Завдяки подушці

Я сиділа за партою по боках, якої злазила фарба від довгоплинного часу. Та не це пригортало увагу. А хлопець, котрий сидів з самого переду яскраво описуючи, щось Аді при цьому жестикулюючи все сказане.

– І Асгаїр Адамович нічого не помітив! – Даниїл випростався радіючи реакції вчительки.

– Ти мене дивуєш, Даню. – Коли вона це сказала, маровець був готовий ще сильніше випнути груди і я вже переживала, чи не зламається у нього від цього хребет, та наступні слова Ади змусили поміняти плани. – Та всеодно від есе не викрутишся.

– Ей! Ну…

– Чудово, що ти ходиш до мене на факультатив і розповідаєш такі цікаві історії, та всеодно це не врятує тебе! – Ці слова були сказані з іронією, хоча в той момент вона походила на головну антогоністку мультфільма.

Замріяна й вдумлива я дивилася на них усміхнувшись. І навіть не почула Соломію.

– Маріє, обережно! – Її голос розрізав повітря різким поривом доходячи до вух. Коли голова обернулася до неї я побачила перед собою рослину-хижака, чи щось подібне. Воно тягнуло кольчий плющ до мене, не відразу зрозумівши, що і як я інструктивно протягнула вперед долоню в захисті і з пальців зірвалася іскра, якої вистачило для чорного дима після якого проступила вогники. Наступної миті створіння спалахнуло при цьому видаючи страшні звуки.

– Який жах!

– Ого! Прикольно! – Поки учні відходили від епіцентру подій, я стояла, як вкопана не знаючи, що ж робити, а тим часом подруга дістала з сумки дерев’яну шпашку нанизуючи на нього маршмелоу, яке пару секунд тому дістала з сумки. – Жарений зефір! Що може бути краще?!

Здалося, що її очі заблисклтіли а зіниці, від задоволення подій, збільшились в діаметрі на всі очні яблука.

– Соломіє, серйозно?! Пожежа, а ти маршмелоу смажиш?! – Питання зірвалося з губ саме в той момент, коли, я гасила полум’я б’ючи вогонь тканинною сумкою.

Подруга на секунду прикрила очі насолоджуючись смаком смаколика й зиркнула на мене повністю ігноруючи події.

– Ой… Вибач, ти, напевно, також хочеш? Ось! – З цими словами подруга простягнула мене зефір з найневиннішим виразом обличчя.

– Не погана спроба, але тут потрібна магія. – Переді мною стала вчителька, вона тримала руки за спиною дивлячись на полум’я немов це трейлер бойовика і все, що стається – не справжнє. Жінка посунула мене простягаючи долоню вперед і все почало гаснути. Коли інцидент було закінчено, Ада заправила пасмо за вухо поправляючи окуляри. – Так краще.

Учні зааплодували захоплюючись нею поки я, відходячи назад, намагалася зайти в дальній кут аби ніхто мене не побачив немов доводилося ховатися від самої себе. Але хтось схопив мене за зап’ясток. Щоки спалахнули, коли довелося впізнаних знайомий дотик.

– Все добре? Не поранилась?- Серед моря присутніх вдалося побачити друга. Юнак підійшов до мене оглядаючи руку, немов шукаючи опіки.

– Все гаразд. Лише… Оцінки можуть понизити.

– Не переживай. Ада – чудова людина. Любі події, які відбуваються тут – залишаються в цих стінах й не виходять за ці кордони. Тому, можеш не переживати. – Він  усміхнувся прикриваючи очі в кутках яких проступила складки. Від цієї відкритості стало тепло на душі.

– Дякую за підтримку, але це було жахливо.

– Фартуєф? Це було фрекрафно! – До нас, з набитим ротом, підійшла Соломія. Дівчина простягнула нам шпашки і, проковтнувши їду, запитала – Будете?

– Оце я розумію – людина пристосувалася! – З цими словами він підкинув зефірину в повітря й підставив роззявлений рот їжі і та влучно папала між зубами. З хрускітои коринки він з’їв маршмелоу. – Чудово! Та ти професіонала по прожарті!

Марівка покрутилася на місці дякуючи за комплімент поки я, взявши з хлопця приклад, вплітала зефірку при цьому дивлячись на нього.

Коли пари закінчилися, мені, нарешті, вдалося прийти в кімнату й впасти на ліжко.

– Ох! Як все болить.

На мить, прикрила очі але почувся голос.

– Нарешті прийшла. Чого так затрималася?

Я підняла голову дивлячись на сусідку котра, сидячи на ліжку, активно переписувалася з кимось. Швидше за все це була Дамелі. Бо пояснити розквітлу усмішку на губах шатенки й приємну інтонацію в голосі надто складно.

– Сьогодні такий день був… – Наступні декілька хвилин пройшли в компанії розповіді всіх подій. На моменті коли відбулася невеличка пожежа, Стася аж підстрибнула відклавши телефон убік. – Але Ада згасила полум’я і все гаразд.  Потім Даня…

– І справді… Так собі ситуація … Стоп. Даниїл? До чого тут він? – Питання я не почула, мрійливо притуливши до себе подушку в міцних обіймах, мої думки полетіли до хмарин серед, яких моя свідомість літала при згадці про хлопця. – Аго-ов! Академія Сирин викликає Марію!

Дівчина помахала рукою щось говорячи, але тонучи в думках я й не почула її.

– Це вже не смішно. – Вона роззирнуламя навсібіч щось шукаючи. Коли очі зачепилися за якийсь предмет, та всміхнулася. – Маріє! Лови аптечку!

Наступної миті в мене полетіла рожева оксамитова подушка з зображенням фламінго. “Снаряд” точно попав в обличчя. Від цього нападу я похитнулася й впала назад водночас розстеляючи заправлену ковдру.

– Гей! Це що було?

– Таблетки від головного болю! Ха-ха-ха! – Настя елегантно прикрила рот долонею відхиляючись назад. Я сердито схопила свою подушку кидаючи її в знайому. Але з розмахом якого мене вчила Саша. Мій удар прийшов прямо в ціль – голову. Сусідка пережила мою долю. – Агов!

Цього разу засміялася я.

– Сироп від болю. Ха-ха! – Шатенка не стрималася. Підхопивши “зброю” вона накинулася на мене б’ючи іншою подушкою по плечах – Ну тримайся!

– Це ти стережись!

Кімната наповнилася сміхом, криками й пір’ям. Ми боролися незамовито. Набагато ефектніше ніж показують у бойовиках. Варто було визнати, що Стейсі билася дуже не погано. Кожен “удар” проходився по тілі, жодного разу вона не промахнулася. Я робила це жартома й часто проґавлявала шанси для перемоги поки знайома справді поклалася серйозно до дуелі. Серед галасу жодна не почула делікатного стуку після якого пролунав знайомий голос:

– Дівчата, сусіди скаржаться на… Шум… – На порозі стояв Єсен. Очі хлопця набули розміру монет а брови так високо піднялися, що їх не було видно через передні пасма волосся. – Що тут відбувається?!

На мить, обоє зупинилися дивлячись на старосту. Ця тиша була такою не звичною, практично, чужою. Кинувши одна одній погляди ми водночас закричали кидаючи в нього партії подушок.

– Лови!

Спіймай!

Велесцю не мало дісталося той аж на підлогу впав. Я з сусідкою на секунду злякалися його пустого погляд в одну точку. Але потім…

– Це не коректно! – Він підняв один зі “снарядів” і кинув в нас. Не зрозуміло, що на нього найшло, та хлопець кинувся у бій виру разом з нами. – Тримайтеся!

Це було так дивно. Вперше ми бачили знайомого таким. Він нападав з люттю. Хоча це й було жартома але іноді лякало. Потім, до нас заходили й інші сусіди, яких зустрічав Єсен з нападом. Після такого вже інші долучалися до цього “танку́”. З часом, до нас приходили нові й нові люди. Ті додумуввлися приносити їжу й напої, декотрі гірлянди й колонки. І все це започаткував лише один кидок Анастасії а зараз тут закрутилася галаслива вечірка на якій найяскравішими зірками були староста й сусідка по кімнаті. Коротко кажучи, все відбувалося завдяки подушці. В нас зав’язалося змагання де до фіналу дійшли саме вони. Де-не-де чулися голоси присутніх, які викрикували ім’я потенційного переможця.

– Точно буде Стейсі! Ви хоч бачила, яка вона гнучка?!

– Ні! Переможе Єсен, він так сильно б’є! – На знак доказів цих слів, хлопець повів носом в який блондин вдарив того під час бійки. Синця не було, але студента явно боліло. – Навіть ставку зроблю. Їх Даня приймає.

Від почутого імені руки миттєво спітніли. Голова почала крутитися в пошуках рудої макітри. Та не встигла нічого побачити, як над лівим вухом почувся голову від якого щоки почервонілий а подих торкнувся рум’янця.

– Істинна. Доречі, ти за кого? – Його шепіт був тихим, та грав для мене голосніше за любу музику котра панувала в кімнаті. – Я от, знайшов найкраще рішення. З усієї суми заберу 20%. Геніально, еге ж?

На мить, губи торкнулися мочки що змусило очі набути розміру монет а серце болісно битися в грудях.

– І справді.

Зробила крок назад. Його присутність змушувала мене тремтіти, відчувати тепло по всьому тілі, що сильно вибивало з рівноваги але змушувало відчути душу серед хмарин. Хлопець підійшов до мене й знову нахилився поруч всміхаючись.

– Не бійся, я не кусаюсь. Лише, можу поцілувати. – І той одразу торкнувся губами до щоки котра відразу спалахнула від такого дотику. – Ого. Тобі не погано? Ти, мало, не палаєш.

Ноги затремтіли і почали нагадувати форму вати. Ще трішки і я б запищала, та якимось чудом вдалось стримати писк.

– Доречі, хочеш зі мною збирати голоси? Потім розділимо куш.

Я швидко розвернулася до нього спиною боячись показати багряне обличчя.

– Гаразд. Давай. Гроші не завадять.

В голові замайоріло обличчя комендантики котра забрала в мене кошти з стипендії аби я пішла в свою кімнату, холодна злість освіжила.

– Ось і чудово! Зустрінемося через 20 хвилин!

Помахавши мені рукою, Даня потонув серед течії натовпу, а я дозволила собі сісти на диван обмірковуючи все.

– ( Він поцілував мене! Та невже?! Справді?! ААААААААААААА!!!)

вдумливо заверещала радіючи від такого. Коли відпустило, піднялася збираючи ставки де ввесь час доводилося чути про юнака. Це ім’я ввсесь час крутилося в голові. А тут ще й кожен другий про нього згадував від чого вуста оппікали ці згадки й легкий дотик губ до вилиці. Жоден алкоголь не був спроможний так сильно сп’яніти як один спогад про маровця. Варто було визнати, що Даниїл справді мені подобався. Я признавала цей факт, лише нікому про це не сказала. Гадала: перейде. Та ні. Вже два тижня пройшло думки про нього не вщухали. Хотілося відверто з ним поговорити. Що я зроблю!!!

Можливо.

Цілком можливо.

Не точно але можливо.

Як і домовилися, через проміжок часу ми з хлопцем зустрілися в попередньому місці розмови.

– Чаклуни й чакунки! – Цього разу, він взяв на себе роль судді і коментатора. Від перших слів всі замовкли дивлячись в центр кола, який всі утворили відходячи назад для “рингу”. – Сьогодні, ми побачимо бій століття! Напади мавок й русалок на парубків не були такими кровожерливими, як бій на подушках. У нас є фіналісти. Якщо що, можете зробити ставку, моя подруга й колега стоїть поруч, хто не встиг внести свій відсоток може зробити це прямо зараз!

Після цього до мене підійшли ще пару осіб. Коли ті написали імена потенційного переможця на загальному аркуші паперу формату А3 й кинули гроші в скарбничку Даня продовжив промову.

– Чудово. Отже… ВСІ ГОТОВІ?! – Неочікувано, крик пробігся по просторі й відбився в вухах. Присутні заверещала щось по типу: “Так”, “Давайте починати”, ” Чекаємо не дочекаємося” або ж: “Забагато базікаєш”. – Ну то зустрічайте наших фіналістів!

В двох кінцях кімнати з’явився дим з якого вийшли друзі. Обоє мали пов’язку на голові й чотири смужки на щоках, як в фільмах. Очі обох були звуженими й серйозними, немов зараз вирішується доля всього світу. Краще перехопивши подушки, вони підійшли одне до одного.

– Анастасія! Настя! Стася! Настуся! Настуня і, навіть, Стейсі! Дівчина-гармата, вб’є любого, якщо не прорветься в душ або не виспиться. – Більшість засміялися поки сусідка сердито зиркнула на ведучого. – Єсен! Найкращий староста Академії Сирин, максимально серйозний і відгрезе горлянку кожному хто вчасно не повернеться в гуртожиток.

Всі заверещали чекаючи на найцікавіше.

– Що ж. Правила: можна бити тільки подушкою, завдавати фізичних травм заборонено, й моральних також. Програє той хто впаде. На рахунок три починаємо. Раз… Два… – Не дослухавши, вони побігли одне на одного – Я не закінчив!

Та голос юнака потонув серед вереску бо почався бій.

( Далі буде )