Ох уж цей вуличний музикант.

Всім привіт! Мене звуть Нене Яширо, мені вісімнадцять років і я навчаюсь на другому курсі в університеті. Щоранку я збираюся на навчання, і через те, що я взагалі не пунктуальна, постійно приходжу в притик, мало не запізнюючись на пари! Але через один випадок моє життя перегорнулося.

Щоразу, йдучи вранці до університету, вона помічала одного й того ж симпатичного, загадкового хлопця. Він постійно перебував у переході в метро та виконував усіма відомі пісні на своїй, прикрашеній астрономічними стікерами, гітарі.

На подив він уміло володів даним іструментром, — наголосила Нене. — Якщо враховувати, що він вуличний музикант і заробляє собі цим на життя.

Раніше я не звертала уваги на подібних людей, але якось мені довелося почути його голос стоячи біля входу в метро і шукаючи у себе дрібні гроші на покупку жетону.

Його голос був добре поставлений, а також він був настільки чистим і сильним, мав легку хрипоту, що дівчина з подивом запитала себе:

— Чому він «проводить концерти» у підземних переходах, і досі не став якимось відомим артистом, з такими то талантами?

  Щоразу бачачи його, чи чуючи вже знайомий мені голос, у мене виникало бажання залишитися. І просто насолоджуватися його чудовою грою на гітарі, або слухати його янгольський голос.

Але на жаль через мій пізній вихід з дому та небажане запізнення в універ, я просто не могла собі цього дозволити…

Іноді у зв’язку з надмірним вступом нових студентів цього року до навчального закладу, декан міг перенести їхній розклад на другу зміну, яка розпочиналася о пів на третю.

Провчившись дві пари, що залишилися, які пройшли так само не помітно як і перша, Яширо вирушила додому.

Проходячи цей коридор дівчина знову побачила того самого хлопця. Він виглядав дещо стомленим, але все одно щиро посміхався кожному, хто клав йому гроші в мішечок, хай навіть і не великі,

— Невже він цілий день проводить тут? – Запитала себе Нене, кладучи пару кольорових папірців, і бачачи його вдячну посмішку, що мимоволі змусило і посміхнутися їй самій.

  Хлопець вже не вперше бачив цю дівчину, і не вперше вона «жертвувала» йому своїми грошима. За що він їй дуже вдячний, адже в нього зараз не легкий період життя..

Знову настав день коли була друга зміна, але цього разу додому доводилося йти пізніше, ніж це було раніше.

На вулиці було темно, моросив невеликий дощ і дув легенький вітерець, ніжно роздмухуючи світлі локони волосся. Увімкнені ліхтарі тьмяно освітлювали дорогу додому.

Нене спокійно йшла дорогою, яку знала вже напам’ять, думаючи про свої плани на вечір, і про того самого хлопця. Розглядаючи навколишню природу, згадуючи як вони з друзями проводили тут вечори, і насолоджуючись прохолодним вітерцем.

Черговий зворот у провулок, це місце зазвичай не мало великої кількості світла, а деякі ліхтарі й поготів відмовлялися працювати.

Тим часом наш вуличний музикант уже зібрав усі свої інструменти та прямував до свого гуртожитку, до якого п’ять хвилин пішки.   Вийшовши з підземного переходу темноволосий звернув убік і йшов прямо, згадуючи про ту саму світловолосу дівчину, що так мило йому усміхалася.

Почувши тихі кроки за собою, Яширо помітила невелику чорну тінь за своєю спиною, приблизно на три метри від неї.

Згадуючи ті самі історії про маніяків у провулках, вона трохи насторожилася, подумки вигадуючи план дій, про всяк випадок, трохи прискоривши темп.

Несподівано та тихо її схопили ззаду, закриваючи рота долонею.