Ангел починає боротьбу

— Бвуееее! — Павер розсталась зі своїм сніданком.

Акі тримав волосся дівчини, що звисає з краю палуби. Виявилось, в неї морська хвороба і брати демонессу на катер було не кращою ідеєю. Але тепер було запізно.

Мисливець так і не зміг поговорити з Ангелом, як планував. Зранку Макіма покликала їх на нараду. Тепер разом з Денджи, Павер, Кобені і демоном насилля вони пливли по океану на невеличкому катері. Нещодавно почали надходити скарги від рибалок про демона в океані, що нападав на кораблі й псував сітки. Задача була складна, оскільки досвіду бійки в воді вони не мали. 

Акі відчув, що Павер перестала здригатись.

— Ти як?

— Більше ніколи не буд істи рибу!

Ще як буде. Він відпустив волосся. Дівчина все ще була бліда, але хоча б не зелена. Катер хитали зі сторони в сторону невеликі хвилі. Акі любив океан. Він виріс далеко від води й не мав пов’язаних з ним поганих спогадів. Це освіжало, давало відчуття свободи. Він міг би просто споглядати як сонце виблискує у воді і цього було б достатньо. Несподівано відчув потяг на руці. До його зап’ястя на нитці був прив’язаний шматочок демона Вогнепала, котрий тепер став ворушитися підказуючи їм шлях.

— Кобені, трохи західніше! — крикнув він дівчині, намагаючись бути голоснішим за вітер.

На щастя та його почула й повернула руль. Акі був відверто здивований дізнавшись, що вона вміє керувати подібним транспортом. Поряд з нею стояли Насилля і Денджи, вони втрьох неголосно про щось спілкувались. Ангел же знаходився трохи подалі від інших. Він вчепився руками за бортик, кісточки його пальців побіліли. Акі попрямував до нього.

— Тебе вітер зносить?!

Поряд з ним доводилось кричати, оскільки пір’я дуже голосно шелестіло.

— Це крила, вони як парус!

Акі прикрив рукою посмішку, демон виглядав зовсім безпомічним, як забуте на дорозі кошеня, такий недолугий. 

— Зараз!

На щастя на морському транспорті завжди є мотузка. Акі не знав точно навіщо вона там, але як добре шукаєш то завжди знайдеш. Він повернувся до Ангела й обернув канат навколо талії демона.

— Щоб не довелось тебе знов ловити! — пояснив, затягуючи вузол.

Інший кінець прив’язав до бортика. Мотузка була не довга, але тепер Ангел міг вільно ходити по борту не боючись бути скинутим в один момент.

— Ненавиджу океан. — заявив хлопець, поправляючи волосся рукою що звільнилась.

— А я думаю що океан прекрасний. — не погодився Акі. — Гарний, але смертоносний, безжальний але справедливий. А ще поряд з ним завжди є пляж.

— Ти так думаєш, але одного дня його темна безодня затягне і ти потонеш. 

В цей момент хлопець здався Акі безкінечно печальним. Зі сторони цього, напевно, було непомітно, але за час, що вони провели разом Акі навчився читати мікроміміку демона. Наприклад: голова нахилина, а очі не рухаючись застигли на одному місці.

— Ну, думаю це не поганий кінець. — нарешті відповів Акі.

— Ти такий наївний.

Вони дивились як хвилі розбиваються об борт. В той момент Акі все здавалось безкінечно правильним. Сонце, яке ніби цілує воду, теплий вітер, що приємно лоскоче шкіру, голосні викрики Павер на фоні та Ангел, такий безмежно далекий і водночас близький.

— Попереду!

Ангел несподівано різко випростався та подивися кудись за горизонт, м’язи на його обличчі напружились. Шматочок Вогнепала на руці Акі потягнувся сильніше, мотузка боляче впивалась у шкіру.

— Кобені повільніше!

— Т-так. 

Павер заскочила на ніс катера, тримаючись кігтями з власної крові. Кобені пискнула, коли вони порвали білосніжну обшивку.

— Там діра! Величезна! — крикнула демониця. — Треба зупинятись!

Кобені тремтячими руками вимкнула мотор і катер залишився дрейфувати на хвилях. Їх хитнуло і Насилля втримав дівчину від падіння.

— Деталі, Павер що конкретно ти бачиш?! — запитав Акі.

— Вода просто закінчуються, там наче діра в землі! Чорна.

Акі подивився на Ангела, той лише пожав плечами. Ну хоча б це щось на них не нападало, однак демон мав у собі шматок Вогнепалу й це робило його ще небезпечнішим.

— Там щось ворушиться.

— Всім приготуватись! — скомандував Акі, дістаючи катану з піхв.

Денджи миттєво розтібнув гудзик на сорочці і дістав стартер, в руках Кобені опинився пістолет, а Насилля став в бойову позу. Вони були напружені, готові. Скрипучий демонічний голос донісся із глибин:

— Я чую смачне-е-е-е-е-е-е-е-е-еньке. — майже проспівав демон.

Павер злізла з носа катера й заховалась за спиною Денджи. З того місця, де за словами дівчини була діра почало з’являтися пульсуюче чорне тіло. Демон був наче створений з желе кольору чорнил кальмара, мав одне велетенське червоне око, що з жадібністю дивилось прямо на них. Спочатку його тіло було абсолютно гладким, однак потім всередині нього щось ворухнулось і монстр викинув в сторону катера декілька желеподібних щупалець, намагаючись схопити транспорт мисливців, наче дитина іграшку.

Акі рубанув перший щупалець, розрізаючи його надвоє. Позаду почув шум бензопил. Денджи накинувся на другу. Десь скрикнула Кобені й роздалися постріли. Їх хитнуло, але Акі втримався, чіпляючись за перила. Хлюп! Позаду нього почувся голосний всплеск. Він озирнувся і побачив перед собою Ангела, що щойно відрубав шмат від щупальця.

— Ти як? — запитав демон.

— Впорядку.

Вони стояли спина до спини, готові відбивати нові атаки, але їх не було. Червоне око зосереджено дивилось у повній тиші. І тоді Акі зрозумів.

— Тримайтесь! — крикнув він, але було вже пізно.

Чорна щупальця вдарила катер знизу з по-демонічному страшною силою і їх маленький транспорт перевернувся. Ангел почув крик Кобені та зойк Денджи перед тим як самому погрузитися під воду. Вмить стало дуже темно, вдохнути не було можливості, а праве крило боляче вдарилось об щось. Він відкрив очі, але побачив тільки всітло власного німба. Несподівано відчув як щось тягне його за ногу вниз, намагався боротись, борсався як міг, але воно продовжувало тягнути. Хлопець відчув як натягнулась мотузка на талії і через декілька секунд тягнути перестало. Його відпустили. Він несамовито замахав усіма кінцівками аби виплисти, повітря в легенях закінчувалось. Секунда, дві, здавались безкінечністю. “Ну, думаю це не поганий кінець.” — згадались нещодавні слова Акі. 

Ангел вдихнув. Після чорноти океану сонце поверхні боляче било в очі. Йому знадобилося кілька секунд аби адаптуватись. Він виплив поряд з перевернутим дном катера, поспішно скарабкався на нього, що було дуже важко, оскільки тяжкі мокрі крила тягнули до низу. Демона більше видно не було, насправді нікого не було. Ангел піджав ноги й став чекати, але ніхто не виплив. Потім усвідомив, що все ще прив’язаний до катера. Точно! Мотузка його врятувала, інших затягнув демон. Серце боляче защемило. Акі врятував його, вкотре. А сам, сам помер. Він знав — Акі залишилось недовго, але сподівався побути поряд ще трохи. Ангел був не готовий втратити його так скоро, не зараз, не таким чином. Ще так багато треба сказати, він ще так багато має сказати.

—  Використати день.

З німба випало маленьке лезо, він розрізав мотузку. Навіть якщо Акі вже не врятувати, він спробує витягнути Денджи чи Павер, або навіть ту маленьку крикливу мисливицю. Тоді він хоча б трохи зміг віддячити Акі за те, що той був таким добрим до демона.

Ангел пірнув в океан та поплив до діри. Колись давно хтось навчив його плавати. Він не знав хто… Чи знав? Обличчя виринали один за одним. Від усвідомлення його майже не схопила паніка. “Потім, це потім!” — нагадав він собі. Нарешті доплив до провалля, яке від води відділяла товста стіна з хітину або чогось подібного. Ангел заліз зверху. Сильний порив вітру майже не скинув його назад, але вода в одязі та пір’ї зробила його важчим, тож втриматись вдалось. Це було наче дивитись в безодню. Від скаженої висоти паморочилась голова, роздивитись дно було не можливо. Але демон десь там, точніше його серце. Ангел не сумнівався, що хітинові стіни теж є частиною тіла. Зволікати більше не можна було, десь там внизу його чекав Акі.

— Використати тисячу років. 

В руках демона опинився великий спис. Занадто тяжкий аби метати, але Ангел планував використати його по іншому. Це було безглуздя. Він збирався піти проти власної природи, аби врятувати людину. Таку наївну, добру людину, що постійно смердить сигаретами. Від напруги Ангел засміявся, вперше з момента знайомства з Макімою. Тоді він стрибнув у чорну невідомість.

Вага спису прискорила падіння і через декілька секунд гострий наконечник увійшов в бридке желе. Ангел відчув як затряслось тіло демона. Він затримав дихання. Спис за інерцією продовжував прорубувати їм шлях у темряві, хоча й з часом почав уповільнюватись. Глибше, Ангел хотів зануритись глибше, до серця. Однак швидко зрозумів, що безцільно штовхатись вперед без опори довго не зможе. Хоча б повітря йому вистачало, оскільки він ніби рив тунель всередині монструозного тіла. В цей момент Ангел вперше зрадів своєму демонічному походженню. Відкрив рот і, коли желе наповнило його, відкусив. На смак було огидно, наче їсти панакоту з бензину. Але це пусте, головне — це спрацювало. Ангел відчув приплив сил, а демон навпаки невдоволено заревів. Хлопець знов взявся за спис і повернувся до прорубування дороги. Він не знав точно скільки це тривало, все навколо було абсолютно однаковим, а коли він втомлювася то просто відкусував новий шматок від ворога. Поки в черговий раз пережовуючи желе, в тьмяному світлі німба, він не побачив обличчя прямо перед собою. Кобені. Вона виглядала так, наче щойно заснула. Звичайно, цілком могла бути мертва, але Ангел зрадів нарешті побачити хоч когось. Він встромив руку в прохолодну массу й навпомацки знайшов руку дівчини, потягнув. Це було важко, демон наче намагався всмоктати її назад, але приклавши ще більше зусиль (напевно він ніколи в житті так відчайдушно не боровся), Ангел витягнув її до себе. Було тісно, але вимостити мисливицю так, щоб їх шкіра не могла торкнутись таки вдалося.

Найголовніше — вона дихала. Дихала, незважаючи на те, що неочікувано була закинута під воду, на те що довгий час провела всередині чорного желе. А це означало що й Акі міг бути живим. Серце хлопця забилось сильніше від хвилювання. Ще не все втрачено, ще є шанс. Він вирішив не наматися привести дівчину до тями. Допомогти вона все одно не могла, а заспокоювати її паніку в нього зовсім не було сил. Тож, упевнившись що дівчина у відносній безпеці він продовжив свою роботу. Можливість так само випадково зустріти Акі й витягнути його з цього кошмару приємно зігрівала з середини й надавала сил. Хлопець більше не помічав втоми, ігнорував їдкий смак бензину на язиці. Вперед, вперед, вперед. Через деякий час він нарешті наважився подивитися в гору. Вихід був маленькою цяточкою на горі, а Кобені розгледіти було не неможливо. Скільки часу він вже тут? Скільки часу йому ще треба копати? Чи протримається Акі достатньо? Він з’їв ще порцію желе, думати буде потім, зараз копати. Копати, копати, копати.

Ще через невідому кількість часу спис наткнувся на щось унизу.  Ангел відві його трохи вбік і побачив під собою світлу пляму. Опустив руку й намацав щось м’яке. Волосся. Серце шалено закалатало. Може? Підкопав списом трохи збоку і підліз до чийогось обличчя. Денджи. Ось воно, хлопець-бензопила може стати їх порятунком. Ангел ніколи точно не був певен, що такого в ньому особливого, однак Макіма несподіванно завзято піклувалась про підлітка. Він точно мав щось, окрім демонічної сили, звичайно. Ангел відкрив рот непритомному Денджи і засунув туди шмат желе. Підсвідомо хлопець ковтнув, це добре. Ангел опустив руку й спустився по грудях Денджи у пошуках стартера. Потягнув. Хлопець миттєво прокинувся, а з його голови та рук повилазили бензопили. Простору було мало й Ангел опинився занадто близько. Одна з пил боляче рубанула по голові і його поглинула темрява.

Акі прокинувся неочікувано. Тіло нило, а голова розкалувалась. Щось тиснуло на нього зверху. Напевно Павер знов хоче аби він приготував їй сніданок. Коли вона вже почне відповідати за себе сама? Раніше ж жила без нього. Хоч він насправді не знав яким був її побут “до”. Треба запитати. Обов’язково треба.

Він повільно розплющив повіки, вони здавалися такими тяжкими. Точно, ось розмита фігура дівчини з довгим волоссям.

— Акі! Акі! — кричала фігура.

Але це був зовсім не вередливий високий голос демонесси. Зір потроху приходив в норму і він роздивився схвильоване обличчя Ангела прямо над собою.

— Це Макіма, Акі. Вона це все вона! — кричав захоплено.

Можливо це все ж таки Павер. Ангел не кричить, він ліниво позіхає і просить ще морозива.

— Та приходь вже в себе! — крикнув Денджи.

Акі відчув хлопок по щоці й миттєво піднявся на лікті. Ангел покачнувся але все ще сидів зверху.

— Це Макіма! — продовжував він.

Акі потер рукою голову, він почав згадувати що сталося. Вони плили за демоном, потім бились, лодка перевернулась… Він побачив кров на голові Ангела. Рана була на лобі, але червоні доріжки спускалися аж до підборіддя.

— Ти впорядку? — спитав мисливець.

Ангел проігнорував це, але здавалось трохи заспокоївся. Він зліз з Акі і сів поряд. З іншого боку вже сидів Денджи. Вони знаходились на безлюдному пляжі, жовтий пісок прилипав до шкіри. Акі роззирнувся і побачив Кобені, яка підтримувала за плечі Насилля. Здавалось, в демона були поламані ноги але він був живий.

— Хвостик! — ззаду накинулась на Акі Павер. 

Вона рідко показувала свої симпатії, тож такі маленькі проблиски були приємними. Виходить всі живі. Акі подивився на зап’ястя, шматка Вогнепалу там не була.

— А демон?

Денджи високомірно підняв голову й посміхнувся.

— Я з’їв його серце. Тож дякуйте мені за ваше чудесне спасіння. приймаються будь-які подарунки від свинини до грошей.

— Не правда це я! Я всіх врятувала! — опротестувала Павер.

І звідки в неї завжди сили на це?

— Ти казав щось про Макіму? — запитав Акі нарешті повертаючись до Ангела.

Той виглядав схвильованим, як ніколи раніше. Мокре волосся липло до обличчя й бруднилось у крові, губи й крила дрібно тремтіли. Він хаотично сжимав і розжимав пальці. Акі хотілось заспокоїти його, притуливши до себе, але навколо занадто багато свідків.

— Я все згадав! — випалив демон.

— Своє минуле?

— Так! Я жив у невеликому селищі. В мене була сім’я, щось схоже на неї. Люди навчили мене говорити, читати й писати. Один хлопець навіть придумав як мені плават з крилами. А ще була вона, я кохав її. В мене було життя, розумієш?

Акі кивнув. Ангел говорив швидко, його дихання збивалось, що змушувало Акі нервувати. Він очікував почути зовсім не щасливий фінал.

— А тоді прийшла Макіма. — голос Ангела притих, ніби йому було фізично боляче говорити. — Вона наказала показати свою силу. І я їх вбив, усіх. Навіть її.

Всі на пляжі уважно слухали його, не розуміючи до цього ця історія, бо повірити в таке було важко.

— З цієї історії ти повний мудак. — підбив підсумки Денджи.

Але Ангел не звернув на нього увагу. Він дивився просто в очі Акі. Треба було аби він повірив, зрозумів, теж зміг пробитись крізь це.

— Ти вбив всіх дорогих тобі людей, бо Макіма попросила це зробити? — теж притихши запитав Акі, він починав розуміти, але не хотів цього.

— Так. Скажи, ти колись міг відмовити їй?

Акі похитав головою.

— Ні бо я…

— Що? Любиш її? Я теж! І Денджи і Павер, навіть Кобені та Насилля. Всі. Люблять. Макіму.

Десь на горі скрикнула чайка.

Акі чекав на протести. Хоча б Павер мала заперечувати, але дівчина не стала, її щоки горіли. Кобені опустила очі.

— І що ти хочеш цим сказати? — Денджи починав заводитись. — Макіма погана бо вона всім подобається? Не звинувачуй її у своєму лайні!

Акі подивився на бензопилу. Він хотів стати на його сторону, заперечувати все, але це була правда. Він так довго думав, що Макіма єдина, хто може йому подобатись. Ще при їх першій зустрічі, серед всіх новачків вона обрала його, взяла за руку і так тепло всміхнулась, що серце на якусь секунду зупинилось. Він би зробив все для неї. Тоді в його житті вперше з’явилось щось окрім помсти. Але чи було в цьому щось ще окрім пустого потягу? Натомість Ангел викликав зовсім інші почуття. З ним було комфортно, можна просто бути собою. Він знав коли треба помовчати, коли відповісти, а коли проігнорувати. Був складний так само як Акі, але на противагу живий, трохи вередливий, але чесний. Йому можна були заперечити, поскаржитись. Макімі ж неможливо було відмовити, бо вона така бездоганна, така прекрасна, така лякаюча. 

Він встав, струшуючи пісок.

— Ангел прав, Денджи, Макіма — не людина.

Серце Ангела було готово вистрибнути з грудей. Він зміг! Акі також пробився крізь силу цієї жінки. Тепер вона більше не зможе маніпулювати ним, не зможе підвести до краю і наказати стрибати. Якщо у життя є ціль то він своєї досяг.