Пожежа
від Silver_MВ їдальні стояв гамір. Всі були жахливо голодні після фізичних навантажень. Один зі столів був напівпустим, й ми його зайняли. Буквально завалилися з купою тарілок.
– Єсене, то що там з посвятою?
– Даниїл хотів влаштувати таке ж грандіозне шоу, як в минулому році з ватрою, тільки ще домовитися зі старшими курсами замаскуватися під різну лісну нечисть і лякати першокурсників.
– Я й не сумнівалася, – велесівка закотила очі дожовуючи салат. – То що вирішили?
– Втрутилася Стефанія, наголосивши, що в цьому році Хорсівці теж прийдуть на посвяту першокурсників, і видовище має відповідати певному статусу.Загалом, усім сподобалася ідея танців в актовій залі з фуршетом, проте потрібно затвердити остаточний варіант у ректора після занять й починати готуватися.
– Ми допоможемо! – промовила я жваво.
– Хто це «ми»? Ні, Маріє, я планую йти відмокати в душі й раніше лягти спати сьогодні – Настя насупилася під моїм благальним поглядом. – Ніяких коробок з мішурою й метушні до самої ночі поміж розкиданих декорацій.
– Ну будь ласка-а. Стасю-ю!
–Ти погано на мене впливаєш, Маріє, мені все складніше тобі відмовити.
***
Після пар в актовій залі зібралися члени студради, старости й просто охочі допомогти. Майже з ходу я потрапила в тенети рук рудого хлопця від якого тхнуло трохи хімозною ожиною. Даниїл намагався кинути палити, перейшовши на нікотинову ягідну жуйку.
– Моя найкраща бестіз тут! – маровець стиснув мене сильніше, припіднімаючи над підлогою.
– Ой, Даню-ю! – схвильовано вигукнула я, хапаючись за його смугасту кофту для підстраховки.
– Гей, мені вже починати ображатися? – Юра посміхнувся, приєднавшись до обіймів.
– Ні, що за дурниці. Моєї любові вистачить на двох кращих друзів!
– Ви тут аби допомагати, еге ж? Підійдіть до сестри, вона скаже чим ви можете допомогти, – кучерявий третьокурсник кивнув на зблідлу від напруги Стефанію, яка слідкувала за кожним рухом студентів, які вішали декорації посеред зали.
– Все має бути ідеально! Трохи лівіше, так, ось так! – командувала хорсівка.
– Спокійно, Стеф, спокійно, – Кай всунув в руку дівчини стаканчик з кавою та погладив по маківці. Побачивши нас, голова студради приязно посміхнувся.
– О, Каю, а я думала ти до магістратури розклеїшся остаточно, – не іронічно зауважила Настя.
– На щастя, ні. Хочете допомогти?
– Саме для цього тут.
– Добре, ми придумали на нараді одну фішку. Скласти тисячу журавликів та повісити їх під стелю, а потім змусимо їх ожити за допомогою магії.
– За повір’ям, в Японії такі подарунки підносять студентам перед вступом. Просто ідеально, – озвалася Мирослава, що йшла від сцени з папкою в руках. – Музичні інструменти вже зачаровують, потрібна твоя присутність, Каю.
– М, гаразд, зараз! – хлопець ще раз поглянув на нас. – Там є столик з роздруківками, як робити журавликів, ще декілька людей потім долучаться. Гадаю, ви розберетеся, – хорсівець пішов за своїм замом.
– Отже журавлики, – пробурмотіла Стейсі, розглядаючи схему орігамі.
Я дістала телефон, ввімкнувши улюблений плейлист й протягнула один навушник сусідці. Та вдячно його прийняла, вставивши у вухо.
Процес пішов злагоджено й швидко. Згодом, до нас приєдналося ще з десяток учнів, які закінчили попередні дрібні доручення. За дві години перед нами вже лежала ціла паперова зграя.
Я хотіла відзвітувати Стефанії, що ми закінчили й повертаємося з Настею до гуртожитку, але старости ніде не було. Тоді мені спало на думку пошукати Кая біля сцени. І справді, хлопець стояв за однією з куліс. Правда, не один. З ним поруч, жваво жестикулючи, говорив Влад.
(Знов просить відмазати за вибрики на спортивному майданчику? Йому не соромно користуватися зв’язками, постійно наголошуючи на чесності та справедливості?)
Я прошепотіла закляття, якому мене навчив Даня, й почула, про що вони говорять, не підходячи близько.
– Як сестра? Чув на занятті Гайди щось сталося…
– Та Євген – йолоп, подумав, що я її хлопець…Стадо, тільки побачать дівчину на своєму факультеті, одразу починають якісь змови влаштовувати.
Кай стримано гмикнув.
– Людям складно повірити, що ти можеш мати родичів…
– І не кажи. Якби вони знали всю правду, в них би щелепа до підлоги відвисла…Стривай…хтось зовсім поруч. Йди першим.
Коли Кай вийшов з-за куліси, я змогла сповістити його про виконану роботу та піти до кімнати з Настею.
– Маріє, то які у вас з Олександрою стосунки, га? – Запитала сусідка, йдучи коридором.
– Складні, – я зітхнула, мої думки займали дивні події цього дня.
(Що означала ця фраза “Не вся правда?”)
– Ух, вже замріялася. Навіть не слухає! – велесівка насупилася та більше не розпитувала мене, подзвонивши Дамелі.
Ми встигли помитися й випити трохи м’ятного чаю, перед тим, як вляглися спати. До Стейсі знову приліз кіт через вікно. Тварина згорнулася клубочком, голосно замуркотівши поряд з сплячою велесівкою.
***
Посеред ночі, в наші двері наполегливо постукали.
– Відчиняйте, пожежа! Пожежа!
Поки я сонно прошкрябувала очі, Настя вже зіскочила з ліжка. Вона стрімко прокрутила ключ, відкриваючи двері. На порозі стояв розпатланий Влад.
– Ви що глухі зовсім? Виходьте давайте!
З коридору доносилися схвильовані голоси, що змусили мене остаточно прокинутися. Стейсі навпаки в паніці заціпило й вона не змогла навіть поворухнутися.
– Що, особливе запрошення потрібне? – Влад підхопив Настю під лікоть й повів до сходів. Я побігла за ними. Навколо носилися такі ж заспані учні в піжамах і пледах. Біля перил, що вели до низу, він зупинився.
– Все, далі самі, дівчата. Мені таких, як ви ще по поверху збирати.
– Кіт! – вигукнула Настя, коли натовп студентів волочив нас за собою вниз. – Врятуй чорного кота!
На дворі ми побачили, що територія пожежі була відносно мала й покривала лише частину першого поверху, де був хол і кімната комендантки. Ми стояли в кущах ялиці, на які вказала Ліля, подалі від диму й вогню.
За півгодини до нас підійшов Єсен з коциком, доповівши про ситуацію. Ми троє скупчилися поряд, намагаючись зігрітися й протриматися ще трохи на осінньому холодному повітрі.
Потрапивши назад до кімнати, я змогла повернутися до ліжка, але Настя не поспішала. Мабуть, хвилювалася за кота.
0 Коментарів