alvis mund

Гаррі потрохи розплющював повіки, які ледве-ледве дрижалися. Занадто яскраве світло змусило очі знов закритися. З плином часу у проміжку кілька секунд, Гаррі все ж відкрив очі, хоч і жмурився, та підвівся, опершись об свої лікті, аби розглянути усе довкола. Замість бару “Три мітли”, де вони, як йому здалося, щойно були, він побачив звичний йому лікарський відділ Гоґвортса. Запах ліків та різноманітних зіллів дещо спантеличив його розум в перші хвилини після сну. Було тихо та порожньо, ні одного пацієнта, а тим паче і Мадам Помфрі. Наче всі різко зникли.

Не бажаючи задурювати свою голову пустими та непотрібними думками, Поттер плюхнувся на ліжко. Він пам’ятає, що щось йому снилося. Дуже темне та похмуре, таке, неначе світ загинув від апокаліпсису. Зруйнований Гоґворст, затяжні хмари, які не пропускають ні одного промінчика сонця, наче не бажаючи, аби у цьому світі було хоча б щось яскраве. То тут, то там лежать завали і… мертві люди???

Двері лікарського відділу прочинилися, а за ними звук кроків, які поволі наближалися. Це змусило Гаррі настрахатися і різко підвестися, стрімголов оглядаючи навкруги, чекаючи на небезпеку. Але то була лише Мадам Помфрі і незрозуміло що було у неї в руках. Побачивши, що Гаррі отямився, Мадам Помфрі широко усміхнулася. Вона звернулася до нього:

–Вітаю, Гаррі. Як почуваєшся?-мелодійним голосом прощебетала вона.

–Та наче як завжди. Я знову втратив свідомість?

Мадам Помфрі відповіла коротким жестом – легким кивком, та почала розбирати речі, вивільнюючи руки та викладаючи їх на тумбочку, біля ліжка.

–А можно поцікавитися, що це у вас?- із допитливістю запитує Гаррі.

Мадам Помфрі зиркнула на нього, а потім мовила:

–Це настоянка від Геґріда “Delirium tremens”[1]. Переважно ліки для драконів від білої гарячки, але серед людей у яких діагнозстовано нервозність теж застосовується.

Щодо діагнозу, Гаррі мовчки спрйняв, бо ж кваліфікований працівник знає краще, що в нього твориться і як можно тому заподіяти.

Медсестра показала маленьку пляшечку із білою рідиною, чимось схоже на молоко, але коли почала її трусити, то рідина рухалася як слиз. Було дуже огидно.

–Засіб від Геґріда потрібно приймати обережно, бо якщо не розрахувати дозу, то можно заживо згоріти. 0,01 грам впродовж тижня і після цього не приймати його десь рік. Залежність–погана річ.

Опис настоянки дещо лякав, краще б взагалі таке не давати, але Геґрід хоче допомогти як може, це насправді приємно, навіть якщо ліки можуть і вбити.

–Також він передав тобі “Cinis immortalium”[2]. Він придає людині жагу до життя, сенсу та щасливості. На колір не звертай уваги, тим паче чорний – не завжди щось погане.

Із цим Гаррі міг би посперечатися, але не зараз і не з Мадам Помфрі.

Акуратно поставила їх на тумбочку, аби не забувати їх приймати.

–Оце збірник квітів від Помони Спрау:  меліса – заспокійливий ефект; звіробій – для бадьорості духу та чебрець – жарознижуюче. Їх достатньо вдихати по 10 хв, повторюючи процедуру кілька разів до поліпшення самопочуття,- по-лікарські мовить Мадам Помфрі.

Аромати дійсно були чудові, вони наче заполонили все моє тіло–на секунду здалося, що я був у квітковому полі, де рослини заполонили цей світ–і виглядали естетично, що теж не буде зайвим.

Букет сухих квітів Помфрі поклала якнайближче до Гаррі, аби він міг далі ними насолоджуватися та водночас лікуватися.

–Я пробувала заклинання Surgit[3], але ти йому не піддався, наче твоя душа була в іншому світі, а фізичне тіло залишалося тут.

–Дамблдор також просив передати тобі оце,- тихо прошепотіла вона, дістала з кишені маленький флакончік, і дала її так, наче не хотіла, аби хтось бачив,- як він пояснив, це тобі в чомусь допоможе, а Снейпу краще не говорити про це, бо вона була”запозичена” саме в нього.

Поставила пляшечку з назвою “alvis mund”. Гаррі не володів латиною, тож трохи згодом спитає у Герміони. Іноді здається, що Ґрейнджер тільки латину і знає – говорить, пишить нею. Вона наче прибулець, який не знає англійської.

–В мене до тебе ще прохання, цю пляшечку нікому не давати, навіть самому Дамблдору.

Голос Помфрі звучав схвильовано та правдоподібно. За звичаєм, Гаррі б потребував відповідей, але схоже вона сама не може на них відповісти. Як я розумію її.

А Мадам Помфрі почала розповідь про своїх останніх пацієнтів, хвороби яких були таким ж дивними, як і магічний світ вцілому.

–У Коліна Кріві права рука помінялася з лівою ногою. На уроці трансфігурації паличка здригнулася та направилася на його руку. І за словами Макґонеґел, він неправильно вимовив заклинання, через що і сталося таке. Та за мою десятилітню роботу і не таке зустрінеш, тож я досить швиденько впоралася з ним, бо таких випадків в мене було багато, що і не полічиш, скільки саме.

Гаррі трішки усміхнувся, бо ситуація дійсно була такою смішною, але водночас страшно було б відчути на собі таке. Тому досить швидко усмішка зникла з устів хлопчика-який-вижив.

–А ще добре знайомий вам Рон Візлі травмував однокурсника Девіла Кродама[4] на тренуванні по квідичу. Хлопчині добряче дісталося. Йому було значно гірше, аніж Коліну, набагато гірше. Юнак пролежав десь зо 3 тижня, тепер у квідіч ніколи в житті не буде грати. А шкода, Мінерва так нахвалювала його, а Олівер так взагалі–казав, що він став би успішним воротарем, але життя вирішило зіграти у поганий жарт.

Що ж так розчарувало чи розлютило Візлі, що він переламав мало не усі кісточки одногрупнику? Навіть якщо ненавмисно, це трохи жахає та насторожує. Це теж потрібно буде з’ясувати, бо причина тут точно якась є.

У цей момент, Герміона та Рон завітали до мене. Помфрі в останнє погладила мою руку та пішла по своїм справам, аби не заважати нашій розмові.

–Гаррічку, привіт,–люб’язно відказала Герміона.

—Привіт, Гаррі, – майже тихо промовив Рон.

–Як в тебе справи? Все добре?

–Так, Герміона, усе добре,– просто відказав я.

Після моєї відповіді шпиталь знову повіс у тиші, немовби воно не хотіло, аби хтось щось промовляв. Ніхто не знав, що казати далі, про що запитувати, або взагалі не хотіли нічого говорити. Адже кожен зберігав таємниці і кожен не довіряв один одному. Сумно, що наші дружні відносини не такі, які були кілька років назад.

Аби якось продовжити розмову, Герміона спитала за дарунки від інших людей, які знаходилися недалеко від Гаррі і явно відрізнялися від цього інтер’єру.

–А, це настоянки та збірник квітів від наших професорів. Там все підписано, можеш подивитися.

Герміона взялась розглядати вмісти різних флаконів. Всі вони вирізнялися кольорами, формами та навіть затискачами. Здавалося, у цьому світі нічого не могло існувати щось однакове. Але особливо зацікавив пузирьок з підписом Снейпа.

–До тебе Снейп приходив? – здивовано запитала Герміона.

–Оу, ні. Це від Дамблдора. Як я зрозумів, це мені в чомусь допоможе, але це напевно не лікувальний засіб, бо Мадам Помфрі за нього нічого не пояснила і не розказала. Оцю рідину Дамблдор вкрав у Снейпа, про що той не здогадується, тому не кажіть нікому.

–А, ну це в стилі Дамблдора, з ним не засумуєш,- видав смішок Рон.

–Я до речі хотів запитати тебе, Герміона, що означає той напис, бо сама ж знаєш, я в тій латині не розуміюся від слова зовсім.

Герміона якось не звернула увагу на назву, побачила прізвище Северуса та й забула про все. В голос прочитавши його назву, Герміона була трохи в шоці та сум’ятті. Це явно не те, чого вона очікувала.

–Якщо переводити дослівно, то “alvis mund” означає… очистити світ,– переглянулася до всіх.

І справді дивно звучить. Навіть для такого божевільного як Дамблдора, це дуже дивно. Це якесь послання чи дійсно назва незвична?

–Як я думаю, то в надписі йдеться про внутрішній світ. Можливо ліки від шлунку, чи шось таке,–запропонував свою версію Візлі.

–Ну теорія непогана, але в мене з внутрішнім світом проблем нема. Як то кажуть, суцільна гармонія.

–Напевно якась гра слів чи щось на кшталт цього. Дожилися… Шукаємо в назві ліків щось містичне та незвичне, давайте краще про щось інше.

Тільки-но Герміона відкрила рота, аби щось проказати, як прочиняються двері і вони бачать Альбуса Дамблдора. З довгою сивою бородою, з шикарною мантією та дещо з дивним капелюшком.

Герміоні здалося щось дивним і той флакон, що вона тримала в руках, непомітно помістила в свою сумочку, яка немає дна.

–Вітаю, Гаррі. Бачу, тобі значно краще.

–Так, сер. Мені, якщо чесно, і погано не було, але дякую за турботу.

–Ох, нема за що. Тобі часом Мадам Помфрі не давала якісь настоянки чи зілля?–казав Дамблдор, очима споглядаючи на тумбочку.

–От, це те, що передав Геґрід,–вказав на флакони, що стояли непорушно,– а також лікувальний букет від Помони Спрау.

–Так, так, це чудово,– з дивним голосом промовив Дамблдор,– але я шукаю інше. Воно має назву “alvis mund”.

Стоп, мене ж Помфрі попереджала: “В мене до тебе ще прохання, цю пляшечку нікому не давати, навіть самому Дамблдору”.

Я нічого не розумію…

Примітки:
1.Delirium tremens- (з латинської) біла гарячка.
2.Cinis immortalium- (з латинської) попіл безсмертного.
3.Surgit- (з латинської) прокидайся; вигадане заклинання, що ставить на меті розбудити людину.
4.Девіл Кродам – вигаданий персонаж; ніяк не пов’язаний із всесвітом ГП.