Пролог

  Він сидів навпроти каміна в самотній, тісній кімнаті. Підсмалені дрова тріскотіли, вилискуючи полум’ям та раз у раз викидаючи розжарені іскри. Навколо стояла вечірня напівтемрява, вкриваючи собою незначне облаштування будівлі.
Лис байдуже розглядав полум’я, лиш подеколи перебираючи пальцями і розминаючи сковані в кайданах лапи. Трекер на нозі миготів ледь помітним червонуватим вогником.
Позаду заскрипіли двері, впускаючи в приміщення порив прохолодного повітря, що пригнуло полум’я, і світло знадвору. Десь унизу, набагато нижче й далі від дверей котру вже годину тривав галас й метушня. Двері зачинилися з сильним потріскуванням. Лис навіть не повернувся, продовжуючи вдивлятися в нікуди.
— У тебе ще пів години, — стиха мовив Табс, підійшовши до антропоморфа.
— Поступово розтягуєте час? Я вже живу на дві години, ніж мав би, — він лиш тихо посміявся, перекидаючи погляд на хлопця.
Туббо насупився. Козлячі роги гібрида зблиснули від миготіння вогню і той з повним презирством оглянув лиса, немов той викликав у нього нудоту. Хлопець вже не нагадував вчорашнього себе, виглядаючи надто втомлено й насторожено.
— Я дуже жалкую, що не проткнув тобі горлянку ще вчора. Ти просто психопат, Фанді, і ще раз довів усім, що тобі в житті не можна довіряти.
— Дуже дякую за комплімент, стараюся.
— Слухай, в тебе випалене нутро зрадника. Що і тоді зі Спілкою М’ясників, що й з Судним Днем, що й вчора — ти просто зрадник. Якби ми могли гарантувати, що ти більше нічого не влаштуєш, то ти б відплачувався за те і за визволення Дріма першим.
Туббо википав від злості, зціпивши зуби. Мабуть, йому страшенно хотілось вирвати з лиса все хутро, лиш би зігнати на ньому усю лють й образу.
— До визволення Дріма я не маю жодної причетності. Ми перетиналися з ним лиш один раз у спільному інтересі й у союзництві з Техноблейдом. Я казав Сапнапу і кажу тобі — мене не хвилює Дрім, — Фанді кинув роздратований погляд на Табса.
— Це не міняє ситуації, Фанді. Ти причетний до цього всього, інакше вбивати Сапнапа тобі б не довелося.
Він промовчав. Не те щоб йому не було що сказати, радше він був ладен розсміятися будь-якої миті. Табс охолов, з докором поглянувши на лиса.
— До речі про Сапнапа, — антропоморф вийняв із кишені складений папірець, — Карл поблизу?
— Скоріш за все… я думаю, що так.
— То Сапнапа просив передати.
Він простягнув хлопцю папірець. Туббо спинився на мить, з недовірою розглядаючи папірець, та врешті взяв його.
Годинник на стіні вибив за двадцять сьому.
— Зустрінемось на площі, лисе.
— І тобі бувай.
Табс похапцем розвернувся, забряжчавши латами. Антропоморф востаннє поглянув на пухнасте й ледь довге, брунате волосся, увінчане рогами — і він бачив його востаннє. На щастя чи ні, та блакитні очі тоді його також бачили востаннє.
Лис всміхнувся.

   До гільйотини залишилося дев’ятнадцять хвилин.

  Ще трохи.