Акі Хаякава дозволяє

Лікарняна палата було до бридкості чиста, стерильна, наче не справжня. Білі стіни, простирадла, шкаф навіть небо у вікні здавалося неприродно блідим. Акі вже давно перестав рахувати рази, коли він мав відлежуватись у цій палаті. Цього разу поранення були не сильними, однак медсестра настояла аби він переночував тут. На Денджи і Павер рани затяглись самі собою і дуже швидко, тож вони вже мали піти додому. Хотів би Хаякава мати таке тіло як у них. Він почувався безкінечно самотнім у цьому холодному місці. По коридору туди сюди носились медсестри і лікарі, але для Акі це ніби був інший світ, неймовірно далекий від нього. Також, він переживав за Ангела. Хоч той і пішов одразу як отямився, рана на грудях виглядала страшною. Акі подивився на власне перебинтоване зап’ястя. Він збирався зберігати кордони, а замість цього напоїв демона своєю кров’ю.

“Бідний, бідний Хаякава-сан.” Акі здригнувся від голосу в своїй голові. Демон майбутнього вже давно не говорив з ним, а хлопець ніколи не звертався сам. “Приречений на вічну самотність” — демон продовжував, незважаючи на мовчання мисливця. “Майбутнє рулить! Хочеш розкажу чим закінчиться ця історія?” 

— Ні. — холодно в голос відповів Хаякава.

“Тобі хіба не цікаво?”

— Це не важливо.

“Точно. Важливо тільки вбити Вогнепала, чи не так?”

— Так.

“Майбутнє рулить! Майбутнє рулить! До тебе гості.”

Як тільки Акі почув останнє слово у його палату постукали. Трохи прочинивши двері, на порозі стояв Ангел. Він завмер, ніби не наважуючись зайти.

— Ти живий. — з полегшенням видихнув Акі.

— Ти теж. — Ангел зайшов у палату й зачинив за собою двері.

Він був у лікарняному халаті, з під якого виглядали бинти. Просто мовчки стояв, дивлячись на власні босі ноги, тільки німб схвильовано мерехтів, обличчя ж навпаки зберігало звичний меланхолійний вираз. Через деякий час у тиші, Акі запитав:

— Ти щось хотів?

— Тільки впевнитись що ти в порядку.

— Я в порядку.

Демон підвів погляд і ще трохи постояв в тиші, ніби обдумуючи щось. 

— Можна я побуду з тобою?

Акі не став питати, слова здавались зайвими, замість цього легенько кивнув. Ангел підійшов до лікарняного ліжка й спочатку спробував сісти, а потім ніби передумавши, заліз повністю. Вмостившись поверх ковдри, демон ліг головою Акі на живіт й обійняв його однією рукою. Ліжко було невелике й крила недолуго звисали на підлогу, але йому було все одно. Акі здивувалась але заперечувати не став, йому подобається відчувати вагу хлопця на собі. Він хотів доторкнутися, погладити по голові але перчаток поруч не було. Всередині все загуло від досади. Тож він спробував просто розслабитися, не думати зайвого дозволяти речам бути собою. Дихання Ангела було не рівним і хрипким, чи то від поранення чи то від хвилювання. 

Пройшов час, на вулиці стало темніти, а вони продовжували лежати у повній тиші. Акі гадав чи заснув його партнер. Навіть якщо ні, він не наважиться попросити його піти. Хотів залишатися так якомога довше. Тепла, спокійна гармонія. Ще через деякий час Акі самого почало хилити в сон. Це було небезпечно, оскільки без свідомості він може випадково доторкнутися демона, але, насправді, було вже все одно. Місяцем менше, місяцем більше. Тож незабаром він провалився у солодке забуття.

 

Після того випадку їх відносини дещо змінилися. Вони не обговорювали це, нічого не планували. Скоріше грали в якусь дивну складну гру, правила якої невизначені, а грати можуть лише вони вдвох. До того ж все це відбувалося таємно, коли ніхто не міг побачити — правило, яке не вимагалося, але виконання якого було обов’язковим. Іноді, Ангел без попередження підходив і обіймав Хаякаву, отримуючи обійми у відповідь, вони могли стояти так довго, поки дозволяв час. Час від часу Акі гладив демона по голові, обов’язково в перчатках. Вони трималися за руки і дозволяли один одному лежати в себе на колінах. А також сотні маленьких, майже незначних дотиків. Спочатку, Ангел здригався, коли Акі торкався його без попередження, але згодом звик довіряти. Мисливець ніколи не забував про захист. Все це вони робили мовчки, без зайвих питань і пояснень, майже природньо. “Напевно, так просто має бути.” — думав у хвилини близькості Акі. Він загубив свою уявну лінію і просто піддавався власним бажанням, намагаючись занадто багато не рефлексувати з цього приводу.

— Кажуть, ви нарешті поладнали. — солодко посміхаючись, вимовила  Макіма.

Вона дивилась на нього знизу вгору, переплівши пальці. Від неї пахло бузком та гвоздикою, дивне поєднання, але вельми приємне.

— Так.

— Тоді я думаю можна відсвяткувати. Сходимо випити. Ви вдвох, Денджи-кун, Павер, а також я пропоную запросити Кобені-чан, Куросе-куна і Тендо-чан. Вам часто доводиться працювати разом, тож так буде доречно.

Це стало несподіванкою для Акі. Макіма рідко самостійно запрошувала когось випити. Так, звичайно, вона не пропонувала провести час з нею один на один, але це все одно значило для нього багато. Незважаючи на те, що він робив з Ангелом. 

— Добре, коли вам буде завгодно. — стримано відповів він.

Жінка задоволено посміхнулась і подивилась на якісь папери на столі.

— Сьогодні ввечері буде чудово.

Ввечері. 

 

— Я буду м’ясо! Все м’ясо що в вас є! Несіть! — кричала Павер на шокованого офіціанта.

— А мені ось це, це і це… — Денджи хаотично тикав меню.

— Тихо! — посварив парочку Акі.

Вони втрьох прийшли перші, тож зайняли столик і робили замовлення.

— Нам, будь-ласка, ось ці закуски, келих пива та два стакани соку. До нас скоро ще підійдуть.

Офіціант полегшено видихнув і пішов оформлювати замовлення. Акі сів між Денджи і Павер, оскільки намагався тримати їх подалі один від одного. Сьогодні Павер з’їла всю піцу і намагалася скинути провину на Денджи. Справа знов майже не дійшла до бійки. Дивовижно, як в один момент вони могли прекрасно ладнати, а в інший вже готові вбити один одного.

— Добрий вечір. — до їх столика підійшла Кобені.

Дівчина як завжди була надто напружена й схвильована. Акі взагалі не розумів чому вона не пішла зі служби, але лізти в особисте не в етикеті мисливців. У кожного з них були свої причини робити це. Згодом підійшли Куросе і Тендо, як завжди разом. Вони одразу ж накинулись на пиво, а Тендо посварилася з Павер. Акі вже збирався влізти в їх суперечку, як сталося неочікуване. До столика підійшли Ангел і Макіма, разом.

— Вечора. — привіталася жінка.

Вони сіли поряд і Макіма замовила пиво. Акі почувався дивно коли бачив цих двох одночасно. Він точно любив Макіму, а Ангел…

— Міс Макіма, міс Макіма. Я цього тижня знайшов аж два шматки Вогнепала! Готуйтесь виповнювати моє бажання! — радісно сповістив Денджи. 

— Бажання? — запитав Куросе.

Підліток вдоволено посміхнувся.

— Міс Макіма пообіцяла виконати будь яке моє бажання, якщо я вб’ю Вогнепала!

За столом почувся сміх. Навіть якби мисливці були не п’яні вони б засміялись. 

— Ну що ви, спокійніше. — крізь сміх промовив Куросе. — Я теж в шістнадцять думав хотів Вогнепала.

— Бо ти ідіот. — відповіла йому Тендо.

Денджи здавався справді ображеним.

— Смійтесь, смійтеся я тоді не запрошу вас на наше весілля!

Сміх лише став гучніше. Навіть Акі доєднався, настільки безглуздо це було. Макіма ж у свою чергу стримано посміхалась її очі були зосереджені на Денджи. Акі завжди не подобалось як вона дивилась на бензопилу, зі схвильованою цікавістю, прагненням. Ніколи не дивилась так на нього. “Про що вона думає?”

— Ай!

Всі повернулись до Кобені. Павер вирвала шматочок сашимі прямо з рук дівчини, при цьому пошкрябавши їй руку.

— Ти вкрала його в мене! — кричала демонесса.

Акі ребром долоні вдарив її в потилицю. Риба вилетіла в неї з рота, але Павер не розгубилася, піймала рукою і знов ковтнула.

— Вибач. — сказав Акі до Кобені.

Дівчина кивнула й потянулась за такоякі, як Павер знов наскочила на неї. Мисливиця заверещала, налякавши офіціантів і відвідувачів.

— У нас все в порядку. Ангел, будь ласкавий, заспокій демона крові. — мелодійним голосом наказала Макіма.

Хлопець секунду здивовано дивився на неї, а потім встав, шурхочучи пір’ям. Він підійшов до Певер і присів поряд. На подив дівчина затихла. Акі не бачив звідки демон дістав ніж, але через секунду на руці демонесси з’явився глибокий поріз, Ангел підставив один з пустих келихів, аби зібрати кров.

— Що ти в біса робиш?! — здивовано закричав Денджи, намагаючись пролізти до них. Акі затримав його.

— Все під контролем, це просто аби трохи вгамувати її. — пояснила Макіма.

Всі присутні мовчки спостерігали як червона рідина наповнюю келих. Коли вже половина була повна, Ангел затис поріз дівчини рукавом її ж кофти.

— Потримай так певний час.

Після чого хлопець повернувся на своє місце, кинувши на Акі короткий погляд.

— Можеш випити, якщо хочеш. — запропонувала Макіма звертаючись до Денджи.

— А що мені буде як вип’ю?

— Кров неперевершеної мене! — зухвало відповіла Павер.

Після чого за столом поновилася жвава бесіда, а Павер дійсно стала спокійніша. Всі ніби забули, що посеред столу стоїть келих з кров’ю. Після останнього разу з невідомою дівчиною, Акі намагався не напиватися, тож дуже помірно приймав участь у загальних веселощах. До того ж він не міг повністю розслабитись коли Макіма і Ангел були поряд. Тендо сп’яніла і, як завжди в такому стані, почала травити байки. Більшість історій, що вона розповідала, були на межі комічного й огидного. Частина з них була про Куросе, який активно поправляв її і уточнював деталі. Час йшов, краєм ока Акі помітив, що Ангел дрімає спершись на плече Макіми. Зовсім так, як вони іноді робили, коли ніхто не бачить. Хлопець відчув укол заздрощів, але не до кінця розумів до кого. Незабаром Кобені сказала, що їй треба до дому і пішла, а історії Тендо стаи вичерпуватись і за столом ставало все тихіше і тихіше.

— Думаю час розходитись. — завершально повідомила Макіма.

Вони попрощались з усіма у виходу. Акі радів що Денджи і Певер не можна пити. Відвести їх додому п’яними він би не зміг. Однак не встигли вони далеко відійти від ресторану, як Акі почув кроки позаду й машинально розвернувся, готовий до бою.

Потік вітру хльоснув Ангела по обличчю, змусивши прикрити очі. Акі здивовано застиг. Демон знав що був п’яний, в іншому випадку не наважився би підійти, але алкоголь підштовхував, спокушав.

— Можна я переночую у тебе? До департаменту… далеко.

Акі відчув як червоніє. Ангел виглядав таким розгубленим, збентеженим і одночасно милим, що голова йшла обертом. Вони п’яні, обидва дуже п’яні або просто божевільні.

— Так.

— Ей а де він спати буде?! Точно не зі мною, ще вб’є! — запротестував Денджи. 

— Так і не зі мною! Він стрьомний! — підтримала друга Павер.

—  Замовкніть! У мене є зайвий футон.

Тож вони вирушили в чотирьох.

 

Акі розстріляв футон поки Ангел був у душі. Мисливець вирішив зробити це у себе в кімнаті, не тому що більше не було місця, а тому що хотів. Він трохи хвилювався, як відреагує напарник, але ж це нічого такого. “Майже як у гуртожитку.” — заспокоював себе. Від випитого його рухи трохи уповільнились, але виходило непогано. На його щастя замотані Денджи і Павер вже заснули. Йому треба було б насварити їх за те, що не скупались й навіть не переодягнулись, але не сьогодні. Можливо зранку. Акі відійшов, аби подивитись на свою роботу. Два футони лежали поряд, всього в декількох сантиметрах один від одного.

— Непогано. — прокоментував Ангел.

Він був одягнений у футболку Акі та одні з піжамних штанів Павер, хоча навіть вони були йому трохи завеликі. Мисливець вперше побачив на ньому щось крім костюму. З волосся й крил скрапувала вода, утворюючі калюжі на підлозі.

— Ти затопиш мені квартиру.

Ангел меланхолійно подивився на воду під собою, здавалось ніби він тільки зараз її помітив. Акі підійшов до шафи і дістав фен, яким користувався сам.

— Сідай я тебе висушу.

Демон покірно всівся на свіжий футон обличчям до стіни. Акі одягнув рукавички й тільки потім ввімкнув фен. Він перебирав жорстке пір’я демона пальцями. Може тому що він не бачив обличчя, може тому що ніколи не робив нічого подібного але ця дія здавалась інтимнішою, ніж все що він робив з дівчатами в мотелі. Тоді Акі осяйнуло. Це було так очевидно, але він зовсім не думав про це раніше. Ангел — хлопець. Можливо, він згадав це так пізно тому, що його демонічне походження було головним. Але тепер ця думка не йшла з голови. Що вони взагалі весь час робили, гралися один з одним як недолугі підлітки. І до чого це все? “Я ж не… Ніколи не помічав у собі таких нахилів. Це через його зовнішність. Волосся, воно збиває з пантелику.” Акі потягнувся, розпушуючі персикові пасма, які танцювали під потоком гарячого повітря. По кімнаті розлетівся запах шампуню, його шампуню. Щоки налились рум’янцем. “Сраний алкоголь.” — намагався відігнати дивні почуття мисливець. Він вимкнув фен не закінчивши.

— Ммм? Але ще вологе. — Ангел занурив руку у волосся, обертаючись.

— Достатньо. 

Акі встав, аби повернути інструмент на місце. Демон спостерігав за кожним його рухом, наче намагався запам’ятати все що бачив. Акі сів на свій футон, ховаючи ноги під ковдру.

— Сьогодні з Павер, як ти це зробив? — запитав Акі.

— Не знаю. Я робив таке раніше, здається.

— Здається?

— Я не пам’ятаю. Думаю з моєю головою щось не так. Іноді виринають обличчя, місця, але ніколи нічого конкретного.

Він був такий відвертий вперше за весь час їх знайомства. Вірогідно через випите. Акі спокушала можливість скористатися цим, але на жаль він теж був нетверезий.

— Хотів би я теж не пам’ятати своє минуле.

— Правда?

— Ні.

Акі очікував на розпити, але їх не було. Він з полегшенням позіхнув. Смерть сім’ї — не те що він хотів обговорювати, навіть з Ангелом. Останній якраз залазив під ковдру, намагаючись влаштуватися зручніше.

— Я можу вимикати світло?

Демон кивнув і через секунду єдиним джерелом світла залишився блідий місяць у вікні. Декілька секунд було чутно тільки їх дихання.

— Тієї ночі в лікарні, — розбив тишу Ангел, шепоче, — мені вперше не снились жахіття.

— Тобі сняться кошмари?

— Люди, яких я вбив приходять і звинувачують мне. Думаю, це не просто погані сни, а справжні душі хочуть помститися.

Акі вперше чув як голос напарника тремтить. В зазвичай апатичному тоні з’явилась безкінечна кількість емоцій, а в доборі слів неочікувані підтексти. Він вагався, не знаючи що відповісти. Така ситуація була для нього новою.

— Можемо посапати як у лікарні.

“Ну все я збожеволів. Хімено правду казала.”

Поки він докоряв собі, маленький демон підповз у темряві ближче і замість того щоб лягти зверху ковдри, забрався під неї, притуляючись тілом до тіла Акі. Голова вмить опустіла. Залишився тільки маленький осередок тепла, що так відчайдушно притискався до нього. Акі все ще був у перчатках, тож без страху обійняв Ангела.

— Твоє серце так шалено калатає. — сказав тихо, майже не чутно.

— Ти демон і хлопець — це дивно.

— Але ти мені дозволяєш.

— Дозволяю.

Акі здавалось він говорить не своїм голосом. Таким хрипким і слабким він був. Несподівано відчув сухий поцілунок у груди. Через тканину відчувалось дуже слабо, але Акі був певен. Через деякий час це повторилося. Мисливець погладжував напарника по голові, потім спустився до шиї і сам здивувався коли опустив руку під футболку. Провів по хребту, жалкуючи, що не може відчути його на дотик і зачепив корені крил, від чого ті смішно смикнулися. Під ковдрою Ангел стиснув його кофту у своїх невеликих долонях.

— Ти п’яний. — сказав демон хрипким голосом.

— Ти теж.

Ангел посунувся ближче, переплітаючи їх ноги. Коли Акі зрозумів, що по-справжньому збуджений, демон несподівано відскочив, вириваючись з обіймів. У світлі німба Акі побачив якими наляканими були очі. Демон швидко схопив свою ковдру.

— Я посплю деінде.

І зник за дверима.

Акі залишився один.

Тільки демон майбутнього сміявся в його голові.