Приїхали

Вона зателефонувала десь опівночі і зі сміхом попросила забрати їх з клубу. Кого саме “їх”, Усагі не уточнювала, але Мамору гадав, що це натовп її галасливих подруг. Він дуже здивувався, коли на заднє сидіння усівся набридливий прибулець.

 

Сейя вдарився головою, коли сідав, і Усагі почала сміятися.

 

– Сейя дуже просив йому допомогти доїхати додому.

 

– Він був на вечірці з вами?

 

– Звичайно! – Усагі збуджено змахнула та руками. – Він врятував мене від того жахливого стриптизера! Тому тобі треба дякувати, що я досі не втратила цноту, коханий, саме йому!

 

Мамору посміхнувся. Обидва пасажири були п’яні та веселі.

 

– І саме тому ви так напилися?

 

– Я не напивався! – Із заднього сидіння гикнув Сейя.

 

– Так так, я бачу, – з п’яними краще не сперечатися, це Мамору знав точно.

 

– Ми святкували мої останні дні незаміжньою дівчиною, Мамору. Таке буває раз у житті!

 

– Та добре, добре.

 

Мамору відчуває алкоголь у повітрі і цей запах лоскоче йому носа.

 

– Дякую, Сейя.

 

Він дивиться на прибульця у дзеркальце заднього виду. Сейя ловить його погляд і салютує двома пальцями. Очі у відображенні блищать, наче світяться, і Мамору насилу відвертає погляд назад на дорогу.

 

– І все ж не треба було так сильно напиватись.

 

– Я не п’яний! – Сейя чіпляється за спинку водієвого крісла, але на черговому повороті його заносить і він ледве не валиться на сидіння.

 

Усагі сміється і повертається до Сейї, який вже встиг піднятися.

 

– Ти ж казав, що алкоголь на тебе не діє!

 

– Так він і не діє.

 

Мамору не бачить, як Сейя дивиться в очі Усагі. Він не помітив, як почервоніли її щічки і як швидко вона відвернулась.

 

Автівка зупиняється. Усагі нахиляється і торкається губами щоки Мамору, потім маше долоньою Сейї і виходить з машини.

 

– Ведіть себе чемно, хлопці, – вона весело підмигує обом і непевною ходою прямує до оселі батьків.

 

Сейя дивиться, як Мамору уважно слідкує за стрункою фігуркою дівчини, і переводить погляд на Усагі саме тоді, як та повертається. Їх погляди зустрічаються. І зараз Сейя готов поклястися, що її очі блищать не від алкоголю та веселощів.

 

– Куди тебе відвезти?

 

– До центру.

 

– Продовжуватимеш вечірку?

 

– Ні.

 

Остання відповідь прибульця прозвучала занадто крижаною для такого теплого вечора, яким здавався той для Мамору. Тож він вже мовчки завів машину і рушив.

 

Сейя також мовчав. У дзеркало, маленьке прямокутне, Мамору бачив, як вогні нічного Токіо виблискують у волоссі прибульця та кладуть тіні на його обличчя, роблячи нереально вродливим.

 

Він переводив погляд на дорогу, але його очі, наче своєю власною волею, поверталися до відображення хлопця на задньому сидінні.

 

– Чому б тобі не зупинитись, щоб краще мене роздивитися?

 

– Що? – Мамору не чекав, що Сейя заговорить.

 

Він не встиг загальмувати на світлофорі і під галасне бібікання інших машин ледве не врізався в стовпа.

 

Далі він поїхав дуже повільно, переводячи подих. Від адреналіну гуркотіло у вухах.

 

– Зупини! Я не хочу, щоб Лялечка гадала, що втратила тебе у аварії через мене.

 

Мамору посміхнувся і міцніше стиснув руля.

 

– Але ж ми ще не доїхали до центру.

 

– Тоді їдь обережніше.

 

– Добре, – Мамору ще раз посміхнувся з надією розрядити обстановку.

 

Менше ніж за тиждень на нього чекало весілля з Усагі. Ніхто і ніщо не могло зіпсувати його настрій і зруйнувати впевненість в їх особистому “Довго і щасливо”. Навіть цей п’яненький прибулець, що постійно вештався біля Усагі. Навіть він.

 

Сейя раптом засміявся. Кашеміровий, м’який та породжуючий бажання доєднатися, сміх. Мамору так не вмів.

 

– Ти дійсно впевнений у ваших з Лялечкою відносинах?

 

Мамору проковтнув вдруге за цей дивний вечір прізвисько своєї нареченої від Сейї.

 

– Так. Я найщасливіший з чоловіків.

 

До центру залишалося їхати менше десяти хвилин.

 

– Ти вважаєш, що вона вийде за тебе, бо кохає тебе?

 

– Звісно, Усагі мріє про шлюб зі мною вже давно.

 

Мамору намагався не піддаватися роздратуванню, що мимоволі народжуввллсь всередині від таких питань. Питань від Сейї. Його ідеальний світ і майбутнє неможливо було похитнути. Так вважав Мамору і хотів надалі вважати.

 

– І тобі ніколи не спадало на думку, що в неї не має іншого вибору?

 

– Не розумію про що ти.

 

Сейя засміявся знову, неголосно та доволі близько до вуха Мамору.

 

– Прекрасно розумієш.

 

– Сейя, я розумію, що тобі нестерпно боляче, через те, що дівчина обрала не тебе, але це не привід сганяти свій поганий настрій на мені.

 

– Ти майже влучив, Мамору. Майже правий.

 

Мамору посміхнувся і подивився на Сейю в дзеркало. Очі прибульця, кумира мільйонів, ті, що ледве не вкрали сердце його нареченої, палали вогнем перемоги. Це зовсім не в’язалося із ситуацією.

 

– В чому ж я помиляюсь?

 

– У тої дівчини ніколи не було права обирати. Але, якщо б вона його мала, ти справді віриш, що вона залишилася б з тобою?

 

– Що ти хочеш цим довести? – Мамору зупинив автівку та подивився на Сейю вже без посмішки. Це все дратувало і псувало йому настрій.

 

– Я знаю про вашу дочку, через яку ви маєте бути разом, знаю, про порятунок вашої планети, яку ви врятуєте вдвох, про місто майбутнього, де є королева та король, – Сейя відкинувся на спинку сидіння та заклав руки за голову. На його губах грала посмішка, але погляд був крижаним. – Але ж достатньо лише уявити, що цього всього немає, і ваші відносини розіб’ються.

 

– Тобі неможна пиячити. Ти мені завжди здавався гарним хлопцем, справжнім другом для Усагі. Думаю, що завтра, як протверезієш, тобі буде соромно за такі слова.

 

Сейя слухав Мамору і його посмішка ставала ширшою.

 

– Але не це зараз головне, Мамору. І ти або справжній дурень, або на стільки звик жити казкою, що не помічаєш очевидних речей.

 

– Я не дозволю мене ображати. Сейя, виходь негайно!

 

– І чому ти хочеш бачити лише оболонку того, за чим ховається насправді важливе?

 

Сейя з нудьгою подивився у вікно і підвівся, наче збираючись виходити. Але у наступну секунду він стрімко обхопив Мамору за шию, притиснувши його до спинки водійського крісла. Крісло жалісно зарипіло і нахилилося назад. Мамору ухопився за чужу руку, лишаючу його рухомості, але не зміг посунути ні на міліметр зі своєї шиї.

 

– Не бійся. Я не вб’ю тебе. Але твоя наївність мене дістала. І ти вислухаєш мене. Подобається це тобі чи ні.

 

Мамору не бачив Сейю, але голос був дуже близько. І від нього у Мамору бігли мурашки по шкірі. Він спробував повернути голову, щоб хоча б бачити прибульця, але марно.

 

– Якщо я побачу на її обличчі сльози і це буде через тебе, то вибач, але мені буде всерівно на вашу планету та дочку, чи там щось іще. І, дарма ти мене не слухав уважно, дурник, – Сейя залоскотав подихом мокру від поту скроню Мамору. – Бо тоді б ти замислився над тим, що ця клята ситуація лишила вибору і тебе. Але тобі зручніше жити в казці з рожевими окулярами.

 

Мамору смикнув ногами, та зробив ще одну спробу звільнитися. Він захрипів:

 

– Відпусти!..

 

Пальці Сейї здавалися стальними і Мамору вже почав охоплювати липкий та огидний страх.

 

– Я відпущу. Але тобі треба ще знати одну річ.

 

Сейя витягнув руку і налаштував дзеркальце так, щоб бачити в ньому Мамору, і щоб той бачив його.

 

– Я не пь’янію від земного алкоголю, – сказав він, дивлячись у перелякані очі земного принца, та відпустив його.

 

Коли Мамору підвівся з шалено стукаючим сердцем та вилетів з машини, відразу як ляснули задні дверці його авто, то поряд вже не було нікого. Його долоні стиснулись у кулаки, а шия ще відчувала натиск залізного обхвату.