Квітковий аромат

   І знову Марія не розуміє що відбувається. 

   Стейсі знову почала ховатися від подруги під маскою байдужості, хоча нещодавно все було гаразд. Марія навіть почала сподіватися, що дівчата зможуть стати близькими подругами. Але й тут її надії виявилися марними.

   Скільки б дівчина не намагалася з’ясувати, велесівка ніби води в рот набрала – відмовляється зізнаватися, в чому причина її поведінки.

   «Дякую, що вона хоча б взагалі зі мною балакає», — подумки казала собі Марія. Стейсі дійсно продовжувала спілкуватися з подругою, хоча й не так часто та відкрито, як раніше.

   Марію це непокоїло. Вона боялася, що сусідка переживає якийсь складний період життя, через що й замкнулася у собі. Навіть Дамелі помітила, що її ліпша подруга перестала розповідати їй про свої емоції та переживання. І це нервувало. Останнім часом Марія почала піклуватися за подругу куди більше, ніж потрібно було. Вона помічала, що затримує погляд на Стейсі довше, ніж слід. Думає про неї більше, ніж зазвичай думають про подруг. Скільки б Марія не намагалася це перебороти, нічого не виходило. Стейсі чарувала її в усьому: в манері спілкування, в поведінці, в зовнішності та навіть у виборі парфуму – цей квітковий аромат іноді зводив з розуму. Дівчині довелося прийняти те, що її подруга значить для неї дещо більше. Але Марія не хотіла зруйнувати й так хитку дружбу. Тому мовчала та заглушала свої почуття.

   Дівчину переслідували не тільки переживання щодо подруги, а й нав’язливі думки по типу «вона стала байдужою, бо ти погано ховала закоханість». Це непокоїло ще більше. Але Марія вирішила дати Насті можливість прояснити ситуацію самій.

   Чекала вона досить довго, поки терпець врешті не урвався.

   Заставши сусідку в кімнаті, Марія почала розпитувати велесівку, маючи на меті дізнатися, що відбувається.

— Нічого не сталося, Маріє! Чого ти причепилась до мене? Все гаразд.

— Хіба? Чому ти стала холодніше та байдужішою? Я думала, що ми нарешті стали близькими подругами. Але ти знову почала відштовхувати мене. Може я щось зробила не так? Скажи мені в чому причина!

— Немає ніякої причини! Ти сама собі все придумала, — Стейсі почала підвищувати голос, як завжди робила, коли злилась чи нервувала.

   Марія помітила зміну в тоні подруги, що змусило її нервувати.

— Ти дійсно намагаєшся звинуватити мене в тому, що я піклуюсь за тебе? Так роблять друзі, якщо ти не знала. В моїй поведінці, на відміну від твоєї, немає нічого дивного.

— Мені не потрібно твоє співчуття та піклування, Маріє! Мені байдуже, що там роблять друзі. Я просто хочу, щоб ти дала мені спокій. Я й так намагаюся позбутися зайвих почуттів до тебе! Але ти не даєш мені це зробити, постійно з’являючись перед носом!

   Вочевидь сказавши зайвого, Стейсі різко замовчала, вдивляючись в обличчя Марії, що була шокована, зрозумівши, що сказала подруга.

— Ти що? Яких почуттів, Стейсі?

   Та мовчала, чим почала злити хорсівку.

— Вирішила пограти в мовчанку? Кажи, якщо вже почала.

— Так, гаразд, мої почуття зраджують мене, вони перестали бути просто дружніми. Мені нестерпно розуміти, що я не можу це контролювати. Цього не повинно бути! — Марії складно було сказати, виглядала Стейсі розлюченою, засмученою чи розгубленою.

— Хіба є щось в цих почуттях погане? — Хорсівці дійсно треба було дізнатися це. Вона не могла повірити, що її почуття до подруги могли бути взаємними.

   Але Настя мовчала, дивлячись на сусідку. Виглядала вона невпевнено. А потім стрімко вибігла з кімнати.

   «Тепер вона ще й уникати мене буде?»

   Незрозумілі думки переслідували Марію до ночі. Не дочекавшись, поки подруга повернеться, вона лягла спати. А, прокинувшись, не побачила її в кімнаті.

— Невже дійсно уникає? — звернулася дівчина до пустоти, ніби очікуючи на відповідь.

   З одного боку вона розуміла розгубленість та невпевненість подруги, а з іншого вона вважала що говорити про таке необхідно, тому всі пари просиділа засмучена та незосереджена. Вона все намагалася позбутися цього неприємного розчарування, що терзало її зі вчорашнього вечора. Невже Стейсі дійсно вважала, що ці почуття неправильні? Чому?

   Але розмові все-таки судилося статися. Після обіду Стейсі чекала на дівчину в кімнаті. Коли Марія зайшла, то побачила, що подруга сидить на своєму ліжку, дивлячись в підлогу. Виглядала вона дуже невпевнено та знервовано.

— Маріє, нам треба поговорити.

— Я рада, що ти це розумієш.

— Розумію, що вчинила неправильно, відштовхнувши тебе. Але я хотіла розібратися у своїх почуттях. І я більше не маю наміру їх ховати та заглушати, — велесівка не дала Марії відповісти? продовживши свою думку: — Мені досі складно прийняти це, але зробити нічого не виходить. Ти подобаєшся мені, Маріє. Я розумію, що це може зруйнувати нашу дружбу, але мовчати, особливо після вчорашнього, я не хочу.

   Стейсі чекала. Марія підійшла ближче.

— Це не зруйнує нашу дружбу. Ти також мені подобаєшся, Насте. Я намагалась це приборкати, як і ти, але не змогла, тому…

   Марії не дали договорами губи Стейсі, що опинилася на її власних. Такий ніжний поцілунок, наповнений розумінням та надією. Хорсівку заполонило здивування, що перетекло у радість. Відчувати вуста людини, що тобі подобається, на своїх — дійсно приємне почуття. Вона не хотіла, щоб цей момент закінчувався.

   «І знову цей неймовірний квітковий аромат» — пробігла думка в Маріїній голові.

   Коли цей чарівний поцілунок урвався, дівчата просто мовчки подивились одна на одну та обнялися. І хто знає, як довго тривали ці обійми. Маріїні переживання врешті розсіялися, вона була впевнена, що тепер їхнім стосункам не загрожуватимуть непорозуміння.