Нове життя

Тор перетягнув в невеликій кількості сіна для корів, зітхнув і озирнувся. Гори бруду, старого запліснявілого сіна, продуктів життєдіяльності худоби і все це важко було залишити без уваги. Тор не був проти зайнятися такою роботою, але якщо б ще знав як і чим! І тут Одінсон усвідомив, що на нього дивиться одна з корів і мукає, ніби хотіла щось сказати, та тільки двоногий ніяк не міг зрозуміти що. Хлопчик зробив пару кроків убік, а корова навпроти пару кроків уперед. Так, звичайно, непогано, але треба було щось вирішувати. Озирнувшись на всі боки, Тор помітив широку лопату і двоколісний візок, який точно могли використовувати для прибирання. Ще раз зробивши глибокий вдих, Одінсон взявся за чищення сараю.

І здавалося, що могло піти не так? А йшло воно геть із рук жахливо. То не прибирається, то візок перевернеться, то прилипне щось до лопати і ніяк не вирушало в потрібне для цього місце. Чи то хлопчик, по необережності, спіткнеться через не зрозумілі сапки що раптом з’являлися під ногами, або вила, дошки, коробки і купу ще речей для догляду за городом. Якоїсь миті залізний терпець Тора урвався і він закричав, вдарив кулаком по старих дошках сараю, від чого там миттєво з’явилася нова дірка і побігли підступні тріщини.

— Тільки спробуй сказати, що ти займаєшся цим не вперше! – звернулася до Тора Гельґа, що стояла прямо перед сараєм. Одінсон вирішив, що на цьому його допомога точно закінчена і зараз його відправлять далеко й надовго.

— Насправді так… Думаю ви все бачите, міледі. Прошу пробачення!

— О Всеотче, мене ще так ніхто не називав! Навіть Гаральд… Тор, якщо я не помиляюся, мені ніхто не пропонує допомоги і мені ніхто не збирається допомагати за просто так, і те, що в тебе не виходить, не говорить про те, що я тебе прожену. Але тобі правда варто дечому навчитися.

Гельґа говорила здивованим, але дуже хрипким голосом. Можна було припустити, що вона або дуже довго кричала або застудилася, бо часом відкашлювалась. Тор не міг описати свої почуття, дивлячись на цю змучену жінку, їй хотілося допомогти.

— Я б із задоволенням, правда! – підтримав таку ідею Тор.

— Я важко уклала дітей, і дівчатка зараз сплять. Я маю трохи часу на твоє щастя, – пояснила Гельґа і підійшла до свого помічника. – Для початку треба було прибрати інструменти та інше обладнання в інше місце, воно зараз не потрібне і лише тобі буде заважати. Насправді хлів був місцем для зберігання інструментів, але три місяці тому мені довелося продати корівник і поселити тварин тут на холодний час. Вони влаштували тут безлад, але всі ці речі нікуди діти і корів не можна було залишити на вулиці. Вони, мабуть, поранилися о це все, – засмучено говорила жінка і кивала на ранки на ногах копитних. – Я жахлива господиня, але продати цих трьох не можу. Я приберу все зайве в будинок, є там одна порожня кімната, якраз послужить справою. І ще, я виведу корів, щоб вони тобі не заважали, але наступного разу не сип нове сіно, поки не прибереш старе.

— О, точно, я постараюся запам’ятати, – швидко закивав Тор. Він чекав поки Гельґа увела худобу і забрала інструменти. Після Одінсон відразу зайнявся прибиранням. І тоді дійсно стало набагато простіше, ще б звикнути до такої роботи, що погано пахне, і зовсім буде непогано.

Закінчивши із сараєм Тор вирішив за потрібне покликати Гельґу і почути її оцінку виконаної роботи. Жінка насправді оцінила працю. Хлів став чистим, саме головне безпечним, а сіно свіжим.

— Корови будуть задоволені, – куточки губ жінки трохи піднялися. – Але їх би ще викупати та обробити рани.

Гельґа пояснила Тору, що для цього потрібно. Хлопчикові треба було принести, чи правильніше сказати, добути, все необхідне, а далі вже впоратися вона зможе самостійно. Запитувати таку дурість, як: “Чому б не викликати ветеринара?” – Тор не став, адже було ясно, що жінка не може дозволити собі заплатити за його послуги. Тор набрав усі відра водою щоб Гельґа змогла хоч якось очистити копитних. Після чого побіг у поле і нарвав кілька рослин та квітів, які вона попросила. Звичайно в деяких він помилився, а деякі зовсім не знайшов, але це було краще ніж нічого.

Після виконаної роботи Тор почував себе дуже втомленим. Але спіймав себе на думці, що не був би проти зайнятися цим самим завтра. У всякому разі, йому це подобалося набагато більше, ніж постійне бурчання і злісний погляд, який давно перетворився на нічний жах, від старого Інґвара.

— Я не знаю як тобі віддячити, я б точно з цим усім не впоралася без допомоги, – Гельґа підійшла до відпочиваючого на лавці, біля будинку, Тору. – Але мені правда нема чим відплатити тобі за роботу… – засмучено констатувала цей факт більше для себе жінка.

— Мені нічого не потрібно, – усміхнувся щиро Тор і спробував заспокоїти її, проте усвідомлював, що це мало чим допоможе адже Гельґу напевно пригнічував факт того, що вона нічого не може змінити.

— Я все-таки хочу запросити тебе на вечерю, якщо ти не будеш проти, – запропонувала вона і жестом запросила до будинку.

***

Як тільки Тор переступив поріг дому, то відразу сильно чхнув від великого шару пилу. Трохи прийшовши до тями, принц роздивився оселю уважніше і прийшов висновку, що тут не робили прибирання дуже давно. Речі, що висіли у входу, вкрилися пліснявою, скоріш за все через надлишок вологи. Про пил сказати було нічого – його всюди так багато, що колір деяких речей не можливо дізнатися. Хлопцеві побачена картина здалася моторошною: “Невже в цьому будинку можливо жити?”

Але Тор все таки мовчки пішов слідом за Гельґою, що провела його у невелику, таку ж занедбану, як увесь будинок, кухню. І навіть не дивлячись на все жахіття, побачене раніше, принца вразило те, що він побачив на столі. Там лежав неохайно спечений хліб. І все.

Не те щоб в оселі чаклунів було велике розмаїття їжі, але побачене зараз, не могло йти не в яке порівняння. Тору бракувало слів і він не міг щось сказати господині цього дому.

— Я розумію, що це виглядає жахливо, але це все, що я можу запропонувати тобі, – сумно і майже зі сльозами на очах вимовила Гельґа та присунула невеликий кусочок хліба до Тора.

— Дякую тобі, – зітхнув Тор не впевнений в тому, що він може взяти цей кусочок. Ця родина точно не доїдає, коли в Асґарді завжди досхочу накриті столи і хоч кожного вечора є можливість бенкетувати.

— Щось не так? – зруйнувала незручну тишу жінка і здивовано роздивилася Тора.

— Я не можу його взяти, він вам потрібніший, – тихо відповів принц. – Мені мабуть треба йти, але я обіцяю, що повернуся ще і допоможу тобі всім чим зможу.

— Можеш залишитися? – зупинила його Гельґа схопивши за руку і не даючи піти. – Я майже не з ким не розмовляю…

— Добре, можу трохи, але…

— Якщо ти поспішаєш до Локі, то це не має сенсу.

— Не зрозумів? Чому це, ми з ним ніби домовилися, – на цьому моменті світловолосий трохи замислився: “А чи домовлялися ми про щось? Я навіть не знаю де він зараз”.

— Ха-ха-х, ти такий кумедний, Тор, вибач, – Гельґа засміялася з таким божевільним виразом обличчя, що Тор на хвилину відчув як неприємні мурашки пробігли по шкірі. — Навіщо він привів тебе сюди? Що він тобі розповів?

— Він казав, що приходить сюди заробляти гроші допомагаючи потроху місцевим.

— О великий Всеотче, ти йому повірив? Ніколи цей хлопчик не стане займатися такими дурницями.

— Що?.. Я не розумію до чого ти ведеш?! – Одінсон по справжньому починав хвилюватися.

— До того що цей хитрун обдурив тебе трошки, – посміхнулася Гельґа та схопила шматок хліба, відкусила від нього маленький шмат.

— Де я можу його знайти?

— Гадки не маю. І ніхто в цьому тобі не допоможе, якщо Локі не захоче прийти до тебе сам. Їх оселю з Інґваром ти ніколи не знайдеш, навіть не роби спроб.

Тор двома руками обхопив свою голову і провів їми по волоссю, не знаючи що робити і як діяти, якщо жінка виявиться правою.

— Ти нещодавно з ним познайомився, чи не так? – продовжила розмову Гельґа вже серйозніше.

— Так, зовсім. Він врятував мені життя, але вони…

— Дивні? Чарівники завжди такі, тобі б звикнути. Вони стільки врятували життів та допомогли нашому містечку, що за гріх було б жалітися, – пояснювала жінка. — Він напевно розповів про мою драматичну історію?

— Так… ваш чоловік поїхав в Асґард і давно не повертається до вас.

— Я не отримувала від нього ніякої вісточки, не знаю що думати… Я б поїхала до столиці, але це божевілля. Далека дорога, грошей нема, дві дитини. Листи які я відправляла залишаються без відповідей, одного разу я навіть спробувала написати Всеотцу, але це точно було безглуздим.

— Мені дуже жаль, – почувши про батька Тор відчув якийсь дивний прилив сорому. Але справді Одін був дуже зайнятий, що навіть його рідний син міг неділями не бачити його. Іншою справою була Фрігг, яка іноді витрачала свій час щоб вислухати простих асів. Як же він сумував за нею.. Чи побачить він її колись знов? – А ким був ваш чоловік?

— Воїном, – коротко і ствердно відповіла Гельґа та сховала заплакані очі. – Якщо Локі повернеться, то можеш піти за ним, але ти завжди можеш залишитись в цьому будинку. Я буду рада тобі.

— Дякую вам велике, – посміхнувся принц розуміючи, що перспектива залишитися на вулиці набагато гірше ніж в цьому неприбраному будинку.

Тор чекав Локі довго. Він не спав всю ніч і постійно дивився у вікно з надією побачити знайомий силует. Але той так і не з’явився. Ні цієї ночі, ні наступної.