Таємниця Асґарда

Над Золотим містом вже тиждень не світило сонце. Темні хмурі хмари затягнули небо і ніяк не хотіли його відпускати. Почулися звуки змахів крил і над величним палацом Асґарда пролетів ворон. Птах, зробив один круг навколо величної споруди, і залетів у відкрите вікно яке, ніби привітно чекало на нього. Він опинився в великій просторій кімнаті, але доволі темній.

— Що ти сьогодні можеш мені розповісти, Мунін? – тихим голосом спитав у птаха Бальдр, що сидів в кріслі навпроти вікна.

Ворон декілька разів каркнув йому у відповідь, після чого провів дзьобом по своєму чорному оперенню.

— І це все, що ти мені сьогодні розповів?? – звів очі вверх принц і різко піднявся з крісла. — Я стільки чекав на тебе, щоб почути: “Все тихо, нічого не знайдено”, – злився Бальдр, борючись з собою, щоб не вбити ворона на місці. — Я не задоволений! І впевнений, що і Одіну б не сподобалась твоя робота.

Ворон знов каркнув і трохи розкрив крила.

— А ну лети звідси, щоб я тебе не бачив!

Бальдр закричав, а птах відразу і полетів, напевно не бажаючи більше мати справ із старшим принцом.

В Асґарді, на думку Бальдра, відбувалося щось дуже дивне і не зрозуміле. Він звісно був надто щасливим, від того, що його бісячий брат втік і напевно вже вмер десь від отриманого поранення. Але всі дивацтва почалися ще до того. І Ніхто, крім нього та цариці Фріґґ, не знав, що відбувається насправді. До того ж, всі прості і не прості аси були приголомшені новиною про таємниче зникнення молодшого принца Асґарда. Ніхто не розумів, як це могло статися, і чому цього ніхто не помітив. Бальдра веселило те, що аси так хвилюються через Тора і навіть пробують його десь шукати. Навіщо їм молодший Одінсон, якщо в них є Він – Бальдр.
Але принца щось непокоїло. Що, якщо Тор насправді зміг вижити і все ще десь переховується? Якщо той повернеться, то нічого доброго Бальдру чекати не варто.

Раптом в двері хтось дуже голосно постукав. Принц випав із своїх думок і після запитання: “Хто це?”, – відчинив двері. За ними стояв, як зазвичай, з без емоційним лицем, Геймдаль. Дуже високий і з яскравими незвичними очами. Вартовий воріт пройшов у кімнату.

— Геймдаль, давно не бачилися! Хочеш мені щось розповісти цікаве? – посміхнувся Бальдр та повернувся до свого крісла. Вартовому він запропонував присісти на стілець навпроти, але той ніяк не відреагував на запрошення.

— Ні, – коротко відповів вартовий. — Я хочу поговорити з тобою про Тора.

— Ох, про мого брата? Ти щось побачив? – Бальдр настільки майстерно зобразив схвильованість і зацікавленість, що йому було неможливо не повірити. Насправді ж згадка про молодшого брата приводила його в лють.

— Ні, – знов сказав Геймдаль. — Я хотів поговорити про те Що не побачив. В останній раз коли я спостерігав за Тором, він був із тобою.

— Я тебе дуже здивую, але коли Я бачив останній раз Тора, то він також був зі мною, – говорив спокійно Бальдр не відводячи очі від вартового.

— Ти зайшов до нього в кімнату і після цього я втратив можливість спостерігати за ним. Що тоді сталося, старший принц?

– Нічого, – знизив плечима Одінсон. – Я привітав свого братика з одужанням, переконався, що він себе добре почуває і… на цьому все. Я пішов. Я тільки не розумію, навіщо я тобі це все розповідаю, бо ти все і так бачив, і знаєш.

— Мені це не подобається, і мені здається, що тут може бути справа з чарами.

— О, Геймдалю, обережніше з такими словами, чи ти хочеш біди? – Бальдр виглядав по справжньому збентеженим і схвильованим словами вартового.

— Саме тому я хотів би поговорити з царем. З Одіном. Але чомусь він не хоче зі мною бачитись… Останнім часом він не з ким не хоче бачитись або розмовляти, – пояснював рівним голосом Геймдаль.

— Розумієш, в царя багато справ, тим більше, як зник бідний Тор… Одін дуже занепокоєний тим, що відбувається, – як тільки закінчив говорити Бальдр, за вікном блиснула яскрава блискавка і відразу прогримів надто сильний грім.

Бальдр відскочив від вікна так швидко, ніби налякавшись цим природним явищем. В той же час Геймдаль ніяк не відреагував ні на грім, ні на принца.

— Мені потрібен Одін.

— Ти можеш розповісти все мені, я його старший син, – говорячи це, Бальдр розправив плечі та став виглядати надто гордо. Але зміг протриматися лише до того, як вдарила ще одна блискавка.

— Ні.

— Ти серйозно? Добре, гаразд, я перекажу батькові, що ти дуже хочеш його бачити. Але май на увазі, що я обов’язково розповім йому про неповагу, з якою ти завітав до мене.

На це вже Геймдаль нічого не відповів і просто відразу покинув покої молодшого принца.
Бальдру дуже не сподобався діалог, який він провів з вартовим. Мало того, що той щось запідозрив стосовно Тора, так ще й хоче побачитись з самим Одіном. Це дуже погано. Треба якось вирішувати цю ситуацію. Бальдр тяжко зітхнув і попрямував на вихід зі своєї кімнати.

***

Бальдр прямував, здавалося, безкінечними коридорами великого золотого палацу. Він перебував глибоко в своїх думках і майже не помічав нічого навколо. Не дивлячись ні на що, в палаці панувало активне життя. На постах стояли вартові, туди сюди снували слуги, виконуючи свої обов’язки, кухаря готували смачні страви для щоденного бенкету, молоді воїни тренувалися володінню зброєю, а аси з високими титулами спілкувалися між собою про нещодавні події в столиці.

— Це ж наш принц! Бальдр, зачекай хвилинку! – раптом до старшого Одінсона підбігли дві дівчини і зупинили його.

— О, мої любі, як довго ми з вами не бачилися! – обдарував принц своєю сонячною посмішкою зраділих від цього дівчаток. — Але я прошу в вас вибачення, в мене дуже багато справ, вони навіть стосуються нашого з вами Всеотця. Тому, якось іншим разом проведемо час разом, добре? – підморгнув їм Бальдр і збирався попрямувати далі до своєї цілі.

— Ми звісно все розуміємо, але Бальдре, все ще нічого невідомо про твого брата? Ми так хвилюємося, ти якийсь сумний останнім часом, боляче на тебе дивитися, – пояснила одна із дівчаток, яка насправді виглядала дуже стурбованою.

— Нажаль, мої любі, про Тора нічого не відомо… Не знаю, що і думати, – знов, ніби розігруючи маленьку сценку в театрі, Бальдр зобразив сум стосовно зникнення брата. — Але я присягаюся, що я знайду того, хто міг скривдити мого молодшого брата і покараю!

Дівчата почувши ці слова посміхнулися принцу.

— О Бальдр, ти наше справжнє сонце, в такий темний час для Асґарда! Будемо чекати новин від тебе, любий, – відповіла дівчина і швидко поцілувала принца в щоку. Потім те саме зробила і друга.

Після таких дій настрій Бадьдра значно покращився і він би все таки хотів провести з цими красунями більше часу, але на жаль справді не міг цього собі дозволити. Бо справи, які його бентежили, дійсно були надзвичайно важливими і терміновими.

Розпрощавшись з дівчатами, принц продовжив свій шлях у місце призначення. Він йшов далі і далі, опинившись в темних коридорах, в яких вже не було нікого і єдиним джерелом світла слугували маленькі свічки. Нарешті, дійшовши до потрібних великих різьблених дверей, Бальдр з важкістю відчинив їх і пройшов усередину.

— Мамо, ти тут? Нам треба поговорити, це дуже-дуже важливо, – відразу заговорив принц і очами розшукав царицю. Фріґґ сиділа біля великого ліжка на стільці і читала книжку.
Але ліжко було не порожнім.

— Так, синку, про що ти хочеш поговорити? – Цариця відклала книгу кудись в бік і обдарувала Бадьдра надто сумним поглядом. Фріґґ виглядала невиспаною, втомленою і заплаканою.

— Ну я… Він не приходив до тями? – кивнув принц на ліжко, де лежав старець. В старця було відсутнє одне око, сиве волосся і недовга борода. Його грудна клітина повільно піднімалася, то опускалася.

— Ні, Бальдре, Одін все ще уві сні і я гадки не маю як його пробудити, – зітхнула цариця і повернулася до свого чоловіка, вона знайшла його руку під ковдрою і трохи стиснула.

— Погані в нас справи, бо чим більше народ не бачить Всеотця, тим більше в них виникає питань. До мене приходив наш старий, не вихований, Вартовий врат і дав знати о своїх підозрах.

— Геймдаль лише виконує свій обов’язок, – спокійно пояснила Фріґґ і заразом змахуючи підступну сльозу з обличчя. – Він присягався на вірність Одіну, в кінці кінців.

— Ти використовувала свою магію? Може вона зможе допомогти витягти його з цього сну, – вирішив все ж таки озвучити таку ідею Бальдр.

— Звісно ні! Я відмовилися від своїх чар, і я не посмію їх використати! – доволі емоційно відреагувала цариця.

— Добре, тоді що накажеш робити далі? Одін занурений в цей дивний сон… І я смію припустити, що тут не могло обійтися без чар… Тор зник, і мені здається, тут також могла бути винна магія!

— До чого ти ведеш, Бальдр? Одіна занурили в сон на багато раніше, а ніж зник Тор… – Фріґґ ледве втримувала себе, щоб не заплакати знов. Вона не могла прийняти той факт, що з її молодшою дитиною могло щось статися погане.

— Не на стільки раніше, мамо подумай! Хтось користується чарами, і не має значення, що сталося раніше, що пізніше. Нам треба терміново розшукати цих негідних чаклунів чи чародійок і негайно знищити!

— Ти хочеш знову влаштувати це жахливе кровопролиття? – занепокоїлася Фріґґ роблячи спроби зустрітися з поглядом сина.

— В нас немає інакшого вибору, мамо. Колись Одін заборонив усе магічне і чаклунське і я впевнений, що він це зробив не просто так. І я, як його старший син, повинен також приймати важкі рішення.

Фріґґ відвернулася від нього. Вона не хотіла говорити на цю тему, до того ж, їй було не по собі від нещодавніх подій. Хоча вона і розуміла, що подібне не могло статися з Одіном, без втручання магії. Бальдр не став продовжувати розмову і зі словами: “Я зроблю все необхідне, щоб знищити усю магію і всіх хто нею користується”, покинув її.

Як тільки він пішов, до Фріґґ зайшла її вірна помічниця. Це була темноволоса ельфійка з Альвхейму, невисока, але доволі струнка дівчина. Вона підійшла до своєї цариці і дала їй склянку з прохолодною водою і серветку.

— Дякую, моя люба, – посміхнулася їй Фріґґ з важкою, але щирою посмішкою.

— Як ви, моя цариця? Бальдр вас засмутив? Що сталося? – занепокоєно запитувала ельфійка.

— Так, я хвилююся, що він збирається повторити те, що колись зробив Одін. Але я маю надію, що він не наважиться робити те жахіття, яке сталося декілька століть тому. Але це не все.

Ельфійка зустрілася з поглядом цариці.

— Я все ще продовжую бачити віщі сновидіння. І я можу запевнити тебе – Тор живий. Мій маленький хлопчик, розумієш він живий! Я відчуваю це! – говорила Фріґґ з великою надією що її сновидіння виправдають себе. – Але я не можу зрозуміти дещо… Тор, ніби не знаю, він немов пов’язаний з якоюсь магією. Вона дуже незвична для мене.

— Магія в Асґарді? Цього не може бути, Всеотец зробив все щоб знищити усе, – виказала свої сумління помічниця.

— Я на знаю, як це могло статися, але я буду чекати і сподіватися, що Тор повернеться додому.

Цариця та ельфійка ще продовжували розмову деякий час. Вони зовсім не підозрювали, що Бальдр нікуди не пішов і, стоячи за дверима, чув все про що вони вели мову.