До нестями

Як же я за тобою сумую, так сумую і бути без тебе не можу так, що от от задихнуся, безумовні рефлекси стають умовним і спрацьовують лише за твоєї присутності. Ти стала єдиною умовою і причиною щоб жити і продовжувати волокти свою сіру субстанцію далі. Ти стала тим самим свіжим ковтком повітря, що дає вдихнути на повні груди, і наповняє легені твоїм, єдиним, неповторним запахом, що ввижається мені повсюди і змушує оглядатись, надіятися, ніби це ти десь поруч, а не фантоми знову грають зі мною в злі жарти. Так сумую, що з нетерпінням чекаю ночі, щоб поринути у сон і побачити тебе хоча б там, обійняти ніжно-ніжно, а поцілувати ще ніжніше і так чуттєво, щоб кожною клітиною і фіброю тіла відчувати, як дві загублені комети стають одним, повноцінним небесним тілом, щоб до тремтіння в руках, до мління і памороків в голові, щоб до нестями.

А що як це все можливе тільки у сні і в польотах фантазій, що як реальність настільки жорстока, що ніколи не дозволить статись вище сказаному в свому царстві. Тоді не потрібне мені те царство, я буду жити і існувати тільки поруч з тобою, навіть, якщо тільки в снах і мріях своїх, нехай. Мені нічого в цьому всесвіті не треба крім тебе нестямної одної. Бо я тебе до нестями, скільки б разів не сказала, але ніколи не перестану. Любити