Була та ніч і був той спалах

Блищать зірки на вечірнім небі,
Холодний  грудневий вітер обіймає мене,
І в тій своїй людській потребі,
В тій темряві суцільній, тиша на вулиці засне.

Минають лічані хвилини і через декілька вже мить,
Тиша на вулиці зупиняє своє існування.
Здається, десь за дві автобусні зупинки, щось димить.
То звичайно потягнуло не одне питання.

А що димить? Що трапилось?
Чому піднявся такий гуркіт?
То все те прокляття, котре не судилось!
Прокляття що руйнує той граніт!

Ракети ворогів і вбивць, націлені на наших рідних!
Ракети ворогів і вбивць, ніяк не боговірних!

Всі ті вогні, пожежа, запах, спалах,
Всі ті жахи в цю зимову темну пору,
І кров, що стікає по виснажених очах,
Має колір як пляшка гарного когору!

Тримайтесь браття, в цьому ваша сила!
Силу козацького роду ніщо не зможе подолати!
Бо має наша душа широкі та сміливі крила,
Які сильніші за будь-які ворожі автомати!