Розділ 3. Ліс
від Геката
Тінь
За ці чотири довгі роки від першої моєї ночі проведеної в полі, дати Літніх Ночей встигли закріпитись в моїй пам’яті та розкидатись всюди, де б я не глянула. Я навмисно пишу їх на своїх майках та футболках, старих і нових, на руках і долонях перманентним марекром, для того щоб вони не стрелись, і щоб не дай боже не забути. Дати записані в мене в щоденнику великими числами.
Дати Літніх Ночей.
Перша ніч: 21 червня;
Друга ніч: 30 липня;
Третя ніч: 30 серпня.
Сьогодні тридцяте липня. Ніч буде з хвилини на хвилину, і буде вона темною і не дуже довгою, місяць буде великим і яскравим, але настрій в мене — прогулятись по набережній. Вночі там зазвичай нікого немає, тільки вуличне медово-жовте освіщення, тиша, десь в далині звуки хвиль, темне Море, яке освічувати буде місяць. Поспішати немає сенсу, я все одно встигну, якщо прикласти зусиль. Я не буду брати в свою сумку нічого такого, що б я взяла на Ніч.
Я перевдяглась в розтягнуту, пастельно-блакитну майку в якихось малих дірках по швам, плямах, червоних і білих, з надписом чорним маркером десь знизу:
21.06.
30.07.
30.08.
Шорти я залишила буро-бордовим кольором, і почала складати речі в сумку. На своє власне здивування, я не поспішала, щось завжди мене підганяло, але сьогодні цього “щось” немає, або не відчувається. Поклала спочатку щоденник і ручку, нову — на всякий випадок, потім воду, кишеньковий маленький годинник, чорний перманентний маркер, яскраві браслети з бісеру, великого і малого, кольорового скла і уламків дзелкала, і свій гребінець. Свій старенький телефон я брати не стала.
Взяла сумку і пішла на кухню, де відкрито сказала батькам що я на набережну. Вони переглягулись, але в решті неохоче дозволили, і я не збрехала, і я не помилилась накшталт того, що ніч буде темною, а місяць — великим та яскравим.
Тягну в двох руках сумку перед собою, вона, звичайно, не дуже і тяжка, але коли пройдеш з тридцяток домів та загубишся в вулицях — думаєш вже по іншому, тому і довелось взяти її в обидві руки.
Проходжу крізь висаджані в рядок зелені дерева, опиняюсь на набережній. Вуличні лахтарі, теж стоять в рядок на довгих чорних стовбурах, через п’ять метрів кожен — яскраво сяють медовим кольором, освічуючи собою набережну і трохи Моря поруч. Віє літній теплий вітерець, кружляють павші листя, а в темних малих хвилях Моря відблискує білий місяць. Придивляюсь в пітьму Моря, бачу на набережній силует жінки в оксамитовому, облягаючому чорному довгому платті та чорному капелюху з довгими великими бортиками, і довгим, густим темним волоссям нижче плечей, що відблискує на сяйві ліхтаря. В правій руці вона тримає цигарку, бачу, що палить, білі стовпчики диму летять наверх. Праву не опускає, напевно, щось тримає. Я закидую сумку на плече, і підходжу ближче по сірій плитці з цементу.
Стаю поруч, в двох-півтори метрах від неї, боковим зором роздивляюсь лице. Губи її бордового кольору, іншу частину лиця ледь видно із-за тіні довгих бортиків капелюха. Вона мовчки протягує пожовклий папірець, складений, напевно, вдвоє, і ще щось під ним. Я ставлю сумку на підлогу, зовсім поруч з Морем, підходжу, і беру папірець і ще “щось”, що приховане нижче. Як тільки я отримала дарунок загадкової “відьми” в чорному — вона пішла. Може, це справді була відьма, а може й ні.
Я сіла на околицю набережної поруч із сумкою, спустивши ноги в воду, і почала роздивлятись дарунок відьми. Це були пачка цигарок з запальничкою всередені, і сам папірець. Цигарок штук сімнадцять, запальничка чорна, з намальваною червною розою. Папірець був теплим, вода — по-літньому прохолодною і темною. Я озирнулась навколо, і впевнившись, що нікого немає — дістала з пачки її вміст, а точніше — одну цигарку і запальничку. Цигарку я запалила, а пачку разом із запальничкою поклала в сумку. Цигарка смаку солодкої вишні. Я почала розгортати папірець, там красувався напис, зрозумілими і орфографічно-правильними, витонченими літерами.
Приходь сюди як тільки побачиш перші промені сонця, ще до того, як почнуть галасати півні. Біжи з усіх ніг щоб встигнути, біжи і не зупиняйся. Бери все що необхідно, можеш не розкладати сумку. Зранку тут буде багато людей, ти повинна встигнути. Біжи по набережній і шукай пліт на Морі, на ньому в хрест будуть складені весла. Стрибай в воду і пливи до нього. Тобі треба буде відплисти на ньому далеко від Берегу. Потім тобі на ліво, але не втрачай Берег з поля зору. Пливи на ліво, поки не побачиш острів з довгими деревами і густим лісом. Пливи до нього. І щоб ніхто тебе не бачив.
Зараз в Морі я мало чого зможу чітко побачити, але скоро, думаю, сонце буде потихеньку підніматись. Дарма я не взяла з собою телефон, але згадала про кишеньковий годинник. Якщо я не помиляюсь, зараз друга година ночі. О четвертій світлішає, тому немає сенсу йти додому.
Майже весь день я провела на ліжку, тому сили і енергія щоб не спати до наступної ночі в мене є.
Я дістала ноги з води. Поклала білі, вже сірі кросовки поруч сушитись. Сиджу і курю, цигарки економлю — адже мені сподобалось, а їх в мене не так вже й багато. Слухаю тишу в пітьмі ночі, дивлюсь на місяць і вигадую сузір’я. Вулиця мовчить, людей немає. До мене підсіла чорна кішка. Хутро її відблискувало на освіщенні кольорами райдуги, але залишалось чорним. Хвіст довгий, а очі зелені. Так і сиділи до тих пір, поки потихеньку не почало світлішати. Кросовки більш-менш висохли. Я взуваюсь, встаю, закидую сумку на плече, лівою рукою я її підтримую щоб не спустилась, правою — допалюю цигарку. Йду в швидкому темпі, параллельно вдивляючись в Море — шукаю пліт. За мною біжить кішка. Пройшовши десь з сотню кроків — знаходжу пліт, десь в п’яти метрах від набережної. Плавати я не вмію, так ще й сумку треба за собою тягнути. Стою, розумію що час гаяти не можна. Наважуюсь, з розмаху кидаю сумку на пліт. Вона ледве долітає, врізається в пліт та продвигає його вперед на сантиметрів 2-5, а потім ледве ковзаючи зупиняється на середині плоту. Політ вдачний. Світлішає, на час подивитись не можу. Стрибаю в Море, в мить опинившись там заплющую очі та проговорюю про себе яке я дурбецело, а справа в тому що плавати я не вмію. На моє здивування, тонути я не почала. Море лагідно підштовхує мне вверх, не дозволяючи втонути. Я неохоче і невпевнено рухаю руками в воді, підпливаючи до плоту. Повільно, але все ж таки мені вдалося дістатись до точки призначення. Сідаю, ледь не впавши та не перевернувши пліт, вся мокра, кладу весла поруч а сумку – на коліна. Розстібаю її і продивляюсь чи і нормі мої речі. В нормі. Нічого не розбилось. Риюсь в сумці, дістаю годинник. Дивлюсь на час – четверта ранку, чи 3:50. Кладу годинник на місце, застібаю сумку, кладу її поруч. Піднімаю погляд — біля мене така ж сама як і я, мокра кішка, вилизує лапки. Втомившись видихаю, та дивлюсь на небо. Там видніється мале скупчення зірочок. Світанок все ближче. Беру весла в дві руки, намагаюсь плисти до назначеного мені шляху, з веслами я поводитись не вмію, але відпливла на декілька метрів далі від Берегу. Кішка, що сиділа поруч зістрибує у воду та пливе прямо, туди куди мені і треба. Весла стають легше, керувати ними зручніше і простіше, пливу за нею. Пропливши метрів десять від Берегу, я зупиняюсь. Руки болять скажено, дихання трохи збите. Кішка знову стрибає на пліт. Я зробила все як було написано в листі — відпливла далеко від Берегу, не втрачаючи його з поля зору. Залишилося пливти на ліво, доки не побачу острів з деревами. Відпочиваємо хвилин п’ять, я розлягаюсь на плоту, дивлюся на небо. Жодної зореньки, ранок настав. Я розминаю руки, кішка — вилизується, сумка і весла поруч. Зібравшись з силами, я піднімаюсь, сідаю як буде зручніше, кішка — знов у воду.
Так і пливемо, довго, з перепочинками і перервами.
І ось бачу десь вдалині той самий острів з високими деревами, кішка пливе саме туди, я — за нею. На вулиці вже світло, а ми — все ближче до острову.
Підпливши ближче, перед собою я побачила яскравий пісок, в який врізався мій плот і ступила кішка. Потім траву, зелену і яскраву, а на ній стежинка, що веде в ліс. Дерева там яскраво зелені і темно-болотні. Всіх відтінків зеленого. Це той самий Ліс. Великі різноманітні густі дерева, пісок, трава…
Я швидко складаю весла на пліт, кросовки мокрі, тягнуть мене до землі, їх я знімаю і залишаю сушитись на плоту, беру сумку, закидую її на плече, і йду по стежці, куди побігла кішка.
0 Коментарів