Називайте мене Оді, будь ласка.

Вони зайшли туди. Перед ними спиною до них стояла дівчина, вибачте на спину вони не могли оцінити скільки їй років. Її волосся було каштанового коліру а саме волосся було завито в кудрі. По зросту вона була приблизно 165. На ній була стара і трохи грязна рубашка і штани були також трохи грязнуваті. Стів уже хотів щось сказати, як зрозуміла Робін з поганим наміром тому із-за цього прикрила йому рота і сказала мовчати. Вона підійшла ще ближче до дівчинки.

– привіт- сказала не голосно Робін і трохи посміхнулася. Дівчинка підскочила та повернулася до них лицем. В її роті був кусочок вафлі а в руках та сама вафля. Вона забігала очима то на Робін то на Стіва і при цьому її погляд був дуже переляканий- хей, усе добре заспокойся. Сонечко, як ти сюди потрапила? Щось сталося? Як тебе звати?- сказала Робін та взяла за руку дівчинку. Як тільки вона повернулася то було видно що з її носу текла кров, Робін трохи нахилилася та великим пальцем другої руки витерла кров.

– я не знаю…- єдине що сказала дівчинка і її рука схопила трохи сильніше руку Робін.

– ти навіть не знаєш як тебе звати?- почувся голос хлопця ззаду.

– мене звати..- вона промовчала хвилину поки Робін та Стів пильно на неї дивилися- одинадцять.

– тебе звати як цифру?- спитала Баклі

– або Джейн.- її наляканий голос перетворивсяна милий тихий голосок.

– добре, ми можемо тебе зараз відвезти додому, Джейн?- запитав Харрінгтон.

-ні.- Джейн як відрізала сказавши одне слово.

– чому? щось сталося? Тебе вигнали із дому?- запитав Стів.

– думаю що краще це обговорити в нас вдома, ходімо- Робін повера дівчинку до виходу а Стів поки що стояв нічого не розуміючи.

Тобто вони зараз дійсно беруть з двору дівчинку про яку знають лише ім’я?! Серйозно?! Харрінгтон оговтався і побіжав за дівчатами. Йому здавалося що це була погана ідея. Дуже погана ідея. Але він нічого не міг сказати від шоку тому він мовчки сів в машину поки Робін про щось запитувала у Джейн. Вони під’їхали до дому і зайшли в сам дім.

Джейн вони посадили на стільці. Стів уже сидів на дивані а Робін підходила з чаєм в руках і роздала усім.

– що ж я дійсно не знаю який ти чай любиш тому заварила на свій смак- Баклі трохи посміхнулася та відпила трохи чаю з кружки.

– ти можеш розказати що сталося з тобою або ж твоєю родиною?- спитав Харрінгтон та взяв теплий напій в руки.

– моя мама померла- сказала Джейн на що Стів здивувався а Робін поперхнулася чаєм.

– тобто? Наскільки це давно було?- ще відкашлюючись спитала Робін.

– весною.

– а як ти жила після цього, ну типу після смерті мами?- Стів ще був здивований

– зі мною була моя тітка. Вона не хотіла щоб я була з нею.

– тобто вона тебе покинула, і як я розумію це було не давно?- запитала дівчина на що Джейн кивнула.

– називайте мене Оді, будь ласка.

– тобі подобається ім’я цифри?- з насмішкою в голосі запитав Харрінгтон на що потім отримав звінкий удар в потилицю від Робін.

– добре, обов’язково Оді- Робін усміхнулася поки Харрінгтон чухав місце по якому його вдарили.

-скільки тобі років, Оді?- запитав хлопець.

-мабуть..- знову це мовчання – два місяці тому мені виповнилося 15

– ого, так ти вже така доросла- сказала Баклі не прибираючи усмішки зі свого обличчя.- думаю що ти зупинешся у нас, пока що. Я тобі дам речі і сходиш у ванну добре?- Оді кивнула і вони з Робін відправилися в її кімнату.

Спитаєте, а чи не був проти Стів? А в нього якось і ніхто не питав. Саме більше що його насторожило це те як вона увійшла в двері які були зачинені? Мабуть ця загадка ніяк не вирішиться а може..