Фанфіки українською мовою

    Спочатку це був звичайний житловий будинок. Там жила не одна родина. Тут чули не одну сварку. Туди не один раз приїжджала поліція. Але це все було буденно. Нормально. Звичайно. Природньо. Одноманітно. Поки вночі до власника цього дому не прийшла геніальна ідея, як можна заробити ще більше грошей.

    Замість, аби тут жили люди та платили гроші… ( Барабанний дріб, що лунає тільки в голові того чоловіка) він відкриє тут кав’ярню! Сюди будуть приходити заможні та багаті люди, він заключить договори, купатиметься в золоті і розкоші. Амбіційні плани, еге ж? Але й безглузді.

    Та на шляху до цього виникає проблема. Люди, що живуть тут. Ці набридливі ідіоти, що кажуть ніби він занадто багато бери. Вони будуть протестувати, не захочуть залишати свій дім. Бо деякі з них на цілий рік викупили в нього кімнати і тепер їхні законні володарі до кінця грудня.

    – Що робити? – чоловік гаряче міркував, гризучи нігті.

    Аж раптом його осінило. Це було так легко, так просто і так протизаконно.

    На наступний ранок господар будинку влетів у відділ поліції з нажаханим обличчям і тремтячими руками. Поліція Єрихону одразу поїхала до його будинку, послухавши благання чоловіка. І картина, що постала перед ними увігнала їх в шок.

    Всі мешканці дому знаходилися на першому поверсі. У нічних піжамах, з відкритими очима та  великими фіолетово-синіми лініями на шиях. Всіх їх було вбито вночі. Безжалісно задушено під час сну.

    Чому не вбили господаря? Він знаходився на гостині у своєї сестри і повернувся тільки зранку. Сестра все підтвердила. Але вони обоє брехали, бо хотіли грошей. Думаю вже зрозуміло, що господар стоїть за всім цим.

    Здається було вбито всіх, але… Під час детального обшуку дому, вони знайшли малу дівчину років п’яти. В тієї загинули батьки, і жила вона тут з тіткою, якої теж не стало. А вижила лиш тому, що її наснився кошмар, а почувши кроки дитина злякалася і сховалася у шафі.

    Як казали містяни, тобі ангел-охоронець допоміг.

    Всіх поховали, дівчину віддали в дитячий будинок, а господар почав будувати кафе. Справу закрили, бо слідчі зайшли в глухий кут.

    Але на цьому нічого не закінчується. Дівчина почала казати няням, що вночі привиди загиблих приходять до неї, лякають і кричать. Вони не вдоволені, що вона вижила. Дитина повинна була померти разом з усіма.

    І няні повірили. Вони жили поряд зі школою для ізгоїв, як тут можна сказати, що це брехня? Тому віддали дівчину в Невермор. Няні були впевнені, що неверморці її допоможуть.

    І не помилилися. Ті справді допомогли. Вони не тільки відігнали духів від дівчини, але й розкрили її справжню сутність. Дитина виявилася їхньою. Вона виявилася ізгойку. ( Ким саме нам невідомо).

    Дівчина навчалася в Неверморі, а потім познайомилася з одним єрихонцем. Думаю, всі знають шерифа Ґелпіна? Разом з ним вона розкрила справу, вивела господаря дому на чисту воду і того засудили. Рівно на п’ятнадцять років. Але його не змогли відправити до в’язниці. Думаєте втік? Звісно, ні. Його вбили. Шматки його тіла валялися по всій поліції. І ця справа теж залишилася нерозкритою. Всі чомусь подумали на привидів.

    А тим часом дівчина одружилася і років через п’ять померла. 

    А кав’ярня й досі працює, туди часто приходять люди і керує цим усім племінниця господаря. 

    Венздей покрутила брошуру і кинула її на дерев’яний стіл. Сидячи в теплому, затишному кафе та чекаючи своєї кави, лиш якась кримінальна історія могла врятувати нового баристу від жахливої та довгої смерті.

    Куртка, рюкзак та шапка лежали поряд на диванчику.  Річ заглядав у телефон Енід, інколи щось кажучи вовкулаці. Найчастіше дівчина кивала головою, погоджуючись. Хто-хто, а ці двоє гарно подружилися.

    На столі, що розділяв сусідок,  знаходились лиш декілька брошур з історією кафе, баночка наповнена пакетиками з під цукру та підставка для серветок. Все обережно розставлено ближче до вікна, через яке можна побачити майже темну вулицю.

    Сам ,,Флюгер” був переповнений новорічним настроєм. На столах скотчем була приклеєна мішура, на вікнах наліпки сніговиків, стійка баристи повністю обмотана гірляндами. Навіть, невеличка ялинка знайшла собі місце в дальному кутку кімнати. На гілках фіолетові, сріблясті та червоні шари. Більше половини з якимись візерунками та стрічками. На верхівці – зірка з п’ятьма променями. А вивіска з назвою закладу світилася різними кольорами, запрошуючи клієнтів.

    Та найбільше не пощастило баристі.  Одягнений у сірий светр з оленями, шапку Санти він мав не найкращий настрій. Як оцінила його Венздей, коли той брав у них замовлення, то він був роздратованим. За те що усі люди тут відпочивають, а він працює. Тому-що йому мало платять. Ще Венздей здогадалася, що він грає в футбол і занадто часто хвилюється.

    Але повернімося до Аддамс. Вона ліниво дивилася у вікно, думаючи над прочитаним. Венздей розуміла, виживша дівчина з брошури – це мати Тайлера. Гайд. Вбивця.

    – Мститися вбивством у нього в крові. – подумала вона.

    Та з цього поставало наступне питання. Чому вона не бачила цим брошур раніше? Але відповідь на нього швидко виникла в голові ізгойки. Після першої зустрічі, або до неї Тайлер їх усі прибрав, боячись що вона здогадається хто насправді безжалісний монстр.

    Венздей відвернула голову від вікна. Єдиний працівник кафе, ще й досі не приніс її  колумбійської кави та лате для Енід. Але вона не звикла чекати. Венздей лиш довго стежить, а не п’ятнадцять хвилин не може отримати замовлення. Тому близько хвилини не кліпаючи, спостерігає за баристою.

    – Не дивись на нього так. – шепоче Енід, поправляючи волосся.

    – Як? – повертається до сусідки Венздей.

    – Та від такого погляду я б вже давно чкурнула геть. – відповідає вовкулака.

    Венздей знизила плечима і знову глянула у вікно. Темрява плавно обіймала Єрихон. Вона стискала його кожну хвилину міцніше. Місяць ховався за хмарами, подалі від поглядів людей. Ліхтарі над дорогою світилися, ще яскравіше.

    Непотрібний спогад проник у мозок Венздей. Майже в такий самий час вона прийшла сюди і поцілувала Тайлера. Побачила видіння. І, як злякане цуценя побігла геть. Аддамс ненавиділа ту мить слабкості. Вона хотіла забути її, забути про гайда, але Єрихон постійно нагадував про нього.

    – Я не закохаюсь, не стану домогосподаркою і не заведу сім’ю. – ці слова недоречно спливли в її голові.

    Єрихон змінив забагато. Невермор дозволив йому це. Венздей не змогла протистояти. Вона не змогла тоді, але зараз вистоїть. Більше ніхто й нічого не зашкодить її.


    Від автора:

    Здається мене знову потягнуло на філософію… Сама дивуюсь.

    Кстати, це я одна хочу або пару Венздей/Тайлер, або залишити її самотнью?

     

     

     

     

     

     

     

     

     

     

    0 Коментарів