кава з присмаком шоколаду

1. Це був один з осінніх днів. Блискавки одна за одною розсікали небо, а шум дощу став досить звичним. Незважаючи на все це по вулиці ходили постійно чимось заклопотані люди з різнокольоровими парасольками. Але це робило атмосферу Львова ще приємнішою…

У кафе було тепло, запах кави діяв наче заспокійливе, спокійна музика та ледве чутні голоси інших відвідувачів.

Я сиділа і спостерігала як подруга мило розмовляла з офіціантом. Ми довго знайомі, ще зі школи, чесно сказати рідко можна побачити щоб вона так тепло розмовляла з кимось окрім близьких друзів, це тішить.

На столику стояв ноутбук де були відкриті декілька картинок з пінтереста, гаряча кава, скетчбук та декілька олівців. “Все що тобі потрібно для щастя”-завжди жартували друзі.Через велике панорамне вікно можна було побачити вулицю, що була покрита жовто-гарячим листям.

Я вже поринула в свої думки як до нашого столика підійшла ще одна офіціантка,вона тихо торкнулася мого плеча та передала складений клаптик паперу…

—Мене просили ось це передати вам,–з легкою посмішкою сказала дівчина.

Я здивовано поглянула на неї та ще не повністю відійшовши від своїх думок взяла папірець.

—Ох!..)

Подруга нарешті відволікалась від миленького офіціанта та широко посміхнувшись дивилася на мене чекаючи пояснення, але я також не розуміла, що тільки що сталося…

Розгорнувши папірець я побачила невеликий текст:

“Привіт!) Мила панно, я вже давно спостерігаю за вами, та лише тепер наважився вам написати…”

Такий початок мені одразу нагадав якусь романтичну історію, тому я продовжила читати…

“Мене звуть Орест, і я б дуже хотів з вами познайомитись:))Чи могли б ви вписати сюди свій номер телефону?…”

Я трохи спантеличено читала, адже зі мною такого ще ніколи не траплялося…Піднявши очі я побачила подругу яка, здавалося, зараз спалахне від цікавості, а збоку офіціантка яка терпеливо чекає на відповідь…

Я взяла олівець та почала виводити цифри та не дописавши мене почали зсередини розривати думки…”А що якщо це жарт”,”Якщо й справді хтось вирішив наді мною посміятися”, “Що якщо це погана людина”

Мої руки ледь помітно почали трястися але я все таки дописала номер, подумки кажучи собі:”Потрібно спробувати, сумніваюся, що може статися щось погане..”

Офіціантка пішла в інший зал, так, що я не змогла побачити від кого записка…