Нічні пригоди

Це відбулось в нічному клубі.

Я вперше був в схожому місці, але був впевнений що вони ні. Вони рухались так легко ніби робили це сотні а то й тисячі разів. Так ніби проворні від природи гнучкі та безхребетні. Танцпол був рясно всіяний “зміями”. Про цих створінь ви подумали чи не так?

Хоча частково вони були схожі на рептилій. Їх видавав одяг , а ще вони були слизькими, але то був піт.

Я сидів на балконі і дивився на всіх згори. Я прийшов сюди не один,але мої супутники розчинились серед натовпу внизу. Отож мені нічого не залишалось окрім як спостерігати за всім що відбувалось десь там попиваючи слабоалкогольний коктейль.

А там таки щось відбувалось. Серед того натовпу спалахувала бійка між все тими ж п’янючими хлопцями років 20.

Вони то били лице один одному, то обіймались, ледь не цілувались. Мабуть вони були найцікавішими серед того видовища.

Менш цікавими були дівчата . Вони виглядали копіями одна одної. Стандартний набір: чорна маленька сукня на бретельках, що закінчується ледве нижче бедер, маленький клатч невизначеного кольору і величезні білі кросівки “Fila”. Вони крутились направо і наліво приманюючи увагу хлопців, але виходило так собі.

Світломузика постійно світила мені просто в очі тому через деякий час перегляду я мусив відвернутись. На столику біля мене стояв все той же бокал і я зробив ковток. Холодна рідина повільно розтеклась по горлу трошки обпікши його. Мені було нудно і я вже почав було збиратись але тут до мене підсів якийсь дивак. Я не одразу розгледів його лице, але статурою він був схожий на персонажа , за яким я сімплю*.

“Все , мені достатньо” подумав я, а незнайомець заговорив:

– привіт, милаха, дасиш номерок?

Голос видав його, в персонажа був сейю* з геть іншим голосом. Але це підтверджувало те що все відбувається на яву… Але може я заснув поки сидів і дивився на людей. Думаю це таки сон.

– а в тебе нема кращого підкату, зай?

– є звичайно але нащо тратити на це час? Ти ж і так мені дасиш

Я здивовано глянув на нього. Таки сон. Ще й мокрий… Але є шанс отримати насолоду, тому чому б і ні?

Я нічого не відповів незнайомцю, а просто піднявся і підійшов до нього впритул. Незнайомець усміхався, геть як Дазай. Це точно сон…

“Тоді мені нема чого втрачати” подумав я і сів на коліна до хлопця, повернувшись спиною до залу. Він вдивлявся в моє обличчя і усміхався. Він все ближче. Я дивився на його губи і знав до чого все йде, але не опирався. Не пройшло й секунди як наші губи торкнулись і я відчув наскільки вони м’які. Це йшло в контрасті з моїми вічно обкусаними та обдертими губами яких не могла врятувати вже навіть гігієнічка. В роті пішов приємний присмак шоколаду та алкоголю. Поцілунок був механічний але відчувався як щось особливе. Час навколо ніби зупинився, а серце забилось часто часто. Я вперше відчув щось подібне, хоча й мав “мокрі сни” до того.

Раптом я подумав про своїх супутників… “Вони вже повернулись? Може вони вже несуть мене до таксі а тут я з ерекцією… Ох як же соромно”

Голос незнайомця повернув мене в реальність. –Агов, ти тут?

Це було так неочікувано що мене пересмикнуло.

– А?.. да да…– механічно відповів я але здається його щось непокоїло. В наступний момент він усміхнувся і сказав:

– ти раптом завмер і зашарівся, і поцілунок зійшов нанівець… Не хочеш поїхати до готелю? Думаю там нас не турбуватимуть…

Я погодився і встав з його колін.

–Мені треба дещо взяти– сказав юнак і кинувши “зустрінемось внизу” стрімко спустився по сходах.

“Чорт, це я винен” промайнуло в мене в голові… Я взяв телефон і сумку з купою потрібних і не дуже дрібниць і побрів вниз…

Там було повно людей, але як би я не вдивлявся не міг знайти свого незнайомця.

“А он ти де…” почув я за спиною. Це був він. Хвилі радості пробіглись по спині вслід за мурашками

Хлопець взяв мою руку і потягнув на вулицю. Там на нас чекало таксі–старенький “Жигулі” з дядечком “бізнесменом/політиком/актором, а таксую бо то моє хоббі”. В салоні пахло нафталіном і селом, а ще грала музика, щось схоже на суміш шансону і кальянного репу. Брррр, жахлива музика…

Ми їхали декілька хвилин, але вони здавалися вічністю бо за цей час жоден з нас не зронив і слова…

Готель був дорогим, але незнайомець з такою легкістю оплачував номер, що я впевнився що все ще сплю.

Щойно двері зачинились ми накинулись один на одного та поперекидали все що могли й не могли… До речі інтер’єр в кімнаті був непоганий… Блакитні та сірі шпалери доповнювались картинами моря та прикрасами з мушель. На підлозі був розстелений м’який килимок а на маленькому столі стояли лаванди…

– Вставай сонько…– хтось з дуже приємним голосом прошепотів мені на вухо

– м? Котра година?

– вже 12– відповів все той же голос

Я підскочив з ліжка і впав назад бо мене накрила вестибулярочка .

Я знаходився в тому ж готелі що й вчора а біля мене сидів якийсь хлопець схожий на Дазая… Я не пам’ятаю що було вчора, а єдине питання яке мене цікавило було як я докотився до того, що лежу повністю голим в одному ліжку з незнайоцем.

Мене звуть Чуя Накахара, а для друзів…

– Чуууя~~, ідемо в клуб сьогодні. Я пригощаю… Ну будь ласка Чучу~

– Тц. Скільки разів я просив мене так не називати? І я не хочу нікуди йти… В мене сьогодні нова глава “. ” і я мушу прочитати її першим.

– ну будь ласка, ти зможеш прочитати її там… Так не в тиші і спокої, але ж прочитаєш… Ідемо Чууу~.

Оця набридлива дівчина поруч зі мною– Еліс– всиновлена донька директора школи , в якій старий дідок душі не чає.

– завтра важливий тест, а я як староста мав би здати його чи не найкраще…

–Але Чууя~… Ми так давно не веселилися разом…– ну й “прилипала” ж вона.

– Не сьогодні. Це точно.– впевнено відповів я. Дівчина на секунду задумалась а тоді сказала:

–Ну й добре, – дівчина надула губи.– тоді завтра точно підемо– тестів нема, п’ятниця, а субота необов’язковий день, домашки теж нема, ну будь ласка.– всё таки довелось погодитись.

– добре , але за умови що завтрашній тест ти напишеш вище 70% сама.

– ладушки~– дівчина щаслива побігла в клас. Звісно вона його напише на 100%. Навіть якщо не буде готуватись, але ми за оцінки чесним шляхом.

Так от мені 17 і я в класі 3А старшої школи Портленду. Як уже було сказано я староста і ледь не найстаранніший учень школи. А чому? Бо це вигідно. Ти добре вчишся і люди приходять до тебе по допомогу. Звичайно просять вони її не найкращим шляхом, але для цього в мене є Еліс. Тому за будь яке криве слово можна полетіти зі школи. Отож завдяки мозку робочого характеру, я маю невеличкий дохід. Ну як невеличкий… Якщо Ято брав за свою допомогу 5 йєн, а Кофуку 5 мільйонів йєн, то я схилявся до тактики богині Бідності… Іронічно, чи не так?

– О главо хікканів , ви будете на сьогоднішньому зборі таємного клубу мангарідерів?

“А цей звідки виліз?”

– привіт Акутагаво, думаю так, але нічого не обіцяю.

Він хороший хлопець чесно, але все ж невдаха, хоча статус його брата покриває цю прикрість. Хлопчина зник так само швидко і неочікувано як появився, а я повільно побрів до свого класу. Сірий нескінченний коридор з незліченною кількістю дверей.

Вони сиділи всюди: на підвіконнях, на землі, на стільцях хтось стояв , але всі гомоніли про одне– завтрашній піврічний тест. Не сказав би що він такий уже важкий, якщо до нього підготуватись. А я був готовий. Уроки пройшли один за одним і шкільний день закінчився. Залишилось сходити в клуб, бо я вже сказав Акутагаві що буду. Еліс не брала участі в цьому клубі. Клуб фотографії сподобався їй більше всіх інших. Я ніколи там не був тому не маю ні найменшого уявлення про їхню діяльність. Мабуть фотографують щось гарне.

–Доброго ранку Глава!

– Ага, і вам не хворіти…

“Кімната пилючна. Невже не можна було вибрати якусь кращу або хоча б прибирати?”

– Сьогодні на повістці дня … – почав було Ацуши, але

– Прибирання…

–Але…

–Ніяких “але”! Манга в такому стані довго не проживе! Якби я знав що тут так брудно–ще довго не зайшов би!– я склав руки на грудях і пішов на вихід кинувши– Рівая на вас не хватає…

“Завтра важливий тест, а вони роблять збори… Ось чому вони такі…” Крутилось у моїй голові, поки я йшов по коридору, “але які такі? Невдахи? Точно ні. Вони не соромляться себе справжніх, а це вже дуже велике досягнення… Тоді… Круті???.. Це теж точно ні. Сприйняття себе чи не єдине їх досягнення…” Роздуми зайшли в глухий кут, а я додому.

Там мене ніхто не чекав, але скоро мала прийти Кої.

Підготовка до тесту тривала довше ніж я очікував, але все ж таки я був готовий. Кої прийшла пізніше ніж зазвичай. Сказала що її затримали на роботі. Таке трапилось уже вдруге за цей тиждень.

Тест був легший ніж нам розказував учитель, але це мені на руку. Зробити його було справою п’яти хвилин, але показати відповіді іншим, оце вже справа не з легких.

Еліс все таки написала тест на відмінно і потягнула мене в клуб, взявши з собою половину школи. Ось чому мені не подобаються популярні люди. Їх всюди переслідують фанати, ці божевільні, що хочуть легкої слави завдяки дружбі з тими хто добивався цього сам, думаючи що їм просто повезло і вони навряд чи цього заслуговують. Еліс знала про це але все одно дружила зі всіма, наївна дитина….

В клуб ми прийшли надто рано, аде це означало більше часу щоб розігрітись. Еліс назамовляла собі коктейлів, знаючи що платитимуть за це хтось з її оточення. Вона довго вмовляла мене випити один з тих що принесли. Він був слабоалкогольний, але все ще міцний та гіркий…