Чим більше ми розгадуємо загадок, тим більше знаходимо нові таємниці…

Ксав’є нахилився до дівчини, тримаючи її руки над її головою. Парубок, обережно притиснувши Венздей до стінки, поцілував її. Поцілунок був солодкий мов мед, і ніжний, як пелюстка троянди. Дівчині подобалася ситуація і дії Ксав’є, хоча вона злилася на себе за це. Злилася, що знову покохала когось, але зараз її це не турбувало. Їм було так добре вдвох, вони були в своєму невеличкому раю. Хлопець більше не міг себе стримувати та став цілувати вуста дівчини наполегливіше, але все все так само ніжно і обережно. Венздей відповіла взаємністю, вона кохала Ксав’є і зараз дівчина перестала цьому перечити. Одна рука парубка зповзла з зап’ясть Аддамс до її голови, а інша до талії. Не відриваючись від дівчини, художник притягнув її до себе. Венздей запустила ліву руку йому в волосся, а праву ніжно поклала на лице, а потім охопила його за шию. Венз віддалась моменту і прикусила нижню губу парубка, а потім продовжила його ніжити своїми вустами. Хлопець відчув приємний біль, який “лікували” ще приємніше. Все що їм хотілося, це зупинити час і залишитися в цьому моменті. Але всьому прекрасному приходить кінець. У двері постукали, і ехо від прокручування ключа було чутно на всю кімнату. Дері відчинилися.

На порозі стояли Аякс і Енід, які були приємно шоковані цією картиною: непідступна і холодна Венздей тане у руках Ксав’є, котрий власно тримає її. Художник і готка вмить відскочили одне від одного, як током вдарені.

—Воу… Вибачте, що невчасно,—почав Аякс,—але вже час розходи…

—Але ви звісно можете ще вдвох залишитися, ми не проти.—Негайно заткнула свого хлопця Енід.

—Вже час розійтися. Завтра рано вставати на заняття, а вже друга година ночі.—Холодно мовила Венздей.

—Так, Венз права.—Підтримав Ксав’є, хоча хотів, щоб Венздей ще побула з ним.

Підлітки розійшлися, і як тільки дівчата зайшли в кімнату, Енід вибухнула і почала задавати тисячу питань.

—І так, подружко, що ж між вами відбувається?—Почувши у відповідь ігнор, дівчина продовжила.—Ви зустрічаєтеся з ним?—Не в силах всидіти на місці від таких подій, білявка майже скакала від емоцій.

—Ні, Енід. Ми з ним друзі.—Роздратовано відказала Венздей.

—А поцілунок теж по дружбі був?—Закотила очі дівчина.

—Енід, досить твоїх питань. Ми поцілувалися вперший і востанній раз. Все.

—Як це востанній раз? Ти його кохаєш, і він тебе кохає. Ви ідеальна пара були б.—Розгублено говорила білявка.

—Серйозно? “Ідеальна пара”? Я його за ґрати посадила, а ти кажеш, що ми ідеальна пара.

—Венз, ти не хотіла його садити, тебе винудили обставини, і він це розуміє. Всі тобі це вже пробачили, і всі вже тебе зрозуміли.—Підійшовши до Венздей мовила Енід.—Всі окрім тебе самої. Заспокойся і відпусти вже це.

—Я… Я не хочу завдавати йому ще більшого болю. З мене кепьска подруга, а дівчина так тим паче. Мабуть, мені судилося прожити життя в самоті. Як Гудді і сказала.

—Не кажи дурниць. Ти чудова подруга, а дівчина взагалі шикарна. Так що, перестань відштовхувати Ксав’є, бо саме цим ти завдаєш йому болю, а не іншим.—Поклавши руку на плече мовила Енід.—А тепер спати.

Тим часом у Тайлера і Б’янки.

—Б’янко, ти наспівала пісню Ксав’є, як ми і домовлялися?—Насуваючись на сирену, мов лис, мовив хайд.

—Так. Є якісь сумніви чи проблеми, Тайлере?—Як завжди, гордо і непокірно відповіла дівчина.

Замість відповіді хлопець витяг телефон і показав фотографію, де Ксав’є з Венздей у майстерні приємно проводили час.

—Тайлере, треба їх облишити. Якщо любиш, то мусиш зробити все, щоб людина почувалася добре. Я відмовляюся і надалі співпрацювати з тобою.—Спокійно, але сумно сказала Б’янка.

—Так, сирена. Або ти продовжуєш співати своєму недокоханому і Венздей, або тобі і твоєму художничку не пощастить. Зрозуміла, риба?—Погрожував Тайлер.

—Заткни писок, хайд. Ніхто не зуміє мені погрожувати. А тепер, на все добре.—Б’янка розвернулася і пішла в свою кімнату.

На наступний день, перед уроками, сирена одразу побігла шукати свого колишнього.

—Ксав’є, почекай. Треба поговорити!

—Чого тобі Б’янка? Знову прийшла співати пісню сирени?—Не ховаючи презирства сказав художник.

—Вибач, за те. Я в корені неправильно зробила. Але зараз не про це. Тайлер щось задумав проти вас з Венздей.

—З чого мені тобі вірити?

—Просто будь обачніше.

В відповідь Б’янка отримала недовірливий погляд парубка.

—Не віриш? Тоді звідки я знаю, що ви вчора з Венздей робили в твоїй майстерні?—Роздратовано сказала дівчина, склавши руки.—Бо хайд сфотографував ваш поцілунок і показав мені, пропонуючи наспівати тобі пісню сирени. А коли я відмовилася, то почав погрожувати мені, що зробить щось, і зі мною, і з тобою.

Ксав’є ніяково прочистив горло і подякував Б’янці.

Після занять художник одразу підійшов до Венздей.

—Венз, давай погуляємо? О 17 годині, біля воріт.—Посміхаючись мовив художник.

—Я ще не погодилася, а ти вже назначив.

—Ну так ти згодна?

—Ні. Я обіцяла Юджину зайти до нього.

—Тоді опівночі. Згода?

—Ти не відстанеш?—У відповідь вона отримала лише радісні очі і кивок.—Опівночі біля воріт Невермору.—Тяжко видихнувши мовила Венздей.

Після розмови дівчина пішла до Юджина, а Ксав’є у кімнату дівчат, до Енід. Парубок постукав у двері і Енід йому відкрила.

—Ксав’є? Проходь.—Дівчина пропустила в кімнату художника і сіла на ліжко, зачинивши двері.

—Енід, ти щось дізналася про те зникнення Венздей з Юджином?

—Ну я з ним трохи сьогодні поговорила, але за деталями ще треба до нього сходити.—Зосередившись мовила білявка.—Якщо коротко, то вони ходили до якогось монарха по магічні камінчики. Я можу зараз обнишпорити кімнату.

—По каміння? Але нащо? Вона буде робити якийсь ритуал?

—Не знаю, думаю тобі Венздей розповість, якщо будете гуляти. До речі, коли покличеш її?

—Вже покликав. Сьогодні будемо гуляти опівночі.

—Ухти. Я за вас рада. Якщо чесно, то що між вами?

—Хотів би я сам знати. Начебто нічого, але й начебто щось є. Тобто ми не пара. Поки що не пара…

—Ох, як складно, але у вас щось обов’язково вийде.—Зробившт паузу продовжила білявка.—Запитай її про ритуал, але щоб вона не думала, що ми щось шукаємо про неї, окей?

—Окей. Так, будеш шукати камінці?

—А, так. Хвилинку.—З цими словами дівчина встала і почала винюхувати каміння. Завдяки своїм навичкам перевертня, дівчина знайшла під паркетом маленьку коробочку. Вона хотіла її витягти, але у двері постукали, тож довелося швидко все заховати.—Хвилинку.—Сказала дівчина і пішла до дверей, думаючи, що там Аякс. Але не встигла Енід дійти до дверей, як їх відчинив гість. На порозі стояв Тайлер.