Непривітне містечко

Тор глибоко зітхнув і подивився на плід своєї виконаної праці. Будинок вже виглядав значно чистіше, а ніж раніше. Звичайно, принц не мав великого досвіду в прибиранні, але діватися було нікуди. Гельґа з добрих спонукань дала йому дах над головою і який-ніякий притулок, а Одінсон мав плани, щоб віддячити добрій жінці. Деякі дірки в старих стінах дому Тор також заклав, бо дуже великий дискомфорт вони робили мешканцям. Звісно не обійшлося без жертв. Через недостатній досвід, принц доволі сильно подряпав свої бідолашні пальці, а також заробив декілька бісячих мозолів. Ось така вона праця – безсердечна. Тим не менш, на думку Тора, результат коштував того.

— Повірити не можу, що ти все це зробив! – безмежно раділа Гельґа, оглядаючи свій, нарешті, очищений до блиску будинок.

— Я сам не повірив би, – усміхнувся принц. Він з таким задоволенням дивився на щасливу Гельґу, що від цього почуття в ньому народжувалось, якесь приємне тепло поблизу серця.

Раптом жінка дуже швидко кудись побігла, а вже через декілька хвилин повернулася з повним глечиком свіжого ароматного молока. Вона наповнила ним до країв стакан і протягнула Тору. Принц обережно прийняв його і спробував на смак. Воно було неймовірно смачним, да на стільки, що Одінсон випив його одним ковтком.

— О, Тор, чи не хочеш ти розповісти мені про те, де ти такий хороший узявся? – Гельґа присіла на стілець і запропонувала зробити те саме Тору. Одінсон не дуже хотів починати розмову на цю тему, але не знав які слова підібрати, щоб відмовити цій жінці.

— Насправді, це дуже довга історія, – не дуже охоче розпочав він. – Я навіть не знаю з чого почати.

— Ну наприклад з назви містечка в якому ти жив. Ще я б хотіла почути історію, як ти зустрівся з Локі. Я присягаюся, що це великий подвиг.

Тор хвилювався, коли підбирав слова, щоб зізнатися звідки він. Брехати принц не хотів. Тим більше, декому вже відомо про це. Головне не наговорити зайвого про те, хто він насправді.

— Я з Асґарду… Зі столиці, – з важкістю вимовив Тор.

— Ти шуткуєш? – тепла усмішка, яка прикрашала тонкі губи Гельґи мить тому, зникла. Її змінили сум’яття і невіра, які нахабно захопили вираз обличчя жінки. — Бути того не може!

— Але це правда. Нелегка дорога завела мене сюди. І нажаль я не можу повернутися. В мене немає більше домівки. З Локі я зіткнувся випадково. Я можу навіть сказати, що він врятував мені життя… Разом з Інґваром, – про вічно хмурого старця Тор не дуже хотів згадувати, але це не може скасувати той факт, що не одного Локі треба було вважати своїм рятівником.

— Тобі пощастило, що ти натрапив на наших чарівників. Вони дивні, але все ж таки непогані.

— А є ще якісь чарівники? – здивовано запитав Тор. Для нього знайомство з Локі і Інґваром було чимось надто раптовим, бо він був на сто відсотків впевнений, що усі хто хоч трохи мали якийсь зв’язок з магією вже давно в минулому.

— Я не знаю, – знизила плечима Гельґа. — Якщо взяти мене, то крім них я інших магів не зустрічала. Але якщо подумати, то, якщо є Вони, то чому б не взятися десь іншим. Це ж чародії, від них мабуть важко позбутися.

— Але навіщо було їх усіх знищувати і забороняти користуватися чарами, якщо вони рятують життя за допомогою цих здібностей?

Тор не знав навіщо запитує про це. Він з дитинства вчився тому, що “магія” — це зло. Від чар суцільний безлад та хаос, і це дозволяє простим асам або людям становитися надто могутніми, і використовувати свої сили проти інших. Але в цих підручниках не було приділено ніякої уваги до того, що за допомогою магії можна лікувати і рятувати життя. Він міг тільки безмежно віддячити матері, за те, що розповідала про таке в дитинстві. Але для принца такі розповіді здавалися чимось на кшталт казок. Все ж таки, якими б не були графічні описи від Фріґґ, сама вона вже давно не могла користуватися магією.

— Це треба запитувати самого Всеотця. Не знаю як з цим мешканцям Асґарду, але нам, простим асам з далекого містечка, навіть не вдається побачити великого Одіна. До того ж, гадаю, йому не має справи до таких, як ми.

Ці слова для Тора здалися прилетілим камінням в обличчя. Йому було боляче і сумно чути таке. Він був молодшим принцом Золотого міста, а перед ним був його народ. І він страждав. Як могло дійти до того, що маги, яких прийнято вважати ворогами, роблять користі для асів більше, а ніж їх правителі.

***

Через тиждень, як Тор жив у Гельґи, він по справжньому захвилювався стосовно відсутності Локі. Мабуть через, якусь дитячу наївність, принц чомусь продовжував вірити в те, що маг не обманював його, а покинув містечко через якісь надважливі справи. Але з кожним днем Одінсон отримував все більше сумнівів на цей рахунок. Декілька разів він мав пориви піти до лісу і спробувати розшукати оселю чаклунів, але як тільки про це дізнавалася Гельґа, то звинувачувала у нерозсудливості та дурості. Тим не менш, Тору в якийсь момент набридло сидіти без діла і він вирішив пройтися містечком і уважніше роздивитися околиці.
В перший раз, як Локі привів його сюди, принц звернув увагу на красу садів і луків, що оточували поселення. На цей раз він уважніше роздивлявся будиночки і подвір’я. Будівлі, звісно виглядали презентабельніше, а ніж хатина Гельґи, але все рівно кожен з них бачив кращі часи. Асів на подвір’ї вдавалося побачити дуже рідко, а якщо щастило з цим, то мешканці обдаровували Тора зовсім не добрим поглядом і знов зникали в своїх старих оселях.
Для принца все це виглядало доволі незвично. В столиці усі звертали на нього увагу, усміхалися і цікавилися як пройшов його день. В Асґарді його любили. Тор не міг переконувати себе в тому, що він не сумує за Золотим містом. Хлопець останнім часом гадав про те, чи правильно вчинив, коли вирішив втекти від проблеми замість того, щоб знайти вирішення для неї. І в кінці кінців, сумують за ним в Асґарді, чи шукають?

— Гей, а ти хто такий? – раптом Тора витягнув з думок, якийсь незнайомець.

— Так, ми тебе раніше тут не бачили!

Навпроти Тора стояли два хлопця, можливо трохи молодші за нього. Один з них був доволі струнким і з солом’яним прямим волоссям, а другий трохи вищій за першого, але набагато товстіший ще й рудий.

— Я просто тут нещодавно, – знайшов Тор що їм відповісти.

— Це не ти, випадково, мешкаєш у Гельґи? – запитав світловолосий, скептичним поглядом окинувши Одінсона. — Не пам’ятаю, як твоє ім’я.

— Можливо це я, – хмикнув Тор. Щось йому не дуже подобалася компанія цих хлопців. — І звуть мене Торн.

— Торн? Ну гаразд, нехай будеш Торном, – посміхнувся на цей раз руденький. — Вона, доречі, згадувала що ти з самого Асґарду.

“Що?! Та не вже Гельзі дуже кортіло розповідати про це усьому містечку! Погані справи, дуже погані. Що тепер робити? А якщо хтось знає про зникнення молодшого принца, що тоді?!”
Тор не на жарт занепокоївся, але зробив над собою неймовірні зусилля, щоб не видати себе.

— Що там відбувається? – до хлопців підбіг хтось нижчий за них, але не сказати, що цей хтось був молодшим. На жаль обличчя було надійно заховано під каптуром і принц не міг як слід нічого роздивитися. – І з ким ви розмовляєте?

— О, Сіф, знайомся, це той дивак, що тепер живе разом з Гельґою, – пояснив стрункий хлопець. – Доречі, Я Фандрал, а це мій молодший братик Вольстагг.

— Так, мене звуть Торн, – повторив ще раз принц, роздивляючись усіх трьох уважніше. – Радий був знайомству, але мені треба йти.

— Постій, куди ти так швидко? – Фандрал схопив Одінсона за руку, щоб зупинити. Тор звісно був старшим і на голову вищим за цього Фандрала, але цей жест дуже нагадав про Бадьдра, і сину Одіна таке зовсім не сподобалося. Мабуть він обдарував нахабного хлопця надто злим поглядом, що той все ж вирішив відпустити руку і зробити невеличкий крок назад.

— Ти не виглядаєш слабким, – на цей раз заговорив Сіф. — Доволі м’язистий! А чи не хочеш трохи поборотися?

Тор замислився зовсім не надовго. Що не кажи, але йому так давно кортіло з кимось помірятися силами, що він не міг повірити в почуте перші декілька секунд. Звісно він погодився. Тим більше, Сіф виглядав маленьким і тендітним, в нього напевно було не багато шансів на перемогу.
Але на превеликий жаль битва не тривала надто довго… Як тільки Тор приготувався перевірити міць свого кулака, то його дуже швидко уклали на землю. Сіф виявився занадто спритним і тому, поки супротивник гадав куди бити, він вдарив першим прямо в обличчя, після чого негайно повалив спантеличеного Тора. І ось він лежить добре притиснувшись носом до ґрунту. Застогнавши від болю, Одінсон протягнув руку до свого зламаного носа і відчув теплу рідину на пальцях. Який це був позор… Мабуть добре, що цього не бачили його рідні і знайомі з Асґарду.

— Ох, вибач, ти був не готовий? – Сіф зняв каптур і виявилося, що це зовсім не хлопчик. О ні, тепер виходить що його так швидко подолала дівчина? Тепер Тор був точно надзвичайно радий, що цього ніхто не бачив. Якщо звісно, не рахувати нахабних хлопців, що вже згиналися від сміху.

Коли Сіф допомогла піднятися Одінсону на ноги, то він добряче роздивився глумливо усміхнених Фандрала та Вольстагга. Ці двоє точно отримували задоволення від страждань Тора. Син Одіна запам’ятав це.

— В мене немає часу на ваші дурні забавки! – вже починав лютувати Тор і мабуть заговорив надто суворим тоном тому, що сміх все ж таки припинився.

— Ох, пробач будь ласка, – почав Фандрал. Вольстагг мовчав і слідкував за тим, що мовить його брат. Не важко було здогадатися, хто серед цієї двійки головний. – Доречі, ти сам погодився. Хто ж знав, що все настільки погано. Ніби м’язи, а боротися…

Фандрал вирішив розсудливо замовчати, бо то, як на нього дивився цей дивак дійсно викликало неприємні мурашки по всьому тілу. Щось було в цьому погляді.

— Не звертай на них забагато уваги, – заговорила на цей раз Сіф. – Вони трохи дурні, але знайти з ними спільну мову цілком можливо.

— Буду мати на увазі, – відрізав Тор достатньо твердим і впевненим тоном. – Але мені дійсно пора.

Одінсон просто розвернувся і попрямував кудись, де не буде цих дратівливих облич. Сіф викликала, на подив, більш приємні враження, але те, як вона швидко подолала його і зробила посміховиськом, руйнувало усе. Тор повністю з голови до ніг занурився у свої думки і ніяк не міг викинути те, що тільки-но сталося. Він навіть не помічав куди тримає шлях.
Гельґа так швидко і легко розповіла іншим про, те звідки він, і взагалі про нього. Це могло статися випадково, але вона все рівно це зробила, і тепер принц не розумів чи може надалі їй довіряти. Локі зник, і віра в його повернення затягувалася густим молочним туманом все більше і більше. Тор губився в тому, чого прагне зараз і, як йому діяти. Але з одним він точно був згоден – він тут чужинець.
Зробивши глибоке зітхання, Одінсон нарешті подивився, де він. Виявилося, що він майже дійшов до останньої хатини в містечку, яка знаходилася трохи відокремленою від інших. Це був старий будиночок з темного дерева, на подвір’ї влаштувалося лише одне, таке ж старе, деревце. Тор дивився на це і йому справді ставало моторошно, йому кортіло, як найшвидше піти від цієї хатини.

— Чого дивишся немов примару побачив?

Принц, почувши хрипкий голос за спиною, рвучко відскочив і миттю обернувся. То виявилася стара жінка одягнена в усе чорне і, яка дивилася на нього насупленим поглядом.

— Чому твоє обличчя здається мені знайомим? – замислившись мовила старенька. – Яке твоє ім’я?

— Моє ім’я Торн, – відповів Тор, відчувши, як його тіло почало зрадливо тремтіти. Невже вона знає?

— Брехун! – виплюнула вона і почала наступати до Одінсона. – Я знаю хто ти!

Тор заплющив очі і побіг з усієї сили в зворотній шлях. Йому негайно треба було дістатися до Гельґи, а ще краще, якимось чином знайти Локі. Невже його викрили і негайно сповістять усіх в Асґарді, що молодший принц знайдений. Він не міг повернутися, не зараз, Бальдр вб’є його тільки-но він перетне поріг столиці.
Нарешті Тор добіг до будинку Гельґи. Захеканий забіг усередину і розшукав спантеличену, від його зовнішнього вигляду, жінку.

— Мені ніколи пояснювати в чому справа, але знайдуться чорнила і трохи паперу? Це дуже терміново! – просив Тор, намагаючись перевести дух.

— Тор, звідки в нас може взятися чорнила і папір? – сумно посміхнулася Гельґа, продовжуючи не розуміти, що з цим хлопцем сталося. — Ці матеріали занадто дорогі.

— Добре, мені потрібно будь що, щоб написати коротке повідомлення.

Гельґа більше не хотіла нічого уточнювати, а тому безмовно протягнула Тору округлий гладкий камінець і ніж. Принц на неї подивився великими круглими очами, не розуміючи, що йому пропонують з цим робити.

— Виріж на ньому руни і все, – знизила плечами жінка і пішла займатися своїми справами. Тор здавався їй настільки дивним, що усі запитання до нього не знаходили собі місце в голові.

Тор взяв зручніше ніж і почав незграбні спроби щось на ньому вирізати. Виходило в нього, напевно, погано, бо іноді чулися невдоволені коментарі, а також принц декілька разів від злості кидав ненависний камінь на підлогу. Але в решті решт, хлопець закінчив слово, яке з такою важкістю вирізав.

Одінсон відразу побіг на вихід з хатини. На питання від Гельґи “куди ти, знов?”, Тор не відреагував. Він дістався лісу, де починалися височенні дерева, які надійно ховали темні хащі за своїми гілками. Син Одіна ще раз окинув швидким поглядом камінчик, після чого з усієї сили кинув його в бік лісу.