Передоз ендорфіну

Сонце тихо сідало за горизонт,закриваючи за собою сезон холодів.

Нарешті весна.

Час,коли ти безтурботно радієш промінчикам сонця,які не просто сліплять твої очі,а тепер ще й гріють.

Для Спартака ця пора була особлива. Він фактично виходив зі стану апатії і  «зараз б провалятись в ліжку весь день»,ну але це ж Спартак,самі розумієте,що він в житті б так не вчинив.

Весна пробуджувала в нього стан ейфорії. В організм виділялось в два рази більше ендорфіну,а в голову приходило все більше нових,і головне корисних для нього і оточуючих ідей.

Вийшовши на вулицю,на перший погляд нічого не змінилося від попереднього дня,проте по відчуттях ти ніби перемістився на іншу планету.

Суббота глибоко вдихнув дуже свіжого повітря,від якого аж мозок залоскотало й неспіша пішов до улюбленого кафе під домом,де його вже чекав Євген й інші члени команди.

Сьогодні для них був імпровізований «вихідний»,хоча в будь якому випадку,коли наставав такий день,то всі всерівно були зайняті своїми справами,проте їх було значно менше.

Дійшовши до місця призначення,молодик відчинив двері й зверху над ними продзвенів дзвіночок,який сповіщував офіціантів й присутніх там,що хтось приєднався до їх закладу.

На цей звук відреагували ті,кого власне й шукав Спартак,тільки но зайшовши в середину. Вони усміхались потягуючи каву зі своїх чашечок.

Привітавшись з товаришами,чоловік також замовив собі сніданок та запашну каву,аромат якої зводив його з розуму. Спартак усміхнувся своїм «відчуттям» й продовжив чекати своє замовлення.

-Спартачок,ти сьогодні на диво усміхнений,невже це через зміни пори року?-з сарказмом й захопленням одночасно промовив Євген

-Прикинь,сам в шоці-Посміявся у відповідь Суббота,якому нарешті принесли сніданок-ці промінчики сонця пробудили в мені того темного звіра,який від них наповнився чимось добрим й щирим.

На кілька секунд команда застигла з виделками й ножами в руках,піднявши погляди з-під лоба на Спартака,який говорив зовсім не характерні йому речі.

Першим відвис Антон,гучно поставивши прибори на тарілку й радісно жестикулюючи промовив:

-Боже,я дожив до того моменту,коли лід на похмурому серці цього дядька розтопився від звичайного сонця!! Він радіє промінчикам!!-майже пропищав Тоха,на що команда відреагувала добрим сміхом

-Але все ж таки,раз всі в гуморі,пропоную сходити розвіятись. Якщо до парку? Просто походити,порозмовляти й насолодитись теплом-запропонував Женя з найщирішою усмішкою на обличчі,яку доводилось бачити хлопцям

Заперечень не було,тому одноголосно було прийнято рішення рухатись до парку.

Закінчивши з стравами й напоями,хлопці розрахувались й вийшли з закладу. Сівши в автомобіль вони попрямували до місця призначення.

Парк був відносно не далеко,але це Київ,це п‘ятниця,і це затори. Кілька заторів. За пів-кілометра дороги. Це жах.

Між заторами хлопці спілкувались про майбутні плани на тур з подкастами,сміялись з жартів Яновича,й періодично вислуховували висловлювання Колі щодо пробок.

В решті-решт,доїхавши до місця призначення,чоловіки вийшли з машини й попрямували в сторону лісо-парку.

Була досить затишна атмосфера,незважаючи на «лисі дерева»,жовте листя,яке лежало на землі ще від осени під білосніжною ковдрою й подекуди болотом,від цієї «ковдри».

Вони говорили про все на світі. Обговорювали ті теми,які раніше не доводилось обговорювати.

Захоплювались кожною хвилиною,кожним моментом,живучи тут і зараз.

Це була найкомфортніша обстановка,яку могла створити для них природа. Найкомфортніша атмосфера,яку могли створити вони самі. Найкомфортніші люди поруч,яких звів до купки цей всесвіт.Це була щиро захоплююча прогулянка,але до реальності Спартака щосили старвся повернути будильник,який натякав йому,що зовсім скоро в нього сеанс з клієнтом.

Ніхто не сумнівався,що це був сон. Хоча,може на секунду..

P.S.-«твір» був написаний під впливом моїх емоцій й перживань🥲 Дуже змучилась від постійної тривоги,відчуття небезпеки і тп( і від цих похмурих днів й затягнутого нічного неба,через яке не видно зірок>:( Коротше,вивалила сюди малий процент того,що хвилює і трішки заспокоїлась.Спасибі,що читаєте!