I’m so tired.

Сонгфік на пісні:

Fugazi – I’m so tired.

та

Океан Ельзи – Сосни.

Приємного прочитання 🙂

Майже не помічаю свого дихання.
Темнота облизує, залишаючи жирні і слизькі полоси на нагому тілі. Холодна бетонна підлога. Відбитки пальців. Блимаючі кварцові лампи. Годинникові стрілки ритмічно забиваються кілками у груди, внітрішній метроном тріумфує. Час циклічний. Простору не існує.

Оточений ревнощами та смертю.
Гола земля поглинає все, що на неї потрапить. Калюжі крові. Металевий смак на язиці. Бурі шрами, сірі чорнила під шкірою. Біль у зап’ястях. П’ятнадцать швів и м’яка пародія.

Мене не дістати, покликали усього раз.
Шкіра розтягується. Контексту не було. Його не буде. Пустоші. Пустеля й оазис. Жалісливі посмішки та відданість. Нічого не залишиться. Пісок тікає з-під подушечок грубих пальців. Плоске коло циферблата поступово звужується.

Затягнутий додолу, подалі від усіх вас.
Коліна затерті, скоро почнуть виднітися кістки. Темна зала. Килимова доріжка. Кам‘яні стіни. Холодні ланцюги на голих хрящах.

Цього разу я втратив шанс на повернення.
Прокидаєшся у холодном поті, похапцем шукаєш ключі, п‘єш каву, наливаєш у ванільне горня свій міцний бурбон. Вибігаєш, гупаєш дверима – ти не бачиш.

Хоч і стільки вивчив..
Твоя машина не заводиться. Тату на твоїй спині випалені на кістках і стінках серця. Тонкі полоси пронизують адамове яблуко. Ти не підеш пішки.

Я замітаю сліди, випльовуючи легені.
Чергова цигарка. Жовтий верблюд на упаковці спостерігає за тобою з заслуженою зневагою. Ти більше не рахуєш. Всі вікна наглухо забиті дошками. Вхід опечатаний. Що ж тут відбулось?

Провалився в розвалину тріщин, зрікся всіх своїх турбот.
Ти нікуди не підеш.

Я так змучився, вівці рахують мене.
Білизну твоих кісток незабаром оголять стерв’ятники; їх голодні дзьоби будуть по шматочкам розбирати тебе на мільярди крихітних деталей, перероджуючи у прекрасних розових садах. Пшеничні поля и червоні заходи сонця: кожна мить на цій планеті буде призначена тобі.

Більше жодних страждань, жодної енергії.
Величні скелі будуть вмиті твоїми хвилями, твои крила більше ніколи не розкриються, не осліплять красою скляних пір’їнок. Все навколо буде твоїм, навіть акулячий плавник, і ніч, що бурі таїть – все. Твої замучені блакитні очі більше ніколи не змусять себе споглядати.

Терпіння закінчилось, ти можеш це записати.
Незнайомі фіруги вздовж шосе раптом почнуть здаватись незвично теплими, ніби рідними. Ти захочеш торкнутися усього живого, і твої жахи розчиняться, а поранені руки больше не будуть тремтіти.

Все це – суцільне безглуздя, і я тут не залишусь.

Фінішна пряма мигає перед очима, мов маленький вогник запальнички. Кінчик цигарки, згашений об ліву ладонь назавжди залишиться назовні, так і не зачепивши ниючу рану зсередини. Ти розчинишся, і хмари на небесах раптом знову стануть ніжно-молочними. Осінь закінчиться. Настане весна, і твої сльози вкриють усю планету; верби будуть плакати із тобою, а сосни тихо стоятимуть – поглинатимуть холод нічних лісів, які ти так любив.