Розділ 3.

— От чорт, ахах, клянусь зябрами русалки, що не стрибне навіть за допомогою мітли! — голосно вуркотів Візлі, прикриваючись долонею від травневого сонця.

— Ну добре, Пітерс, злазь, — глузливо протягнула Вільямс (загонич команди Грифіндор). — Просто визнай, що це неможливо без належної підготовки, коли ти взагалі останній раз брала мітлу до рук? — розсміялася грифіндорка, що погодилася піти на дурнуватий спір.

Сонце сліпило очі дівчині, відбиваючись від гладкості Чорного озера. Товстезна гілка високого дуба гарно витримувала вагу Пітерс.
— Та облиш, я не думала задавати це на повному серйозі.
— Дзуськи. Ти сама кинула мені цей виклик, Вільямс, тож я його з радістю, приймаю… — уїдливо посміхнудась вона. — Якщо вже діло до спору дійшло…. — Її брови ковзнула вверх. Дівчина міцніше обійняла стовбур дерева, обережно поглядуючи вниз. Під нею було приблизно чотири метри.
Студенти, зокрема грифіндорці, скупчилися біля старого дуба поблизу берега, на яке відчайдушно видерлася одна із червоно-золотих, щоб поспостерігати за черговим спором цих безстрашних.
Було тепло. Яскраво. Піднесено-радісно, та байдуже навіть до екзаменів, що шалено швидко наближувалися.

— Ну тоді ми чекаємо, — пирхнула Вільямс.
— Ей, а яку мітлу ти викорис… — хотів був крикнути якийсь когтевранець, але різко замовк, коли його хтось ніби випадково штовхнув у плече.
— Негайно розходьтеся всі, — суворо промовив староста, що тільки-но з’явився на горизонті. — Вона не стрибатиме, про цю дивину вже дізнався професор Бірі, я маю повне право зняти бали з факультету, що і збираюся зробити, — відрапортував Редл і тільки тоді розвернувся до дерева і підняв голову вверх. — Що ти витворяєш?

— Я… — мрійливо закотила вона очі, — ну… ми поспорили з Вільямс, що я зможу спригнути з цієї висоти і буквально за декілька метрів від землі вловлю мітлу і злечу догори, — мило посміхнулася дівчина, наче розповідала як минув її день.
— Поспорили? На стрибок з дерева? — роздратовано мовив Марволо, вишкірившись.
Вона азартно позирала на нього з висоти. На ній не було мантії, жилетки, навіть краватки.
— Злазь.
— Як я без чарівної палички по-твоєму злізу тепер, Томмі? — вона весело і водночас якось невинно пожала плечима, через що її передні кучері випнулись наперед.
Том відчув як злість зафарбувала його в ледь рожевий колір. Як вона сміє публічно так його називати. Її це явно забавляло.
— Мінус п’ятдесят балів з Грифіндору. — Староста вловив перші вигуки обурення, але швидко приглушив повстання. — Геть. Усім. Негайно. — Студентам враз стало моторошно від цього тону, тому довелося в оціпенінні піти, ігноруючи свою цікавість щодо подальших дій.

— Ти дурепа, Пітерс, — зло викрикував він. — Через свою дурнувату упередженість і манерність ти позбавила свого факультету п’ятдесяти балів.
— Ти навіть не уявляєш, що ти тільки-но зіпсував! Я б виграла спір, — вона різко зробила паузу і міцніше притислася до кори, а потім загадково продовжила: — і отримала б за це дещо важливе.
— Ти б не стибнула – це раз… — Не встиг Редл договорити, як вона відштовхнулася та пірнула вниз, на що він блискавично зреагував, жбурнувши в неї рятівним закляттям, котре змусило її бовтатися в повітрі.
— Я стрибнула — це раз… — Пітерс хотіла закінчити думку, але тут таки гепнулася на землю з трьохметрової висоти через те, що слізеринець спеціально прибрав закляття.

— Місіс Пітерс! — занепокоєно кричав Ґетберт Бірі, захекавшись від бігу. Вочевидь побачив як вона падала.
— Що б тебе… — ледве видавила із себе грифіндорка, розуміючи, що навряд всі ребра цілі.
— Ґетберте… що траплялося? — звідкись пролунав тривожний голос Слизорога. — Томе, обережно візьміть її.
— О, звісно, — лагідно вигукнув він, вдаючи занепокоєння.
Вона хотіла заперечити і якось піднятися самій, але його погляд і важкість у тілі змусили її зупинити свій порив.
— Віднесіть її до місіс Нельсон, вона її зараз же огляне!
Юнацькі руки ніжно огорнули її коліна та плечі, а їй довелося взятись за його шию, не пропустивши можливості ядовито посміхнутися у відповідь на вимушені обійми. Він лиш стримано закотив очі. Слізеринець примітив наскільки тендітною була її статура, хоча зазвичай таке тіло важко було назвати звабливим.
Він старанно уникав її погляду.

Коли вони прибули в Лікарняне крило, все відбулося занадто швидко. Її вклали в ліжко, Нельсон дала дівчині настій, котрий відновлює кістки; декан Грифіндору — Альбус Дамблдор упевнився, що з нею відносно все нормально, не зважаючи на поламане ребро.

Усі швиденько розійшлися, окрім…
— Хотів сказати, що це було вимушеною мірою, — спокійно протягнув він і хотів був розвернутися до виходу, як у відповідь почув щось невиразно-благальне:
— Стій… — вираз обличчя був стурбований, — зажди.
— Я слухаю, — стримано відповів староста, вловивши себе на думці, що вчинив не те щоб жорстоко, звісно, ні… а… скоріш недоречно.
— Підійди, будь ласка, мені хочеться трошки спуститися, — вона міцніше стиснула склянку з водою і глянула на нього якось… ніяково? Тоді схвильовано додала: — це як не як твоя провина…

— Звісно, — він піджав губи і зробив ще серйозніший вигляд, підходячи, а згодом нахиляючись, до неї.
Йому стало некомфортно, адже її поведінка занадто бентежила. Вона ніколи так ніяково, спокійно, схвильовано себе не поводила… Ніби щось стукало до сталевої стіни у нього всередині.
— Підніми ліве плече, — Пітерс швидко закліпала віями.
— Мгхм… — він скинув бровами, по-тихеньку намагаючись припідняти плече. Том відразу помітив, як вона на нього задивилася. Йому перш за все стало цікаво якими мотивами вона керувалася, тому ніяк не діяв… Худенька рука опинилася вже на його плечі. Він спустив погляд на її губи, які розтягнулися в хитрій усмішці. До нього ринув ніжний аромат кардамону, а до неї фіалки… В наступну мить дівчина швидко відтянула комір його мантії однією рукою, а іншою швидко залила сорочку крижаною водою, яку охолодила в руці невербальними чарами.
Вона вибухнула сміхом, хоч сама відчувала наскільки боляче їй сміятися.
— Вираз твоєї ф-ф-фізіономії того вартий! — не втримувалася Пітерс.
— Що ж, цього варто було очікувати. — Хвиля огиди до неї і… мабуть, до себе огорнула його швидше, ніж він вийшов звідти.

* * *

Перше, що побачила грифіндорка — це розтоплений камін і стіну із зеленими шпалерами. Скоріш за все довелося розпалити камін посеред літа через її слабкий стан і втрату крові.
— Схоже на мерзенний маґґлівський роман провінціалок, що мною опікувалися. — Грубість тону в першу мить нажахала, Пітерс страшно було повернути голову. — Ти навіть не уявляєш як мені огидно терпіти тебе тут. — Попри страшенно нестерпний біль вона ледь перевела погляд в сторону, з якої лунав голос. Редл стояв, склавши руки за спиною, і спостерігав за тілом, що знаходилося на невеличкому диванчику.
Вона знайшла сили оглянутися. Вікна в підлогу, високі стелі аркою, величезне ліжко, всюди бархат зелених відтінків. Та вона ж у вежі старост…
— Лікарняне крило — дуже ризиковано, якись куток Гоґвартсу — відразу помреш чи хтось знайде, у твоїх дурнуватих язикатих сусідок виникло б забагато питань. — Роздратування нищило його зсередини. — Довелося лікувати твої рани тут, я сподівався на твою страту, та це було імпульсивне рішення, — він наблизився до неї, — необдумане, визнаю, що більш розсудливо було б вчинити по-іншому, але я схильний думати, що страждання такої настирливої бруднокровки варті цього. — Його посмішка лякала при світлі каміну, очі темніли з кожною секундою. Її обличчя було занадто близько, щоб не розгледіти як задріботіло підборіддя.

Дівчина ще ніколи не відчувала себе настільки приниженою, вона готова була розплакатися після кожного його слова з моменту прибуття в Таємну кімнату і зараз. Кожне слово викарбовувало біль в душі та приреченість.
— Я м-можу йти? — вона з усіх сил старалася уникати зустрічі поглядами.
Він мовчки вдивлявся в неї наче щось роздумував. По його важкому частому диханню, було ясно, що ці роздуми не не приносили йому задоволення.
— Оскільки… ну… м-мої рани вилікув…
— Звісно, ні! — він так скрикнув, що вона аж здригнулася. Ніколи б раніше вона не подумала, що він здатний до такої грубої поведінки. По щоці моментально заструїлися сльози. На його обличчі майнув відблиск здивування, і він знизив тон:
— Сьогодні чергують когтевранці. Побачивши тебе, вони відразу підуть до Дамблдора. До того ж… до стабільного відновлення потрібний Горобиний відвар, який ще не готовий, — слізеринець відсахнувся і підійшов до вікна, — щоб він подіяв треба як мінімум шість годин спокою. — Навіть крізь півтемряву можна розгледіти як сильно він стиснув щелепу. — Прийми поки що ванну, — паличкою кивнув у сторону дверей.
Декілька секунд він вдивлявся в Чорне озеро, чекаючи поки вона все-таки встане. Не вже рани ще досі настільки не загоєні, що без допомоги вона не може навіть піднятися? Чого вона чекає?
Він знову роздратовано стиснув щелепу і різко повернувся до неї, та… схоже, Пітерс вже давно послухалася. Через нижню щілину дверей ванни просочувалося жовтувате світло. Грифіндорка просто безшумно рухалася і він цього не помітив… Том голосно, здається, навіть тужливо видихнув.

Пітерс не думала яким чином він її лікував. Вона взагалі не хотіла нічого обдумувати. Мабуть, її звичка відкладати погані думки на потім зіграла їй на руку. Моральний тиск, тяжка правда та гаряча вода, через яку занадто яскраво відчувалися рани, у купі ще дужче пригноблювали. Чомусь їй спало на думку, що вона більше не одягне сукню чи не розплете волосся навіть у присутності сусідок…

Оскільки в кармані спідниці була паличка, грифіндорка повністю вичистила свою форму та сяк-так висушила волосся.
Вона дві хвилини наважувалася вийти… невеличка ванна кімната здавалася фортецею, напевно, вона б проседіла там всю ніч, проте страшенна втома брала верх.
Довелося повернути ручку.
— Нарешті ти зібрала своє волосся, — протягнув Марволо, ніби навіть і не глянувши на неї. Він переливав зілля в склянку.
Пітерс набрала в груди повітря, так і не наважуючись відійти хоч на метр від дверей. Певно, її губи почали кровоточити від постійного нервового покусутування.
— Йди сюди. — Він, не відриваючи погляду від склянки, чекав поки підійде грифіндорка і візьме відвар. Вона невпевнено взяла склянку двома руками і зробила малесенький ковток, помітивши, що його вилиці набули червоного відтінку, майже так, як колись у лікарняному крилі після випадку з деревом, хоча він завжди був фарфорно-блідий. Вона декілька разів ніяково стряхнула віями, ніби намагаючись струсити його сталевий невідривний погляд на її обличчі.

Фіолетові синці на долонях занадто виділялися. Том зловив себе на думці, що їх варто також заживити, але… пізніше, чомусь вони її прикрашали. На це хотілось дивитися. У неї знову задріботіло підборіддя. Вона почала м’яти складку подовженої сорочки, мабуть, вона спеціально її збільшила, щоб було зручніше спати. Напевно, її босі ноги змерзли, адже вона топталася на одному місці.
Він голосно, роздратовано видихнув.
— Лягай вже, Пітерс. — Одним порухом чарівної палички диванчик трансфігурувався в ліжко.
Вона обережно поставила склянку і знову злякано закліпала віями. Його дратувала її перелякана мовчанка.
— Що тобі не ясно? — прогримів Марволо, мало не налетівши на неї. Дівчина закрила руками обличчя і всхлипнула, наштовхнувшись на крісло позаду. Редл вкотре тяжко зітхнув, якось безнадійно нахилився до нажаханої грифіндорки.
— Ти сама винна, Пітерс, — більш стримано протягнув слизеринець, — тебе варто було б позбутися принаймні після школи.
До кімнати ковзнув літній протяг через відкритий балкончик.
— Я… — знову різкий всхлип, — нікому, з-з-в-вісно, не розповім, — вона нервово захитала головою, — але ти не думай, що тобі все сходитиме з рук, невдов-взі справедливість запанує і…
— Яка до чорта справедливість? — викрикнув Том таким голосом, ніби намагався когось перемогти у спорі, у якому вагомі аргументи наводив тільки він. — І це ти мені говориш? Котра просила свою дурнувату сусідку принести тістечка з Різдвяного балу, бо тебе ніхто не запросив? — він ніби істерично засміявся.

Вона згадала той жахливий вечір сповнений суму та образи; тоді довелося провести цей час у пустій бібліотеці за практикумом по Рунах. Невже ніхто із усіх студентів не хотів би запросити її? Хоча б нещасний третьокурсник. Невже вона грає настільки дурнуватий образ грифіндорки, що не зміг заполонили душу навіть гапелапафцю?
— Ти одна, Пітерс. У тебе немає навіть нормального… — він зробив паузу, змірюючи її скептичним поглядом, — друга.— У тебе теж, між іншим, — ледь чутно пробурмотіла вона.
— Я не вірю в цей абстрактний абсурд. Я просто не потребую їх.

Дівчина розуміла, що насправді багато хто намагався приступитися до нього, та він був крижаним по відношенню до них. А вона… із своєю постійною тягою комусь допомагати не змогла знайти нікого вірного. Вона була справді хорошою людиною, навіть не в глибині душі. Це було всім видно, навіть під дещо вульгарною поведінкою.
— Лягай.
Грифіндорка, не піднімаючи очей, повільно попленталася до ліжка, згадуючи болюче “бруднокровка”.
Безсила, беззахисна, принижена.
— Ай! — Староста різко повернувся до неї;  вона підскочила на тумбу з ногами, втикнувшись в пол.
— З-змія? — ледь дихала від жаху дівчина.
— Вона не вкусить тебе, — попередив Марволо, спостерігаючи як ручна змія по-тихеньку обвиває її ногу. На її обличчі читався страшенний переляк. У наступному мить Пітерс закричала, тому Редлу довелось застосувати парселмову, щоб її відігнати.
— Дурепа, ти її налякала, — він взяв змію на руки, котра витягнувши шию, зацікавлено дивилася на незнайомку. Том дивувався тому, що плазун вподобав це безглузде дівчисько.
— Ти божевільний! — вона кинулась до ліжка і закуталась у простирадло. — Це занадто.
— Лягай вже.

Пітерс послухалася, їй вдалося швидко заснути, навіть під лампу на столі, за якою працював Редл.

* * *

— Ви повинні ставитися до цього серйозно! Цьогоріч на Зимовому балу будуть представники Міністерства освіти. — Професорка Асквіт, здавалося, ще ніколи не була такою стривоженою і заклопотаною. Навіть до Астрономії так ретельно не готувалася.
— Отак, — вона розмітила останню білу лінію на паркеті, — Пруете, підійди ближче до лінії! Добре-добре, нехай. Сподіваюся всі прийшли, і ми нарешті розпочнемо. — Вона обвела поглядом два факультети: зелено-срібний і червоно-золотий. — Що ж… — Асквіт підняла підборіддя і усміхнулася.
— Вибачте! — двері занадто голосно гупнули, через що дівчина зніяковіла і зморщилась. — Вибачте, будь ласка.

— Пітерс! Що з тобою? — професорка шоковано витріщилась на неї.
— Я..? — На неї повільно повернули голови однокурсники. — Бачте, — вона сплеснула долонями, — я сьогодні трошки запізнилася на сніданок, тому довелося проситися на кухню до ельфів, — грифіндорка зосередилася на зв’язуванні краватки, — не встигла привести себе в порядок, мені т-а-а-ак соромно за свій вигляд. — Таке відчуття, що вона це говорила із сарказмом. Усі між собою переглянулися, не розуміючи чи справді вона була на кухні, чи ні.
— О, Мерлін, що за дурість, — професорка закотила очі, — скоріше ставайте. — Асквіт швидко втратила до неї інтерес, тоді почала швидко щось пояснювати.

— Мінус п’ять балів з Гріфіндору, — безстрасно протянув Редл, навіть не опустивши на неї погляд.
— Дякую, Томмі, — незабарилася з відповіддю грифіндорка, котра спочатку навіть не помітила постать біля себе. Вони стояли позаду всіх.
— Могла б і не приходити, сьогодні підготовка до балу, — лукаво хмикнув він, на здивування самому собі. Нащо він дозволив собі цю хлоп’яцьку фразу?
— А я бачу, тебе так хвилює моя присутність там? — з ноткою грайливості зазначила вона. Пітерс торкнулася його передпліччя, і Том насмілився опустити погляд вниз і дізнатися чого їй треба. Виявилося, що вона просто зачепила його своїм ліктем, коли сяк-так заколювала волосся. Пітерс відчувала, що він на неї подивився. Несподівано для себе він був… зацікавлений.
— Що? — весело спитала дівчина, на що він ліниво відвів погляд, повертаючи звичний серйозний вираз.

— Зараз треба буде стати в пари, — долетіло з центру зали.

Дівчина схрестила руки на грудях і повернулась вбік.
— Що тепер, Пітерс? — поцікавився староста, помітивши як ворожнечо на неї дивилися деякі дівчата.
— Цим тупим дурепам щось від мене треба, диви як вирячились.

Том не стримав смішка, вона виглядала наче маґґла на ринку, що ніяк не могла поділити прилавок з сусідом, за що готова його побити до смерті.
— Здається, не ти їм потрібна, — Том лагідно посміхнувся їй, розвертаючись до цих дівчат, які щойно підійшли до них в надії, що він обере хоч котрусь з них.
Обличчя Пітерс відображувало якесь роздратування від того, яку безглузду теорію вона видвинула і себе цим ніби… принизила. Вона скривилася в огидні, відвертаючи очі від чистокровних дівок, по вуха закоханих у старосту.
— Пані Пітерс, здається… пари не лишилося, — якось сумно проговорила Астріт, відриваючи її від думок. У залі панувала тиша, усі очі знову направились на грифіндорку.
— Так це ж чудова новина! — Вона гордовито, задерши носа, рушила на середину класу і трансфігурувала черевички в туфлі. Мабуть, всі очікували від неї поразки. Пітерс стала в позу поклавши руки на невидимий силует. Усі не могли зрозуміти чи справді вона танцюватиме сама з собою.
— Ну добре… почнімо.
Із старенького магнітофона заграла вальсова мелодія. Студенти ніяково почали рухатись. Усі, окрім неї. Пітерс вчасно вступила в такт, на відміну від більшості, гарно вигнула шию та спину. Мелодія наростала, пари натикались одна на одну, тільки грифіндорка вправно підлаштовувалася під музику, кружляючи паркетом ще й у центрі уваги. Навіть у потоці руху, вона вловила відтінок здивування на обличчі Тома, котрий в наступну мить стримував себе від роздратування через постійні збивки Блек. Здається, чистокровна чаклунка мала б опанувати вальс ще змалечку. Весь танець супроводжувало засолодке щебетання. “Вибач-вибач”, “мені так прикро”, “ой-ой”.
Він знову глянув на дівчину по центру. Її плавні рухи, тендітні пози… здається, вона тільки-но йому азартно підморгнула. Певно, він знову занадто довго на неї дивиться.

* * *

Вона прокинулася вночі і відразу зрозуміла де знаходиться. Трішки піднявшись, вона оглянула кімнату. Вікна всі зачинені, вогнище вже не горить, лише місячне сяйво прокралося крізь скло і розсипалося кімнатою. Певно… він спить.
Без вагань грифіндорка встала з ліжка і, вхопивши паличку, повільно рушила до нього. Мучила слабкість тіла та запаморочення в голові. Пітерс, підійшовши ближче, придивлялася.
Його зачіска виглядала якось… непристойно по-домашньому. Серйозна твердість обличчя змінилася на просту спокійність, нерухомість. Здавалося, ніби це не він здатен створити найжахливіше…
Пітерс міцніше стиснула паличку, незнаючи, що саме хоче зробити з ним.
М’який килимок вже здавався бетоном. Мабуть, вона стояла вже хвилин п’ять. Коли грифіндорка підійшла впритул до високого ліжка, то декілька разів зробила глибокі вдохи і тільки подумала, що варто його оглушити.
— “Сілен…” — лише промайнуло в голові, як чарівна паличка кудись відскочила в невідомому напрямку. Тишу порушив глухий зойк переляку. У напівтемряві було важко зорієнтуватися. Не встигла дівчина відійти, як міцна хватка рук потянула на себе її плечі.
— Невже б ти на щось справді наважилися, Чарлі? — ці слова наче переплуталися із зміїним шепотом. Якщо б вона намагалася вислизнути з його рук, то знову пошкодила б собі заліковані рани. Дівчина обіперлась долонями об його груди.
Редл відчув як шию лоскочать ледь хвилясті пасма. Він старанно ігнорував щось палюче всередині. Як вона після всього додумався до цієї дурості? Пітерс точно його боялася, це було яскраво відчутно, та… чомусь старалася це скрити.
— Яка ж безглузда грифіндорська натура, чи не так?

Дівчина відчула як боляче впираються коліна в край ліжка. Певно серце загупотіло так голосно, що його стук міг почути Том.
Він чув.
— Зате не така гнила, як слізеринська. — З цими словами вона з усіх сил здавила йому горло, в глибині розуміючи, що це невдала ідея. Він голосно, але так щиро розсміявся, ще дужче потягнувши на себе так, що вона опинилася на його місці, в той час як він рівно зайняв її позицію. Пітерс помітно збентежилася, але зрозуміла, що розірвала тканини шкіри над ребрами. Тепер зрозуміло чому Марволо змусив лягти її, а сам заметушився із загоювальними ліками. Довелось вмкнути неяскраву лампу на тумбі.
— Не рухайся, — наказав він, помітивши як вона сіпнулася встати звідси. Домішавши якийсь напій, він протянув його дівчині, притримуючи за плечі.
— Ні з ким іншим ти б так не повівся, — по-злому мовила вона, дивлячись на нього спідлоба та чекаючи поки він закінчить “зшивати” рану.
— Твоя правда, — він вирівнявся, споглядаючи на неї зверху. — Я вже зазначив, що це було занадто імпульсивне рішення. Просто ти, Чарлі, — вдруге її ім’я з його уст — вже занадто на такий короткий час, — по-особливому дратуєш. — Його очі помутніли вдумливістю, та він продовжував невідривно тримати зоровий контакт. — Я б сказав… на це були особисті причини, я думаю твоя смерть мене б втішила найбільше.
— Ти не заслуговуєш навіть на повагу, — злісно процідила вона крізь зуби, одночасно зневважаючи себе за незмогу піднятися та зрівнятися з ним.
— Помиляєшся. — Він знову повільно нахилився, але не надто близько, щоб роздивитися її краще. Гнівні очі, повні сліз, тремтячі губи та руки. — Поваги —якраз-таки і заслуговую на всі сто відсотків.
— Ні! Ти навіть не уявляєш наскільки безглуздо звучать твої псевдо ідеї..! — вона зірвалася на істеричний крик, захлинаючись слізми. — Ти навіть не набагато кращий за мене, бо…
— Не тобі про це говорити, Пітерс! — Він різко замахнувся, але вона скрикнувши встигла відвернути обличчя в ковдру і розридатися ще дужче.
Редл не міг повірити, що не зміг стримати пориву до фізичного насилля. Якщо б вона не відвернулася, він і справді наніс би шкоди таким маґґлівським способом? Її гулька розв’язалася, тому волосся хаотично розпалося по ковдрі, ховаючи її лице. Він присів на краєчок ліжка в оціпенінні; невзмозі відвести ніби зачарованого погляду від маленьких, худих плечей, що ледь здригалися від судомних всхлипів.
Що вона робить, аби таким незвичайним психологічним чином впливати на нього? Він не міг змиритися з тим, що тепер, після цієї абсурдної ситуації, його ще більше стискатиме оця незрозуміла химера небайдужості до грифіндорської дурниці. Саме такою вона була. Дурницею. До того ж нікому не потрібною. Хіба він міг відчути щось “високе” до будь-кого? Закохатися? Звісно, ні. Дратувало те, що Том не зумів підібрати точного визначення, котре описувало відчуття до… БРУДНОКРОВКИ, чорт забирай. З усіх “вишуканих” дівок щось всередині прив’язалося саме до дикого норову Чарлі. Чарлі… Чарлі… Це ім’я він заборонив собі згадувати, хіба що її прізвище. Але точно не хлоп’яцьке ймення, яке, здавалося, з кожним разом роздирало нову діру в чорній душі. Тепер він повторював його, щоб звикнути до нього, і щоб воно не сприймалося таким… інтимним.
“Чарлі”… “Чарлі”… “Чарлі”…
— Томе… — Дівчину трохи збентежив його твердий погляд в одну точку.
Слізеринець перевів увагу на хрипкий голосок, відразу помітивши скуйовдженого чуба та пухлі від сліз очі, що виражали проникливість та втому.
— Віддай мою сферу, — повільно, навіть сонно протянула вона з напів прикритими повіками.

Вона сиділа з підігнутими колінами, наче дитина, котру заставляють йти в садок зранку, але вона вперто не встає з ліжка. Оця милість розбурювала жахливе чуття безпомічності в ньому. Редл відчував себе безпомічним вперше в житті. Хотілося стерти з пам’яті її дурний дзвінкий сміх, запах кардамону, образ невинної дівчинки в атмосфері затишку. Для нього ця кімната як таке собі сховище, де він — це він. Вона очорнила це місце своєю оцією… навіть незрозуміло чим. Через неї він міг втратити все. Цю слабкість в собі треба винищити.
Одним рухом руки він протянув їй сферу, яка миттю із прозорого туману всередині зафарбувалася в легесенький відтінок рожево-фіолетового.
— Ти… — із сфери вона різко підняла зляканий погляд на нього і подивилася йому прямо у вічі..
— Що? — роздратовано просичав він, зазираючи в її зіниці, котрі при світлі жовтої лампи засвітилися дивним прозрінням. — Кажи вже.

Вона швидко забрала свою річ.
— Ця сфера показує почуття людини до її власника, — вона закусила губу і опустила погляд.
— І що це безглуздя сказало? — його голос знову набрався того дивного страшного сичання.
— Ненависть.
— Не бреши мені, Чарлі. — Марволо різко вхопив її за підборіддя долонею, боляче стикаючись вилиці. — Я відчуваю, що ти мені брешеш. — Його скажені очі вдивлялися в її, наче намагаючись завчасно, скоріше дізнатися істину…
— Я тепер не дуже довіряю цьому… До того ж ти вже і сам…
— Що тобі не ясно? — Редл потянув її обличчя на себе, злякавши її своїм роздратованим виглядом і грубим тоном. Її хвилясте волосся сковзнуло по його руці, в якій він тримав її підборіддя.
— На даний момент, якщо вірити сфері, ти відчуваєш симпатію в перемішку з нестримним тяжінням… — Вона різко обірвала фразу і широко розпахнула очі, затамував подих. Том так шумно, водночас повільно, видихнув що вона відчула його на щоці.
— Ти навіть дурніша, ніж я думав. Від твоєї термінології мене зараз знудить, — він вихватив кулю і встав, щоб “знешкодити” цей непотріб, аж раптом відчув як сильно вона вхопила його за лікоть, що змусило його знову повернутись до неї.
— Благаю, не треба. — Вона навіть опинилася на колінах, а через те що він встав лампа вже не освітлювала її, бо юнак затулив її світло своєю статурою. Їй, у свою чергу, теж здавалося, що обличчя старости потерпіло.
— Маґґлівська. Сентиментальність. Ти б знала як я ненавижу це, — спокійно, але наполегливо відрізав слізеринець. Вона досі тримала його за лікоть. Дивлячись на цю жалюгідність зверху, Том розумів, що вона такою завжди і була: сентиментальною, звичайною, легковажною і…. пересічною. Пересічною? Якщо так, то чому він знову відчуває цю краплю жалю? Її розпатлане волосся, червоний ніс і очі, вже пом’ята сорочка… Якщо він розіб’є цю річ — то неодмінно зробить їй боляче. Думка про це принесла задоволення, але в той же час стримала цей порив.
Нехай. Це меншість, що він міг зробити, щоб зламати її.
І як тільки він сіпнувся виконати це і щось довести самому собі, вона піднялась на ноги і зависочіла над ним. Редл завмер, підіймаючи на неї застережений погляд. Ліжко і так було високе… і вона в повний зріст на ньому.
— Що за дитячий са… — Редл відсахнувся від її спроби дістатися сфери, яку він тримав у іншій руці.
— Роби, що хочеш вже зі мною… —прозвучало якось образливо-злякано. У наступному мить вона обіперлась йому на плече однією рукою, а іншою знову намагалась дістатись кулі. Марволо відчув як її пасма вкотре за ніч залоскотали скроню і підхватив дівчину на руки, знімаючи з ліжка. Йому знову захотілося вирвати серце з грудей, щоб воно перестало так зрадницьки, так по-хлоп’ячому калатати. Хіба не можна прожити без нього? На затриману хвильку обом стало тепліше. Він відчув, як міцно вона вхопилася за його плечі, біля зап’ястя стало тепліше, бо воно знаходилося прям біля нещодавно розірваної рани. Нащо він взагалі, чорт забирай, за неї вхопився? Том якось швидко, але в той час несміливо поставив її на підлогу, чомусь з особливою цікавістю вдивляючись в її почервонілі розгублені очі.
В наступну мить Редл з твердим виразом з усієї сили замахнувся і кинув додолу сферу. Шматочки вусібіч розлетілися, а із середини залишків стрімко випарувався різнокольоровий димок. Здавалося прозорі частинки потускніли без забарвлення наповнювача… Дівчина відкрила рота, а рукою інтуїтивно вхопилася за серце. Том навіть крізь тоненький проблиск світла побачив, як очі заповнюються слізьми, а тіло тремтить від розпачу. Мабуть, він відчув щось подібне відрази, бо ця слабкість виводила з себе, а з іншого боку — піщінку їдкого докору.
— Я тебе ненавиджу, Редл! — через секунду істерично скрикнула вона, штовхнувши його плече так, що юнак аж здригнувся від подиву. Слізеринець машинально поклав руку на місце удару і широко розплющив очі в здивуванні.
— Що ти, до біса, натворив?! — все ще кричала в істериці грифіндорка, схлипуючи. Редла осяяла презирлива посмішка. Після його саркастичного жесту вона зробила декілька важких відривчастих вдохів і невербальними чарами знесла балдахін над ліжком, порізавши балки, на яких він тримався, а також розтрощила тумбу з іншого боку ліжка та одну з книжкових полиць. В один момент все стихло і вона нажахалася своїм вчинком в повній мірі та акуратно підводвела на нього погляд. Але він залишився майже непохитним. Лише відтінок подиву.
— Хм, – Том присів на п’ятки і якимось чином взяв цілісіньку сферу, — це були ілюзорні чари, дурепо. — Він встав і простгянув іграшку власниці. — Мені просто стало цікаво подивитись на твою реакцію, та я навіть не уявляв… — він повернувся і оглянув усю розруху в кімнаті, — що ти на таке здатна. Певно, ти взагалі не можеш контролювати свої емоції.
— Так… вибач, — вона опустила очі, нервово зжимаючи кулю, яка вже зафарбувалася в помаранчевий: колір сорому та ніяковості. Хоча в її руках куля фарбувалася тільки в крайніх випадках.
Марволо спокійно розвернувся і впродовж декількох секунд все полагодив чарами.
Тиша.
Його постать знову затулила потік світла, коли він до неї розвернувся. Вона знову почала м’яти край сорочки; її погляд хоч і був насторожений, та все ж набув злості.
— Подивись, що ти наробив, — її брови ображено здвинулися до перенісся, виражаючи навіть якийсь докір чи-то благання. — Що ти мовчиш, Редл?
— У мене немає на тебе терпіння, до того ж…
— Саме на мене? Я це вже зрозуміла. — Його вираз обличчя погрубішав. — Що далі? Ну то вбивай мене. Чого стоїш? — Вона скривилася, підійшла ближче і не посоромилася ще раз штовхнути його в груди. — Мені через тебе все одно життя не буде.
— Чорт… — тільки й видавив він із себе, безсильно закотивши очі. Все що відбулося залишить слід, навалиться, як снігова лавина. Вже залишило. Вже навалилося. Від цього просто так не позбутися.
— У мене навіть сил чаклувати немає… — Вони вдивлялися одне в одного.
— Досить вже, замовкни, — Том знову обхватив її вилиці та задивився у світлі зіниці. Через цей жест грифіндорка не змогла відвернути обличчя від цього сталевого погляду, тому довелося його витримати. Долоня послабилася, він нахилився ближче, але його очі досі виражали щось дике, зацікавлене. Чарлі різко відвернула голову наскільки можливо і відчула холодний дотик чужого обличчя на своїй щоці, а ще… лагідний аромат фіалки. Слізеринець подумав про те, що, мабуть, у всіх бруднокровок така гаряча кров, як у неї. Її шкіра наче обпікала його пальці, та щоку. Захотілося її всю міцніше пригорнути.
Якщо б у кімнаті хтось був, він би чув лише змішане важке дихання.
Редл усвідомлював, що ця мить закінчиться зовсім скоро, чомусь згадався притулок, котрий чекає його за декілька днів. Пітерс нічого не змогла відповісти на те, що він обійняв її плечі і підштовхнув до ліжка, збиваючи з ніг. Здається, Марволо не пробачить собі це ніколи. М’яка постіль та зручне місце відразу хилили до сну, Чарлі навіть не помітила як змія поклала на неї свою голову та разом з нею заснула. Скоріш за все, грифіндорка відчула, що в безпеці принаймні зараз. А Редл… тримав її зап’ястя і, здавалося, навіть не думав відпускати.