Полум’я спокою

Пам’яті жертв російського теракту в ТЦ Амстор 27.06.2022

Єва важко піднялася, обтрушуючи блакитну сукню. Вона відчайдушно намагалася зрозуміти, де знаходиться. Здалеку було чути голос багатьох людей, шум техніки, в очі било світло від проблискових маячків швидких та машин поліції. У горлі більше не дерло від диму, в легенях панувала незвичайна легкість. Небо передсвітанково сіріло, провіщаючи новий день. Жінка поволі згадувала, як і чому опинилася тут– серед величезного згарища покорчених металевих конструкцій.
Вона вирішила, що післяобідній час буде ідеальним для здійснення покупок: натовпи години-пік ще не дістануться магазинів, а від спеки врятують кондиціонери. Мала коротку літню відпустку: робила що хотіла й коли заманеться. Кахлі приємно шаруділи під підошвами гарненьких босоніжок, які Єва торік бачила в новій колекції. Нарешті дочекалася знижок і ощасливила себе. Поодинокі клієнти вешталися приміщеннями магазинів, дівчата за стендом з електронними цигарками знуджено гортали стрічку Інстаґраму.  Вона надовго застрягла в “Сільпо”, розглядаючи посуд, кухонні девайси та горщики для квітів. Усе хотіла знайти собі силіконовий килимок для замішування тіста, аби він не коштував половину її зарплатні й сморід гуми не виїдав очі. Сьогодні день не став винятком– жінка пішла до каси ні з чим, крім пакета з випічкою та банки солодкої газованої води. Касирка мала настільки кислий вираз обличчя, що Єва посоромилась свого піднесеного настрою. Жінка повільно вийшла із зони супермаркету й покрокувала далі, розглядаючи оголошення на дверях крамниць. Відкоркувала напій, смакуючи лоскотливі бульбашки. Зовсім не хотілося залишати кондиціоноване приміщення і повертатися до сигаретного диму парковки під похилими сонячними променями. Від спогадів про літню спеку замуляло десь під шлунком.
Поки вона розглядала новинки в магазині спідньої білизни, пролунав сигнал повітряної тривоги. До скрижаніння крові знайомий та буденний звук, та від нього щоразу заклякаєш як уперше. Пришвидшений пульс одразу заглушив голоси гучномовців, які нагадували алгоритм дій та правила безпеки. Прогорнувши сповіщення телеграм-каналів, Єва дещо заспокоїлась, упевненості також додавало те, що після останнього обстрілу не минуло й десяти днів. Як показала попередня тенденція, і жінка була певна в її незмінності, Кременчук цікавив росіян щонайбільше раз на 20-30 днів. Наслідуючи приклад свідомих громадян, які напруженим кроком прямували до виходу, вона й собі почимчикувала від однієї із скляних вітрин. Страшенно захотілося побігти, та Єва з усіх сил придушила в собі паніку. Слава богу, пережила вже чотири місяці повномасштабного вторгнення, не статусно вже стрімголов летіти в підвал.
Жінка проминула одну з ювелірних крамниць, коли пронулав вибух. Чи спочатку струсонуло землю? Чи це відбулося одночасно? З цього моменту все полетіло шкереберть. Потужною хвилею винесло все скло, всіявши підлогу дрібними скалками. Єва впала на підлогу, ховаючи обличчя за руками так, як колись учили на основах здоров’я. За секунду зникло світло, а на заміну йому прийшло зарево пожежі. Уся будівля нагадувала картковий будиночок, який пройшов точку неповернення і от-от впаде. Другого вибуху вона навіть не почула: вуха заклало, десь задзвенів пронизливий крик. Силуети стрибали перед очима, коли вона намагалася піднятися, крізь хаос гучнішало ревіння полум’я. Східної стіни вже не існувало. Від вибухової хвилі все тіло заніміло, марнуючи цінний час. Дим упереміш з отруйними випарами й попелом роздирав легені, у горло наче натовкли піску. Хто міг самотужки рухатись, допомагали пораненим подолати останній десяток метрів до перекошених автоматичних дверей. Єва встигла спертися на лікті, розрізнивши багряні спалахи десь зовсім поруч, коли з оглушливим металевим скреготом обвалилися конструкції стелі. Картковий будиночок склався. Жінці не пощастило: балка не розтрощила її голову і тепер вона відчайдушно шкребла місиво з уламків і попелу єдиною вільною рукою.
“Боляче, боляче, боляче!”– на околицях свідомості рибою об лід билася думка. Адреналін підживлював жагу до життя. Єва знову почула далекий крик. Власний крик відчаю, хрипкий і булькаючий. Легені горіли вогнем, більшу частину тіла вона просто не відчувала, ніби в тому сні, коли необхідно щодуху бігти, та всі м’язи не належать тобі. Раптово в очах потемніло, ґвалт змазався до неоднорідного шуму, у вухах тонко задзвеніло. Повітря гаряче, обпалює шкіру. Єва старалася дихати, повернути собі контроль, та страшенно захотілося спати. Зараз вона заплющить очі на кілька хвилин, а розплющить уже у своєму ліжку, сонячного ранку й відмахнеться від цього жахіття. Повіки обважніли, жінка вперлася лобом у шматок кахлів і занурилася в рятівну темряву спокою.
Вона… мертва. Це влилося в її розуміння як прочитаний факт з Вікіпедії. Немає ні гніву, ні розпачу, лише порожнеча. Мабуть, емоції лишилися там, де й смертне тіло. Єва стояла по коліно в місиві з попелу, застиглого металу й, найпевніше, часточок людських тіл. Уночі пройшов дощ, окропивши це згарище сльозами ангелів. Неподалік вона помітила ще кілька схожих на неї напівпрозорих постатей. Вони мали такий самий дещо розгублений вигляд. Жінка спрямувала погляд у сизо-блакитне небо. Вважати, що це не станеться з тобою, бо ти відрізняєшся– помилка. Бути переконаним у своїй безпеці– помилка. Думати, що тебе не зачепить цим колесом смерті– фатальна помилка. Хтось зараз дрімає в передпокої “Дніпровських зір”, чекаючи на повідомлення: “Знайшли в лікарні, життю нічого не загрожує”. Шкода, що такого повідомлення ніколи не дочекається її сестричка. Хтось руками розкидає каміння й метал з надією врятувати ще одне життя, відчуваючи як піт заливає втомлені очі. Хтось досі не зміг заснути, проплакавши всю ніч від судомного читання новин. Жінка повільно пішла до скупчення спеціальної техніки, не відчуваючи власних кроків. Хотілося бути серед людей, навіть якщо не можеш з ними взаємодіяти. Понад усе вона боялася самотності, потрапити в замкнену темну кімнату, що називалася б пеклом або чистилищем. Серед людей, серед їх розмов і сліз їй стало краще, щось у безтілесному наповненні зігрілося. Місце порожнечі зайняв спокій.