Глава 1, де Хейд виганяють

За довге життя, Хейд багато разів наступала на одні й ті самі граблі. Не те що їй було за це соромно, ну з ким не буває, га? Але тепер ця думка здавалась їй тупою, надзвичайно тупою. Так, що хотілось виривати на собі волосся та втекти у лабораторію й не висовуватись пару днів. Дівчина зіщулилась й нахилила голову.

— …Ґулльвейг, ти мене чуєш? — сердитий голос Одіна ехо пройшовся по, майже пустій, тронній залі. Від цього їй ще дужче кортіло втекти кудись, лише якомога далі звідси.

Хейд вже не хотілось вкотре виправити його, аби він запам’ятав що її тепер звуть Хейд. Коліна тряслись від пронизливого, всюдисущого погляду Одіна. Раптом захотілось випити єлю.

Піднявши голову до тітоньки Фрігги, в пошуках підтримки, Хейд одразу ж її опустила. Мовчазний погляд, повний розчарування, бив сильніше ніж строгі слова Всебатька.

Облизнувши губи, Хейд заламала пальці й глибоко видихнула.Зізнаватись у своїй вині давалось нелегко. Було б легше якби тут був Тор, але він був десь на Мідгарді. Дівчина подумки посміхнулась, і що він знайшов на цій нерозвиненій планеті такого надзвичайного?

— В цього соколиного пера аномальні магічні нитки. — твердо промовила вона, зібравшись зі силами. Виправивши плечі, Хейд продовжила. — Залишити його пилитись там, у вашому Сховищі, ще на пару сотень тисячоліть було б просто несусвітньою тупістю, ви хоч уявляєте, що саме може критись у цьому артефакті? Певна, що ні. Вам же це все потрібно лише для вдоволення власного… — дівчина різко замовкнула. Одінове лице було настільки роздратованим, що в неї знову почали трястись коліна.

Запала тягуча тиша. Хейд сковтнула в’язку слину й розглядала свої руки, аби відірватися від тривожного почуття, що сковувало її. Невеликі шрами від опіків, синяки, дивні червоні лінії – результати її необережності під час експериментів. Хейд любила їх розглядати, сама не розуміла чому. Від думок її перервав сухий голос Одіна:

— Твоє хамство переходить усі межі, Ґулльвейг. Від нині тебе буде вигнано з Асгарду на не фіксований термін. Це покарання за всі твої витівки.

Хейд нервово усміхнулась:

— Ви це не серйозно.

Фрігга заперечно похитала головою. Дівчина з недовірою подивилась на неї. «Не може бути…Вона навіть не намагається попросити Одіна ще раз подумати. Вона…»

— Ви не можете вигнати мене з мого ж дому. В мене тут все! Моя лабораторія, книги…Де зрештою я буду жити!? — викрикнула Хейд, дивлячись то на Одіна, то на Фрігг.

— Тобі потрібно стати самостійною, Хейд. Ти занадто інфантильна. Мені потрібно перерахувати, скільки разів інші асградці опинялись у небезпеці, через тебе? — вперше за весь час подала голос тітка Фрігг.

— Святі сили, ви дійсно… — Хейд шоковано пробурмотіла, зачісуючи рукою руде волосся. Навколо неї з’явились зелені іскорки – явний знак того, що вона злилась. Цикнувши, Хейд зробила мах рукою й біля неї опинилась шкіряна набита сумка. Якщо вони хочуть, аби вона пішла, то гаразд, вона піде.

— Геймдалль телепортує тебе куди захочеш, я вже йому повідомив.

— Чудово! — не стримуючи свого агресивного настрою, вона махнула вказівним пальцем – пляшка єлю, яка стояла біля трону Одіна, опинилась у неї в лівій руці .— Прощавайте, Всебатьку, тітонько Фрігг.

Махнувши рукою, вона відкрила масивні двері й вийшла зі зали. Шкіряна сумка полетіла за нею. Закліпавши, дівчина намагалась зупинити сльози. Почувся шурхіт. Різко повернувши голову, вона побачила дівчат, що переполохано дивилась на неї. Хейд звузила очі.

«Чергові служниці-пліткарки»

— Ну, давайте, розкажіть, що Хейд нарешті покидає Асгард. — гучно пирхнула вона. Дівчата налякано розбіглись по замку. Відкривши пляшку, дівчина зробила ковток прямо з горла.

Плітки, це була одна з тих багатьох речей, які вона не любила. Саме через них у неї й не було багато друзів, окрім Тора, Геймадалль, Локі та ще пару людей. Не те що їй було до цього якесь діло, але перешіптування за спиною дратували.

Після однієї незначної витівки (черговий невдалий експеримент), та сварки з іншими чаклунками, про неї почали розпускати досить…Негативні чутки. Те, що вона позашлюбна донька Фрігги, себто бастард, чи те, що вона вбила пару сотень чоловік, або ж, найсмішніше, на її думку, те, що вона провісниця Раґнароку.

Повертаючись до теми з друзями, вона сумнівалась щодо Локі. Точніше, Хейд точно вважала його близькою людиною, але от чи він вважав її такою, вона вже не була певна. Останні його вчинки посіяли великий сумнів у її серці. Ні, не те що б Локі був завжди дуже чемним, чесним та благородним, але спроба вбивства Одіна та Тора…А потім ще і його інсценоване самогубство та угода з Таносом. Це було, на скромну думку Хейд, аж занадто навіть для неї.

— Можливо, якби я не сиділа постійно у лабораторії, то змогла б зрозуміти, коли все стало…не так. — бурмотіла вона, проходячи через місто. Ніхто не звертав на неї уваги, не дивно – вона рідко коли вибиралась на простий люд, мало хто знав, що вона племінниця самої Фрігг.

***

Дійшовши до початку райдужного моста, вона застигла.

— Він зламаний. Ну очевидно! — позіхаючи, протягнула Хейд. — А я вже думала, буду подорожувати, наберусь серйозності, самостійності, врешті решт! Ну, не судилось, мабуть… — удавано жалісливо промовила вона й розвернулась до сторони міста.

— Шкода тебе засмучувати, але не сьогодні. — почувся знайомий голос. Дівчина відсахнулась, перед нею різко опинилась колісниця, а на ній – Геймдалль.

— Налякав. — гикнула вона, проте залізла. — Ти тепер перевізником працюєш, га, Геймадалль? І як, добре платять?

— Залиш свою іронію при собі, Хейд. — похитав головою чоловік. Він сперся о поручні колісниці й уважно подивився на неї. — Ти як?

— В цілковитій, абсолютній нормальності! — вона радісно підняла майже пусту пляшку міцного єлю. Дорогою дівчина встигла випити майже все.

Геймдалль глибоко зітхнув. Не те що б він був здивований, це була стандартна поведінка Хейд, коли вона стикалась з чимось таким, де її знання та магія були безсилі. Проте, дівчині все ж таки потрібно було швидко вирішити куди вона хоче відправитись, а з таким станом…Е, ні-ні, краще вже вона протверезіє, а потім він був її кудись відправляти.

— Ой, леле, знаєш куди я хочу? — ліниво посміхнулась вона, не помічаючи задумливого погляду друга. — Я хочу на Ксандр! До Квіла! Він обіцяв мені показати найліпший бар у цілій галактиці, — Хейд широко розвела руки, зачіпаючи сумку, що продовжила летіти за нею. — Або на ту цікаву планетку Сакаар, я чула там з наших хтось є… — пробурмотіла вона, позіхаючи.

Цикнувши, Геймдалль обвів поглядом дівчину, що вже майже дрімала. Придушивши у собі гучний стогін, він витягнув напівпусту пляшечку зілля, який Хейд сама ж колись приготувала. Не те що б Геймдалль любив випивку, це скоріше було більше для Тора чи самої Хейд, якщо він зустріне їх п’яними.І це був якраз один з тих випадків.

Обережно наливши їй у рот зілля болотяного кольору, він прийнявся чекати. За словами самої Хейд, результат мав прийти через 5 хвилин.

— Святі сили! Це що за… — і справді, через 5 хвилин почувся незадоволений голос. Дівчина скривилась. — Гидота яка…

— Менше пити потрібно. — гмикнув чоловік.

— Угу, — пробубніла дівчина, тримаючись за голову.. — Ну так, що ти будеш робити, якщо міст зламаний?
— Спершу скажи куди ти хочеш? — незворушно відповів той, схрещуючи руки.

Хейд зітхнула. Вибору у неї було небагато. Можна було дійсно попроситись на Ксандр, але…Але їй на думку прийшла планетка Мідгард. Там був Тор, і можливо він зможе переконати Одіна, дозволити Хейд повернутись назад… Тим паче її завжди цікавило, що у цій планеті такого особливого.

— Мідгард. — твердо вимовила вона, скошуючи погляд на сумку з речами.

***

Шлях до телепорту був довгим. Вони літали крізь вітри, моря, гори та ліси. У Хейд вирували різні відчуття. Спочатку злість від Одінового рішення. Невже не можна було знайти якесь інше покарання? Чогось ганебнішого ніж вигнання годі було шукати. Їй ще пощастило, що про це одразу не дізнались придворні, бо їй би не вдалось вийти з міста з так легко. Часом, вани та аси були надзвичайно гострими на слова та витівки. Якби вони дізнались, що Одін перестав бути протектором Хейд, вони б…Думати про таке й не хотілось. О, та навіжена ванірка Ідун з радістю б забрала її лабораторію. При згадці про місце, яке вона «будувала» роками, дівчина ледве стримала сльози. Лабораторія була її домівкою, місцем де вона почувалась собою. Звичайно, вона нікуди не ділась, але от чи скоро Хейд повернеться до неї? Навряд.

Проте, Хейд вперто відганяла думку, що можливо це й на краще. Те, що вона майже весь час проводила в лабораторії, завалюючись дослідами, та не даючи собі відпочинку, подекуди і її саму лякало, що вже казати про інших. Проте, на теперішній час, дівчину хвилювало лише…

— І я маю залізти в цю діру й тупо уявити де або біля кого я хочу опинитись? — Хейд ще раз перепитала Геймдалля. У щілині між скелями, булькало щось темно-синє. Руде волосся дівчини стало дибки. — Та тут темної магії просто навалом! Як це вона взагалі тут опинилась? Я думала що, Одін та Фрігга контролюють її розповсюдження на території Дев’яти світів.

— Довго розповідати.

— Розкажи коротко тоді. — гмикнула Хейд, не зводячи погляду зі щілини. Вона не була прихильницею темної магії, навіть попри те, що рід магії Хейд вважався «сірим». Темна магія була занадто отруйна, навіть для такої досвідченої відьми як вона.

— Після того, як зруйнували міст, Одін та Фрігга створили декілька порталів, для екстрених випадків. Ти – один з них.

— Не назвала б вигнання екстреним випадком… — фиркнула вона, відчуваючи як голочка образи кольнула серце. — Не думала, що вони скористаються темною магією. Ну і що? Мені просто треба туди зайти?

— Так, тримай у думках образ того чи тієї біля якої ти хочеш опинитись. — кивнув Геймдалль.

— Зрозуміла, — зітхнула Хейд, беручи в руки сумку з речима. Підійшовши до Геймдалля, вона легенько його обійняла. — Ще зустрінемось.

— Будь обережною. — тихо сказав той, постукавши її по спині.

Хейд з посмішкою закотила очі й не оглядаючись зайшла у щілину.

— Святі Сили! — видихнула вона, відчувши як темна магія огортає її. Руки тремтіли. — Бляха, надіюсь я не телепортуюсь до Тора, коли він буде…

Хейд закрутило у темно-синьому вирії.