Святкова лихоманка

Академію встигла охопити передсвяткова лихоманка. До посвяти першокурсників залишалося всього півтори доби. Гомін з кабінету студради розлітався коридором.  

Ми сиділи на кам’яному підвіконні, чекаючи, поки фігура Єсена винирне з хаосу по той бік дверей та піде разом з нами на фізкультуру.

Староста Велесу прямував нам на зустріч. За ним в повітрі вервечкою летів журнал і декілька папок з документами. Блондин звів брови, занурившись у власні роздуми, а білявий хвостик на потилиці підстрибував в такт його кроків.

– Хей, як нарада? – запитала Настя, занепокоєно глянувши на друга.

– Привіт. Довелося цілу годину разом зі Стефанією та Каєм боротися проти Даниїла та його «неймовірних» ідей з приводу майбутнього святкування. Вони продовжать дискутувати з ним на парі, тому на фізкультуру не підуть.

– І що в цьому році придумав цей «геній»?

Єсен змучено махнув рукою, просячи завершити цю тему. Подальший шлях ми обговорювали якісь дрібниці.

Стежку до спортивного майданчика вкривала жухла трава, що м’яко хрустіла під кросівками. П’янке осіннє сонце освітлювало рівненькі доріжки з гравію й пестило носи останнім теплом.  

Попереду майоріло скупчення постатей в червоно-білих костюмах. Чурівці, само собою, були найбільш зацікавлені заняттями Гайди. Поклавши речі на землю, ми підійшли до пана Петра, що говорив з Олександрою. Позаду них стояла шеренга кремезних парубків. Вони гучно перемовлялися між собою.

– Це першокурсники, але виглядають, як здоровецькі дядьки. Чим їх там годують взагалі? – Настя зацікавлено подивилася в бік студентів, не очікуючи відповіді на своє питання.

До нас розваженим кроком підійшла Саша. Її очі мерехтіли від азарту, який вона відчувала в натовпі потенційних конкурентів. Чурівка висмикнула руку з кишені й простягнула щоб привітатися з Єсеном.

– Як ти, хлопче?

– Вже краще, – промовив велесовець, міцно стискаючи руку у відповідь.

– От і добре. Слухай, в мене буде до тебе прохання, як в старости до старости, – Саша кивнула на юрбу позаду себе. – Гайда заповів мені тих оболтусів потренувати. З ними є дівчинка. Невеличка така, бачив на посвяті, мабуть. Візьми її до себе тренуватись, аби ті здоровані її випадково не скалічили в процесі заняття.

– Без проблем, – Єсен схвально кивнув, поправляючи на потилиці пучок з волосся.

– Буду дуже винна, – дівчина посміхнулася й перевела погляд в мій бік.

– Маріє, не перенавантажуйся сильно, а то мені знову доведеться робити тобі масаж,  – не без лукавства в  голосі вимовила Саша, повертаючись до першокурсників.

Я застигла мов вкопана, відчуваючи, що густо червонію.

– А хтось часу даремно не втрачає, скажи, Єсене?

– Ех, Маріє, Маріє. Чи варто нам хвилюватися, що ти не зможеш до кінця заняття думати ні про що інше крім Олександри?

Настя та Єсен глузливо посміхнулися.

– Це не те, що ви думаєте, це не те!

Загравшись, ми не помітили, як до нас підійшов вже знайомий старшокурсник та маленька дівчина.

– І зранку галасують, і в день, і ввечері спати не дають, –  Влад невдоволено викривив губи. – Саша нікого краще знайти не могла ніж ці троє?

– В нас імена взагалі-то є, – спокійно зауважив Єсен.

– У Влада погано з пам’яттю, вибачте йому, – дівчина поряд широко усміхнулася, незважаючи на похмурість чурівця. – До того ж, ти хіба не маєш бути на тренуваннях? Давай, йди, я вже не маленька, якось сама собі ради дам.

– Тільки ти собі ще проблем не створюй,  –  наголосив хлопець перед тим, як піти на іншу частину поля.

– Кажуть, горбатого могила справить, а брата з гіперопікою вже нічого не справить, – тихенько зітхнула новенька й поглянула на нас великими блакитними очима. – Ну, всім привіт. Мене звати Лілія, перший рік Чуру.

Ми по черзі привіталися з першокурсницею та пішли тренуватись.

– Розтяжка, моє улюблене, – Настя з задоволенням розстелила килим на траві та почала розігрівати суглоби.

Поряд намотували кола інші студенти. Деякі навіть встигали розмовляти.

– Гей, бачив новеньку. Гарна, скажи? От тільки варто якійсь дівчині на Чурі з’явитися, Влад вже поруч ошивається,  – вигукнув один зі студентів.

– А він не застарий для неї? – реготнув інший, в червоній футболці, та вони побігли далі.

Я поглянула на Лілю, яка байдужо відреагувала на слова однокурсників й продовжувала тренуватися.

– Ху-у. Хтось хоче води? – Настя встала з мату на тремтячих ногах й запропонувала нам пляшку.

– А? Я краще за своєю сходжу. Моя сумка залишилася на лаві, – Ліля потягнулася в плечах та пішла до трибун.

Пробігаючий поряд парубок свиснув їй в спину, за що вслід отримав два середніх пальці від першокурсниці.

– Когось вона мені сильно нагадує, – міркувала Стейсі, роблячи ще ковток.

– Влада, – констатував Єсен.

Ми з сусідкою перезирнулися та здивовано поглянули на старосту Велеса.

– Ви справді не помітили? – хлопець вигнув брову. – Вони ж схожі, мов дві краплі води. А ще Влад бігає за нею мов хвостик.

– Він і за Каєм ходить. То що тепер, усі студенти родичі Влада? – скептично промовила я, виходячи на середню бігову доріжку.

– Не знаю. Можемо запитати у Лілії, коли повернеться.

Ми з Єсеном встигли подолати одне коло, як до нас приєдналися дівчата. Настя бігала по крайній, найдовшій доріжці, де було менше людей. Кількість кіл була для всіх завжди однакова. Кожен студент сам обирав, яке навантаження хоче отримати.

– Гей, ти можеш бігти швидше? Якщо ні, то геть з дороги! – мене в спину хтось штовхнув, і я, плутаючись в ногах, полетіла носом в гравій.

– Оп, тримаю! –  Олександра спіймала мене в свої обійми, загальмувавши падіння, проте ми все ж впали посеред доріжки. Інших студентів це не хвилювало й вони бігли прямо на нас.

– Звертайте на іншу доріжку!  –  Ліля загородила прохід собою, даючи нам час підхопитися.

– Ще одна жінка думає, що може вказувати нам на нашому факультеті, –  Євген порівнявся з першокурсницею, зазирнувши їй за плече. – Олександра, приємно бачити, що тебе нарешті спустило з небес на землю.

– Дави либу, скільки хочеш, я тебе в бійці розмажу, Євгене, – Саша встала, подавши  мені руку.

– Подивимося, – другокурсник виструнчився, стиснувши кулаки.

– Бійки заборонені, ви хочете отримати покарання? – суворо промовив Єсен, подивившись на чурівців холодним поглядом. Від його тону в роті аж гірко стало.

Студенти припинили тренування, збившись разом поглянути на виникшу суперечку.

– Сашо, стримуйся, благаю, –  прошепотіла я, заглядаючи в оливкові очі, на дні яких вирувала лють.

– Добре, – проскрипіла староста сходячи з доріжки. – Йдіть, тренуйтеся далі, нічого тут!

– Що, інша дівчинка тобі не дозволила мене вдарити? – Євген цикнув. – Ти тепер ручний песик хорсівців, як і Влад?

– Ні, я йому вмажу! – Олександра підскочила до одногрупника.

– Чекай, мені є з ним про що поговорити, –  з натовпу вийшов хмурий Влад й став проти Жені, затуляючи собою Лілю. – Я ж попереджав тебе, а ти так і не навчився тримати язика за зубами й далі розпускаєш брудні плітки. Так чурівцям не личить.

Старшокурсник зробив випад, заїхавши хлопцю в щелепу, й того аж хитнуло.

– А тепер всі уважно послухали, першокурсниця Чуру – моя сестра. Образите її хоч якось, я вас знайду і знищу. Мені все одно хто ваші батьки, вас це не звільняє від наслідків паскудної поведінки.

Влад зняв шкірняку й накинувши на плечі Лілі, повів геть зі спортивного майданчика. Студенти поквапилися повернутися до занять саме в той час, як Гайда знову з’явився на полі.

– Що вже сталося? – я звернулася до Насті, не повністю розуміючи контексту ситуації. – Влад же Євгена не через Сашу побив?

– Ні, Ліля сказала, що він підмовив хлопців з неї покепкувати. Мовляв, як їй зустрічатися з кимось на 5 років старше.

– Огидно. Треба було його вбити.

– Ого, яка жага до крові. Обов’язково добре пообідай, а то загризеш нас з Єсеном.

Пожартувала Настя й ми продовжили займатися під пильним наглядом пана Петра.