Фанфіки українською мовою

    Сонце встигло трішки визирнути з горизонту, пускаючи свої перші промінчики. Ранні пташки вже перегукувались діалогами, перелітаючи з гілок на гілки. Повітря було приємно теплим, не душним. Небо було рожевим поруч зі світилом і переливалося іншими кольорами. У такій атмосфері мовчазно простував Ріглі. Він був у звичайному одязі і розглядав квіти, іноді зриваючи деякі.

    Виростаючи в селі, хлопець вбив собі любов до світанків і ранньої атмосфери, тому де б він не був, він часто вставав рано вранці. Його це заспокоювало і допомагало відволіктися від того, що його турбувало. Тільки він і оточення: будиночки, дерева, різна живність. Іноді, в дитинстві, рудько ходив з татом на полювання і в той час, як старший міг притягнути здобич у вигляді якогось звіра, Ріглі гордо ніс квіти. Він любив збирати їх для мами і та розповідала рудьку про майже кожну квітку, що хлопець приніс. Тато Ріглі був дуже спокійним і майже ніколи не підвищував тон, а мама була тією ще говорунькою, але також намагалася не кричати на дітей. Батьки були дуже хорошими і часто допомагали потребуючим. Також, поки мамуся плела якісь дрібнички, Ріглі та його сестричка часто спостерігали за цим. Жінка вправно орудувала спицями, щоразу сплітаючи нитки між собою. З такими навичками робити вінки їй було простіше простого і хлопчак також взявся за це заняття з рослинами. Згадуючи все це, рудьку стало ще краще на серці.

    Ріглі хотів підвестися на пагорб, як раптом його ім’я покликав чийсь дівочий голос. Він озирнувся і помітив дівчину в повсякденному одязі, що стояла трохи далі від нього. Це була…

    — Еббі? Я не думав, що зустріну тебе так рано. –з усмішкою сказав хлопець .

    — А, та я просто—! Постривай. – дівчина підбігла до рудька, щоб не кричати. – Я просто прокинулася і не могла заснути. Вирішила пошастати. Ще згадала, як ти сказав, що вранці любиш прогулюватися, тому подумала, що знайти десь тебе можу.

    — О-оу, приємно, що ти таке пам’ятаєш. – мовив Ріглі. – До речі, як ти почуваєшся? Бачу, тобі пластир дали. Щось серйозне?

    — Почуваюся набагато краще. Хоші сказала, що ніс я не зламала. Хоч було близько…Але все добре, не хвилюйся! – посміхнулась синьоока.

    — Ох, прекрасно. – видихнув рудько. –Я збирався піднятися на цей пагорб і сісти під тим деревом. З того місця дуже гарний краєвид, і добре видно Сонечко. Ти зі мною?

    — Ще питаєш. – відповіла дівчина.

    Вони почали підніматися і про щось балакали. Синьоока мало не навернулася по дорозі, і, засміявшись, промовила:

    — Н-та, мабуть, мій ніс хоче до кінця поламатися, ха-ха.

    — Не кажи такого. – з жалем посміхнувся хлопець.

    Піднявшись, Еббі та Ріглі подивилися на краєвид. Він і справді заворожував: вниз по пагорбі, з того боку, розляглися ніби нескінченні поля різних квітів і Сонце злегка “розрізало” своїми променями це покривало. Вітер розвіював запахи рослин.

    Хлопець сів під дерево, а дівчина ще трохи постояла подівитися. Вона не часто ставала так рано. Так, на світанок вони трохи запізнилися, але все одно картина складалася чарівно.

    Еббі підсіла до Ріглі і, продовжуючи дивитися на поля, запитала:

    — То ти через це встаєш так рано?

    — Через це та і просто через ранішню атмосферу. Я ще і раніше встаю. Люблю зустрічати схід Сонця – відповів рудько.

    — Он як… Ти у нас жайворонок, значить, та? –ще раз запитала дівчина, вже обернувшись до Ріглі.

    — Хехе, та. А я ось пригадую, як ми були на завданні ввечері, і в той час, як я ще трішки і вже бачив би сьомий сон, ти бадьорила, як ні в чому не бувало. – сказал рыжик.

    — Ооо, так. Я совунька просто, але іноді мій режим може змінюватися, як бачиш.

    — Бачу… – Ріглі спочатку посміхнувся, але потім його посмішка потроху почала спадати.

    Еббі це помітила.

    — Щось сталося? – поцікавилася синьоока.

    — Аа … Так просто … Іноді мені здається, що мені потрібно змінитися. – раптом видав хлопець.

    Дівчина спантеличено подивилася на Ріглі.

    — Я якийсь переляканий. Вічно за всіх і все переживаю … Ходжу ніби ось-ось на мене щось впаде. Чому я не можу бути хоч трохи схожим на тебе, Еббі. Ти нічого не боїшся і готова ризикувати.

    Синьоока сумно подивилася на свого друга.

    — Та я не те щоб… Розумієш, хокей загартував мене в цьому плані. За час, який я грала, у мене було стільки травм, що тут уже список довжелезний можна скласти. Ось поки вперше не впадеш – тобі й надалі страшно падати. – мовила хокеїстка. – Я не кажу, що ось зараз, тобі треба скотитися з цього пагорба, навмисно калічити себе, щоб стати сміливішим. Я просто… Роз’яснила свою ситуацію. Я не проти твого прагнення, але я не хочу, щоб за цими змінами ти втратив себе. Знаєш… Ти не переляканий. Ти просто дбайливий. Так, іноді буває, що ти занадто переживаєш, але особисто мене це не зачіпає. Навіть коли я підколюю тебе за це, я не маю на увазі нічого поганого. Вибач, якщо іноді так здається…

    Ріглі уважно вислухав свою подругу.

    — Оу, все гаразд…І ти справді думаєш, що в тих моїх рисах немає нічого поганого? – спитав рудько.

    Дівчина кивнула.

    — Тобі здається недоліком те, що я вважаю досить милим. – з теплою посмішкою відповіла синьоока.

    Ріглі трохи зашарівся, проте потім теж відповів посмішкою.

    — Це ще мені змінюватися потрібно. Мені приємно, що ти вважаєш мене сміливою, але моя сміливість на межі нерозумності і щось мені підказує, що в один день мені це боком вилізе….Все ж таки, не завжди ти зможеш за мною приглядати, ха-ха .– засміялась Еббі.

    — Хаха, ну…Нам двом є куди рости. – сказав рудько.

    Еббі кивнула, а потім несподівано позіхнула. Ніс трошки поколював.

    — Хочеш спати? –поцікавився Ріглі.

    — Та так, трошки. Але це нічого. – відповіла Еббі.

    — Ну, якщо що, то кажи. – промовив хлопець.

    Рудько почав плести вінок. Він був з лавра, який він знайшов гуляючи у та поза гільдією. Він легко сплітав стебла і витягав листочки. За цією справою стежила синьоока. Вона посунулася ближче до рудька, щоб розглянути весь цей процес плетіння. Її погляд був прикутий до вінка. Ця робота їй сподобалася. Одночасно проста, але гарна по-своєму. Еббі так задивилася, що навіть не одразу усвідомила, що Ріглі обережно одягнув цей вінок їй на голову.

    — Я не впевнений, чи надовго його вистачить, але поки що виглядає чудово. – усміхнувся хлопець.

    Дівчина поторкала вінок, все ще не відійшовши від своїх думок, ніби перевіряла, що це таке.

    — А з якого приводу цей подаруночок, Рі? – добродушно спитала синьоока.

    — Та так..Просто…Ну, і лаврові вінки зазвичай дарували переможцям..І..Я подумав, що, враховуючи твій інтерес до спорту, то тобі це буде, якраз до речі… От це я пояснюю, звісно, ха-ха. – ніяково засміявся хлопець.

    Еббі теж засміялася і легко штовхнула свого друга в плече.

    — Ну ти даєш, Ріглі! Дуже дякую, мені подобається. – з усмішкою подякувала дівчина.

    — Оу, дякую, я радий. – відповів хлопець.

    — Навчиш мене плести вінки? Колись, а то зараз у мене мутно в голові, тому сумніваюся, що я щось запам’ятаю, хе-хе.

    — Звичайно, без проблем. І, ти погано себе почуваєш? – похвилювався рудько.

    — А, мене просто в сон хилить. – після цих слів, Еббі солодко позіхнула.

    — О-у, я зрозумів. То ти хочеш повернутися?

    — Якщо чесно, ні… Тут так спокійно… – відповіла дівчина.

    Еббі поклала свою голову на плече Ріглі, заплющивши очі. Той глянув на неї і по-доброму посміхнувся. Синьоока майже відразу заснула. Рудько почав робити інший вінок, намагаючись не розбудити свою подругу.

    Сонце піднялося вище і кидало промені на героїв. Але їх гріло не тільки тепло світила…

     

    0 Коментарів