Остання зустріч ( єдина частина)

Густий туман захопив усе село.

Тишу затишного вечора порушувало лише квакання жаб та розмови зовсім юних друзів, що сиділи у човні на березі озера. Вода віддзеркалювала пурпурово блакитне небо. З кожним подихом ставало все темніше, а розмови друзів все гучнішими. Ні хлопець, ні дівчина не помічали прохолоди літнього вечора. Їх зігрівали обійми один одного.

Ясне та яскраве небо змінило свій колір на темно-синій. Зірки та місяць освітлювали вулицю. Ніхто не спостерігав за часом. Вони знали, що це остання їхня зустріч.

Ніч ставала все суворішою. Позаду почулися кроки. За їх спинами хтось був. Вони це знали, але не хотіли помічати цього. Там людина? Однозначно ні. Це щось більше, сильніше і страшніше за людину. Позаду стояла над-істота. Кров стікала з голови, волосся розвивалося на вітру, а біла сукенка прикривала худощаве тіло. Ця істота потягнула свої кістляві руки до них, але друзі обійнявшись, дивилися в далечінь…