Частина 11

— Але ж я не сама живу… — Дівчина намагалась знайти будь-яку вагому причину для того, щоб відказати йому. Вона не хотіла, щоб її батьки побачили у неї в кімнаті дорослого чоловіка. В них виникне купа запитань, а їй вони не потрібні. 

— То веселіше буде! — Він здійняв свої руки догори, розливши свій “Jack Daniels”. 

— Ні! — Викрикнула вона, а потім тихіше додала, — не буде. 

— Боже, чого так кричати. Ні, то й ні. 

Чоловік опустив руки, присівши на холодні сходи. Гаррі дивився кудись у даль і пив теннессі. Дівчина зітхнула і приземлилась поряд із ним. Від нього віяло спокоєм, не дивлячись на те, що його розшукують по місту дядьки більше нього рази в два. Він тримається з останніх сил.

— Що ви їм такого зробили, що вас шукають? — Запитала вона. 

Чоловік повернувся і глянув на неї. Дівчині вмить стало не по собі від цього погляду. 

— Ти ще дуже маленька для того, щоб знати дорослі справи. 

Грейс обурила його відповідь. Невже він і справді вважає її маленькою дівчинкою? Якщо це так, то чого ж він тоді відповів на її поцілунок? За таких обставин його можна вважати педофілом. Фактично, після вчорашнього, на Гаррі вже можна повісити таке клеймо. 

— Я хотіла вибачитись за вчорашнє. — Сказала дівчина собі під ніс. 

— Ненавиджу коли ти так робиш. — Холодно сказав він і зробив ковток теннессі. 

— Як?

— Я хотіла вибачитись… — Гаррі скопіював її тихий голос і засміявся, коли побачив як вона почала червоніти. — За що конкретно ти вибачаєшся? 

— За поцілунок. Я не хотіла цього. Тобто, хотіла, але не так. 

Дівчина знала, що не образить його, бо він точно не має ніяких теплих почуттів до неї.

Гаррі зітхнув і зробив ще ковток.

— Дурненька… 

— Чого це? — Бетелл почервоніла ще більше, але вже не від злості, а від сорому. 

— Немає сенсу вибачатись за те, що вже сталося, тим паче, — він повернувся до неї, — мені навіть сподобалось.

Усмішка на його обличчі не давала їй спокою. Дівчина почувала себе занадто незручно поруч із ним. Але, їй лестило те, що йому сподобався їхній поцілунок. Вона навіть гадки не мала, що йому він міг хоч чимось запам’ятатися.

— Але ж це не правильно…

— Що не правильно? Робити те, чого хоче твоє серце? Ти якось дивно живеш тоді, з такими принципами. 

Чоловік зробив великий ковток напою.

— Чи ти хочеш сказати, що тобі не сподобалось? 

Грейс почала червоніти ще більше від таких особистих питань. Вона сиділа поряд із ним і не знала куди себе діти. Чи сподобалося їй? О, їй дуже сподобалося, але вона не була готова зізнаватись у цьому Стайлсу. Вона не готова була до того, що могло б статися після цього зізнання. Їй потрібно вчитися, а не з учителями цілуватися. 

— Не має значення сподобалось чи ні, це все одно був перший і останній раз. 

— Ти так у цьому впевнена? 

Чоловік з викликом поглянув на школярку, очі якої були розгублені від такого натиску. «Чеширська» усмішка тільки більше лякала її. Він хотів правди від неї, а Грейс боялася йому сказати, що вона знаходиться на межі. Чим більше часу вони проводять разом, тим більше вона в нього закохується. 

— Впевнена…

— Щось не дуже ти впевнено це говориш. 

Дівчина опустила голову і почала роздивлятися тріщини на кам’яних плитах, що були замуровані в землю, біля сходів. Ці тріщини були схожими з тими, які почали з’являтися в її рішенні не зізнаватися йому у своїх почуттях. Скільки б вона не склеювала їх, вони все одно створюються. 

— Добре, піду я, — сказав він на видиху, підіймаючись, — мені ще треба шукати собі місце для ночівлі. 

— Почекайте. — Зупинила вона його. — Якщо Вам дійсно нікуди більше піти, я допоможу.

— Чим? Подзвониш у готель? 

— Ні, Ви можете сьогодні переночувати у мене, а завтра ми щось вирішимо.

Одна брова чоловіка вигнулась і він запитально на неї поглянув.

— Ми? Як швидко ти стала використовувати цей займенник. 

— Містере Стайлс-

Дівчина тільки хотіла зробити йому зауваження щодо його несерйозності, як тут вчитель перебив її.

— Гаррі.

— Гаррі, — вона прочистила своє горло і продовжила. — Просто подяки досить.

— Добре, дякую. — Сказав він з усмішкою на очах.

Молоді люди зайшли в будинок. На щастя батьки Грейс ще не повернулись додому, тому вони могли спокійно розпоряджатися будинком. 

— Ну скільки ж можна тебе виправляти. У позашкільний час звертайся на мене будь ласка на “ти”. — Зітхнув він, плентаючись за нею. 

Зайшовши на кухню чоловік побачив маленький столик з білою скатеритиною в клітку і три стільчика, на один із них він сів, поставивши пляшку на стіл. Дівчина поставила чайник і дістала чай.

— Гарно в тебе тут. 

— Дякую. Моя мама займалася інтер’єром будинку. Всюди пастельні тона, мінімалізм і картини з квітами. — Сказала дівчина, заходячи до кухні. — Будете чай або каву? 

Як тільки дівчина подивилась на нього, він у той самий момент перемістив погляд на свою пляшку, показуючи їй, що не має бажання пити щось після алкоголю. 

— Ви… — Гаррі обурено подивився на неї, і вона миттєво виправилась, — ти… сам-один випив майже всю пляшку?

— Так. Я був спанеличений, коли побачив їхню тачку біля свого дому, але, десь всередині душі я знав, що таке може статися.

— То чому ж ти все-таки не пішов то Кейсі? — Дівчина взяла чашку чаю і сіла напроти нього. 

Вона знала, що це питаня буде йому не до вподоби, але інтерес взяв над нею контроль.

Зітхнувши, хлопець відповів:

— Ми з нею ніхто один одному. Так, в нас є спільне минуле, але я не хочу, щоб минуле переростало у теперішнє. 

— По ній дуже видно, що вона хоче теперішнього і майбутнього з тобою.

— Знаю, тому намагаюсь менше з нею бачитись. 

Почувши цю розповідь Грейс весь цей час турбувало одне лише питання. Але вона боялася, що якщо задасть його, то чоловік відсахнеться від неї і дійсно піде ночувати кудись у місто. Грейс була б не Грейс, якщо б могла вчасно засунути свого язика у дупу.

— Але ж ми з тобою теж ніхто. 

Чоловік посміхнувся і якось дивно зіщулив свої очі, пильно дивлячись на школярку. 

— Справді. — Погодився він. — Але… щось є у тобі таке, що притягує мене. — Серце Бетелл пропустило гучний удар, відлуння якого вона відчула аж у шиї. — Можеш вважати мене збочинцем і вигнати зі свого дому, але це правда.

Стайлс з очікуванням дивився на дівчину, котра намагалась підбрати слова. Вони сиділи в тиші і дивилися один на одного, намагаючись зрозуміти, що відчувають обидва. Вони хотіли прочитати один одного, зрозуміти що на думці.

— Мені піти? — Запитав він тихим голосом, начеб то намагаючись її приворожити. 

Грейс покрутила головою ліворуч і праворуч.

— Ні. Залишайся. 

Вони дивились стрімко в очі один одному, не відводячи своїх поглядів. За мить Гаррі різко піднявся і нахилився до дівчини, яка була в одному сантиметрі від його губ. Цей крок був на її плечах — або вона нахиляється, або ні. Вона могла не робити цього, хлопець дав їй вибір, все ще дивлячись в її сірі очі, які схвильовано бігали по рожевих губах чоловіка. Грейс могла встати зі стільчика і зробити вигляд, начеб то нічого не було і все було б як раніше. Вже завтра він піде і це забудеться. 

Але вона не змогла. Він зачарував її і дівчина, поклавши руки на його щоки, поцілувала його. 

Вона не тямила, що коїть. Чари Стайлса заворожили її. Його тихий грубий голос і темно-зелені очі, які стрімко дивились на неї не дали їй стриматись. 

***