Санса ненавиділа холод

Нежить не проходить вже третій день, обличчя бліде та опухле, очі втомлені та бляклі. Пульс молотком відбиває у скронях панічний ритм. Достеменно невідомо, чим саме він викликаний, тож подолати першопричину неможливо.
За вікном падає сніг. На відстані сніжинки здаються грудками вати, безформними та м’якими. Але очевидно, що вони розтануть, якщо їх спіймати. Коли вже прийде весна?
Санса ненавиділа холод. На Півночі виріс її батько, її дід, її прадід; тут народилися її брати; сюди переїхала її мати, коли вийшла заміж. Але вони всі сприймали холод як щось цілком природнє та невід’ємне. Звикли чи не могли ні з чим порівнювати?
Її матері було з чим, але вона залишилася. Дружина постійно мала слідувати за своїм чоловіком, тому про переїзд кудись, де клімат був би м’якіший, не могло бути й мови. Принаймні, мати так постійно говорила. Колись Санса сподівалася вийти заміж за жителя півдня, щоб назавжди поїхати з цього холодного та сірого місця, що називали домом. Йому вона могла б стати гарною дружиною та матір’ю його дітей. Але наразі сподіватися не було на що.
Мабуть, вона просто втомилася мріяти. Усе найпрекрасніше в житті, чого Санса бажала щоночі, виявилося дурною вигадкою. Усі навколо продовжували повторювати, яка вона наївна, але ніхто нічого не пояснював. Може, це на краще – свої помилки запам’ятовуються надовго, на відміну від чужих, що не мають особистої цінності.
В їх домі вже нікого не залишилося. Коли батькові запропонували роботу в столиці, все пішло шкереберть. Тоді це здавалося казкою – хай навіть із тією сваркою з мамою та вимушеною мірою поділити сім’ю. З дитинства Санса була закохана у велике місто, і, побачивши його на власні очі, усвідомила, що ще ніколи так не наближувалася до справжнього щастя.
Домовленість батька про її шлюб виявилася справжнім дивом. Красивий, ввічливий, чемний, але в той же час суворий та жорсткий – таким вона уявляла ідеального чоловіка, дружиною якого мала б стати.
Джофрі – її лицар у сяючих обладунках – спочатку був дуже схожим на того, про кого Санса так відчайдушно мріяла. А ще він був заможним та впливовим, як і його батьки. Хіба можна було знайти когось кращого? – Санса не переставала повторювати це риторичне питання про себе та бачити, як вона живе у достатку, за спиною сильного чоловіка, який нікому не дасть її образити, а їх спільні діти одного разу успадкують все, що Джофрі отримав від свого батька.
Ще Санса пообіцяла собі, що, якщо у неї коли-небудь буде донька, вона ніколи не дозволить тій вийти заміж за півничанина. Хіба що за тієї умови, якщо вони будуть міцно кохати одне одного, й ці почуття загріють їх у найхолодніші зимні ночі.
Але ці мрії так і не здійснилися. Батько помер, вони з сестрою залишилися на вулиці, а Джофрі виявився негідником, від якого вона тепер фінансово залежала. Вона так і не вийшла за нього заміж, але через те, що при житті її батька обманом втягнули у махінації родини Джофрі, Санса виявилася заручницею у чужих людей без надії коли-небуть повернутися додому.
Тоді вона перестала мріяти. Після батька померли мати та старший брат, Джофрі видав її за свого потворного дядька, а згодом вона почула, що всі інші члени її родини зникли без вісті. Санса залишилася одна на всьому білому світі, та єдиною мрією для неї мала б залишитися та, яку вона ігнорувала усе свідоме життя. Як їй повернутися додому, що опинився у чужих руках? В родину, якої більше немає?
Коли доля нарешті виявилася прихильною до неї, Санса повернулася у рідне місто та повернула Джона. Вихованець її батька, він ніколи не був її справжнім братом, а її мати давала зрозуміти, що йому точно не стати частиною родини по-справжньому. Санса перейняла цю звичку, коли стала старшою – Джон постійно займав в її серці останнє місце. Перед ним – тільки Ар’я, стосунки з якою, і без того жахливі, зіпсувалися напередодні смерті батька. Хто б міг подумати, що зараз Санса вважатиме їх чи не найближчими людьми на всій планеті?
Вони зняли невеличку квартиру на окраїні. Джону доводилося брати додаткові зміни на роботі та затримуватися допізна, але вперше в житті Санса відчула себе щасливою. Єдине, що потрібно було зробити – знайти Ар’ю.
Джон відкладав гроші на викуп будинку, який колись належав батькам, але Санса була впевнена, що необхідну суму їм доведеться збирати роками. Вона почала облаштовувати їх квартиру та намагалася не думати, як все могло скластися інакше. Бо саме вона продала їх власний дім – єдиний спадок, що залишився, – хоч і не мала іншого вибору. Грошей на те, щоб вирватися із столиці, не було, а залишатися там вона більше не могла.
Санса любила прокидатися рано. Її зміна в кав’ярні починалася лише в обід, але зранку повітря мало специфічний запах – весінній та свіжий, який чомусь нагадував пролісок. Колись вона отримувала стільки квітів від багатьох чоловіків, але пролісків – ніколи. Може, через те вони і стали такими жаданими: квіти, що пробиваються крізь сніг до сонячних променів. Вони асоціювалися із власною боротьбою.
Джон прокидався через півгодини. Санса встигала за цей час подати сніданок на стіл: зазвичай, пластівці та гарячі тости. Але більше за все Джон обожнював вівсяну кашу. Санса не переносила її, але готувала тільки для нього, а коли Джон сідав за стіл, вона сідала навпроти і дивилася, як він їсть, ховаючи усмішку в чашці з чаєм. Джон цього не помічав, що, на її думку, було на краще.
– Сьогодні я прийду раніше.
– Моя зміна закінчується о сьомій.
– Хочеш, щоб зайшов по тебе?
– Не буду проти.
І знову ця дурна посмішка. Краще за сльози, які Санса ніколи не могла приховати раніше кожного разу, коли Джон приходив з роботи. Вона просто не могла повірити в те, що знайшла когось, хто міг бути її справжньою родиною. Яка різниця, чи були вони родичами по крові?
– Зайдемо у магазин, я проведу тебе додому, а потім мені треба сходити в одне місце.
– Куди?
Санса відвела очі – невже вийшло занадто різко?
– Сьогодні річниця смерті Іґріт.
Перше та єдине кохання. Заборонена тема, де у відповідь краще кивнути та сховати погляд у чашці. Санса підібгала губи, і вони замовчали на решту сніданку. Потім Джон коротко подякував Сансі, вона прибрала на столі, провела його до дверей і побажала успіхів – ритуал, що повторювався кожного дня, і не було нічого більш постійного, ніж він.
Санса закрила двері та повернулася на кухню. Думки роїлися у неї в голові нестерпним роєм, плутаючись так безнадійно, що вона просто не могла сконцентруватися ні на одній з них. Потрібно було чимось себе зайняти.
Недавно вона дізналася, що її чоловік – тепер уже колишній, за якого вона була вимушена вийти через шантаж Джофрі, – назавжди покинув країну та континент, опинившись на іншому кінці світу з іншою жінкою. Звісно, Санса не вважала це за ревнощі. Вона ніколи Тиріона не кохала, хоч ці новини і здалися їй не дуже приємними через те, що освіжили неприємні спогади. Вона згадувала, що, коли вони жили у столиці, Тиріон мав складні стосунки з її служницею. Здається, завдяки їй він мало не опинився у в’язниці. Чи помстилася б Санса на місці тієї жінки? Навряд вона була готова до такого в той час. Брехня, інтриги, зради – хліб її свекрухи Серсеї. Чи ким вона приходилася Сансі, якщо та була дружиною її брата? Це не має ніякого значення зараз.
Якби Санса могла з ним зв’язатися, то оформила би їх розлучення офіційно. Але коли вона поїхала, все так закрутилося, що думки про Тиріона більше не з’являлися в її голові, і в якийсь момент Санса забула про цей відрізок свого життя. Погане завжди забувається швидше, ніж добре, проте найяскравіше жахливе запам’ятовується краще, ніж будь що. Дивно, що каліцтво Тиріона стерлося з пам’яті так швидко. Так само, як і його доброта і щирість. Не можна приховувати те, що, незважаючи на його зовнішні недоліки, всередині Тиріон був найвродливішим чоловіком, якого вона коли-небудь знала, за винятком її батька та братів. І Джона.

***

– Мені потрібно шість.
Продавець примружився, посмішка зникла з його обличчя, питання, знається, залишилися десь в його думках. Санса бачила, як куточки його губ опустилися, але очі залишалися широко розплющеними, що могло означати тільки те, що продавець у своєму співчуття не був щирим. Але яке це уже мало значення?
– Дякую.
– На все добре!
Санса теж була готова попрощатися, але Джон мовчав, наче не помічав її взагалі. Він стиснув у долоні букет півників, багряних як волосся Іґріт, не підводячи очей, і навіть коли Санса покликала його, ще кілька секунд він залишався наче у трансі.
– Що тобі приготувати на вечерю?
Нейтральне питання, яке не має поставити нікого у ніякове становище.
– На твій розсуд.
Нейтральна відповідь, яка не спонукає його думати ще й про це. Санса може придумати щось сама, тим паче що смаки Джона вона знала відмінно. Їжу, що вона готувала, він вважав не просто прийнятною, але й справді смачною. Хай це не поверне його померлу подругу, але принаймні дозволить себе відчути потрібним.
– Санса.
Невже зараз він скаже, що хоче взяти її з собою? Сансі зовсім не кортіло бачити чужу скорботу, але вона щиро бажала підтримати Джона. Вона повернулася і подивилася на нього якось благаюче, подумки просячи дозволити йому допомогти, але він навіть не підняв на неї очей.
– Тормунд прийде завтра, тож мене не буде весь день.
Ні, не скаже. Вона стримано посміхнулась та одними губами проговорила тихе «Звичайно». Джон кивнув на повторив за нею, після чого пішов у своїх справах. Якийсь час Санса дивилася йому у спину, поки Джон не зник за першим поворотом.
Пройшло майже три роки з її смерті. Рудоволосу Іґріт Санса знала лише по розповідям Тормунда, що був її братом та, мабуть, найкращим та найближчим другом, якщо не зважати на Джона. Зрідка вони бачилися та згадували минуле, але Санса ніколи не бачила фотографій жінки, трагедія якої їх об’єднала. В кімнаті Джона не було нічого, щоб хоч якось нагадувало його померлу дівчину, але в той же час – Санса не могла пояснити, чому, – кожна річ кричала про те, ким вона була в його житті та яке місце займала. Важко не відчувати себе зайвою у ті моменти, коли особистою трагедією просочувалося повітря в їх квартирі. Ще важче – відчувати себе цілковито непотрібною, навіть якщо Джон ніколи про це не казав.
Тормунд якось поділився з нею тим, що Санса була схожою на Іґріт, але в той же час – повною протилежністю. Перевірити цей факт було неможливо, але іноді здавалося, що Джон теж бачив якусь подібність. Санса думала про те, що, можливо, він дозволяв їй бути поряд через те, що вона нагадувала Іґріт, але з тієї ж причини не хотів підпускати занадто близько.
Ні, то були лише мрії. Треба бути повною дурепою, щоб не розуміти, що Джон бачив в ній тільки сестру, навіть якщо вони й не були рідними по крові. Причому, вона ніколи не була його улюбленицею. І, звісно, він ніколи не сприймав її як дівчину. Багато разів вона бачила у своїх снах, як Джон зізнавався, що небайдужий до ней, але кожний раз це закінчувалося словами «Мені боляче дивитися на тебе, тому що я бачу Її». Жодного разу Санса не дозволила собі прокинутися у сльозах – хай краще все буде так, як є, адже вони обидва залишилися живі, та у них ще є надія знайти Ар’ю. Возз’єднання решти їх родини – єдина річ, яка дійсно їх об’єднувала весь цей час.
Джон точно розумів, що без Санси навряд зможе нормально жити. Їй хотілося так думати, бо набагато важче було уявити його у тому середовищі, в якому він перебував так довго, і яке врешті його зламало. Мабуть, вони могли б існувати окремо – в тих світах, що принесли їм стільки болю та страждань, скільки вони не могли собі уявити, але тоді б вони були приречені втратити розум. Ні, Санса потрібна йому, а він потрібний їй, по на всьому цілому світі тільки вони залишилися одне в одного. Чи знав він це? Так, інакше вони б розійшлися так само легко, як сталося минулого разу.

***

– У мене новина для тебе. Вона… напевно, неочікувана.
Джон повернувся з роботи раніше, ніж зазвичай. Це було особливо дивно, адже після його відвідин могили Іґріт він став працювати допізна, іноді навіть не попереджаючи, що запізниться на вечерю або взагалі прийде після опівночі.
Санса все одно готувала йому кожного разу, коли сама поверталася додому. На цей раз обід був майже готовий, і вона поспішила накрити на стіл, поки Джон переодягався. Коли він зайшов, їжа стояла на столі, а Санса протирала столові прибори.
Серце її стукало у скронях наче хтось лупив по барабанах, але вона не могла пояснити самій собі, чого вона так хвилювалася. Неочікувана новина в їх ситуації, судячи з того, що Джон виглядав не дуже засмученим, могла бути доброю. Він знайшов Ар’ю? Чи йому стало відомо, де зараз знаходився Бран, якого вони стільки часу вважали мертвим? А, можливо, він хотів запропонувати Сансі інший формат їх стосунків, які й без цього для необізнаної людини виглядали більше як шлюб, аніж братсько-сестринські відносини? Ні, навряд чи він починав би цю розмову так – це занадто серйозно для «неочікуваної новини».
– Я вирушаю у столицю завтра.
Що?
Навіщо – хотіла спитати вона, але не стала озвучувати питання, яке і без того лунало занадто гучно в одному тільки її переляканому погляді.
– Туди прибула одна жінка, яка зможе нам допомогти повернути будинок.
Сансі одразу в голову полізли ідіотські думки. Що це, ревнощі? Це могла бути жінка-юрист, що знає свою праву та справді може довести у суді, що ця нерухомість була передана у власність Русе Болтона незаконно. Насправді, це було набагато складніше, ніж це міг собі уявити будь-який адвокат – після одруження з Тиріоном дом був переписаний на нього, а далі, за бажанням його батька Тайвіна, – на їх партнера по бізнесу. Петір запропонував їй розлучитися та вийти за сина Русе Болтона, і Санса справді розглядала цю можливість, але Джон відговорив її. Дарма.
Пройшло вже стільки часу, що вони втратили надію повернути їх власність. Складно було з цим змиритися, адже вони виросли в тому будинку, і це була наразі єдина річ, яка б нагадувала їм щасливе минуле в найкращій світі родині. Але довелося змиритися, що повернути домівку неможливо, як і те минуле, в якому вони застрягли. Сансі вдалося зробити це раніше – тому вони так по-різному відреагували на запропоновану допомогу. І ось чому Джон пообідав так швидко і одразу пішов збирати речі.
– Ти вирушаєш один?
– З містером Сівортом.
З ким ще він міг поїхати? Давос Сіворт був поганим адвокатом, але хорошою людиною. Джон цінував хороших людей, незалежно від талантів або їх відсутності. Санса ж вважала, що це – не професія, і покладатися на поганих адвокатів безглуздо, але боялася про це сказати в голос. Навіщо, якщо він все одно її не послухає? Ар’я теж підтримала би брата, адже виховані найбільш порядною людиною у всьому світі, вони просто не розуміли, що це доброта дуже легко стає вадою на професійному шляху. Санса точно не буде нагадувати Джонові, що вона – біла ворона в їх сім’ї, бо бачила занадто багато інтриг у столиці та вже не могла сприймати дійсність інакше.
Але він чомусь виявив бажання взяти і її також, чи то боячись, що якісь обставини знову їх розлучать, чи просто до неї звик. Санса не хотіла повертатися туди, звідки дуже важко втікала. Джон і гадки не мав, як сильно вона ненавиділа те місце, але тепер вона начебто відчувала себе захищеною поряд із ним, тож ця поїздка не мала б завершитися катастрофою.
Сніг у столиці ще не випав, але у повітрі уже відчувався запах холоду. Її мати колись розказувала, що колись на півдні довгий час снігу взагалі не було. Кілька років підряд зима була наче продовженням похмурої осені, і тоді всі думали про глобальне потепління. Але через чотири роки природа різко змінилася, і усі три зимові місяці майже всю країну засніжило так, наче випало все те, що застрягло десь на півдорозі за увесь цей теплий час. А ще в той рік загинули батьки Джона у автокатастрофі.
Джон тоді ще не народився – його витягли з утроби матері за кілька секунд до її смерті. Або за кілька секунд після. Джон про це дізнався уже у віці дванадцяти років, коли дядько Бенджен приїздив погостити у них та повідав подробиці трагедії. Санса добре запам’ятала, як її батько злився на нього за це, але дядько Бенджен встиг поїхати раніше, ніж Джон розказав про цю аварію Робові, Теону – сусідському хлопчаку – та їй, Сансі. Мати пізніше підтвердила ті слова, хоч і не хотіла про це говорили загалом. Незважаючи на те, що сталося, чомусь вона завжди вважала, що батьком Джона був її чоловік. Інакше навіщо той залишив його в їх родині та ростив як рідного?
– Я так і не розповів тобі, хто мені допоміг знайти цю жінку.
Санса відвернулася від вікна та поглянула на Джона. Їй так хотілось, щоб він посміхнувся – хоча б раз, хоч би на одну секунду, – і їй наче здалося, що куточки його губ ворухнулися. Він завжди був таким засмученим та похмурим, що було ще однією характерною рисою кожного чоловіка її родини. Джон цим був навіть більше схожим на батька, аніж всі інші. А зараз він нагадував малого Рікона – той любив сміятися, хоч і намагався стримувати свій грайливий настрій, коли хтось зі старших вимагав від нього бути більш серйозним. Він теж хотів бути схожим на батька, але Сансі складно було сказати, хто з їх родини не мав такого бажання.
Джон виглядав незвично привабливим, коли стримував посмішку. Більш привабливим він був тільки тоді, коли у нього не виходило цього зробити.
– Це теж неочікувана новина?
Санса зрозуміла, що ненавидить сюрпризи, навіть якщо більше ніхто поряд не бажав їй зла. Вона не намагалася відгадати та спробувала навіть посміхнутися, щоб примусити Джона відповісти. І це спрацювало.
– Я не знаю, як ти відреагуєш. Не думаю, що це тебе засмутить, але й не впевнений, що ти зрадієш.
– Не тягни.
– Зі мною на зв’язок вийшов Тиріон.
Цікаво. Санса й гадки не мала, що вони були знайомі. За яких обставин вони могли зустрітися? Посмішка зникла з її обличчя, перетворившись на глибоку задумливість. Вона опустила очі та закусила нижню губу.
– Я хотів представити його, як тільки ми прибудемо на зустріч, але зараз подумав, що ти маєш знати про це передчасно. Вибач.
Тон його голосу звучав так, наче Джон відчував провину. Санса тільки зітхнула.
– Дякую за попередження.
– Це засмутило тебе?
– Ні.
Кілька хвилин вони провели у повній тиші. Джон зрідка дивився на Сансу, але та робила вигляд, що не помічає цього. В якийсь момент вона й правда перестала помічати та зосередилась лише на власних думках, але ті швидко обернулися спогадами, які все ще сприймались складно. Ті події, що відбувалися в столиці, зараз здавалися сном або згадкою з минулого життя. Це було настільки давно, що Санса вже погано пам’ятала обличчя свого чоловіка. Ще гірше збереглися у пам’яті обличчя Джофрі, Серсеї, Іліна Пейна, Піцеля та інших, хто був замішений у змову проти її батька. Більш чітко вона бачила подумки на половину обгорілу пику Сандора Кліґана, що одного розу поцілував її та запропонував втекти зі столиці разом з ним. Майже до дрібниць вона знала обличчя Петіра Бейліша, завдяки якому повернулася на Північ.
Але кожного з цих людей їх хотілося забути. Що вона відчує, коли знову зустрінеться з Тиріоном?
Він був таким добрим до неї, незважаючи на те, що належав до тієї самої родини, яка розправилася з її батьком. Зовні Тиріон Сансі не подобався – він був вдвічі нижчим за неї, мав бридкий шрам на половину обличчя, різний колір очей та світлі, наче вибілені розчинником пасма курчавого колосся. Напередодні їх весілля вона й сама не могла похизуватися своєю вродою через своє обличчя, що почервоніло та набрякло від сліз. За ті три роки, що вона провела у столиці, майже кожна ніч була сповнена скорботи та суму, а тендітна шкіра під очима настраждалася від роз’їдаючої її солі.
Санса довго плакала, коли вбили її батька. Кілька годин вона провела непритомною, а потім ще більше тижня ходила сама не своя, наче очі затьмарило темною завісою. Вона схлипувала від кожного слова, яке нагадувало їй батька, а Джофрі підливав масла в вогонь, наче її невтішна скорбота давала йому якесь нездорове задоволення.
Коли їй повідомили про те, що Бран та Рікон пропали без вісти і, скоріше за все, померли, вона пережила це лише з однією істерикою посеред ночі. Коли її видавали заміж за Тиріона, вона виплакала всі сльози, але ті були такими повільними та стриманими, сповільнюючи її реакцію на жахливу дійсність. В якийсь момент їй нарешті показалося, що все те горе, що випало на її нещасну долю, забрало усі емоції, які у Санси коли-небуть були, і вона почала сприймати себе окремо від тої дівчини, над якою життя не переставало знущатися. Бували дні, коли вона навіть вмовляла себе, що щаслива, бо її чоловіком став не Джофрі, а всього лиш його дядька – не найгірший серед тієї сімейки, на ненависть до якої вона витрачала майже всю свою енергію.
Але вона зламалася, коли мама з Робом померли. Відмовлялась їсти кілька днів, не розмовляла взагалі ні з ким, обмежуючись якимись загальними фразами та ввічливими кивками. І Тиріон був єдиним тоді, хто намагався її підтримати.
Нарешті Санса прийшла до висновку, що може й не так погано те, що вони знову зустрінуться. Її чоловік дійсно був на рідкість гарною людиною, хоч і раніше вона на це не звертала уваги. Принаймні тепер вона може йому віддячити.

***

Джон забронював один номер в готелі з двома окремими ліжками. Сансі від цього стало ніяково – можливо, вона боялася спати з братом в одній кімнаті, а може просто не хотіла бачити ще одну прірву, яка ставала дедалі більшою.
— Щось не так?
— Просто хвилююся.
Від його посмішки легше не стало. Може трішечки, але Санса була впевнена, що у цьому питанні уваги не більше, ніж до сестри. Це було чутно в інтонації, бо Санса помічала все. А Джон не помічав нічого.
Після сніданку вона вийшла прогулятися. Незважаючи на те, що столиця була їй огидна, сидіти у готелі хотілося ще більше. Санса подумала, що тепер, коли вона більше не була бранкою у чужій родині, можна пошукати місця, де вона ще не бувала. І це мало трохи відволікти від Джона.
Він поїхав на зустріч зі своєю новою знайомою, сказавши, що буде краще, якщо Санса приєднається до них пізніше. Не можна було не припустити, що причиною такого рішення був особистий інтерес до «спасительки», від чого Сансі стало трохи зле. Але як у Джона може бути щось із нею, коли він досі не оговтався після Іґріт? Інтуїція, яка зазвичай Сансу не підводила, цього разу підказувала, що складається все зовсім не так добре, як Джон міг це собі уявити.
У другій половині дня за звичкою Санса почала думати про те, що приготувати на вечерю. Потім спинила себе, нагадавши про те, що ввечері вони йдуть у ресторан – у компанії її чоловіка Тиріона та нової знайомої. Та навіть якщо б не цей ресторан, вони б однаково замовляли їжу у номер.
Санса згадала, як вони жили в готелі з батьком, коли тільки приїхали. Усі навички з приготування їжі, що вона отримала від матері, виявилися марними. Навіть коли її видали заміж за Тиріона, кухня була для неї стороннім місцем, адже у Ланістерів була прислуга та кухар, які займалися господарською роботою. Для Санси такий побут був чужим – її власна родина мала достатньо грошей для того, аби найняти людину, що буде готувати, але її мати Кейтилін надавала перевагу робити хатню роботу самотужки. Інколи вона просила допомоги у дочок – звісно, частіше у Санси, бо Ар’я була все одно що ще один син, повторюючи усе за своїм братами. Сансу це так дратувало.
Джон заїхав по неї увечері на таксі. Вони їхали через ті місця, що Санса воліла викреслити зі своїх спогадів, як тільки повернулася додому. Але за вікном кожна будівля, вітрина, клумба – все нагадувало нестерпні роки життя тут. У тому парку вони колись гуляли з батьком, а у цю кав’ярню її одно разу запросив Джофрі. Цією вулицею вони гуляли з Марґері Тірел, а у тому магазині вона купила неперевершені туфлі на один з прийомів Ланістерів. В той день Санса обговорювала із Джейні Пуль вбрання Серсеї – вони сперечалися, хто з них одягається так само витончено, як це робила мати Джофрі. Цікаво, де зараз її подруга? Чи одружилася вона? Вона завжди заздрила Сансі, коли та розказувала про свого нареченого та планування весілля. Якби вона знала, як усе обернулося. Але тоді не знав ніхто.
«Гарна сукня», — хотіла почути вона від Джона, але той задумливо дивився у вікно, милуючись вечірньою столицею. Багато чоловіків робили їй компліменти, хоча майже завжди ці слова були лише умовністю, характерною для будь-якої світської бесіди. Сансі лестила увага, але люди постійно говорили щось банальне. А банальності швидко перестають бути привабливими. Чи відмовилась би вона почути щось подібне від Джона? Мабуть ні.
— Ми на місці.
Він розплатився та вийшов із машини. Санса не чекала, що він відкриє для неї двері та дасть руку, але саме це Джон і зробив, чим нестерпно нагадав батька. Вона не розцінювала це як прояв уваги – просто Джон був саме таким. І вона не могла приховати посмішку, коли допоміг їй вибратися з машини, хоч і відповів на це коротким кивком.
У відображенні вікна її смарагдова сукня виглядала занадто похмуро. Зазвичай Санса носила щось більш світле, тому що не хотіла темним вбранням нагадувати свою матір. Кейтилін, звісно, була дуже красивою, але постійно приховувала це за сірим одягом, що закривав ноги, руки та навіть шию. Через смаки в одязі вони неодноразово сварилися. У столиці Сансі подобалося наслідувати стиль матері Джофрі, а згодом – Марґері, що завжди вдягалася наче з обкладинки.
Вона взяла Джона під руку. Мовчки вони дійшли до входу, швейцар відкрив перед ними двері, і Санса поспішила зняти верхній одяг сама – на випадок, якщо Джон не виявить бажання з цим допомогти.
Стіл, за яким вони мали сидіти, знаходився просто у центрі зали. Сьогодні у ресторані людей було багато – звуки приборів та розмови пошепки імітували щось на кшталт бджолиного дзижчання. Санса відразу впізнала Тиріона, який щось захоплено розповідав своїй супутниці, поки що не помітивши, що інші гості прибули.
Джонова «спасителька» виявилася ще красивішою, ніж Санса собі уявляла. Вона чекала цього і боялась чогось подібного, але, побачивши її наживо, відчула, як зсередини лоскочать метелики від хвилювання. Біле – ще біліше, ніж у Тиріона, — волосся, яке було охайно оформлене у нескладну, але неймовірно витончену зачіску, невеликі, але пружні груди підкреслювалися тугим корсетом синьої сукні. Санса подивилася на Джона – його погляд був прикутий до цієї жінки, від чого хотілося померти прямо тут. Але Санса пересилила себе та наблизилася до стола.
— Добрий вечір.
Джон посміхався до нової знайомої, ніби більше не відчував руки Санси на своєму лікті. Супутниця Тиріона протягнула йому руку, і Джон вклонився, цілуючи тильну сторону долоні, після чого потиснув руку Тиріонові, що встав із-за столу.
Санса відчувала невпевненість, а її голос звучав так тихо, що вона боялася, що ніхто її не почує. Але Тиріон повернувся до неї.
— Радий тебе бачити.
Сансі не вистачило сміливості протягнути руку так само, як зробила це інша жінка. Замість цього вона лише посміхнулася та опустила очі – Тиріон не зводив з неї очей якийсь час, від чого стало ніяково.
Але Санса не могла не помітити, що її колишній чоловік виглядав прекрасно. Він майже не змінився – волосся трохи відросло, через що дуже мило кучерявилось. А ще Тиріон відпустив борідку, що надавала йому більш серйозний вигляд. З Дені – так представилася його супутниця – вони були начебто трохи схожими, хоч Санса знала, що Тиріон має лише одну сестру.
Дені виявилася її повною протилежністю. Напевно, за інших обставин вони могли б стати подругами, але Санса не могла й уявити нічого подібного тепер, коли увесь вечір спостерігала за Джоном.

***

— Тобто, тобі потрібно з нею одружитися? Через те, що вона викупила наш будинок?
Її серце трепетало так швидко, так гучно… Санса намагалася заспокоїтися, але її пальці тремтіли, і вона сховала долоні за спиною, зціпивши у замок.
— Чому вона просто не може переписати його на тебе?
«На нас», — виправила вона себе подумки.
— Це тепер дуже складна процедура, що вимагає багато часу та нервів. Тайвін Ланістер подбав про це.
Сансі хотілося кричати.
Вона так довго тримала у собі слова, які хотіла сказати насправді.
«Джоне, навіщо нам тоді взагалі цей будинок? Не треба на це йти, я не вірю їй, навіть якщо віриш ти і Тиріон. А ще я ревную тебе до неї, бо це є маю бути на її місці!»
Але їх так складно було навчитися говорити.
— Невже немає іншого способу?
— Це найлегший. Містер Сіворт підтримав моє рішення.
«Твоє рішення? А як щодо мене? Коли ти заборонив мені одружуватися з Рамсі, я послухалася тебе. Чому ж ти маєш право робити, що хочеш, а я повинна з тобою погоджуватися?»
— Ми можемо порадитися з Петіром.
— Досить з мене його порад.
«Це ревнощі? Чи ти просто вважаєш, що я не можу щось вирішувати?»
Але Санса не стала сперечатися вголос. Розмова зайшла у глухий кут, і їй нічого було відповісти. Джон навіть не помічав, що вона була обурена чи сумна. Він ніколи цього не помічав – чи робив вигляд, що не помічає. Звісна річ, зараз його більше цікавила Дені.
Як би це дивно не було, але про Тиріона Санса теж думала. Джон кілька разів дуже дивно дивився на неї та її колишнього чоловіка – ніби зі сподіванням, що вони знову знайдуть спільну мову. Сансі подобався Тиріон – з ним було легко. Але вона не бачила з ним майбутнього. Можливо, Тиріон думав інакше – їй здалося, що він чогось від неї чекав, але Санса не розуміла, чого саме. От якби Марґері сиділа з ними за одним столом, вона б точно помітила, які погляди він кидав, та могла б щось пояснити. Дорогою додому вона б розпитувала, що Санса думає про нього, та припускала, що Тиріон думає про неї. Напевно, те, що Джон не був таким уважним, у цьому випадку було на краще.

***

— Просто йому не щастить із жінками.
Тормунд сьорбнув ще пива і гучно поставив келих перед собою на стіл, від чого Санса здригнулася.
— Йому не пощастило лише з однією. В цьому є різниця.
— Можливо, тоді так можна казати про всіх?
Санса нервово посміхнулася і поспішила приховати цю посмішку, зробивши маленький ковток пива.
— Ні, у мене ситуація геть інша.
— Невже?
Їй подобалося проводити час із Тормундом. Поки Джон знову зустрічався із Дені, години були схожі на вічність, і ця самотність ставала поперек горла. А Сансі так хотілося дихати. Із Тормунда не найкращий співрозмовник, але вона не почувалася з ним ніяково або незручно. Зрештою, він виявився кращим товаришем, ніж усі подруги, що у неї були раніше. Чесність – цю якість Санса цінила більше, за інші, і Тормунд був саме таким. Як і Джон.
— Спочатку мене хотіли одружити за монстра, що ненавидів усіх, крім себе. Тоді я сама цього хотіла, бо була дурною. Занадто пізно зрозуміла, хто він насправді. А ще я подобалася його охоронцю – він був потворним через свій опік на половину обличчя, гострим на язик та мав складний характер. Потім мене примусили вийти за карлика. Друг моєї матері допоміг втекти зі столиці через ніжні почуття до мене, як до її доньки, але він виявився лицемірним обманщиком, що готовий зробити усі для досягнення своєї мети. А потім мало не одружилася ще раз із неймовірним садистом, яких ще треба пошукати…
— Він ніколи її не забуде. Іґріт.
— Знаю.
Але іноді Сансі здавалося, що він уже забув. Він дивився на Дені занадто часто і занадто довго. А Дені ніби вивчала його. Ще вона була дуже красивою. Напевно, красивішою за Сансу, хоч Тормунд, що одного разу її бачив, сказав, що це не так.
Він відмовився залишитися на ніч у кімнаті Джона. Санса зачинила за ним двері та на якийсь час завмерла, ніби намагаючись переварити усе, про що вони тільки що говорили. Їй було важко думати про те, що чекає їх у майбутньому, але вона не могла більше ігнорувати ці думки. Джон наказав починати збирати речі, бо вони повертаються додому найближчими днями. Санса не хотіла повертатися. Вона взагалі не могла вважати переїзд у будинок, де тепер Джон буде жити з іншою жінкою, «поверненням».
Сам будинок тепер буде інакшим.
Їй здалося, що Тиріон натякав спробувати ще раз. Цього разу це мало б бути за взаємною згодою, а не під примусом, та за відсутності його жахливої родини. Сансі правда хотілося погодитися, але щось її зупиняло. Як вона могла піти на це, якщо кохає іншого? Надії на те, що Джон одумається та зверне на неї увагу, було мало, але їй так хотілося у це вірити. Вийде дуже безглуздо, якщо вона примусить себе придушити це кохання, а Джон на нього відповість.

***

Весілля мало відбутися на наступний день після переїзду. Санса, побачивши їх разом, не могла не помітити, що вони стали ніби ще ближчими. Серце завмерло і впало кудись униз – вони трималися за руки та посміхалися одне одному. І виглядали такими закоханими, що Сансі було зле. Ні, це точно кінець.
Номер Тиріона вона колись знала напам’ять, але з часом забула. Чи збережений він у телефонній книзі?
«Я готова спробувати ще раз».
Лаконічно та прозоро. Але так складно натиснути кнопку «Відправити».
— Привіт!
Джон стояв просто перед нею та посміхався. Поряд з ним, така ж щаслива, стояла його наречена. Санса посміхнулася у відповідь, хоча всередині їй було так боляче, що хотілося ридати. Але їй не можна показувати свої справжні почуття. Джон їй цього не пробачить.
— Секунду.
Вона натиснула потрібну кнопку і одразу сховала телефон, ніби ігноруючи.
— Рада вас бачити!
Вона дивилася на Джона і не могла не помічати, яким він був… ідеальним, незважаючи на усі його недоліки. Його очі, ніс, губи, чорне волосся, широкі плечі, низький голос. Санса насолоджувалася ним просто зараз, розуміючи, що це останній шанс подивитися на нього так.
— Таксі вже чекає.
— Чудово.
Вона сіла спереду, поступившись місцем для Джона та Дені позаду, і пообіцяла собі, що не буде дивитися у скло заднього виду за будь-яких умов. Замість цього дістала телефон – і посміхнулася.
«Виникла помилка під час відправки повідомлення».
Невже ще є сенс сподіватися?