Розділ перший, або несподівані подарунки внутрішньому колу.

Ранок у Веларісі був сонячний та гамірний. З вулиці долинали крики чайок, та далекі трелі знайомої мелодії, що її вигравали вуличні музиканти. В гарному та непримітному будинку в цей час накривали на стіл. Різенд переглядав якісь папери, сидячи в кріслі, поки дружина лагідно дмухала йому у вухо, та викручувалась з під його руки. Скрипнули сходи, і в кімнату скотився Люсьєн, розтираючи сонне обличчя.

– Всім доброго ранку, – пробубнів він, глипнувши в бік Елейн, що невимушено щебетала до Нести, сидячи за столом, та чекаючи на сніданок. – Сподіваюсь всі добре спали?

На нього ніхто не звернув уваги, продовжуючи гаяти час в очікуванні інших. Але Люсьєн тільки фиркнув, та, підхопивши зі столу келих, пішов налити собі вина.

За дверима почулось шарудіння, а потім сварка. Різенд підняв брову, не відриваючись від паперів. Сварка стала гучнішою, а потім двері не витримали, і в кімнату ввалилися двоє іллірійців. Мор не відставала, щораз гримаючи на них та спопеляючи поглядом.

– Бовдури, ну скільки можна? Я ще розумію, що Кас веде себе як дитина, але від тебе, Азріель, я такого не очікувала! – вона відкинула за плече золоту прядку, що в запалі вислизнула з зачіски. – Як малі діти, чесне слово.

– Схоже в тебе веселий ранок? – озвався до неї Люсьєн, всміхаючись.

– З ними нудьгувати не доводиться, – пирхнула дівчина, сідаючи за стіл. – Наче сам не знаєш.

Решта теж стала всідатись. Фейра продовжувала щось шепотіти Різу на вухо, від чого той хижо всміхався, та замріяно мружився, а її сестри продовжували хихотіти над чимось відомим тільки їм. Іллірійці ж всілися біля Мор та продовжили свої пікіровки, від чого та тільки закочувала очі. Коли ж вона вже збиралась копняками витурити їх на двір, озвався Різенд.

– Народ, я тут отримав кілька листів. Двір Літа і Двір Зими хочуть зустрітись, – він оглянув компанію, що зібралась за столом. – Після останніх подій дуже добре, що не тільки ми хочему налагоджувати стосунки з іншими, але треба все ретельно зважити, та спланувати. Пропоную після сніданку почати цим займатись.

Всі присутні уважно слухали цю промову, після чого кивнули, та повернулись до їжі. Бешкетливий настрій вивітрився, всі думали про майбутні події, та нещодавню війну, яка так багато змінила.

Саме цю тишу і перервав звук прочинившихся дверей. Амрен приземлилась на стілець поруч з Нестою, та махнула всім рукою на знак привітання.

– Вінс писав, – кинула вона. – Схоже Вищі Лорди нарешті прокинулись, тож запитань нам не уникнути.

– Після сніданку, – кивнув їй Різенд, та продовжив різати м’ясо в своїй тарілці.

Тиша повернулась, але майже одразу її перервали три синхронні зойки. Елейн і Неста перелякано поглянули на зблідлу сестру. Фейра повільно кивнула, та перевела погляд на чоловіка, який завмер поряд, стиснувши виделку.

– Що це щойно було? – прохрипів він з подивом.

– Котел! – прошепотіла Неста. – Це знову був він. Як тоді, коли він забрав Елейн.

Та сиділа зовсім бліда, та ледве дихала.

– Не зовсім. Того разу він був поряд, а зараз далеко звідси. І він кличе нас до себе. Туди! – дівчина показала пальчиком в потрібний бік.

– Але це неможливо! Він не там. Острів зовсім в іншому боці, – похитав головою Кас.

Азріель мовчки простягнув їй карту Прифії, яку вже встиг принести з бібліотеки. Елейн вдячно кивнула йому, та розгорнула пергамент. Секунду повагавшись, вона вказала пальцем точку на карті.

– Тут.

Всі перехилились через стіл, та поглянули туди, а потім шоковано опустились на свої стільці, та переглянулись.

– Щож, схоже остання битва залишила нам ще якісь сюрпризи, – голос Амрен був холодний та спокійний. – І, схоже, нам таки доведеться туди навідатись і перевірити, що там відбувається.

Сніданок був забутий миттєво. Всі підскочили зі своїх місць, схопили за руки один одного, та розсіялись на вказане Елейн місце. Ніхто не хотів залишатись осторонь в такий момент.

Пагорб зустрів їх холодним вітром та морським бризом. Навколо ще були сліди недавньої битви, але всі живі та вцілілі давно покинули цю безлюдну місцину, залишивши по собі випалену землю, та витоптану траву. Але пагорб, на якому вони стояли, пагорб, на якому був зруйнований та знову створений Котел був не таким, як раніше.

Над самою землею в повітрі завис розлом. Було враження, що сама реальність розірвалась в цьому місці. Крізь його краї було видно безмежну чорну порожнечу, в якій сяяли зірки та галактики. І серед цієї порожнечі стояла дівчина, та дивилась просто на них.

– Сюди? – її голос губився в далині. – Я маю йти сюди?

Різенд зробив крок уперед, та вдивився в далеку постать. Просто людська дівчина, нічого небезпечного на перший погляд. Він спробував дотягнутися до неї силою, та проникнути в свідомість, але розлом не пускав його магію всередину.

– Хто ти? І що там робиш?

Дівчина зробила крок до них, потім ще кілька.

– Він висмикнув мене сюди. Це ви рятівники? Він сказав мені йти до рятівників, – дівчина озирнулась навколо, а потім знову поглянула на них з розлому. – Я маю йти до вас? Допоможіть, тут холодно.

Різенд тихо вилаявся, а Фейра вислизнула з за його спини, та простягнула руку до незнайомки.

– Біжи до нас, ми тебе не скривдимо.

І дівчина побігла. Вона бігла крізь темне ніщо, як по рівній землі, і її постать поступово росла. Ось стало видно її довге червоне волосся, дивний одяг. Потім всі змогли розрізнити риси її обличчя. І, нарешті, вона дісталась розлому, та вистрибнула з нього на траву перед ними, намагаючись відновити дихання. Розлом за її спиною зачахнувся з неприродним звуком, від чого всі здригнулись.

– Дякую, я там так перелякалась, – нарешті прохрипіла дівчина, та підняла на них яскраві сірі очі. – Навіть не знаю, що б робила, якби ви не з’явились.

Аж раптом її всміхнене обличчя скривилось в гримасі болю, і дівчина закричала, впавши на коліна. Кас кинувся до неї, та спробував підняти, але тендітне дівоче тіло здригалось в судомах. На обличчі було таке страждання, неначе вона помирає.

За їх спинами тихо вилаялась Неста, та кинулась до незнайомки. Вона впала на коліна, стиснула її руку в своїй, та нахилилась до вуха.

– Борись. Це скоро скінчиться, тільки борись, не здавайся йому ні на мить. Ти можеш бути сильнішою.

Кассіан здивовано дивився на неї, поки Неста стискала холодні дівочі пальці, та шепотіла слова підтримки. Але це діяло. Судоми поступово стихали, а обличчя вже не кривилось від болю. Незнайомка насупила брови, підібрала губи, та стиснула пальці Нести.

– Це Котел, – прошепотіла Елейн. – Він привів її сюди. І він її перетворює. Як нас тоді.

Азріель поклав руку їй на плече, заспокоюючи, та продовжив стежити за всім хмурячи брови. Його тіні витанцьовували навколо, неначе темне полум’я, але ніхто не звертав уваги. Всі погляди були прикуті до дівчини, що на їх очах перетворювалась на Вищу Фе.