Soulmate Розділ 1-14

 ***

“Чому всі хочуть читати про те, як хлопець кохається з хлопцем? Всі історії кохання з дівчатами повні сексизму та агресії у їхній бік?! Неначе їх пишуть не жінки…Чому так важко сьогодні повірити у чисте і світле почуття між чоловіком і жінкою? Наш світ вже не може собі цього дозволити?” – думала вона, скролячи стрічку в тіктоці, дочитуючи останні епізоди фанфіку. 

“Таке відчуття, що якщо ти жінка, та ще й маєш якісь моральні принципи, тобі ніколи не пощастить стати героєм такого “цікавого” сюжету”… Ти просто не цікавий типаж…Не зацепиш любителів “гостренького” сюжету!”  – дівчина закрила віконце, поправила наушники, засунувши їх глибше і увімкнула свій плейлист. У вухах гучно залунали голоси її улюбленої групи. 

Останні декілька років вона слухала лише їхню музику, співала тільки їхні пісні та надихалася їхніми словами. 

Дехто казав, що вона збожеволіла, адже у її віці…але, яка в біса різниця, скільки тобі років? Хіба справжня музика має кордони чи вікові обмеження? Вона змінювала своє життя разом з ними…любила себе, працювала над собою і мріяла. 

Протягом року відвідувала уроки хіпхопу і навіть готувалася взяти участь у міжнародному конкурсі. Ця перемога була для неї дуже важливою, адже переможці зможуть цілий тиждень жити у Венеції та тренуватися з відомими хіпхоперами. Це ще одна мрія, яка полонила все її єство. Зовсім недавно так само вона була захоплена вивченням англійської. Адже людина, що надихала її говорила англійською. Її таємним бажанням була зустріч з Намджуном. Чому саме з ним? 

Багато хто захоплювався цим хлопчачим гуртом, в них закохувалися, їх обожнювали. Вони мають незвичну азіатську зовнішність, привабливу для більшість європейців. Але, зазвичай, дівчатка звертають увагу на Чонгука, Міна, Ві чи Юнгі. Але вона прониклася глибокою симпатією саме до лідера групи RM-а. Він ерудований, багато читає, пише глибокі тексти і має неймовірні ямочки на щоках…

Чи вірила вона в те, що колись зможе зустріти його? Напевне, вона навіть не думала про це. Тим більше ніколи не говорила цього вголос. Просто жила цікавим життям, робила те,що залежить від неї і мріяла…

Загалом її життя було настільки звичайним, яким тільки може бути життя звичайної людини. 

Розділ 1

Дощ лив уже кілька днів. Вона не вилазила з тренувального залу, відточуючи кожен рух. Тренер був задоволений. Так багато і вперто ніхто не працював, і це допомогло швидко опанувати доволі складні рухи. 

Через тиждень конкурс. П’ять переможців відбере європейська школа і дасть можливість початківцям познайомитися із світовими зірками  хіпхопу.

Вона була готова. Готова викластися не на 100, на 1000 %, адже голоси в її наушниках співали про те, що вона зможе. 

Складалося враження, що ці далекі і невідомі їй хлопці якимось чином спостерігають за нею, адже вмикаючи свій плейлист вона вже не могла сказати, що їх важко, вона втомилася і просто хоче покинути все. Ні, адже вони будуть розчаровані…Вони здолали так багато, то невже вона не здатна хоч трошки постаратися для своєї мрії?

…Нарешті цей день настав. У залі зібралося доволі багато глядачів, судді та тренери. Вона була одна. Ніхто не прийшов підтримати її. Не тому, що не вірила в неї…просто вона нікому не сказала. Вона боялася, що хтось з рідних побачить її поразку і почне жаліти чи співчувати. Останні 5 років це співчуття просто випалило її. Вона більше не хотіла, щоб хтось з близькі дивився на неї, як на ту, кого залишив чоловік, як на ту, що сама виховувала синів. Стійкості її характеру можна було позаздрити і це не завжди подобалося оточуючим. Вона не відповідала їх очікуванням: не страждала, посміхалася і сама вирішувала,  як їй жити. Звичайно, як і всі, вона робила помилки, інколи плакала в подушку, але це не заважало їх посміхатися крізь сльози. 

Розім’явшись, вона вийшла на сцену…залунали перші біти і її полонили рухи чітко відпрацьованого танцю. Вона вирішила, що просто буде насолоджуватися процесом, адже сьогодні від неї вже нічого не залежить. Вона зробила все, що могла до того, як вийшла на сцену. Тепер вибір за людьми, які пильно стежили за кожним рухом учасників. 

Після закінчення конкурсу, всіх зібрали на сцені, назвали 5 прізвищ і вона почула серед них своє. Спочатку не повірила. Потім просто сіла додолу, не розуміючи, відбувається все це насправді, чи це лише її уява? 

Вона так багато мріяла і думала про цей момент, що їй здавалося, що це все ще одна зі сцен у її голові. 

Вона була з тих дивачок, які в своїй голові малюють цілі світи, проживають безліч емоцій і почуттів у своїх фантазіях, а в житті залишаються холодними і рішучими. 

Друзі з танцювальної студії привели її в почуття вітаннями і обіймами. Вона нарешті почала розуміти хто вона і де знаходиться. Головний суддя вручив їй сертифікат про перемогу і квитки на літак. Вона глянула на дату вильоту, це було через  2 дні. 

Розділ 2

Над хмарами…Так високо вона ще ніколи не піднімалася. Та що там казати, вона взагалі ніколи не літала, тому було трохи лячно. Але,  як завжди,  у вухах лунали підбадьорливі і заспокійливі голоси. Вона довіряла їм…Вона довели її аж сюди і не покинуть далі. 

Першого дня в готелі, після того, як всі розпакували свої речі, переможці вирішили прогулятися містом. Тренування почнуться лише завтра, а сьогодні у них був вільний день. І гріх було його просидіти в готелі, хоча після перельоту багато хто почував себе не дуже. 

Дякуючи урокам англійської, дівчина з легкістю могла орієнтуватися у місті, тому вирішила трохи відстати від групи і зайти у музичну крамничку. Звідти вийшла щаслива, з пакунком у руках. Це те, що вона давно шукала, але з різних причин не могла придбати…Хоча майже на пам’ять знала всі пісні з цієї платівки, вони щодня лунали з її телефону, але хотілося мати щось матеріальне, що нагадувало б про нього. Її “кумира”, що надихав її, змушував рухатися.

 Насправді, вона ненавиділа слово “кумир”. Воно мало негативний наратив у її свідомості. Кумирів вона собі не створювала, адже з дитинства вірила, що є Єдиний Творець, а всі інші  – просто люди. Але деякі люди здатні творити і надихати інших. 

Саме з цих міркувань вона і не стала їхньою “фанаткою” у тому сенсі, який розуміє світ: у неї не було жодного постера, фотографії чи будь-якого іншого атрибуту. Вона не належала до їхнього фандому, хоча знала про них не менше, ніж будь хто з їхніх прихильників. 

Але зараз в руках у неї був його перший сольник і вона просто була щаслива. Як дівчинка, яку запросили на побачення, або подарували те, що вона давно хотіла. Вона давно звикла дарувати собі все сама, але це не заважало їх радіти кожній придбаній речі, наче вона була особлива. 

Попри свій вік і життєвий досвід, вона все ще залишалася юною: вірила в кохання, вірність, відданість і спорідненість душ. Тому була щасливою просто тому, що живе і робить щось, що хочеться тільки їй. 

Хто з людей може знати вас краще, ніж ви? І хто може порадувати вас так, як це можете зробити ви? Часто люди чекають від інших ,щоб вони зрозуміли їх, вгадали їхні думки і бажання, але потім ці очікування розбиваються об реальність. Кожна людина егоцентрична. І навколо кожної людини крутиться її Всесвіт. 

Розділ 3

Посміхаючись, вона зайшла до невеличкої кав’ярні. Зробила замовлення і дістала покунок. Обережно, щоб нічого не пошкодити розгорнула його і почала перебирати вміст. Якби прямо там можна було стрибати від радості, вона б це зробила. Але, люди мають бути “соціально прийнятними”. Тому, весь вибух її емоцій відбувся всередині. Дівчина поглянула на людей, які сиділи за сусідніми столиками і на мить їй здалося, що вона бачить міраж. 

Через два столики від неї сидів хлопець, як дві краплі води схожий на того, чиє фото вона зараз тримала в руках. “Не може бути! Це не реально!” – подумки проказала вона. Він підняв голову і їхні погляди на мить зустрілися. Дівчина відразу ж опустила очі. “Хіба це він?”. 

Це було настільки не реально, як думати, що кожного Великодня сходить Благодатний вогонь з неба. А вона вже давно знала, як пояснити цей феномен, в який сліпо вірять більшість людей. Вона знала правду. І вона була не чудесна. А банальна. Тому повірити, що вона, приїхавши з іншої країни у Венеції зустріне свого біаса. краша…яким ще словом можна назвати ту людину, яка не знаючи про твоє існування, впливає на твоє життя більше, ніж люди, які живуть з тобою під одним дахом? 

Якщо ви знаєте таке слово, повинні сказати, адже все, що могла придумати дівчина, це “соулмейт”. Хоча, вона не була впевнена в тому, що вони настільки схожі, адже спостерігати в шпаринку за чужим життям не означає знати людину. 

Які б почуття не переповнювали її в цей момент, вона все ще реалістка. Вона насправді ніколи не давала своїм почуттям і мріям керувати її розумом. Вона розділяла захоплення і реальне життя. 

Але це ж реально ВІН! 

Якщо вона не наважиться підійти до нього і заговорити, то цей подарунок долі вона безнадійно профукає! 

Привід насправді в неї був. Вона просто попросить підписати їй альбом! Все просто! Просто? Знову піднявши очі, вона помітила його погляд, він був наче крізь усіх людей. Очевидно, хлопець думав про щось своє і порушувати його приватне життя було дуже негарно. Це те, чого вона так не любила в людях, які називають себе “фанатами”. Вони вважають, що мають право фотографуватися, говорити зі своїми кумирами, відволікати їх поза межами їхньої професійної діяльності, переслідувати їх, роблячи їхнє особисте життя нестерпним. Ні, вона не збиралася робити цього. Вона не одна з тих тисяч дівчаток, які готові на все, заради погляду, посмішки, фоточки для Інстаграму…

“Але ж …АААА!! Ти зовсім збожеволіла! Як ти можеш сидіти тут, коли він на такій відстані  від тебе?” – дівчина втягнула повітря в себе, видихнула і встала з-за столика. Зробивши з десяток кроків, зупинилася і невпевнено пролепетала:

 

-Перепрошую. Мені дуже незручно Вас відволікати, але чи не могли б Ви підписати альбом для мене? – ніяково запитала вона, але так тихо, що він навіть не звернув уваги. 

Але помітив, що біля нього хтось стоїть, тому повернув голову у її бік. 

-Ви щось хотіли?

-Перепрошую…ось… – вона ткнула йому альбом, не маючи сміливості сказати жодного слова. 

-Сідайте. – він показав рукою на стільчик,  – для кого підписувати? 

У голові було повно думок, вони були, мов рій бджіл, і вона не могла виокремити жодної. “Блін, нащо я вчилася говорити англійською? Щоб у відповідальний момент не знати, що сказати? Я справжня дурепа!”

-То як Вас звати? – він нетерпляче поглянув на дівчину, що почервонівши, як рак, схвильовано дивилася на нього. 

-Вибачте, але скажу чесно, що ця зустріч  для мене дуже важлива, я хвилююся, тому можу виглядати як справжня дурепа. Англійська – це не моя рідна мова, тому вибачте за вимову і помилки. Мене звати ***. Насправді, я ніколи до кінця не могла повірити в те, що зустріну людину, яка змінила моє життя. Тому для мене це великий шок!  – вона говорила перше, що прийшло в її голову. 

Її голос був наче не її. Вона чула себе збоку і не вірила, що говорить такі нісенітниці. Що він взагалі може про неї подумати? Щойно вона засуджувала “фанаток”, які скрізь впихають свого носа, і сама вчиняла так само. 

-Змінив ваше життя? Насправді, я часто це чую.  – він посміхнувся, а в неї все в середині впало. 

-Так, за останні декілька років я дуже змінилася, і зараз займаюсь танцями, про які ніколи не думала. А також вивчала англійську, щоб хоч у своїх думках поговорити з Вами. – посміхнулася вона. 

“Боже! Я дійсно все це сказонула?! Чому я просто не німа? Сказати йому, що в моїй голові він завжди стає моїм чоловіком? Ідіотка…”

-Серйозно? І про що ж Ви говорили зі мною? – його посмішка стала ширшою і показалися білосніжні зуби.

-Я не думаю, що це буде цікаво для Вас, – зашарілася вона.  – Я просто хотіла, щоб Ви підписали мій альбом. Я придбала його годину тому. Давно хотіла. А тут зустріла Вас. Це доля, як гадаєте?

“Ага, доля, якже! Ще кілька таких маньяцьких виразів і він викличе поліціію! “

-Можливо…

-Вибачте, насправді я не хотіла відволікати Вас від Ваших справ. Я розумію, що у вас має бути свій простір і не завжди хочеться з кимось спілкуватися. Тому підпишіть і я піду. Не хочу відбирати Ваш час.

Хлопець з цікавістю глянув на неї. Це було дивно. Звичайно фанатки себе так не поводили. Вони хотіли зайняти увесь вільний простір, хотіли уваги і любові. А ця дівчина постійно вибачається і намагається втекти. Було видно, що вона хвилюється. Він розумів чому, адже він зірка світового масштабу, і багато хто переставав бачити в ньому простого хлопця, людину врешті-решт. Але ні, вона звичайна фанатка, не більше. Вона поводилася б так з кожним з нас. 

Офіціантка принесла каву і поставила перед дівчиною. 

-Дякую! – посміхнулася вона. 

-Цікаво, чому саме зі мною Ви хотіли зустрітися? Зазвичай, дівчата звертають увагу на інших учасників.  – він все ще не міг пояснити собі, чому вона тримає його сольник. Чому не платівку гурту? 

-Що ви хочете цим сказати? Я тримаю в руках саме Ваш альбом, і я сама вирішую, кого мені хотіти зустріти. Хіба не так? Чому я маю бути схожою на більшість?- коли хто-небудь починав говорити їй про те, що вона має думати відчувати чи хотіти, їй завжди зривало дах і навколо з’являлися колючки ,наче в їжачка. 

-Вов,вов! Спокійно – посміхнувся хлопець, – тримайте, я вже підписав. 

Дівчина спробувала каву. Вона виявилася їй не до смаку. Не така, як у її улюбленій кав’ярні. 

-Добре, я піду. Не буду Вам заважати. Ще раз дякую за автограф. 

А потім додала: 

-Цей день назавжди буде в моїй пам’яті, як особливий день здійснення моєї мрії. Дякую за те, що Ви є! 

Він кивнув, його обличчя осяяла посмішка і ямочки заграли на щічках. 

“Підбери слюні! – подумала дівчина, повертаючись до виходу.

 

Розділ 4

Коли йому показали графік на найближчий місяць, він розізлився, але не подав вигляду. Він мав багато часу приділяти написанню нових треків, працювати над соло, знімати кліпи і не забувати і про гурт. Роботи було багато, вона забирала майже увесь час. 

Тільки в цьому місяці Джуну потрібно було відвідати декілька країн, відзняти матеріал для нового кліпу. 

А ще безліч ефірів, інтерв’ю і іншої фігні, яка йому точно не потрібна. Але ж фанати!

З думками про них він лягав і прокидався. Адже все його життя крутилося навколо того, щоб відповідати якомусь вигаданому образу і задовольняти очікування публіки. 

Інколи це все так виснажувало, що хотілось не просто плакати, а вити! Тоді він йшов до Юнгі, Джина і просто пив до забуття. 

 

-О, я бачу ти також будеш у Венеції в цьому місяці, – показав на рядок з графіку Хосок, – я також туди їду. Буде веселіше, якщо поїдемо разом, що думаєш? 

-З радістю! Куди ж я без моїх любих друзів!  – Намджун втомився. Хотів спокою і тиші. Компанія Хосока не обіцяла ні того, ні іншого. Він любив свого друга, але останнім часом відчував, що готовий з усіма посваритися, аби тільки його залишили в спокої. 

Свою роль у цьому зіграла його остання подружка. Вона зустрічалися всього декілька місяців, а вона встигла йому зрадити з учасником іншого гурту і тепер вони типу “зустрічалися”. 

Чому йому ніколи не щастило з дівчатами? Скільки себе пам’ятає, ніхто серйозно не звертав на нього уваги. Джун вважав себе бридким. Жінки часто говорили йому, що його зовнішність не така, як у Джина чи Чонгука, а до Ві йому як до неба. Часто сміялися, що його тримають просто для того, щоб на його фоні хлопці могли виділятися. 

“У кожної гарної дівчини має бути страшненька подружка, так само і у вас?” – чув він від дівчат через деякий час після початку стосунків. Це доволі часто засмучувало його. Аж поки він не почав сторонитися жінок, а якщо і заводив стосунки, то лише, щоб задовольнити фізичні потреби. Не закохуючись, не відкриваючи свого серця, не довіряючи тим, хто так часто робив йому боляче.

 

Розділ 5

Вранці, коли всі вийшли на сніданок вона побачила як хтось пильно на неї дивиться. Звичайно, вона ще була не в дуже гарному вигляді. Трохи заспана, в широкому худі, шортах, що ледь виглядали з-під нього. З того часу, як вона досягла тих форм, які їй подобалися, вона дозволяла собі ходити в короткому одязі, не переживаючи, що хтось може її засудити. 

Це був парадокс її життя. Вона постійно відстоювала право бути самою собою і при цьому інколи гостро переживала критику від інших. Вона тільки недавно змогла полюбити своє відображення у дзеркалі, адже там на неї дивилася струнка, спортивна жінка, а не вбита горем і зломлена дівчина, що заїдає шоколадом і булочками свої переживання. 

Вона повернулася туди, звідки на неї дивилася пара зацікавлених очей. “Не може бути! Це дійсно містика! Невже це в дійсності так?” 

На неї з цікавістю і ноткою недовіри дивився Намджун. 

“Він може подумати, що я його переслідую! От лайно!”

Дічина швидко направилася до нього, по дорозі проговорюючи пояснення про себе..

-Доброго ранку! Це не те, що ви подумали. Нас з командою переможців поселили в цьому готелі. Я не знала, що і Ви також тут. Я зустрічаю Вас тут вперше. 

-Така несподівана зустріч! Мені все більше здається, що без Проведіння не обійшлося.  – пожартував він.  

-Це дуже незвичайно, навіть для мене! І хоча це малоймовірно, але, може ввечері Ви погодитеся прогулятися містом разом зі мною, якщо доля зводить нас вже декілька разів? 

Вона розуміла, що він скоріше всього відмовиться, адже хто вона така?! Але все ж наважилася сказати це. Якщо вони вже вдруге випадково зустрічаються, то це не може бути просто так. Може це та сама пригода всього її життя? Коли є про що згадати, але нема про що розповісти дітям. 

-Я не один, з другом. Не проти прогулятися разом? Я познайомлю тебе ще з одним мембером. Джей Хоупом, – йому нікуди не хотілося йти. Але за останні 24 години ця дівчина вже вдруге з ним заговорила. Або вона стежила за ним і краще нехай Хоуп буде поряд, або це дійсно випадковість і тоді, це дійсно схоже на містику. У будь-якому разі, свіжий і неупереджений погляд друга буде доречним. 

-Справді? Він також тут?

-Так, його запросили провести декілька уроків для якихось танцівників. 

-Справді? Я якраз збираюсь на урок з одією знаменитістю, чи може бути, що саме Джей Хоуп буде тією зіркою?  – дівчина невтрималася і радісно заскакала на місці. 

-Можливо… – сказав хлопець,  а про себе подумав про те, що ось, нарешті, вона поводить себе як зазвичай дівчата, коли на горизонті поряд з ним з’являється красунчик Хоуп. 

– Це неймовірно! Це не може бути правдою! Я маю бігти! Мені потрібно підготуватися до цієї зустрічі! – майже на одному диханні випалила вона, розвернулася, поставила тацю на найближчий столик і впевнено закрокувала до ліфту. 

-Як завжди, інші мембери приваблюють до себе більше. Я всього навсього “гидке каченя”… – майже прошепотів він. Але це не біда, якщо не закохуватися, а використовувати їх так само , як вони це роблять зі мною. 

За секунду він побачив, як дівчина, яка щойно покинула його, повернулася: 

-Я чула, що в одній з галерей зараз проходить відома виставка картин. Чи не хотіли б ви відвідати її зі мною. Я знаю, що ви любите мистецтво і мені б хотілося почути Вашу думку щодо виставки. 

-Добре, зустрінемось о п’ятій біля готелю і сходимо.  

-Дякую! Я буду чекати!- посміхнулася вона широкою посмішкою. 

 

Розділ 6

Тренування виявилося настільки крутим, що вона, забувши про всіх і вся, поринула у світ рухів і бітів. 

Дійсно, їхнім зірковим вчителем виявився Чон Хосок. Ще один персонаж її частих мрій. Їй чому здавалося, що вони могли б товаришувати, адже за характером і сприйняттям світу були дуже схожі. Як мінімум, їй так здавалося. 

Вони вивчали нову хореографію більше 5 годин, поки реально не падали з ніг. Але ніхто не жалівся, адже перед ними стояла світова зірка, і працювала на рівні з ними.  

В кінці Хоуп всім подякував і похвалив, потиснувши кожному руку і обійнявши за плечі. Вона думала, що серце вискочить із грудей, коли черга дійшла до неї. Зібравши всі емоції в кулак, щиро посміхнулася, поклонилася і подякувала корейською. Не дарма на її рахунку були сотні дорам…Такий мінімум як “Привіт”, “Бувай”, “Дякую” і ,звичайно “Я люблю тебе” вона знала чітко.

Хосок поклонився у відповідь. 

-Ти гарно попрацювала сьогодні! Як давно ти займаєшся танцями?  – поцікавився він. 

-Трохи більше року. Я навчалася на хореографії вашого гурту. Тому, Ви мій вчитель! – вона знову поклонилася з вдячністю. 

-Приємно чути, дякую! – поклон у відповідь. 

Через хвилину він вже попрямував до виходу. 

На годиннику була третя, потрібно було поспішати. За пів години групу привезли до готелю і дівчина швидко побігла до номеру. Їй потрібно було причепуритися. Після душу, черга дійшла до одягу. У валізі лежала лише одна сукня, адже вона не планувала ходити на побачення, а от джинси і кросівки були у поїздці зручнішими, ніж сукні і босоніжки…”Хоч не доведеться витрачати час на вибір одягу” – невесело подумала вона. Якби  ж знання, що пригодиться, вона б підготувалася краще. Але зараз нема про що жаліти. 

За 10 хвилин п’ята вона вже стояла на виході з готелю. За хвилину підійшли два стильно одягнені високі хлопці.

Хоуп здивовано подивився на дівчину, про яку йому щойно розповідав Намджун. 

-Мені здається, що ми вже знайомі?  – замість привітання почав він. Напевно, запам’ятав через її специфічну подяку. 

-Саме так, ми бачились декілька годин тому, тренере! – поклонилася дівчина. Ходімо? – звернулася вона до Арема. 

У дівчини в животі забурчало і хлопці переглянулися. 

-Ти голодна?  – запитави Намджун. 

Дівчина зніяковіла, але пізно зрозуміла, що сьогодні і тріски в роті не мала від ранку. 

-Насправді, я не встигла поїсти сьогодні. Вранці була дуже збуджена новиною про те, хто буде проводити перше тренування, тому нічого не хотілося їсти, а після тренування поспішала сюди. 

-Тоді виставка відміняється. Наш обов’язок тебе нагодувати. Адже це через нас ти не змогла поїсти сьогодні. – широко посміхнувся Хоуп. 

-Ви не маєте – почала було вона…

-Я знаю чудове місце з корейською кухнею,  – вів далі Хосок, – ти любиш корейську їжу? 

-Я не великий знаток, насправді. Але завжди хотіла спробувати. 

-Отже, вирішено. 

Вони під’їхали до невеличкого ресторанчику,  зайшли і хлопці зробили замовлення.  Вони відразу вирішили познайомити дівчину з найпоширенішими стравами, тому замовили всього потроху. І звичайно, соджу. 

Після декількох годин розмов коли хто і і де навчався, як потрібно звертатися один до одного, виявилося, що дівчина на декілька років старша за них. І тепер вони думали, як мають звертатися до неї. Добре, що в англійській мові “ти” і “ви” це одне і те ж слово…

Після декількох пляшок соджу розмови стали більш невимушеними і цікавими. В основному говорив Хосок і дівчина. У них дійсно виявилося багато спільних інтересів, крім танців: їм подобалася схожа музика, вони любили одні і ті ж фільми. Відчуття було таки, наче вони знайомі багато років, і зараз після довгої розлуки нарешті зустрілися. 

 Вона періодично поглядала на Намджуна і кожного разу відмічала якийсь смуток в його очах і невеселу посмішку. Вона, здається, розуміла, що він відчуває себе зайвим. І найбільше в світі їй хотілося сказати, що він помиляється. Він був тим чоловіком, кого б вона прямо зараз хотіла обійняти і змусити знову заграти ямочками на щоках. З Хоупом було весело, легко і комфортно. Все так, як і вона уявляла, коли дивилася незчисленні відео в тіктоці. Але саме Намджун змушував її серце пришвидшуватися. 

Після багатьох спроб розговорити Джуна, вони залишили його у спокої. 

-А хто з нашого гурту твій біас? – поцікавився Хоуп, посміхаючись. 

– Ви всі особливі, тому важко сказати, хто мені подобається більше, – зашарілася дівчина,  а про себе подумала, – ага, так я і сказала! 

– Звичайно, що хтось із нашої святої трійці?! – не втримався Джун. 

– А якщо я скажу, що це ти? – вихопилося в неї, – що тоді?!

Вона дивилася на нього з викликом. Як би їй не було шкода Намджуна, прямо зараз вона готова була боротися за нього навіть з ним. “Як він не розуміє, що він прекрасний? І не тільки зовнішньо, але і просто як митець, як людина! Хто поклав у його голову думку, що він не може подобатися іншим?!”

Хоуп  подивився на неї із співчутливою посмішкою. Він також все це бачив і не розумів свого друга. Останнім часом той взагалі не підпускав до себе когось близько, особливо після останнього розриву. 

Компанія веселих людей вийшла із ресторану і направилася в бік готелю. Йти було близько сорока хвилин, але вечір був теплим і вони вирішили прогулятися. 

Намджун був мовчазний, хоча погляди, які він кидав на Хоупа говорили красномовно: “Як довго ти ще будеш тут займати увесь ефір?” Хлопець напевно це зрозумів, адже відразу притих. Декілька хвилин вони йшли мовчки. Потім Джей Хоупу подзвонили і він трохи відстав від них ,щоб поговорити. 

-Як тобі корейська кухня? – запитав Джун. 

-Дуже смачно, але незвично, адже кардинально відрізняється від моєї національної кухні.  А от соджу дійсно крутий напій, я думаю, чому раніше його не куштувала?

-Так, соджу розв’язує язики і відкриває серця – невесело посміхнувся він. Хлопець вже був гарно на підпитку, тому говорив якось дивно.

-Що ти маєш на увазі? – здивувалася дівчина.

-Вам з Хоупом було дуже весело вдвох, я, здається, був зайвим там. 

Дівчина зупинилася. Він також зупинився навпроти неї. 

-Намджуне, ти дуже помиляєшся. Мій погляд цього вечора був направлений зовсім не на нього. Якщо ти такий зациклений на собі, що цього не хочеш помічати,то це твоя біда. – вплив алкоголю був сильним, і тому вона говорила доволі безстрашно, –  Я зроблю останній крок, який я можу собі дозволити зробити, щоб дати тобі зрозуміти мої почуття до тебе, – дівчина підступила до нього ближче, охопила обома руками обличчя, і дивлячись йому в очі, наблизилася до його губ. Вона дуже боялася, що він відступить чи відштовхне її. Але алкоголь все ж зробив її менш вразливою, а ще…вона все одно скоро поїде і більше ніколи його не побачить. То хто знатиме про його відмову, крім них двох? 

Але він не відступив і не забрав її рук. Він здивовано стояв і чекав, що вона збирається робити далі. Їхні вуста торкнулися і він відкрив свої. Вона дивилася, як він закриває очі. Поцілунок з легкого переходив у більш пристрасний. Вона охопила його голову руками, занурившись  долонями у чорне довге волосся. 

Він обійняв її за талію, притянгувши ближче до себе. Вона відчула тепло його тіла. В середині зароджувалося бажання чогось більшого, тому вона відкрила очі і звільнилася від його обіймів. 

За декілька кроків від них стояв Хоуп і здивовано дивився. Намджун намагався щось сказати, але його голос був хрипким, тому йому довелося спочатку прочистити горло. 

-Вже пізно, давай проведемо ***до її номеру.  – запропонував Намджун. 

-Звичайно, я також думаю, що нам час відпочивати, – кивнула головою дівчина. 

 

Розділ 7

-У вас щось намічається? – запитав Хоуп, як тільки вони зайшли до кімнати.

-Ні, що у нас може намічатися? Я просто хотів трохи розважитися, – презирливо посміхнувся той. 

-Мені здається, що вона добра дівчина, тому може ти не будеш “розважатися” з нею? – запитав Хоуп друга. 

-А що? В тебе є плани на неї?  – ця гримаса зневаги ніяк не сходила з його обличчя.

-Облиш, я просто кажу, що вона щира. Я ж добре разбираюсь у людях і кажу тобі, що вона не намагається тебе обманути. – Хосок хотів, щоб Джун нарешті зміг відпустити свій біль і до нього повернулася його минула життєрадісність і відкритість. 

-Вона не може бути чимось більшим, ніж дівчина на ніч, – посміхнувся він. 

-Як знаєш. – хлопець не міг переконати Джуна, та і взагалі втомився це робити. 

Хосок відчував, що ця дівчина схожа на нього самого. Вона така ж емпатична, тому скоріше всього розуміла, що відбувається з Намджуном. Це видно було по тому, як змінювався її погляд, коли вона дивилася на нього. Там з’являвся  той біль, який відчував його друг. А ще у погляді було море співчуття і ніжності. Вона могла бути тою, хто сцілив би його серце, якби він дозволив. Але, скоріше всього, Джун не дасть їй такої можливості. 

-У них дуже мало часу, – подумки проказав він. 

Розділ 8

Наступного ранку вона ховалася він них і намагалася не потрапити на очі Намджуну. Та й перед Хоупом їй було соромно за поведінку вчора. Що про неї могли подумати такі люди, як вони? Це було реально важливо для неї, тому їй було соромно. Вже біля самого виходу з залу вона мало не налетіла на Хоупа і він голосно привітався з нею. 

-Ну як ти почуваєш себе після вчорашнього? Похмілля нема? 

-Дякую, я в нормі. – дивлячись по сторонам, сказала дівчниа. Вона намагалася розгледіти Намджуна, але його не було. 

-Які плани на сьогодні? Сходимо-таки на виставку? – його голос пролунав так голосно і близько, що вона мало не випустила тацю з рук. 

-Доброго ранку! Я …Я. …я…не знаю. Я не впевнена, що зможу сьогодні,   – всі англійські слова вискочили з голови і вона не могла зв’язати декількох слів. 

-Це було твоє запрошення, так що тобі доведеться піти, – нагадав Джун. 

-Добре, я постараюсь. У той же час і в тому ж місці?  – уточнила дівчина. 

-Так. – він дивився на неї із усмішкою, але очі були просто крижані. 

-Хоуп, ти з нами? – з надією в голосі запитала вона.

-Я б з радістю… – Хоуп глянув на Намджуна і продовжив,  – але у мене є справи. 

-До вечора! – Намджун сказав це впевнено, щоб не було навіть думки на те, що зустріч можна буде відмінити.

Вона швидко покрокувала до свого номеру. 

-Ти все таки вирішив дати їй шанс? – здивувався Хоуп. 

-Я не даю шансів. Я просто хочу зрозуміти, в чому підвох з її боку. Чого вона хоче від мене.  – грубо відповів той. 

Намджун давно не вірив людям, особливо жінкам. Але ця дівчина починала йому подобатися, від цього він ставав зліший і на себе, і на неї. І на Хоупа, який підливав масло до вогню своїми душевними розповідями про те, що ця дівчина добра і щира і може покохати іншу людину без підлого задуму. 

Тому він хотів скоріше вивести її на чисту воду, щоб довести другу, їй і звичайно собі, що, як би ця дівчина не виглядала мило, які б добрі очі в неї не були,  вона така ж як і всі. 

Розділ 9

Після тренувань знову поспішала до себе: душ, одяг, що підійшов би до походу в галерею, мейк ап, легкий, майже непомітний, адже фарбуватися вона не дуже любила. О 5 вона вже була готова. У номер постукали. Вона швидко відчинила двері – перед нею на порозі стояв хлопець в джинсах, білій футболці і з піджаком, накинутим на плечі. 

-Ти готова? 

-Так, я вже збиралася йти. 

-Я хотів перш за все поговорити з тобою наодинці. Дозволь зайти?

Вона відступила, даючи йому дорогу. 

-Щодо вчорашнього поцілунку. Чому ти це зробила? Ти просто була п’яною?  – одразу, без передмов почав він. 

-Мені здається, що я пояснила тобі суть свого вчинку вчора. Можливо я була трохи випившою, але я розуміла, що роблю. Якщо ти вважаєш, що проблема була в тому, що я була п’яною, то чому ти дозволив себе поцілувати? І чому ти,в біса, відповів на цей поцілунок?  – дівчина не хотіла пояснювати йому свій вчинок і її злив його тон, – якщо йому так не сподобалося те, що вона зробила, то чому він дозволив це? – подумала вона. І нащо було сьогодні зустрічатися з нею?

-Тому що я також був неадекватний. Я випив не менше, ніж ти. Тому. 

-Тоді нам варто забути про це, як про вчинок двох неадекватних людей! – випалила вона. 

Вже не те, що не хотілося йти ні на яку виставку. Хотілося включити сопливих пісень про нерозділене кохання і проплакати всю ніч! 

Натомість вона запитала: 

-Йдемо?

-Так, якщо ти все ще хочеш піти зі мною… – він не міг зрозуміти її. Вона не підлещувалася і не вибачалася за той поцілунок. Взагалі поводила себе не так, як інші, зазвичай. 

-Чесно, зараз у мене такого бажання нема. – вона майже плакала. Їхня розмова замість допомогти їм розібратися з тим, що між ними відбувається,  вибудувала ще більше стіну.  

-Як і в мене. Бувай.  – він розвернувся і попрямував до виходу. Вона хоче забути про їній поцілунок? Він образив її гордість чи знову якийсь план?

-Бувай. – вона зачинила за ним двері і повільно сповзла по стіні на підлогу, закрила руками обличчя і всмак наридалася. 

Він не встиг відійти далеко, тому почув, як вона плакала…

-Це просто гра…гра на публіку… – прошепотів він, виходячи зі скляних дверей вестибюлю. 

Розділ 10

Дівчина спустилася за морозивом до бару. Звичайно, є два варіанти – напитися чи об’їстися морозивом. Вона поки обирала, що саме їй хотілося більше. За спиною почувся знайомий голос.

-Чому ти не з Джуном, а у цьому місці?

Хоуп дивився на неї заклопотано, але прикривав це чарівною посмішкою. Його рівні білі зуби були наче перлини. 

-Виставка відмінилася. – відповіда дівчина, приховуючи погляд. 

-Слухай, як щодо того, щоб випити зі мною? 

-Навіть не знаю… – і тут вирішення питання: пити чи не пити прийшло саме по собі, – добре, давай. Але сьогодні я п’ю віскі! 

-Зрозумло. Два віскі, будь ласка. -Хоуп зробив замовлення і вони попрямували до порожнього столика в барі. 

Через декілька годин дівчина відчула, як очі повільно закриваються. Увесь цей час Хоуп підливав у її склянку алкоголь і мовчав. Він чекав, поки вона заговорить сама. 

-Хоуп, мені так погано! Я вперше за стільки років поцілувала хлопця, а він сказав, що це була помилка, адже ми обидва були п’яні! Це нічого не значило! Я розумію, що я не його рівень! Я не юна і красива дівчина. Я не успішна і тим паче не відома на весь світ. Я не знаю, чим можу зацікавити таку людину, як Джун, але він зробив мені боляче. Я не можу змусити себе не думати про це і не відчувати цього. Мені потрібно просто виплакатися. Або напитися. Що я й роблю доволі успішно – невесело посміхнулася вона. 

-Я бачу, що ти себе погано почуваєш. Але думаю, що тобі вже досить. Я проведу тебе до твого номеру.  – йому відчайдушно хотілося обійняти цю дівчину і просто дати їй виплакати свій біль у нього на грудях. 

-Я буду пити, поки не засну…я не хочу залишатися сама і плакати в подушку.  Я ж нормальна адекватна людина, я розумію, що він не має відповідати моїм мріям і очікуванням. Правда? – вона хотіла, щоб Хоуп сказав, що все, що вона відчуває це правильно. Що Джун справжній козел і він винен у тому, що так сталося. Натомість хлопець сказав:

-Так, не має. Я візьму залишок з собою і ми зможемо допити це в номері. 

-Добре, але тобі доведеться підтримати мене, адже мої ноги не хочуть йти… – сказала вона, встаючи із-за столика, хитаючись. 

-Звичано,  – він підхопив її за талію, притис до себе і повів до ліфту. Вона положила голову, що була важчою за діжку, на груди Хоупу і щось белькотіла про те, який він чудовий хлопець і про те, що завжди обирає не тих…

Через 5 хвилин вона намагалася відчинити двері номеру. Хосок забрав ключ і зробив це сам. 

Він підхопив дівчину на руки, заніс до номеру і поклав на ліжко. Вона закрила очі і сльози полилися з очей. Звичайні п’яні сьози…Тверезою плакати вона б собі не дозволила, адже те тупо. На щось надіятися і плакати через це! Вона вже не маленька дівчинка! 

Хосок сів поряд. Він просто був поряд, поки вона плакала. Не кажучи нічого, не втішаючи, просто був поряд. 

 

-Знаєш,  – сказала вона, трохи заспокоївшись, – коли я спостерігала за твоїм життям через шпаринку тіктоку, я відчувала, що ти такий же як і я. Ти емпатичний, добрий, щирий, милий і комфортний. Я тебе дуже люблю Хоуп. Щиро люблю тебе! Дякую за все! – вона не розуміла, навіщо все це каже, але їй хотілося якось виправдати свою поведінку. І пояснити собі, чому вона дозволяє бути йому в її кімнаті, коли вона п’яна в гівно. Цими словами дівчина хотіла сказати, що довіряє йому, що він не вчинить з нею жорстоко. 

-Але? 

-Без але. Ти зрозумів мене краще, ніж Намджун. Ти відчув мій біль і допоміг мені. Ти мій soulmate – душа, яка колись була частиною моєї, а зараз знаходиться в іншому тілі, – підсумувала вона.

-Справді? Мені здалося, що вчора ти намагалася це ж довести йому?  – невесело посміхнувся хлопець. 

-Ні, ти помиляєшся. Йому я хотіла показати, що відчуваю до нього. Але він відкинув мене як непотріб. Ти ж своєю присутністю зцілюєш мене.  – знову сльози покотилися по щоках. 

-Це означає, що твої почуття до нього помилка? – уточнив він. 

-Я не знаю, помилка це чи ні. Вони просто є. Але я вже їду додому через 2 дні. Тому будь-які помилки залишаться тут.  – як почуття можуть бути помилкою? Почуття не залежать від нашого розуму, і ми часто не можемо пояснити їхню природу…Можливо, спеціалісти побачать у тому дитячі травми, недостатню увагу зі сторони когось з батьків чи ще якісь психічні відхилення. Вона не могла пояснити ні собі, ні хлопцю, що сидів поруч, чому при всій любові до нього, щирій і невинній, вона шкодувала, що на його місці не RM. Все б могло бути набагато простіше, якби вона закохалася у Хоупа. “Може мені потрібен психолог?” – подумала вона

Він сів ближче, потім нахилився і доторкнувся долонею до її обличчя. 

-Всі помилки залишаться тут? Ти впевнена? – він сумно посміхався. Вона знала цей вираз його обличчя. Саме так він колись говорив фанатам, що з ним все добре.  

Він нахилився зовсім близько, дівчина відчула його дихання, ще мить і нічого вже не можна буде виправити…

-Мене зараз знудить! – вона відштовхнула Хоупа і побігла до ванної кімнати. Замкнулася там і в одязі зайшла до душової, повернула кран до упору і стала під потоком крижаної води. “Треба протверезіти. Чому він вирішив, що мене можна поцілувати? Що я такого йому сказала? Треба зав’язувати з випивкою, тим більше у компанії хлопців”, – думала вона, тремтячи від холоду. Через 5 хвилин вона тихо прочинила двері і зайшла до кімнати. 

-Хоуп, ти маєш піти. 

-Але як я можу залишити тебе у такому стані? – він щиро хотів допомогти. Очевидно, він і сам зрозумів, що зробив щось негарне. 

-Ти нічим мені не допоможеш, тому просто іди… – втомлено сказала дівчина.

Він слухняно виконав її прохання. Зачинивши двері за ним, повернулася до ванної. Тепер її дійсно знудило. Це ж треба було стільки випити?! Божевілля! 

Розділ 11

Наступного дня до кімнати постукали. Дівчина саме збиралася йти на сніданок, хоча їсти після вчорашнього не дуже хотілося. Але хоча б чаю потрібно було пипити. До кімнати зайшов Хосок з пакетом їжі з доставки. 

-Тут те, що допоможе з похміллям, – ніяково сказав він. 

-Дякую, але ти не мав…

-Насправді, я мав це зробити. Вчора я повів себе як тварина. Я знав, що ти була безпорадною і хотів цим скористатися. Мені здалося, що ти не проти. Особливо після того, як ти сказала, що любиш мене, і що я твоя споріднена душа. 

-Я чомусь подумала про те, що ти неправильно мене зрозумів. Я мала на увазі, що ти частинка моєї душі, що ти такий же, як я. Мені з тобою комфортно, як з другом. Наче я тебе знаю все життя. 

-А щодо Джуна?  – сумно запитав він?

-З Намджуном все зовсім не так. Він мені подобається.Просто подобається.

-Він знає про це?

-Ні, ми більше не говорили після вчорашнього…

-Насправді, він так само вчора напився в якомусь барі і прийшов під ранок. Зараз спить. Тому, мені здається, вам варто поговорити і вияснити все остаточно. 

-Навіщо? Я завтра вже їду додому. 

-Бо я давно не бачив його таким.  Він мій друг, і я відчуваю, як йому погано. Невже заради цього ти починала цю гру?

-Це не гра! Я не хотіла  зробити йому боляче!  – жахнулася вона. 

-Але ти це зробила. Тому, скоріше їж і я влаштую вам зустріч, коли він прийде до тями. 

-Дякую. Ти справжній друг.

-Вибач за вчорашнє ще раз! Ти мені подобаєшся. Але бачу, що між вами з Джуном ще не все вирішено, тому я готовий почекати. 

-Дякую тобі за все! – дівчина хотіла, щоб він скоріше пішов. Тому потихеньку підступала до дверей. Коли він опинився за порогом, повільно зачинила двері. 

Через годину вона вже почувала себе набагато краще. Сходила в душ і одягнула широке худі і короткі шорти. Вона пішла прогулятися, їй потрібно було подумати над тим, що сказати Намджуну і чи варто взагалі щось казати. Вона не розуміла, як могла так швидко сподобатись йому і не бажаючи того, зробити йому боляче? Як це можливо? Ми ж усі дорослі люди…

І хоч вона вважала, що вони достатньо дорослі, щоб розуміти, що хочуть від цього життя, все ж інколи помічала, що люди поводять себе як діти. Напевно, це та ж ситуація. 

Сьогодні був вихідний день і тренувань не було. Друзі запросили її піти погуляти містом, але вона, скаржачись на жахливий головний біль, залишилася в номері. 

Після обіду їй подзвонив Хоуп, він нагадав про зустріч з Джуном. Він все розповів йому: про те, що вона напилася вчора після розмови з ним, і Хоупу довелося вести її до номера, а потім вона плакала, що він розбив їй серце. Дівчина не розуміла, в який момент вона таке говорила, але,  видно, Хосоку потрібно було досягнути накалу пристрастей, щоб скоріше вирішити цю ситуацію. Тільки так він мав змусити їх поговорити і вияснити все. А далі, він вже зміг би завоювати серце цієї милої дівчини, яка так схожа на нього самого. Намджун був його другом і тільки тому він не міг стати між ними.

 Через 10 хвилин в двері номеру постукав Намджун, дівчина відчинила і він зайшов. Зайшов попри те, що вона стояла в проході, загородивши йому вхід. 

Розділ 12

-Хосок мені розповів про ваші пригоди, – холодно почав він.

“Цікаво, а про те, що хотів зі мною переспати теж розказав?” – подумала вона. 

-І? Про твої я також знаю…

-Це наводить на думку, що ми не правильно один одного зрузуміли. 

-А що я мала зрозуміти з твоїх слів? Що той поцілунок був помилкою, і ти був п’яний?  – починала злитися вона. 

Замість слів, які він готувався сказати, хлопець просто підійшов, притягнув її до себе і жадібно впився вустами і її уста. Вона напряглася, вперлася маленькими кулачками в його широкі груди і натиснула, змушуючи його відступити. 

-Тепер це той поцілунок, про який я не жалкую. Ми обоє в своєму розумі і чітко розуміємо, що відбувається. Ніхто ніким не користується. Хіба не так? 

-То я тобою скористалася тоді? – тихо запитала вона.

-Ні, я як чоловік тебе не зупинив, скористався тим, що ти була п’яною і дозволив цьому статися. Тому був злий на себе. Вибач. А ще мені здалося, що з Хоупом тобі цікавіше, тому почував себе наче ти мене пожаліла. 

-Я зробила те, що хотіла і з тим, з ким хотіла! Не потрібно шукати в моїх діях якогось підтексту і таємниць! Я просто хотіла тебе поцілувати, щоб тобі не здавалося, а ти знав напевне про мої почуття! А ти все зіпсував! – сльози вже наверталися, голос зривався на крик. Вона стисла кулаки. “Все добре,  я не маю так себе поводити. Ми ніхто один одному. Це все скоро закінчиться!” 

-Давай не будемо заходити так далеко і просто прогуляємося. 

-Мені потрібно зібратися…

-Я почекаю тут, – з натиском сказав він. 

Через 15 хвилин вона вийшла з ванної і побачила, як він лежить на її ліжку. Коли підійшла ближче, зрозуміла, що Джун спить. 

“Мтак, вчорашня гулянка не пройшла надаремно…” – посміхнулася вона про себе. Все було не так, як вона хотіла, планувала. Останні 5 років вона була сама собі господинею, а за ці декілька днів знову довелося брати до уваги бажання інших людей, підлаштовуватися під них. Це було доволі складно і неприємно. Ось тепер цей хлопець спокіно, скрутившись калачиком спав у її кімнаті, у її ліжку…Жесть. 

Вона заткнула вуха навушниками, і увімкнула одну зі своїх улюблених пісень і підспівала:  ончжечімілька дащі кидель манчжухандамьон нунин бого маралейо бого щіпосойо.

Нічого іншого їй не залишилось, як лягти з іншого боку. “Хоча б надивлюсь на нього”, – подумала вона. 

Через декілька хвилин дівчина обережно підняла руку і погладила його волосся. Обережно, майже не торкаючись вона провела рукою по обличчю а великим пальцем торкнулась губ. Вона наче досліджувала кожний сантиметр його шкіри. Раптом його очі широко розплющилися. Вона сіпнула рукою, але він встиг схопити її, ще одна мить і вона вже була в дуже небезпечній близості від нього. Його губи покрили її трохи прочинені вуста. Вологий язик одразу ж проникнув у щілинку, а руки притисли її до ліжка. 

Він навис над нею, придавлюючи тілом, так, що вона майже не могла рухатися. Він був наче скеля, у неї перехопило подих, але це були приємні, давно забуті відчуття. Його рот був все вимогливішим, а язик з кожним рухом проникав усе глибше. Він опустив руки вздовж її тіла і торкнувся сідниць і притиснувши її до себе ближче. Вона відчула жар, який йшов від нього,  а може і від неї самої. 

За декілька хвилин дододу полетіла її блузка, далі його футболка. Бажання загоралося, як полум’я. Його вже майже не можливо було загасити, та вона й не хотіла. “Завтра це все закінчиться, і це залишиться лише моєю пам’яттю”. Ще кілька хвилин, там же опинилися шорти і його джинси. Коли між ними не залишилося і міліметру одягу,він припідняв її і звільнив з-під неї ковдру. Вона відчула як його гаряча плоть впирається в неї…Наступним рухом його рука опинилася у неї між ногами і вона затягнула повітря на повні груди. Очевидно, її бажання було достатньо, адже він посміхнувся і обережним повільним рухом зайшов в неї. Її очі широко розкрилися і вона шумно видихнула. Хлопець недовірливо і здивовано подивився в її очі. 

Він до кінця не розумів, що відчуває. Йому було цікаво, коли востаннє вона отримувала задоволення від близкості з кимось, але ці запитання були зараз недоречними, тому він продовжив рухатися. Спочатку повільно і ніжно, а потім все набираючи темп, коли з її уст почали лунати перші стогони, він вже точно розумів, що його ніхто не зупинить. Її тіло було таким податливим, воно було як шматок воску в його гарячих долонях і він насправді зараз міг зробити з нею що завгодно. Тим більше йому хотілося подарувати їй рай. Вона здалася йому такою щирою, довірливою, що йому не хотілося зробити щось, що могло б засмутити її. Він відчув, що вже готовий, але бачив, що для неї ще не все скінчено. Він розумів, що часу на прелюдію було мало, тому вона не отримає того задоволення, яке він хотів їй дати. Але більше не зміг стриматися, швидким рухом вийшов з неї і ще кілька рухів рукою і липка біла рідина вилилася на живіт дівчині. 

Важко дихаючи, Джун впав поряд з нею. Нам потрібно в душ, сказав він через хвилину. Піднявся, обмотавшись простирадлом, підняв її на руки і поніс у ванну. 

Їй стало соромно, що він бачить її голою, вона опустила голову, і намагалася заховатися. 

-Ти серйозно можеш соромитися після того, як я тільки що був у тобі? Ти вважаєш, що бачити тебе голою і займатися з тобою сексом дуже велика різниця? – посміхнувся він. 

-Ти гарно виглядаєш,   продовжив він, – якщо для тебе це важливо. Ти дуже гарна.

-Дякую. Але мені все ж ніяково,  -відповіла вона. Вона все ще всім тілом відчувала тяжкість його тіла і їй було безмежно шкода, що все так швидко закінчилось. 

Він напевне зрозумів це, адже засміявся, оголивши два ряди білих зубів і на щоках заграли ямочки. Проти них вона не могла встояти і теж посміхнулася. 

-Це ще не кінець. Ти ж не думаєш, що я тебе так швидко відпущу?! – він задер її голову і подивився прямо у вічі. – Я хочу, щоб тобі було зі мною так само добре, як і мені з тобою. Давай я потру тобі спинку? 

-Дякую, не варто, –  вона взяла мочалку і налила на неї невелику кількість гелю для душу, декілька раз зам’яла і піна з’явилася. 

Дівчина почала змивати з себе краплини сперми, поту, запаху…його запаху. Якби її воля, вона б воліла, щоб запах його тіла залишився з нею якомога довше. Поки вона була зайнята собою, хлопець розглядав її. Вона була низькою, ледве доходила йому до плечей, при цьому її не можна було назвати худою чи тендітною. Йому доводилося бачити чимало жіночих тіл, більшість з них були худими, майже сухими, індустрія вимагає саме такого вигляду. Але це була дівчина, яка займається хіпхопом, але не страждає через те, що може мати десь зайву складку. Талія була тонкою, але животик не можна було назвати пласким. А бедра були доволі широкими. Коли вона напружувала сідниці, вони ставали кам’яними, отже займається вона давно. Її тіло загалом було підтягнуте, спортивне, але мало свої форми. Це було досить сексуально. Закінчивши водні процедури, він так само підхопив її на руки і поніс назад у ліжко. 

Цього разу від почав пестити її, торкатися у різних місцях, гладити і спостерігати, як її  тіло реагує на його рухи. Час від часу він цілував її, ніжно, повільно, чи навпаки глибоко і пристрасно. Коли він торкався її шиї, вона особливо вигиналася назустріч і намагалася притиснути його до себе. І ось його рука ковзнула між ніг, Його пальці почали рухатися все швидше і їй здалося, що вона не витримає. Намджун слідкував за її реакцією і як тільки помітив, що її тіло стискається одним потужним поштовхом зайшов в неї і продовжив швидко і глибоко проникати в неї, раз за разом, глибше, глибше. Вона обійняла його за спину і стисла з такою силою, що йому здалося, що він також лише іграшка і її руках.  Через мить голосний стогін вирвався з її рота. Їй насправді хотілося кричати. Було так добре. Вона кінчила. Чи не вперше вона змогла отримати такий оргазм з чоловіком. Він закінчив вже через кілька хвилин, зробивши ті ж маніпуляції з рукою, як і вперше. 

І горою впав на неї. Це була така приємна вага, вона завмерла і боялася навіть дихнути, щоб він не вставав. Але він подивився на неї поцілував і переліг поряд. 

-Знову душ? – поцікавилася вона. 

-Звичайно. Я знову тебе замазав. Вибач. Я не розраховував на таке закінчення вечора, тому був зовсім не підготовлений. 

-Ти знаєш, я також розраховувала на розмову з тобою…

-Зате, мені здається, що так ми змогли зрозуміти один одного краще,  -він знову посміхнувся тою посмішкою, від якої розливалося тепло по всьому тілу і серце починало калатати. 

-Я замовлю в номер вечерю? Думаю, ми сьогодні залишимося тут. Ти не проти? – запитав він.

Як вона могла бути проти після всього? Чесно, вона не хотіла відпускати його і на крок. Здавалося, що як тільки він піде все закінчиться. Вона прокинеться в себе вдома, у своєму ліжку і виявиться, що це був всього лиш сон. 

-Так, роби як знаєш, – кивнула вона, обгортуючись простирадлом. 

-Я в душ. 

-Я наздожену тебе за кілька хвилин – кивнув він. Підняв слухавку і з’єднався з ресепшеном, – Будь ласка, принесіть вечерю на двох в 245-й номер. Чи не могли б ви принести троянди червоні? Дякую. І вино червоне. Десерт? Так, звичайно, ми будемо десерт. 

Залишок вечора вони провели обіймаючись, п’ючи вино і переглядаючи дораму. 

Розділ 13

-Доброго ранку, крихітко!  – він розбудив її поцілунком, – Я не зміг дочекатися, поки ти прокинешся. Вибач. 

“Хм? Щось це дуже підозріло.” – вона не встигла подумати про те, що могло б означати його привітання, як він почав цілувати їй шию, груди, спускаючись нижче, аж поки його язик не торкнувся дуже чуттєвого місця на її тілі. 

-Джуне! Що ти вбіса робиш?

 – Кохаю тебе! -відповів він, сміючись.

Вона вчепилася в його волосся, періодично притискаючи його, змушуючи проникати язиком все глибше. Вистачило всього декількох хвилин, щоб її тіло  затремтіло і стислося. Він досяг того, чого хотів. Вона знову була безроздільно його. Тільки його. Повернувшись до неї, він знову поцілував її. 

-Ти дуже солодка. Мені сподобався твій смак, – він говорив це сиплим від збудженням голосом. 

-Дякую. – все що змогла видавити вона. Насправді було соромно. Він так швидко здобув усе, що вона ховала протягом багатьох років. 

-Ти залишишся ще на кілька днів? Хочу щоб ми з’їздили в Париж. 

-Для чого?  – дівчина щиро здивувалася.

-Просто хочу бути з тобою довше. Я знаю, що сьогодні твій літак. Але дозволь обміняти твій квиток на рейс на наступному тижні? Побудь зі мною довше. Я поки не готовий з тобою розстатися. 

-Але мені вже час. Вдома мене чекають… – мовила вона.

-Ти ж доросла жінка. Хто тебе чекає? Не вірю, що чоловік!

-А чому, в мене не може бути чоловіка?

Вона почервоніла. 

-А це важливо? 

-Мені просто цікаво. Я хочу знати це. 

-Насправді, я розлучилася близько 5 років тому. Мій чоловік був єдиним моїм чоловіком. Після нього більше нікого не було. До вчорашньої ночі. – призналася вона. 

-Але чому?, – він був щиро здивований.

-Тому що я не сплю з будь-ким. Є певні принципи, які я не порушую. Не порушувала…Я не знаю, що насправді зі мною сталося. Можливо, все через те, що ти моя давня мрія і я знаю, що це все буде недовго?

-Тобто, коли ти підійшла до мене в кав’ярні, ти під мрією поспілкуватися зі мною мала на увазі секс? – посміхнувся він.

-Ні, я мала на увазі те, що сказала тоді. Але коли поближче познайомилася з тобою, то мої почуття стали більш приземлені. Ти мені подобаєшся, невже не зрозуміло?

-То ж ти залишишся ще на декілька днів? Париж?  – уточнив він

-Так, я залюбки залишусь з тобою ще на декілька днів. 

-Тоді я подзвоню в компанію, яка займається перельотом,  – він натиснув декілька цифр на телефоні і пояснивши всю ситуацію оператору, переніс її виліт на  три дні. А потому замовив два квитки до Парижу. 

-Виліт після сніданку. Пора прокидатися. 

Розділ 14

Ти воліла б, щоб ви йшли окремо, але він не бачив в цьому сенсу, тому, тримаючи за руку завів до великого залу, де стояли шведські столи. За одним зі столиків сидів Хосок, він читав щось в телефоні і допивав каву. 

-Привіт, Хосоку! – привітався Намджун. 

Хоуп опустив погляд на їхні  руки. Він все зрозумів. Подивися на дівчину і посміхнувся. 

-Тепер у вас все прояснилося? 

-Так, ми порозумілися. Навіть декілька разів!  – посміхнувся Намджун.

Вона глянула на нього нищівним поглядом, але він лише самовдоволено посміхнувся. 

-Я радий за вас!  – посміхнувся хлопець, але щось було в його очах, що змушувало опустити очі додолу. В очах був біль…

-Ми сьогодні летимо в Париж на кілька днів, а вже звідти  – додому. Тому ти можеш не чекати на мене. Я закінчу справи тут, і лише потім повернусь. 

-Добре, Джуне, як забажаєш. 

-Нам час. Бувай! Передавай вітання хлопцям. 

Він потягнув її через увесь зал за собою. Тримав так міцно, наче боявся, що вона може втекти, або хтось захоче їх роз’єднати. 

За декілька годин вони вже сиділи в літаку, який віз їх у місто кохання…У них було зовсім мало часу на те, щоб пізнати один одного, зрозуміти і полюбити по-справжньому. 

Лише три дні…три дні на кохання довжиною у вічність…