безпеки, коли ти ні сном, ні духом!

На третьому поверсі було тихо і безлюдно, лише з дальньої кімнати чулися тихі схлипи й монотонна мова. Ще пахло валер’янкою чи якимось іншим заспокійливим — запах був такий сильний, що від нього неприємно щипало в носі. Поттер пройшов довгим коридором і постукав у двері.

Жінка, яка, схоже, і була господаркою будинку, розмовляла з літнім поліцейським. Видно було, що розмова дається їй важко — раз у раз вона схлипувала, ледве стримуючись, щоб не зірватися на плач. Наполовину порожня склянка з заспокійливим стояла поруч.

— Вибачте, що перериваю, мені потрібно поставити вам кілька запитань, — детектив глипнув на них, неохоче кивнув і відкинувся у кріслі. — Скажіть, о котрій ви повернулися додому, міс…

– Місіс. Місіс Філліпс, — господарка підвела голову і подивилася на них. — Драко відзначив почервонілі очі й нездорову блідість. — Приблизно двадцять хвилин на сьому. Автобус прибуває десь о шостій з хвилинами, але я ще зазирнула в м’ясну крамничку, хотіла купити щось на вечерю, тож додому потрапила трохи згодом.

Поттер насупився і уткнувся носом у якісь свої записи, після чого продовжив:

— У поліцейських звітах сказано, що дзвінок до чергової частини надійшов о шостій п’ятдесят дві. Не вважайте мене нетактовним, але дозвольте запитати, чим ви займалися в ці півгодини?

– Плакала, – відповіла вона уривчасто і різко відвернулася. Драко чомусь почувався ніяково, ось так втручаючись в особисте життя чужої людини. Йому навіть не треба було пропускати крізь себе відбитки її емоцій – і так було зрозуміло, що вона не бреше.

– Нам треба буде приставити до вас охорону, – продовжив Поттер, схрещуючи руки на грудях. — І я попрошу вас не залишати Лондон найближчими днями.

– Мене що, підозрюють?

— Ні, підозрювати вас ми поки що не маємо причин. Ви потенційна жертва, – зітхнув він. Місіс Філліпс здавлено охнула, а маґлівський детектив увесь почорнів з лиця.

— Дозвольте поцікавитись, на якій підставі ви так вважаєте? — загув той низьким голосом, підводячись із крісла. Роки не згорбили його ні на йоту — він був справжнім здорованем і справляв по-справжньому серйозне враження.

– На тій підставі, що ми маємо вже чотири трупи, і кожною наступною жертвою ставала людина, яка знайшла тіло, – відповів Поттер спокійно і знову звернувся до господині будинку: – Ви повинні це знати. Я з вами відвертий і сподіваюся на вашу розсудливість. Будьте обережні і за будь-якої небезпеки дзвоніть у поліцію. Мені б не хотілося оглядати ще й ваше тіло.

Він вийшов із кімнати й пішов униз, до виходу з дому.

— Ми вже йдемо? — тихо поцікавився Драко, спускаючись слідом.

— Нам тут більше нічого робити. Я повісив на жінку маячок, а на сам будинок наклав Слідчі чари та кілька видів щитів. Бридке у мене передчуття… Щось не складається з тілом жертви. На інших місцях злочину я не був, але тут якось надто спокійно. Таке враження, що жертва підставила горло під ніж добровільно. Не схоже, що вона впала на диван — здається, на момент смерті так і лежала. Розріз зроблений зправа наліво, ніби вбивця стояв у неї за спиною, але як він міг стояти за спиною, якщо диван біля стіни?

Поттер міркував уголос і звертався більше сам до себе, аніж до Драко, швидко перетинаючи подвір’я. Мелфой слідував за ним і не перебивав – йому й самому краще думалося у русі.

— …з іншого боку, вбивця міг завдати удару в іншому місці, а тіло потім перенести на диван, але сліди крові… Звичайно, треба дочекатися висновку експертів, але, наскільки я бачив, кров саме на дивані і безпосередньо біля нього. Може спроба інсценувати самогубство? Тоді він явно перестарався — люди не обривають собі життя з таким умиротвореним виразом обличчя.

– Куди ми йдемо? — спитав Драко, коли Поттер замовк. Той різко загальмував посеред вулиці і глянув на годинник.

— Мерліне, я щось зовсім забув, що треба йти «кудись». Майже десята вечора. Пішли до «Кабанячої голови», Еберфорс завжди працює до останнього клієнта. Мені просто необхідно щось випити, а в тебе ще для мене припасена цікава історія.

Вони явились із найближчого підворіття. Опинившись на брукованій дорозі Гогсміду, Драко з полегшенням видихнув — надто багато було сьогодні маглів у його житті і тепер магія знову обступала з усіх боків, чому він був дуже радий. Навіть рипуча дерев’яна вивіска з відрубаною кабанячою головою здалася якоюсь рідною і близькою, хоча він ніколи не любив цей трактир — надто похмурий і надто брудний.

Але всередині виявилося тепло і якось затишно, незважаючи на похмуру міну Еберфорса, що господарював біля стійки. Приглушене м’яке світло від розставлених по кутах свічок заспокоювало, в дальньому кутку перемовлялися тихо три досить пошарпаних на вигляд чарівники. Поттер вибрав стіл подалі від них і замовив чайник чорного чаю. Драко скинув пальто і приземлився навпроти, поблажливо кивнувши на замовлення.

– Ти ось це мав на увазі під “випити”?

– Саме так. Уже надто пізно для кави, а алкоголь мені сьогодні не світить — потрібна ясна голова. Почекай, зараз відзвітую – і почнеш.

Драко кивнув насмішкувато — вперед! – і налив собі чаю. Потрібно бути обережним у цій розмові з Поттером, дуже обережним… не можна видати себе ні інтонацією, ні зайвим рухом руки. Той не дурень і аврорське чуття у нього непогано розвинене, але зараз необхідно його обійти, щоб не загриміти до Азкабану до з’ясування обставин…

Поттер зосереджено щось бурмотів своєму патронусу. Сріблястий олень терпляче слухав, схиливши голову набік, а після того, як господар закінчив свою промову, помчав геть, вискочивши крізь давно не мите вікно.

– Так, спочатку розповідай, що ти знайшов на місці злочину, – звернувся до нього Поттер, наливаючи і собі чашку запашного напою. Чай виявився несподівано смачним та насиченим.

— Сліди магії, — ніби говорячи про очевидне, знизав плечима Драко. — Сам розумієш, мої можливості обмежені, але це вбивство було явно скоєно не маґлом. Маг, який це зробив, досить вправний і я підозрюю, що він намагався замаскувати сліди — отже, розумів, що його шукатимуть аврори. Сумніваюсь, що вбивство було скоєне чарівною паличкою — ти й сам уже помітив, що розріз навіть для Діфіндо надто глибокий і тонкий. Він діяв своїми руками — можливо, з тієї ж причини вирішив зайвий раз не світити магію в маґлівському районі. У будь-якому разі, слід я знайшов не відразу, і він був досить слабким.

Поттер уважно слухав і не перебивав. З кожним вимовленим словом його обличчя ставало все похмурішим і похмурішим.

– Щось ще?

— Так… Ні… Не зовсім, — Мелфой потер долонями втомлене обличчя. — Я помацав відбитки емоцій. Вона не боялася. Анітрохи.

– Швидше за все, жертва знала вбивцю і впустила його в будинок сама – принаймні це підтверджується і відсутністю слідів злому, – припустив Поттер.

— І ще там не було втіхи. Вбивця мав би відчути щось після того, як горло їй перерізав. Радість? Полегшення? Не знаю… хоч щось! Але чомусь я нічого такого не помітив. Можливо, емоції вбитої були яскравішими і затьмарили всі інші, але все одно мав залишитися хоч якийсь слід. А поки що виходить, що вбивця був холодним, мов сталь.

Поттер замислився і сьорбнув ще чаю. На кілька хвилин запанувала тиша.

— Із цим ясно. Емоційний портрет убивці потрібно складати окремо, і це досить складно зробити, проаналізувавши лише одну жертву… А тепер розповідай інше, Мелфой. Що там у тебе за справи в антикварній крамничці в маґлівському Лондоні?

Ось тепер обережно, Драко. Дуже обережно — кажи правду, та не всю. Тобі не можна в Азкабан, там клімат паршивий.

І він почав говорити. Про те, як вирішив продати дещо з майна у маґлівському антикварному магазині, аби хоч якось забезпечити своїй сім’ї виживання. Про те, як вибрав для цього тітчині табакерку, перстень і ніж, як продав їх дівчині на ім’я Асторія і як благополучно забув про них рівно до того моменту, поки в кабінет не завітав Гаррі Поттер власною персоною з розповіддю про таємничі вбивства. Про те, як захотів їх повернути, але у магазині сказали, що реліквії було продано.

— Чому ти назвав продавщицю моїм єдиним свідком?

— У неї були контакти покупців, — Драко недбало знизав плечима. «Не можна, щоб Поттер дізнався про містера Томпсона. Не можна, щоб він дістався списку покупців першим — все ж таки тоді буде, як на долоні, офіційно: Аврорат, допит, Азкабан…» — А ще вона добре розуміється на мистецтві, а якщо вже в тебе справа пов’язана з антикваріатом, то. .

Поттер мовчав довго – витріщався у вікно і помішував ложечкою давно остиглий чай. Мелфой розглядав колишнього ворога, намагаючись думати про всякі дурниці, щоб не видати себе навіть виразом обличчя.

– Ти розумієш, як сильно влип? – порушив Поттер мовчанку і перевів погляд на співрозмовника. — Ти приносиш реліквії, що належали Белатрисі Лестрейндж, до магглівського Лондона, а за кілька днів починають помирати люди. Перша жертва продавала антикваріат на онлайн-аукціонах. На місці вбивства останньої ти сам виявив магічний слід, і я готовий закластися, що на інших він теж був — його просто ніхто спеціально не шукав. Ти хоч розумієш, кому в руки могли потрапити твої чортові реліквії?

— Я їх не вбивав і не моя вина, що якийсь божевільний тітчин послідовник вирішив перебити всіх маґлів у Лондоні, — похмуро відповів Драко, не відводячи погляду. — За великим рахунком, крім непрямого порушення Статуту, у тебе на мене нічого немає.

— А як щодо пособництва вбивству? Можу легко засадити тебе до з’ясування обставин.

Поттер розгублено скуйовдив волосся, зняв окуляри і натиснув долонями на очі. Драко чекав. Йому зараз більше нічого не залишалося – тільки чекати. Він був потрібен Поттеру — без експерта з темної магії той колупатиметься у цій справі, доки трупи не посиплються десятками.

— Ти комусь казав, що збираєшся продати реліквії?

– Ні.

— Хтось із магів міг тебе бачити, коли ти їх продавав?

– Ні.

— Останнім часом хтось із Смертежерів виходив із тобою на зв’язок?

– Ні.

Поттер напружено розмірковував, не відводячи погляду від Драко.

— Усім чотирьом жертвам перерізали горло. Ти відніс до маґлівського магазину кинджал Белатриси Лестрейндж. Думаєш, це збіг?

Драко відповів, зволікаючи лише мить:

– Ні.

— Твою ж матір, Мелфою… Ти працюватимеш зі мною. І ти зробиш усе, щоб допомогти розкрити цю справу, інакше сядеш сам. На тобі маячок, і я не збираюся його знімати, а якщо кудись спробуєш втекти, я вже чекатиму тебе на місці – запам’ятай! Потрібно знайти ці реліквії. Усі, не тільки кинджал. Необхідно відстежити їхній шлях у маґлівському Лондоні. Якщо ми маємо справу з фанатом Белатриси, він спробує зібрати всю колекцію. Якщо ні — все одно краще тримати їх при собі. Емоційний портрет убивці теж постарайся скласти. Ти все зрозумів?

– Ти висловлюєшся дуже чітко.

— А щодо тієї дівчини…

– Асторії.

– Так, Асторії. Після Облівіейта пам’ять можна відновити — його ж не дурні розробляли. Процес, звичайно, досить повільний, але якщо їй допомогти, справа може піти швидше. Доведеться показати їй магію в дії — це викличе потрібний відгук, та й взагалі, шок у таких випадках корисний. Показати інші речі Белатриси, назагал якнайбільше з нашого світу — це допоможе. І ми займемося цим завтра. Вона ж дала тобі свій телефон, правда?

– Ще б я знав, що це таке… Я подивився записку – там просто якийсь набір цифр, – Поттер усміхнувся – може, вперше за цілий вечір:

– Ти безнадійний, Мелфою. Так, з винаходами маґлів розбиратимемося завтра. А зараз – по домівках. І завтра чекаю на тебе рівно о дев’ятій ранку в «Дірявому казані». Будемо досліджувати Лондон, якого ти ніколи не бачив!