Вразливо, закохано, нормально

“Я цілував би руки, якби я їх тримав

Я б хотів змінити все, аби я шанс тільки мав

Та ти тікаєш крізь час, тебе вже не наздогнати

Одна весна змогла два життя роз’єднати”

Цілував би -Ostrovskiy

Каз ніколи не зрозуміє, чому Інеж залишилась з ним. Він купив їй корабля, якого вона так хотіла, хоча більше волів перекрити всі шляхи з Кеттердаму для неї, а краще прив’язати до газової труби. Корабель на ім’я “Мара” стоїть тепер на П’ятій гавані й чекає на якусь пригоду, на свого капітана, який лежить зараз поряд з ним в ліжку.

Інеж з ним. Не в морі, не з батьками, яких знайшов їй Ніколаї за проханням Каза, не в Равці з Ніною. Інеж з Покидьком в Кеттердамі. Бреккер був дуже щасливий, бо Інеж давала йому шанси, давала час, щоб відкритись. Давала змогу робити себе кращим, вона робила його кращим. Вона робила його й вразливим. Він знав, що вона хотіла його врятувати, але навіщо? Каз був готовий зробити все і навіть більше для неї, але всеодно вважав себе недостойним.

Каз споглядає за сплячим обличчям Інеж, прижатим щокою до подушки. Її довге закручене волосся розлізлося по всьому периметру наволочки й спустилося на простирадла. Раннє сонце освітлює темну кімнату помаранчовими променями. З вікна дує прохолодний вітер, але в кімнаті тепло. На вулиці все тільки стихає. Всі, хто проводили цю ніч в гральних домах, будинках задоволень чи ще десь на вулицях Бочки, йдуть додому відпочивати й знов чекати вечора.

Інеж часто спить у Каза. Вперше вона залізла до нього у вікно, коли він намагався заснути з купою думок у голові, які перемагали його виснаження. Він лежав спиною до вікна й покладався тільки на слух. Бреккер не помітив, як Інеж подолала відстань від вікна до його ліжка й сіла на край. Мара почала витягувати ніж за ножем з піхов й складати на тумбочку.

Можливо обирає яким мене вб’є.

Чи встиг би він зупинити її вчасно? Чи довіряє настільки, що до останнього б думав, що це лише гра. Коли Інеж покінчила з ножами та ременями, почала посуватись до Каза піднімаючи ковдру. Дівчина накрила себе ковдрою, а його обіймами.

Не трусись, не трусись, не трусись…

– Каз, – ледве прошипотіла Інеж.

Хлопець мугикнув.

– Ти трясешся.

Чорт. Їм ніколи не стати нормальною парою, поки Каз не подолає свої травми. Хоча навіть це не наблизить їх до звичайної середньостатистичної пари. Вони були зламаними підлітками, яким довелося навчитися виживати в місті, яке їх зламало. Для того, щоб тепер правити частиною його. Стати Королем та Королевою Бочки.

Іноді Інеж не приходила. Каз злився. Кімната й ліжко були холоднми, а Каз швидко звик до тепла. Він злився не на неї, а на себе. Він знав, що вона чекала якихось дій від його. Можливо чекала коли він прийде до неї, залишивши дверний замок зламаним. Або коли в одну з їх ночей хлопець повернеться й поцілує. Поцілунок перейде в щось більше і Каз покаже, що секс – це приємно, це прояв кохання, в якомусь сенсі ( якщо в Бочці так хоть хтось вважає ). Це не те, що вона кожну ніч переживала у “Звіринці”. Але звідки йому було знати як це?

Коли Каз був на роки два чи три молодший, він думав про це. У Бочці барделі на кожному шляху, а якщо зарплатня замала, то й на вулиці знайти когось не складно. Покидьки часто говорили про свої завоювання й чекали на розповіді Бреккера, але не довго затримували на ньому погляд, бо він ітак про себе майже нічого не розповідав. Він не був зовсім апатичним й навіть намагався протистояти самому собі. Однак нічого не виходило і він зосередився тільки на своїй бандитській кар’єрі.

Хлопець був впевнений, що ніколи не закохається. Малим він був закоханий у дівчину Саскію, яка виявилась лише частиною афери. Любов відволікає. Любов робить тебе слабким й вразливим. Каз ніколи собі не пробачить того моменту, коли відвів погляд від Ван Ека, проявив вразливість, кинувши погляд на Інеж. Через його її забрали в полон. Інеж стала його вразливим місцем. Каз завжди шукав у людях їх вразливості і не повинен був показувати свої. Не повинен був їх мати.

Зараз Казу тяжко дивитись на оголені плечі Інеж, які здіймаються з кожним вдихом і опускаються з видихом. На дівчині тільки біла шовкова сорочка, яка ідеально облягає фігуру і вишита різнокольоровими квітами, ніби фреска. Її бронзова шкіра божественно відблискує від сонця й наче випромінює тепло. Жива й тепла.

Жива.

Поки Каз, як зачарований, спостерігає за сплячою Інеж, вірогідність того, що йому приставлять дуло до потиліці і він цього не помітить дуже висока. Бреккер невпевнено відводить погляд й встає з ліжка. Він не володіє граційною й тихою ходою, як Інеж, тому намагається йти якнайтихіше. Скрипуча підлога й кульгота Каза підводить.

– Ти куди? – чує позаду Каз хрипкий голос.

Каз різко обертається до Інеж й відповідає так, що не вистачає тільки притиснутих долонь, як у вмовляючому жесті:

– Сиди на місці, прошу.

Інеж тільки припіднімає брови й каже “Гаразд”. Каз киває й виходить з кімнати.

***

Інеж й справді досі в ліжку. Сидить посеред зім’ятих простирадл й розкиданих подушок. Зараз її струнку й витончену фігуру видно ще краще, тільки коліна зрадницьки прикриває ковдра. Її долоні кріпко обіймають рукоять ножа, голова трохи нахилена, а очі закриті. Каз впізнає цей ніж, – це перший її клинок, який подарував їй він сам. Насправді сцена виглядає кумедно, але всеодно вельми зачаровує.

– Молися із ножем в руках? – спирається на дверний отвір Каз й посміхається.

– Мовчи, – кидає Інеж від чого посмішка Каза стає ще ширшою.

Інеж припіднімає одне око, яким кидає погляд на Каза, а потім, від здивування, відкриває друге.

– Що це? – показує ножем на тацю у нього в руках дівчина.

Каз тримає срібну тацю з кавою, кубиками цукру й ще деякими смаколиками. Він і сам не зовсім розуміє чому вирішив принести їй сніданок у ліжко. Мабуть…

– Я погано на тебе впливаю, – весело бурмоче Інеж, проводячи поглдом Каза, який несе тацю до тумбочки біля ліжка, – що я роблю з самим Нечисторуким, Королем Бочки, Казом Бре…

– Досить вже, – перебиває дівчину Каз.

Мені й так вже соромно за те, що я роблю.

– Добре, як скажеш, Бос Покидьків. – в тому ж настрої Інеж приповзла до таці й вже взялася за сніданок. Йому хочеться її вбити. Поки Каз спостерігає за ножами Інеж, які мирно лежать на тумбочці з іншої сторони ліжка й виблискують на сонці, Інеж не вгамовується:

– Ти не маєш бути таким, Казе.

– Яким? – встряє Каз, але не відводить погляд від ножів.

– Не знаю… нормальним? Не перебивай. Я просила тебе відкритись мені, а не грати банального хлопця-романтика. Я не ображусь, якщо ти просто покинеш мене в ліжку…

– Це ще буде.

– Я не договорила! Можеш і далі ігнорувати мене кожну ніч, але я чую поштовхи твого серця й відчуваю тремтіння, але, до речі, з кожним разом ще я відчуваю, як тобі все легше й легше. Мені не потрібно зараз більшого. У нас ще багато часу.

– Гаразд, – Каз нарешті поглянув на Інеж.

Його обличчя не видаває жодної емоції, хоча всередині ніби все розривається на частинки. Йому так потрібні були ці слова.

– Навіть ця відповідь мене влаштовує, – мовить Інеж й усміхається, – дем’їн.

В дівчину летить подушка.