Рукавиці або що ще потрібно для щастя?

На вулиці люди постійно кудись поспішали. Вони бігли в невідому напрямі, інколи кумендно падаючи. Одні весело посміхалися до снігу, другі невдоволено кривилися.

Посеред всього цього стояв звичайний магазинчик. Із великих вікон можна було побачити відвідувачів, гірлянди тямно виблискували із-за Сонця, вінок на дверях розносив приємний запах.

В середині магазину і знаходилась Венздей. Дівчина, аж ніяк підходила до цього інтер’єру. Темні тони і трохи світлих занадто виділялись на фоні різнобарвної гами одягу. Хоча Аддамс ніколи не хвилювалася про надмірну увагу до себе.
І цього разу мало хто дивився на яскраву Енід та похмуру Венздей. Увагу всіх привертав Річ.

Рука вже декілька хвилин стояв біля відділу з рукавицями. Цей вибір давався йому, м’яко кажучи, тяжкувато.

Енід переплела пальці разом. Вона розуміла Річа, але в неї теж були свої плани. І кожний з пунктів цього плану займав багато часу.

Венздей склала руки на грудях. В очах можна було побачити легкий блиск, що мав злякати кожного хто до неї підійде. Але Річ його не бачив.

Вкотре схопивши пару фіолетових рукавиць, Річ подав їх вовкулаці. Та одягнула їх на нього.

– Ну як? – поцікавилась Енід з надією.

Секунда, дві і частина гардеробу летить на стіл.

Енід тихо застогнала. Венздей різко хитнула головою. Річ продовжував свої пошуки ідеальної та досконалої пари рукавиць.

Через ще п’ять хвилин муки зазвичай холоднокровна Аддамс не витерпіла. Вона швидко нахилилася до руки, і голосно прошепотіла:

– Або ти зараз же купляєш щось, або я нашлю на тебе прокляття. І обіція я виберу одне з найболючіших.

Річ різко застиг. Отак, він чудово знав на що спроможна ця чудернацька людина коли роздратовано. Буває таке рідко, і останній раз трапилося цілих одинадцять років тому, але… Але тоді вона підпалила цілий будинок прямо посеред ночі!

Пожежники встигли, ніхто не постраждав. Хоча кузина Олівія здається втратила трохи волосся. Що поробиш, якщо воно добре горить?

Тому, не випробуючи долю, Річ швидко шмигнув в кучу рукавиць і схватив перші, які йому трапилися. Це виявилися великі насичені червоні рукавиці, що на вигляд бути м’якіші від шерсті кота.

– Які гарні, – протягнула Енід. –  Червоний – це колір любові і…

– І крові.  – Закінчила за сусідку Венздей.

По незадоволеному погляду Сінклер було чудово зрозуміло, що вона планувала сказати зовсім не це.

– Ну це тільки в тебе перші відносини з хлопцем асоціюються з жертвоприношенням. – фиркнула Енід.

Обличчя Венздей, на долю секунду перекосило. В погляді відбилась нерішучість.

– Я… Пробач, Венздей! – одразу зрозуміла, що ляпнула Енід.

– Не розумію, чому ти вибачаєшся. – відповіла Аддамс, приборкуючи себе.

Вона впевнена, цілеспрямована, злегка жорстока, раціональна, розумна та вправна. Вона точна не звичайна людина, що має право на емоції.

– Оплачуй. – Кивнула на касу головою Венздей Річу, – І швидше. В нас ще заплановане стеження.

– Але я думала ми підемо далі по магазина! Разом! – розчаровано видихнула Енід.

– Плани змінились. Зустрінемося тут  через три години. – лиш і сказала Венздей, дозволяючи Річу залізти на своє плече.

Продавчиня побачивши зап’ястя в шрамах, лиш ліниво цокнула язиком. Скоріш за все була родом з Єрихону, тому звикла до диватств і моторошної атмосфери.

Енід глянула на Венздей вбивчим і образливим поглядом.

Коли Річ розплатився, Венздей востаннє глянула на подругу знайому.

– Після повернення до школи обіцяю вислухати всі плітки, що ти назбираєш. – видала Аддамс перед тим, як вийти.

Енід злегка усміхнулась. І вирішивши, що сумувати немає причини, подзвонила Йоко та іншим друзям.

– Так, привіт. – секунда пауза. – Ви де? Ага, зараз буду. Де Венздей? Ти ж її знаєш. – неординарне мугикання і шурхотіння. – О, бачу Вас!

І поклавши слухавку, побігла до компанії друзів біля спортивного магазину.

А Венздей тим часом йшла швидким кроком, шукаючи сліди директора і Б’янки.