1 глава

– Де вона? Де ця малолітнє стерво?

–  Пане Пак, заспокойтеся, ваша дочка ще не прокинулася, тому вона у себе в кімнаті.

– Заспокоїтись говориш?! Ти з глузду з’їхав?! Ця стерва знову зганьбила мене! А якщо б журналісти про це дізналися? Ти хоч уявляєш, чого б це коштовувало компанії? Акції знову б упали б, і як я після цього виглядав би перед інвесторам?

– Пане Пак, я Вас чудово розумію, але зараз крики не допоможуть.

– Так, ти правий, крики не допоможуть, а ось пасок і домашній арешт допоможуть. Кажеш, вона в кімнаті, зараз я їй покажу…

Чоловік на вигляд років 40-45 зняв з себе свій ремінь, склав його навпіл і пару разів вдарив по руці. 

– Зараз ти у мене отримаєш!

Після цього він вийшов зі свого кабінету та пішов у сторону кімнати своєї доньки. За ним же одразу почимчикував і  його співрозмовник.

**************************************

за 12 годин до цього

*************************************
– І так, пані та панове, сьогодні найвеличніша ніч, адже сьогодні в останній раз буде брати участь в гонках наша улюблена Квіточка, а її супротивником, як завжди, буде хитрий Лис.  Сьогоднішня гонка є останнім подарунком нашої прекрасної Квіточки своїм фанатам, і ми дізнаємося чи зможе хоч раз Лис перемогти нашу незмінну переможницю? То ж хто ще не встиг зробити ставки, робіть це прямо зараз, адже чере декілька хвилин ми починаємо.

Після цих слів кожен з глядачів почав викрикувати ім’я свого фаворита та аплодувати. 

У цей же час водії під’їхали до смуги – Старт.

– Ей, Квіточка,будь обережною. Не зганьбися, це все-таки твоя остання гра.

– Невже, ти переживаєш за мене? Щось мені в це якось слабо віриться. Так що ….. припини корчити з себе не зрозуміло кого. І до того ж я ніколи не програвала і сьогодні не збираюся!

– Ну я би на твоє місці не був би такий впевнений, ніколи не кажи ніколи. – після цих слів Квіточка помітила на обличчі Лиса ледь помітну усмішку, яка на її погляд нічого гарного не означала.

– По-перше, ти не моє місці, і ніколи на ньому не будеш. А по-друге, що ти вже задумав?

На це питання Лис не відповів, а лиш загадково знизив плечима, роблячи вигляд, що він не розуміє про що вона говорить.

Взагалі гонки проводять один раз в місця, і цей захід найбільш обговорююча подія серед молоді Сеула. Кожен мріє потрапити туди. Кожен раз місце та час змінюється з метою безпеки, адже ці гонки є не досить законними, ну ви розумієте про що я говорю. Щоб отримати бажану смс з інфорцією де і коли будуть проходити гонки, а також Q-код, який є перепусткою, потрібно бути зареєстрованим членом групи в інтернеті. Про існування цієї групи знають лише учні приватної школи для багатіїв – Секван. Хоча в цій школі варто сказати про те, що в цій школі є і студенти з не дуже забезпечених сімей, які отримали грант на навчання у ній.  Але не будем про це. Зазвичай гонки проводяться на занедбаному спортивному майданчику чи на всіма покинутому заводі, короче у богом забутому місці.

На цю подію з нетерпінням чекають кожен раз. Її організовують школяри з цієї старшої школи, два брати Чон Хосок та Чон Чонґук. Як я вже сказала ця школа є найпрестижнішою, адже там навчаються діти багатих людей Сеулу. І саме через, щоб не було проблем у багатих батьків цих діточок глядачі та особливо гравці приховують свою особистість.  Адже одне діло дивитися, а інше безпосередньо брати участь. Всі гонщики незнімають свої шоломи поки не підуть з місця проведення гонки. А що ж стосується глядачів, то вони переважно сидять в масках, окулярах та в кепках, хоча є деякі з них, що не ховаються. 

– Тож, шановні пане та панове,- почав говорити ведучий,- сподіваюсь всі встигли зробити ставки, адже ми починаємо. Гравцям приготуватися. Хай переможе найкращий. На старт, увага, поїхали.

Одночасно з тим як ведучий сказав останнє слово прозвучав вистріл і змагання почалося. Гонщики стартували одночасно, але як завжди Квіточка почала випереджувати Лиса і відповідно зайняла позицію лідера гонки.

****
Думки Квіточки в цей час

Коли ж він нарешті навчиться їздити? Я вже втомилася його кожен раз випереджати з перших же хвилин.

Хвилин через 5 дівчина почула надокучливе пікання.

Що це за звук? Що?! О, ні! Як це взагалі можливе? Я ж заправляла повний бак перед гонкою, так чому бензину нема? Невже…. Дідько! Так і знала, що той хлопець, що постійно тусується з Лисом, недарма крутився біля мого байку. І ця ще лукава посмішка Лиса, так і знала , що вона нічого гарного не означає.

Схоже я сьогодні все-таки програю вперше, все буває вперше.
****

Глядачі дивилися за тим, що відбувається і були в стані шоку, хоч Лис був гарним гонщиком, однак у нього був конкурент, якого він жодного разу так і не зміг здолати. Цим конкурентом була Квіточка.

І тепер вони бачать як остання поступово зупиняється, а Лис все більше розганяється.  На трибунах  ніколи не було так тихо, ніхто не розумів, що відбувається. Залишалося останнє коло і Лис майже виграв, а Квіточка вже майже зупинилася через нестачу пального, як зненацька почулися сирени поліцейський машин. І голос чоловік, який просив всіх залишатися на місцях, адже всіх заарештовано за проведення та участь у незаконних гонок.

Такі «сюрпризи» були час від часу, однак поліцейським майже ніколи не вдавалося зловити когось з гонщиків чи організаторів цього заходу. Єдиних кого вони ловили, то це були глядачі. Але який від них толк, якщо вони майже нічого не знають.

Тому як завжди всі почали тікати ще до того як поліцейських під’їхали до стадіону на якому відбувалася гонка, єдиною хто нічого не робила була Квіточка. Адже їй не тільки не вистачило б, щоб закінчити сьогоднішній заїзд, а й вдало втікти від переслідування поліцейськими. Вона не любила починати та братися за те, де вона знає, що «програє». То ж вона просто зупинилася, вимкнула двигун та чекала, коли поліція її забере.

**************************************

У поліцейському відділку

**************************************

– Питаю тебе в останнє: «Як тебе звуть?» – сказав поліцейський.

А у відповідь тишина.

– Ей! Як же бісить. Слухай, якщо ти не скажеш мені деяку інформацію про себе , то ми не зможемо тебе відпустити допоки самостійно не встановимо твою особистість. Давай допоможемо одне одному, я ж впевнений, що ти не хочеш тут бути. Я теж не хочу допізна тут залишатися. Ну так що, поговоримо?

Весь цей час, поки офіцер говорив, дівчина дивилася на нього, а після того як він завершив вона перевела погляд і продовжила дивитися в одну точку.

Десь вже годину поліцейськи намагаються з’ясувати , що за дівчина сидить перед ними.

– Ей! Як ти смієш відвертатися! Коли з тобою говорять, може принаймні треба дивитися на співрозмовника.

Офіцер розізлившись стукнув по столу, встав і підійшов до свого напарника.

– Слухай ви її добре обшукали, з нею точно не було жодних документів?

– Ні. Але знайте мені здається я десь її бачив….

– Правда, і де? Може вона айдол?

– Я не пам’ятаю.

– Ей!  Телепень! Не пам’ятає він, у тебе, що пам’ять як у рибки?

– Вибачте.

– А при ній був телефон? Може там глянути номер її батьків і подзвонити їм…. Вона на вигляд ще школярка.

– А це ж начебто незаконно, до того ж у нас нема дозволу суду.

– Та знаю, але можна одним оком глянути, правда? Нічого страшного, не переживай.

– Офіцер Хан, нам у будь-якому разі це не вдасться, бо у неї пароль на телефоні.

– Аааа пароль, я зрозумів. Стоп, ах ти ж малий засранець! Мені значить почав казати, що це незаконно, а сам вже хотів це зробити і зробив, якби не пароль.

Неочікувано задзвонив телефон на весь відділок. Ніхто не поспішав брати телефон. Не витримавши це, і так роздратований офіцер Хан закричав:

– Та візьміть цей телефон вже!

– Офіцер!

– Ну що?

– Це здається телефон цієї дівчини.

– Що? Справді?

На це напарник офіцера Хана почав дуже швидко махати головою, тим самим говорячи, що це дійсно дзвонить телефон затриманої.

– Це добре, давай швидко мені його сюди , поки ще дзвонить! Зараз ми дізнаймося хто вона.

Сказавши це, офіцер Хан подивився на дівчину, яка сиділа на стільчику біля його  робочого стола.

Він швидко проводить пальцем по екрану і тим самим відповідає на дзвінок.

– Алло, пані Пак, де ви є ? У вашого батька вже закінчилася зустріч так, що Вам краще повернутися додому. А то він знову буде кричати. Алло, пані Пак, Ви взагалі мене слухаєте?

– Вибачте, але пані Пак чи як Ви її там назвали не може підійти до телефону, просто вона трохи занята.

– Пробачте, але з ким я говорю?  Хто Ви? Де пані Пак?

– Вибачте, що я не представився. Я поліцейський і мене звуть Хан Джи Хє. Пані Пак, як ви її назвали заарештоване за участь у гонках, які проводилися на стадіоні Хевонсон.

– Я зрозумів, скажіть у якому вона відділку і я приїду.

Офіцер Хан сказав адресу, попрощався і завершив розмову. Після цього повільно став підходити до свого стола, тримаючи при цьому телефон дівчини у руках.

– Так, так… пані Пак, ось ми і без вас  з’ясували ваше прізвище. Вам дзвонив, не знаю кто він , але він підписаний у Вас як «дядечко Джу». Він сказав, що приїде сюди. Так, що почекаємо його.

Це змусили дівчину хоч на секунду подивитися на офіцера, але потім вона знову продовжила дивитися в ту ж саму точку.

Думки Квіточки в цей час*

Дідько, якщо мені дзвонив дядечко, то схоже батько має скоро повернутися, а я мала встигнути приїхати додому до цього. Знову буде читати мені нотації, як потрібно мені жити.  Набрид . Думала хоч сьогодні буде спокійний вечір, але ні. Спочатку гонки, поліція, тепер ще і батько.

Через деякий час в будівлю поліцейського відділку зайшов чоловік років 45, у діловому костюмі, з дипломатом у руках. Він знайшовши дівчину очима та почав підходити до столу за яким вона сиділа. Як тільки-но він підійшов до неї, він поклонився та спитав:

– Пані Пак, з вами все добре?

– Так, все добре. Скільки раз тобі казати не клонися мені і не називай мене так. Мені не комфортно від цього.

– Вибачте.
Після цього чоловік перевів погляд на поліцейського і протягнув руку для привітання.

– Вибачте офіцер, я під час нашої телефонної розмови не представився. Мене звати Джу Дон Ман, я секретар пана Пак Соль Хуна, генерального директора і по сумісництву власника компанії Імперія Пак. Рад з вами познайомитися.

– А зрозуміло, Імперія Пак кажете? Ясно, ясно сідайте. Стоп!, – викрикувати офіцер при цьому стукнувши руками по столу.

– Це та сама компанія Імперія Пак, яка очолила трійку найбагатших компаній Південої Кореї ?

– Так.

– Але чому ви тут тоді? Я маю на увазі звідки Ви її знаєте і навіщо Ви приїхали сюди?

– Пак Че Йон є дочкою генерального директора, тому я тут.

– Хто дочка ?! – викрикнувши це офіцер від шоку, навіть, різко піднявся зі свого столу.

– Тобто ця дівка…..ні, ні  не так. Тобто ця дівчина є дочкою генерального директора?- на це питання секретар легенько кивнув головую, тим самим ствердно відповідаючи на питання.

– Точно, я згадав! – тепер вже закричав напарник офіцера.

– Що згадав?

Напарник підійшов до офіцера, нахилився для того, щоб пошипки на вушко дещо сказати  офіцеру.

– Я бачив її на відкритті нового торгового центру компанії Імперії Пак. Вона була там разом з директором цієї компанії. Схоже цей чоловік говоре правду, ще й візитку дав. Що будемо робити?

– Чому раніше не згадав йолоп? Як що будемо робити?! Заповнимо протокол і відпустимо їх. – теж пошепки сказав офіцер.

– Кхм,кхм – прокашлявся офіцер і почав розмову з секретарем, –  то ж мені потрібна деяка інформація пані Пак, щоб я міг заповнити документи і Ви можете бути вільні.

– Зрозуміло, будь ласка, питайте все, що потрібно. Ми залюбки відповімо.

Офіцер швидко спитав деяку інформацію, яка його цікавила, підписав протокол і сказав, що передасть матеріали справи у суд.

Після цього Пак Че Йон одразу встала і пішла на вихід, після неї ж одразу піднявся зі стільця секретар, і навідміну від дівчини, вклонився офіцеру та побіг наздоганяти її.

**************************************

У машині

**************************************

– Че Йон, ти…… – чоловік не зміг договорити, адже дівчина одразу його перебила.

– Дяденько, будь ласка, не треба. Давайте ви мене відвезете додому і нічого не будете говорити, просто поїдемо в тиші. Я втомилася. З вправлянням мізків, як це батько називає, він впорається сам і без вашої допомоги. Доречі, він вже дома?

– Ні, хоч в нього вже закінчилася зустріч, однак поки я їхав до тебе, йому подзвонили з отелю на Чеджу і йому довелося поїхати.  Можливо, він буде вдома завтра.

– Це дуже добре, адже я зараз не готова слухати яка я сяка, не така і таке інше. Розбуди мене як тільки ми будемо вдома, окей?

– Так, звісно.

Ось вже дяденько Джу виключив двигун, вийшов з машини та направився до пасажирського сидіння, де спала Че Йон. Він намагався пару разів її розбудити, але дарма, вона вже міцно спала. Тому він вирішив її віднести до кімнати. Він обережно взяв її на руки та поніс до будинку. Поклав дівчину на ліжко та вкрив ковдрою. Перед тим як вийти він обережно поцілував дівчину в чоло, заправив прядку волосся, яка лізла в очі та заважала дівчині, за вушко. Потім обережно вийшов з кімнати та вимкнув світло за собою.

У коридорі секретаря зустріла дружина пана Пака і запитала:

– Секретар Джу, що ви тут робите? Вона знову потрапила в якусь халепу?

– Так, пані Пак.

– А мій чоловік знає про це?

– Поки що, ні. Але думаю скоро дізнається, він є її опікуном, а Че Йон все ж таки була заарештована. Поліцейський сказав, що передасть матеріали справи до суду так що будемо чекати, що нам залишається.

– Поліцейський відділок? Що трапилось? З нею все гаразд? – одразу після цих слов мачеха збиралася перевірити чи все гаразд з дівчиною, але секретар зупинив.

– Не треба, вона спить. З нею все добре, хоча після стількох ситуацій, а сьогодні взагалі все закінчилося поліцією, то я вже невпевнений щодо цього. Стосовно сьогоднішніх пригод, то протокол і ще  деяку інформацію подать до суду. Але я намагатимуся домовитися, щоб її покарання обмежувалось лише штрафом, адже ніхто не постраждав і слава Богу вона не намагалася втекти.

– То я винувати….

– В сенсі?

– Вона мене ненавидить. Тому я думаю, що такими вчинками вона показую своє незадоволення. Я вже не один раз намагалася помиритися , але все марно. Як вона не розуміє, що цими діями вона робить гірше, лише собі .

– Сильно не переживайте, все налагодиться.

– Я так не думаю, її мами нема вже 5 років, а їй ще досі болить.

– Від цього рани на серці ще довго кровоточать.

– Дякую Вам, що поговорили зі мною та заспокоїли. Я сподіваюсь, Ви їй допоможете.

– Звісно, я би це зробив, навіть, якщо б Ви не просили. Адже ця дівчинка вже стала рідною мені, наче дочкою.

– Розумію, вибачте, що потурбувала Вас, добраніч. Ще раз дякую за все.

– Вам також!