Твій новий роман щось значив?

Глава 1

Від дня битви за Гоґвортс минув місяць. Місяць нескінченних рейдів і сутичок із залишками армії Волдеморта, які чинили опір із завзятістю приречених. На щастя, серед Пожирачів Смерті не знайшлося сильного лідера, здатного згуртувати їх навколо себе і дати гідну відсіч загонам Ордена Фенікса.

Пост міністра магії зайняв Кінгслі Бруствер і енергійно взявся за формування нового апарату. Йому не заздрили, адже на бік Волдеморта перейшла більша частина міністерських працівників, зокрема й аврорів. Новий склад Візенгамоту в терміновому порядку судив спійманих Пожирачів і тих, хто встиг заплямувати себе співпрацею з ними. Гаррі Поттер, Рон Візлі і я, Герміона Грейнджер, були в самій гущі подій. Ми постійно брали участь у рейдах, що перемежовувалися виступами в суді як свідки.

Нарешті ситуація у чарівному світі набула певної стабільності, і уряд вирішив влаштувати святкування перемоги світлих сил, а також провести урочисте вручення нагород тим, хто особливо відзначився у війні. Родзинкою програми, звісно, був Гаррі, на якого мало не молилися і носили на руках. Після закінчення урочистої частини розпочався бал.

Величезний святковий зал, залитий вогнями магічних люстр, був заставлений столами зі всілякими стравами. Перший тост було проголошено хвилиною мовчання в данину пам’яті загиблим у війні. Потім свято потроху зажевріло, і через деякий час усі веселилися на повну. Оголошені герої війни всіх ступенів купалися в променях слави, мляво відбиваючись від нав’язливих прихильниць і шанувальників.

Усі були охоплені якоюсь гарячковою веселістю. Адже війна закінчилася, ми вижили, і весь світ відкривався перед нами. Звичайно, ще багато чого належить зробити, але зараз не час і не місце думати про це. Хотілося хоч ненадовго втекти від сумних спогадів про втрачених друзів і близьких.

Наша “золота трійця” була в центрі уваги. Незабаром нас це втомило, і ми зрозуміли, що якщо не розділимося – від натовпу жадаючих нашої уваги не втекти. Гаррі та Джінні під прикриттям мене й Рона втекли в невідомому напрямку. Так, все-таки винаходи Розумників Візлі у своєму роді геніальні… геніально відволікають увагу. Потім нам із Роном теж вдалося непомітно піти і, залишившись із ним наодинці, я несподівано виявила, що це перестало мене тішити. У підсумку вийшла вельми неприємна розмова, спровокована тим, що Рон уже підзарядився неабиякою кількістю вогневіскі. І коли тільки встиг?

Ми неодноразово натикалися на парочки, що цілувалися, дорогою з Міністерства в парк, розташований поруч. І варто було нам опинитися на порожній алеї в заростях бузку, як Рон негайно накинувся на мене з поцілунками і, судячи з усього, мав намір зайти ще далі. Але я не поділяла його поривів і, вирвавшись із міцних обіймів, у доволі різкій формі пояснила, що не хочу, щоб мій перший раз трапився зп’яну, у парку під кущем. Рон розлютився і пішов геть, заявивши, що знайде дівчину лагіднішу та більш поступливу за Велику-Гриффіндорську-Зануду.

Настрій було зіпсовано остаточно. Я зрозуміла, що нікого мені бачити не хочеться і потелепалася далі алеєю, відчайдушно сподіваючись ні на кого не наштовхнутися. От так я і опинилася одна, у сльозах, на лавочці в парку, у сутінках, що згущувалися, під тьмяно мерехкотіючим ліхтарем.

Я була дуже зла насамперед на себе, бо остаточно зрозуміла, що Рон мені друг, брат (ледь не сестра!), але ніяк не хлопець, і по-іншому до нього ставитися не можу. Але при цьому я не зробила нічого, що могло б його переконати в тому, що я не його дівчина. Спочатку було не до того – рейди на Пожирачів, нескінченні допити, суди і слідства, а після – не хотілося псувати свято. З іншого боку – він теж повівся не краще.

Я залізла з ногами на лавочку, обхопила руками коліна і, нарешті, змогла вдосталь наревітися.

– Вона з тих дівчат, які здатні тебе принизити при друзях, 

І ти почуваєшся дурнем.

Коли ти робиш їй комплімент,

Вона приймає це як даність, вона така холодна…

Ах, дівчина, дівчина, дівчина. (1)

Ну ось, і кого це дементори принесли? Невже на території парку так мало місця, і потрібно припертися саме сюди, щоб потренуватися у вокальних здібностях?

З-за рогу з’явилося джерело співу в чорному плащі, з довгим, трохи скуйовдженим волоссям, з початою пляшкою вогневіскі в одній руці і сигаретою в іншій.

Сіріус Блек. У його випадку вираз “і кого це дементори принесли” набуває особливого сенсу.

У першу хвилину я втупилася на нього, як баран на нові ворота. Ось уже кого не очікувала побачити. Хоча чому тут дивуватися – не я одна маю схильність до усамітнення. Але міг би усамітнитися в іншому місці, зрештою.

Я поспішно витерла сльози. Не вистачало ще, щоб він їх помітив.

– Герміона! – весело вигукнув він, підійшовши ближче. – Ти що тут робиш? Чого не з друзями?

Я насупилася, думаючи, що йому відповісти. Придивившись, він розуміюче хмикнув.

– Бачу, ти вирішила, що нині посушлива весна і квітам не вистачає вологи?

– Якщо тобі заважає моя присутність, я можу піти, – похмуро відповіла я і вже зібралася піднятися.

– Та ні, сиди вже. Я взагалі-то шукав, де б відлити, і не очікував тебе тут побачити, та ще й у такому… хм… вигляді. Образив хтось?

– Ніхто мене не образив, – досить різко відповіла я. – А що, міністерський туалет тебе не влаштовує?

– Далеко. Лінь, – махнув він рукою.

– Тоді, може, ти підеш справляти свої фізіологічні потреби, а мене в спокої залишиш? – з гіркою надією запитала я.

– Та мабуть, не завадило б… – усміхнувся він і знову зник за розлогим кущем.

Я зітхнула з полегшенням, але, як виявилося, рано раділа – за кілька хвилин я знову почула голос Сіріуса, який наспівував той самий мотивчик. Ні, мені не дадуть сьогодні нормально постраждати.

– З полегшенням, – буркнула я, подумавши про зміну місця дислокації.

– Дякую, – відповів Блек і плюхнувся на лавку поруч зі мною. – Ну, чого рюмсаєш?

– Я не рюмсаю.

– Ага. А це що? – він провів пальцем по моїй щоці, змахуючи сльозинку. Я відвернулася.

– Я не хочу про це говорити.

Він знизав плечима і простягнув пляшку з віскі.

– Взагалі-то, тут заборонено і…

– Взагалі-то, сьогодні свято, – перебив він. – І ти повнолітня, якщо я не помиляюся. Як на мене, нерозумно відмовлятися від безкоштовної випивки. Особливо коли в тебе горе.

– Я вважаю за краще топити своє горе в книжках.

– Але замість цього заливаєш сльозами парк, – він знов протягнув мені пляшку. Трохи повагавшись, я подумала: а чому б і ні? І прийняла пляшку з його рук.

Зробивши пристойний ковток, я закашлялася. Сіріус дбайливо поплескав мене по спині так, що ледь не ткнув носом в асфальт. Я похмуро на нього подивилася і повернулася в колишнє положення.

Ось так ми і сиділи на лавочці, під ледь блимаючим ліхтарем, попиваючи вогневіскі, доки ніч остаточно не вступила у свої права. Я глянула на ручний годинник – треба ж, уже початок одинадцятої. Додому зовсім не хотілося.

Сіріус не ставив мені запитань, та й узагалі зі мною не розмовляв, а просто курив, запиваючи спиртним, і тихенько наспівував пісні. Як не дивно, мене це не дратувало, і я іноді навіть підспівувала йому, почувши знайомий мотив.

Цікаво, чому він утік зі свята? Я хотіла поцікавитися, але передумала. Не повірите, але мені вперше в житті було ліньки ставити запитання, бо не хотілося руйнувати затишну атмосферу, що виникла між нами. М-да, а якусь годину тому я його гнала звідси.

Слабкий порив вітру пробіг між дерев, обдавши нас нічною прохолодою. Я була одягнена в легку сукню пастельно-зеленого відтінку. Вона була на бретельках і трохи вище коліна. До неї додавалася мантія, як і заведено на таких заходах, того ж кольору, що й сукня, але її благополучно забула в банкетному залі. Я зіщулилася, засовуючи руки між колін, і настовбурчилася як горобчик. Сіріус помітив це, зняв свій довгий шкіряний плащ і накинув мені на плечі. Пробурмотівши слова подяки, я закуталася в нього, вдихаючи запах, що виходив від одягу.

Пахло виробленою шкірою, сигаретним димом і чимось терпким. Імбир, чи що? А ще деревний мох. Саме цей запах я найчастіше відчувала, коли ми були з хлопцями у Дінському лісі, і мені здавалося, він в’ївся в пам’ять намертво. Цей, вельми своєрідний, букет запахів не був неприємним, а навіть навпаки – хотілося вдихати його знову і знову. Чим я крадькома і займалася, увіткнувшись носом у піднятий комір. Я подумала про зігрівальні чари і в той же час передумала. Надто вже мені було затишно.

Голова трохи запаморочилася, тіло розслабилося, і я вже не почувалася такою нещасною. Ні, настрій не покращився, просто всі негативні емоції кудись зникли, залишилося тільки відчуття спустошеності та спокою. Я намагалася якомога менше пити, щоб мене геть не розвезло, і щоб не впасти п’яною просто на місці. Хороша ж буде героїня війни. Хе-хе!

Блеку ж нічна прохолода була байдужа. Він залишився у вільній білій сорочці, розстебнутій до грудей, і, здавалося, взагалі не помічав протягу, що гуляв алеєю. Я тільки зараз помітила, що обличчя його було гладко поголене, а волосся перебувало в більшому порядку, ніж зазвичай. Невже вирішив причепуритися перед святом? Потішно. Зазвичай він мало приділяв уваги своїй зовнішності. Що, якщо чесно зізнатися, його зовсім не псувало.

Після Азкабану в ньому ледве вгадувався той сповнений життя молодий чоловік, з хуліганською посмішкою, якого я бачила у фотоальбомі Гаррі, і глобальним пофігізмом, про який розповідав Ремус.

Зараз, щоправда, він мав набагато кращий вигляд, свіжіший і ніби помолодшав на кілька років. Чистий новий одяг, відсутність щетини і, не дивлячись на першу сивину, що лише додавала йому шарму, він виглядав не більш ніж на тридцять років. Але ж йому вже майже сорок. Дивно.

За ним взагалі було досить цікаво спостерігати. Людина, яка так жорстоко зневажала все, що було пов’язане з її походженням, якимось одним рухом, поглядом або словом могла з потрохами видати свою аристократичну чистокровну натуру, хоч як би вона намагалася її приховати за образом бунтаря, що плює на загальноприйняті правила поведінки, такту і моралі. Він був нескінченно чарівним і, напевно, звів з розуму не одну дівчину.

Але, крім того, міг бути і нескінченно жорстоким. Згадати, наприклад, Снейпа, який був для нього, по суті, просто “хлопчиком для биття”, засобом для самоствердження. Це був не єдиний приклад, і це відштовхувало.

А ще Сіріус був примхливий як дитина, і якщо йому щось не подобалося, міг зіпсувати настрій будь-кому. Він міг бути байдужим до всього і всіх, навіть до тих, кого любить. Просто тому, що в нього день не задався або болить голова. Самовпевненість і нерозсудливість на межі божевілля, необдумані вчинки, імпульсивність, звичка кидатися з крайнощів у крайнощі й абсолютна безкомпромісність – з таким набором якостей залишитися на цьому світі можна тільки завдяки його феноменальній живучості.

Але, незважаючи на все це, він міг бути добрим, чуйним, і на нього завжди можна було розраховувати – і в горі, і в радості. Цікаво, він викликав у мені стільки суперечливих почуттів, що я не могла точно сказати, як до нього ставлюся. Хоча кого це хвилює? Не його точно. По-моєму, йому взагалі наплювати, хто і що про нього думає. Крім Гаррі та Люпіна, напевно.

Звідки я це все знала про нього? Ну, ми довго жили всі разом на площі Гріммо, і в мене було достатньо часу, щоб вивчити цю людину. Але щоразу, коли я думала, що знаю про Сіріуса Блека все, він міг щось сказати або зробити, від чого вся моя впевненість у своїх висновках губилася, і я знову починала його вивчати, розкривати, пізнавати.

Одного разу я подумала: а якби все сталося по-іншому? Якби не було цих безглуздих воєн, Волдеморта і всього іншого? Яким би він був? Напевно, таким самим, тільки без вселенської втоми й байдужості в очах. Я хотіла уявити жінку, яка могла б стати його дружиною, і не змогла. Він – холостяк і щось мені підказувало, таким і залишиться незалежно від того, були б ці війни чи ні.

Я підняла голову вгору, дивлячись на небо, всипане зірками. Вони сяяли яскравим, холодним світлом і я могла легко розрізнити деякі сузір’я. Антарес ще не був покритий місяцем і яскраво мерехтів у сузір’ї скорпіона.

Сіріус знову простягнув мені пляшку – рідини залишалося вже менше половини. Непогано він приклався, однак. Але п’яним Блек не виглядав. І я знову зробила ковток. Віскі вже не так обпікав горло, як раніше – сьогодні це був мій перший досвід такого грубого й невиправданого порушення правил у громадському місці та вживання алкоголю взагалі. Але мені, чесно кажучи, було вже глибоко начхати на це в цю хвилину. Будемо вважати, що сьогодні – Ніч-Порушення-Всіх-Правил. Зрештою, я маю право один раз розслабитися, після такого довгого і виснажливого року.

Це виправдання здалося мені найвірнішим, і я заспокоїлася. Але незабаром наше мовчання почало мене обтяжувати. Я засовалася на лавці, не знаючи, що робити. Сіріус знову було затягнув якийсь мотивчик, але я його перервала.

– Уже пізно. Може, аппаруємо на площу Гріммо? Місіс Візлі сказала, що ночувати всі будуть у тебе.

– Ну, якщо ти втомилася… – знизав плечима Блек, не дивлячись на мене.

– Взагалі-то ні, але просто вже ніч, місіс Візлі, напевно, переживає.

– Сумніваюся. Сьогодні в моєму домі ночуватиме багато гостей і відсутність однієї людини вона навряд чи помітить. – Він зробив великий ковток і, скривившись, продовжив. – Хоча, щось мені підказує, що ти не одна, хто сьогодні вночі буде відсутній удома.

– А я буду? – щиро здивувалася я.

– Цей варіант був присутній у моїх планах, – відповів він, як ні в чому не бувало.

Від такого нахабства я навіть гикнула. Хоча, коли згадала, з ким я розмовляю – дивуватися перестала.

– Гаразд. І що ж у тебе в планах? – невинно поцікавилася я.

– Як щодо невеликої прогулянки? – запропонував він і подивився прямо мені в очі. – Нічним Лондоном?

Я з сумнівом окинула його поглядом, прикидаючи, яким боком мені все це може вилізти. Просто це було так несподівано, що я трохи розгубилася. Підступу в його діях я не бачила. Та й як можна від фактично друга чекати підступу? Може, він хоче мені настрій підняти? Адже шляхетність – грифіндорська якість. Але хто ж тоді знав, що Сіріус Блек під вогневіскі – справжнісінький слізеринець.

Він піднявся з лавочки і подав мені руку, змітаючи всі мої сумніви геть. Я віддала йому плаща, вхопилася за широку, теплу, трохи шорстку долоню, і ми аппарували.

***
Дорогі читачі. Цей фанфік за моїм авторством (*ЭхО*) щє деякий час можна знайти на рос.мовних ресурсах. Я планую перекласти усі мої тексти, видалити з “лівих” ресурсів і надалі працювати тільки на україномовний контент. Це мій перший досвід перекладу тексту на Рідну мову. Якщо ви знайдете будь-які орфографічні, граматичні, синтаксичні та стилістичні помилки – дуже прошу написати мені про це. Заздалегіть дякую Вам і сподіваюся вам сподобається ця чарівна історія одного побачення.