Частина III

  Погода в тих краях стояла не найкраща — сонце рідко проглядало з-за цупких штормових хмар, а північні вітри пригинали схололі трави до долівки. Десь там, далеко унизу, під склепінням небес розлігся Л’Менбург. Точніше те, що від нього залишилося.
Лис стиснув вуздечку в лапах. Навколо — ні душі, попереду — Сховище Пандори. Воно тінню й розмірами розривало тужне полотно краєвиду. Обладунки неприємно дзвякнули. Все ще попереду.

  Знайти Сапнапа — чи не вперше до біса легко. Лис зовсім не знав, як влаштоване Сховище Пандори, ні. Проте відколи в’язниця перейшла у власність Л’Менбурга, то й вхід завжди був люб’язно відчинений, а в ходах, що вели до головної кімнати, наскрізь тхнуло постійними відвідувачами і ледь помітно мигали вогники.
Так, лис заскочив його зненацька, з натягнутою тятивою арбалета. А той справді знервовано переривав папери й речі, плутаючись у власному втомленому бурмотінні й вписуючи чи викреслюючи якісь замітки. Арбалет характерно клацнув. Сапнап здивовано озирнувся, миттєво перемінюючись в лиці.
— О, так, звісно ж, Фанді! Яка приємна несподіванка, — він поклав долоню на руків’я меча, витягуючи його, — давно не бачились, собако ти па…
— В арбалеті феєрверк. Зайвий різкий рух — і ти мрець, — повільно виказав антропоморф й прицілився.
Сапнап закусив губу й вперся об стіл, люто зиркаючи на лиса.
— Викинь меч.
Він неохоче відкинув лезо в піхвах лисові під ноги. З дзвякотом той відштовхнув зброю убік.
— А тепер прохання за прохання: ти не можеш забратися звідси?
— Ні.
— Чого тобі взагалі тут треба? — Сапнап вишкірився, виказуючи ікла. Він стиснув стіл позаду аж до побіління пальців і випинання кісток рук, блискавично ганяючи поглядом по усій кімнаті в пошуках безпечного виходу.
— Книга Безсмертя.
— А не забагато ти тут раптом хочеш, собако?
— Достатньо, як на мої можливості.
— Ну то… Перевіримо, які міцні твої можливості!
Сапнап прожогом кинувся лисові під ноги, вихопивши піхви з підлоги і стрілою вийняв звідти лезо меча. Відскочивши убік, лис спустив курком арбалет. Феєрверк не влучив, розриваючись на міріади яскравих іскор — проте судячи із тихого й раптового скиглення Сапнапа снаряд розірвався неподалік. На те вартовий згаяв лише декілька митей, хутко зіп’явшись на ноги й вже розплановуючи наступну атаку. У нього — меч, довгий і маневровий, з наточеним до ідеалу лезом; у лиса — неповороткий арбалет з феєрверками. Обидвоє в тісній кімнаті з одним виходом. Рівні. Антропоморф всміхнувся від раптової думки.
Він вивертався як міг, вислизуючи з-під лютої руки Сапнапа, котрий бездумно вирішив метати на різні боки руде хутро, крізь зуби проклинаючи його. Декілька майже. Фанді одним ривком перетинає кімнату, опинившись навпроти вартового. І стріляє в ноги.
Купа диму розсіялася від вибуху, іскри боляче вдарили по морді. Сап заледве відскочив, що й, скоріш за все, стало його великою помилкою. Лис здійняв арбалет над собою, замахуючись на досі оглушеного вибухом Сапнапа. Ударом в спину того відкинуло до стіни.
Він насилу зіп’явся на лікті, так-сяк притулившись до стіни. Сапнап захрипів, викашлюючи кров на підлогу.
— Я ж попереджав.
Антропоморф поглянув униз на поваленого щасливою випадковістю Сапнапа. Удар арбалетом і об стіну як мінімум би вивів його з гри надовго, а вибух феєрверка прямо біля ніг на декілька годин відняв у нього задні кінцівки. Проте феєрверки Фанді і його мізерна сила порівняно ніщо з Техноблейдовими, а шкіра Сапнапа нагадує міцні обладунки. Його можна було б назвати богоподібним — не стільки, скільки я добре знаю напівбогів і їм подібних, стільки судячи з неабиякої витривалості, міці й хоробрості Сапнапа. Чи можна вважати перемогу у нечесному двобої з Сапнапом одним із найбільших досягнень у житті? А я буду.
Фанді перезарядив арбалет, знову націлюючи на супротивника. Не варто недооцінювати Сапнапа — він боротиметься до останнього, особливо коли опиняється в глухому куті. Він підвів голову, пропалюючи лиса поглядом повним ненависті з-під розтріпаного темного волосся.
— Що тобі тут, сука, потрібно?
— Я ж вже казав — Книга Безсмертя.
— І ти серйозно вважаєш, що я тобі її так просто віддам?
— Ну ні, звісно ж. Боюся, мені доведеться переламати чимало твоїх кісток, перш ніж я щось від тебе дістану, — його зіниці звузилися, немов підкреслюючи останні слова. Лис витримував холоднокровність і стриманість, — проте все ж у тебе є вибір віддати книгу раніше і, мабуть, залишитися живим.
Сапнап втиснувся в стіну позаду, недовірливо поглядаючи на вістря стріли, націленої на нього. Його погляд блукав усюди зо декілька хвилин. Ну що, почуваєшся забитою в куті шавкою? Як же погано, коли в тебе немає жодного виходу з ситуації.
— Тоді з чого почнемо? Тобі більше до вподоби феєрверки чи ножі? Чи ти хотів би спробувати погратися з вогнем?
— В тебе кишка тонка, наволоч!
— То що кажеш? Повторити феєрверк?
Лис вишкірився, перезаряджаючи арбалет піротехнікою. Він відскочив, попередньо випадково зачепивши Сапнапа кінцями порваного прапора Л’Менбурга на його спині, і відпустив курок. Іскри спалахнули знову біля ніг вартового. Хмара диму здійнялася догори, заповнюючи все приміщення. Сапнап знову заскавулів і втиснувся в стіну зі всієї сили від болю. Горить, пече, палить? Тепер ти точно нікуди не втечеш.
— Ще раз? — він демонстративно поклав лапу на арбалет.
— Та для чого тобі та срана Книга взагалі потрібна?
В його голосі відчувається відчай. Він на межі. Сапнап майже здався. Неймовірно швидко.
— Мені книга не потрібна. Моїм завданням є лише відібрати її в тебе і віддати Вілбуру, якщо це тебе дуже хвилює. А ще усунути тебе, — лис всміхнувся. Хіба ж антагоністи не розповідають в кінці всі деталі свого секретного плану головному герою?
Сапнап враз перемінився, здивовано витріщившись на антропоморфа. Той же перезарядив арбалет, знову підіймаючи його.
— То що, ти здаєшся чи тобі ще мало?
— Стій! Стій, клятий виродку! Тебе обдурили, Фанді! Тебе використовують, придурку!
Його голос зірвався і тепер нагадував розпачливий писк на верхніх нотах. Сапнап схопився руками за обличчя, розмащуючи по ньому кров. Запала тривала тиша, перш ніж той наважився щось вимовити.
— Дідько, ми жахливо запізнилися, — тихо мовив Сап.
Він схопився за голову руками, втиснувши її між колінами. Фанді продовжував незворушно стояти, розглядаючи Сапнапа й очікуючи його подальшої реакції. А він все мовчав, дивлячись в одну точку.
— Якщо сюди вляпаний і Вілбур, то тут вже пізно… а хоча ні, слухай сюди, собако, — Сапнап різко підняв голову, пропалюючи Фанді вбивчим поглядом, — ніколи, в житті, блять, ніколи не можна довіряти Дріму. Дрім — це найпідліша срака, яку я коли-небудь взагалі знав. Я не знаю, що там відбувається між вами трьома, але я знаю одне — це все закінчиться для тебе фатально, тебе просто використовують, і рано чи пізно Дрім обов’язково подбає про те, щоб зігнати тебе з цього світу.
Сапнап різко зіп’явся на ноги, знайшовши в собі останні сили й сперся об стіну. Фанді міцніше втиснувся в арбалет, готуючись будь-якої миті атакувати.
— Я не працюю на сраку Дріма.
— Немає ніякої, сука, різниці! Тобі там надали якісь примарні гарантії, і те, що ти погодився на них вже поставило на тобі хрест. Дрім надто вправний у вербуванні, і те, що він має усі шанси вирватися з-за ґрат вже свідчить про те, що наближається цілковите пекло.
Ще один божевільний. І що, в біса, він верзе?
— Досить витрачати мій час. Просто скажи, де лежить та курва і з цим покінчено.
— Дідько, він пов’язаний з богами сильніше, ніж ми могли припускати. Це кінець, — видихнув Сапнап, поглянувши лису прямо у вічі, — я не буду тебе зупиняти. Книга Безсмертя лежить прямо за твоєю спиною.
Є. Лис єхидно всміхнувся, прихиляючи голову. Сапнап, досі стікаючи кров’ю й тремтячи з останніх сил, відвернувся від антропоморфа.
— Буде набагато легше, якщо ти мене вб’єш зараз, допоки не стане пізно.
Сам погодився.
— Останнє бажання? — Сап поглянув на Фанді. Той невпевнено кивнув, — тоді дай мені декілька хвилин.
Чи можна тепер вважати, що я довів Сапнапа до божевілля? Лис тяжко сковтнув. Якщо так подумати, то зі слів Сапа я ще багато чого не обдумував. Хоча, чи не начхати? Вартовий копирсався в паперах, знесилено спираючись об стіл. Антропоморфа це мало що обходило, — він лиш продовжував тримати Сапнапа під постійним контролем вістря стріли в арбалеті.
Невдовзі Сап розвернувся до лиса, складаючи в пальцях лист паперу. Він простягнув його антропоморфу тремтячою рукою.
— Це моє останнє бажання. Передай це за будь-яку ціну і якомога швидше Карлу.
Фанді перейняв папірець, зразу ж всуваючи його до кишені. Опісля Сапнап знесилено впав на підлогу, притулившись головою до стіни.
— Це все?
— Так.
Лис відвів погляд. В якійсь-то мірі йому страшенно шкода Сапнапа. Особливо відтоді, коли Сапнап йому особисто нічого поганого й не заподіяв. А тепер один з наймогутніших воїнів тих місцин тут, перед ним, стрічає свою смерть, стікаючи кров’ю й полонячи свої думки чортзна-чим, що доводить його до шаленого страху й втрати здорового глузду. Фанді похитав головою, відганяючи від себе рій думок.
— Стріляй.

  На вулиці хилило до ночі. Сонце сідало за пагорбами, викидуючи свої останні промені з-за хмар. Біля в’язниці незмінно ні душі.
Лис поглянув на Книгу Безсмертя в руках. Потерта шкіряна обкладинка і відзнаки тривалого користування кимось. Похапцем оглянувшись, він відкрив її, переглядаючи вміст пожовтілих сторінок. В більшості — невідомі символи й поодинокі схеми; також виправлення й примітки, зроблені, скоріш за все, Дрімом. Останні сторінки вщент були забиті недбалими нотатками того ж Дріма. Він пильно втупився в них, де-не-де вловлюючи сенс слів.
Я ж не дурний віддавати це все Вілбуру. З цією думкою Фанді вирвав записи Дріма і вклав до кишені.
Сховище Пандори оточене глибокими водами озера, темне плесо якого тремтіло від кожного пориву вітру. Лис схопив вуздечку свого коня і похапцем рушив униз, до берегів, що мерехтіли в сутінках. Полишивши коня обабіч, лис сів навпочіпки над водою, вглядаючись у своє відображення. З-під фуражки вибивалося волосся, ховаючи очі в тіні. Він підняв праву лапу — забинтована долоня вкрита сажею й порохом і де-не-де вимазана чорнилами зі свіжих записів Сапнапа. Антропоморф скривився, відводячи погляд назад на воду і роздратовано кинув:
— За той час, поки я на тебе тут чекав, я б вже десять разів став мерцем.
Над ним стояв Вілбур, знову розганяючи сигаретний дим. Від коментаря він лише всміхнувся, примружуючи погляд.
— Я очікував, що тобі це займе більше часу. Та менше з цим. Вона в тебе?
Витягуючи книгу з плаща, той переможно вишкірився. Фанді демонстративно підняв її над собою, акцентуючи усю увагу тільки на ній. Червоні скельця Вілбурових окулярів яскраво зблиснули, як те вони часто робили на будь-якому промінчику світла.
— Неймовірна робота. Сапнап мертвий?
— Мертвий.
Мигцем промайнула думка, що йому надто противно згадувати про вбивство Сапнапа в цілому і варто забути про цю розмову з батьком ще надовго.
— І як я маю передати тобі її?
— Кинь її у воду.
Лис втупився у Вілбурове обличчя. Це він цілком серйозно каже кинути книгу у воду? Мабуть, є лиш одне пояснення цій єресі — і це факт того, що Вілбур досяг вищого ступеня божевілля.
— Серйозно?
— Так. Довірся мені.
— Яким чином воно взагалі має спрацювати?
— Просто кинь.
Антропоморф знизав плечима. Він підніс Книгу Безсмертя над водою, розглядаючи спочатку відображення Вілбура, а потім й піщане каламутне дно озера. А потім відпустив її і вона зі сплеском впала у воду. Книги справді не було; лис здивовано знову поглянув на Вілбура, що саме підібрав Книгу із землі. Що в біса?
— Більшим здивуванням було б, якби вона не опинилася у мене. Варто зважати, що Книга Безсмертя походить не зі світу смертних, тому і не належить йому. Втримати її в будь-чиїх руках, — та навіть у твоїх тих декілька хвилин, — вже дивина.
Вілбур пильно розглядав обкладинку й оцінював вміст. Він відірвався і поглянув на сина.
— А також це знак того, що ми багато чим пов’язані, Фанді. Майже як одна людина, тільки розділена різними світами, чи не так?
— Мабуть.

  Туббо незворушно стояв у присмерках ліхтарів на дальніх кордонах Л’Менбурга, немов очікуючи на когось. Зустріч не можна було назвати неочікуваною — хоч і домовленою вона не була. Фанді зрівнявся з ним, якусь мить розглядаючи один одного.
— Не знаю, що привело тебе до Л’Менбургу. Та й знати не бажаю.
— За те й тобі буду вдячний.
Табс ледь всміхнувся у своїй манері, мружачи очі.
— Тобі досі тут не раді. Проте не вештайся тут більше як годину, інакше ти наживеш собі жахливих проблем. Якщо ти нічого страшного тут не натворив, я про тебе — ні словом.
Фанді не горів великою любов’ю до Туббо у свої часи. Проте хлопчина був тим, кому можна було довіряти. Тому лис мигцем посміхнувся, знову дякуючи тому одним лиш поглядом.
— Ти досі вірний своїм ідеалам?
— Так, і найближчим часом зрікатися їх не збираюся. Особисто мені ти досі нічого поганого не зробив, тому я залишаюся нейтральним до тебе.
— Ну то якщо мої друзі захочуть до мене дістатися, то вони завжди можуть прямувати на захід від цього триклятого місця, допоки не натраплять на мої угіддя, — лис розвернув коня в протилежну від Туббо сторону, — бувай, Табс.
— І тобі щасти.
Антропоморф востаннє поглянув на хлопця і кинувся в темряву.

  Закривавлений уламок пера зблиснув на світлі, щойно лис підняв його над столом.
Позаду клацнув арбалет, задзвеніли леза мечів й забряжчали лати. Антропоморф повільно озирнувся, байдуже поглянувши на непрошених гостей у своєму домі. Прямо перед ним, яскравою плямою люті виділяючись серед усіх інших прихильників Л’Менбурга, стояв той самий Томас з гордо піднятим арбалетом, що цілився на нього.
— Чи не надто пізній час для гостей, друзі? — лис всміхнувся на усі зуби, демонстративно піднімаючи руки над головою.
— Ти просто придурок, Фанді. І цього разу ти поплатишся за все своєю головою.